Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №307/695/26 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 307/695/26

Закарпатський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.04.2026 м. Ужгород

Суддя Закарпатського апеляційного суду Феєр І. С., за участю захисника-адвоката Кустря М. М., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/107/26 за апеляційною скаргою захисника-адвоката Кустря М. М. на постанову судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 18.02.2026.

Цією постановою:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, житель АДРЕСА_1 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) грн.

Плоскогубці та щипці для металу – конфісковано.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 665 грн 60 коп. судового збору.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 339675 від 30.01.2026 та постанови суду від 18.02.2026 вбачається, що ОСОБА_2 30.01.2026 близько 11 год 45 хв, на напрямку 255 прикордонного знаку, в межах прикордонної смуги (територія Тячівського району Закарпатської області), порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України», а саме, на відстані 50 метрів від лінії державного кордону України, здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону з України до Румунії, поза пунктами пропуску через державний кордон України, однак був виявлений прикордонним нарядом «Група Реагування», тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник-адвокат Кустрьо М. М. просить постанову судді від 18.02.2026 скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. У матеріалах справи відсутнє особисте пояснення ОСОБА_2 , з якого б вбачалося , що він визнає чи заперечує наміри на незаконний перетин державного кордону із України до Румунії. Суперечливими є і зазначення у протоколі твердження, що він був затриманий на відстані 50 метрів до державного кордону при спробі перетину державного кордону за допомогою плоскогубців та щипців до металу, бо на відстані 50 метрів до державного кордону ОСОБА_2 апріорі не міг їх застосовувати і взагалі їх при собі не мав. Хоча в оскаржуваній постанові суду зазначено, що ОСОБА_2 пояснив у суді, що мав із собою щипці для металу, але такого він в судовому засіданні не говорив. Як пояснив ОСОБА_2 , у зазначений час він направлявся до Тячівського районного суду, у якому було призначено судове засідання. Оскільки він проживає у м. Ужгороді, тому добирався з пересадками. Коли під`їжджали до блок-поста перед м. Тячів, таксист запитав у нього, чи має він повістку у судове засідання. Оскільки ОСОБА_2 при собі повістки не мав, то

-2-

таксист не бажаючи мати проблем висадив його і порекомендував добиратися пішки в обхід блок-поста, що він фактично і зробив. Суд першої інстанції не надав оцінки тому, що на момент затримання відносно ОСОБА_2 діяв запобіжний захід у кримінальному провадженні та на нього було покладено обов`язки носити електронний браслет і на час затримання електронний браслет був у нього на нозі в робочому стані. Якщо би ОСОБА_2 мав наміри незаконного перетину кордону, то викинув би браслет або відключив би його, але цього не зробив, що є істотною обставиною і підтвердженням правдивості пояснень ОСОБА_2 . У матеріалах справи наявне лише пояснення працівника прикордонної служби ОСОБА_3 , який є автором протоколу та зацікавленою особою, пояснень інших осіб, в тому числі і ОСОБА_2 немає. Крім того, як вбачається зі схеми виявлення, від 256-го знаку і до 254-го знаку кордон між Україною і Румунією проходить посередині русла річки Тиса, а на рівні 254-го прикордонного знака кордон різко повертає вліво і назад, якби ОСОБА_2 мав наміри на незаконний перетин кордону, то перейшов би річку нижче по течії, ще до 254-го прикордонного знаку, де кордон вже проходить по руслу річки Тиса і немає там огорожі з колючого дроту та нагляду за річкою з боку прикордонників. За таких обставин, висновки суду першої інстанції та дані протоколу і матеріалів справи про адміністративне правопорушення про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП є сумнівними, не узгоджуються із встановленими у судовому засіданні обставинами та дослідженими доказами на їх підтвердження.

Будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_2 на розгляд справи щодо нього не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відомостей про поважність причин чергової неявки не надав. При цьому, за змістом ст. 294 КУпАП участь особи, яка притягується до відповідальності, в апеляційному розгляді справи, не є обов`язковою. Тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип – верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 що не може розцінюватись як порушення його прав, передбачених ст. 268 КУпАП. Разом з тим враховується думка захисника про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_2 .

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника-адвоката Кустря М. М., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані по справі докази, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.

Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про

-3-

адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд вважає, що вищевказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_2 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, за спробу незаконного перетину державного кордону України - є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченими ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_2 цього адміністративного правопорушення.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 339675 від 30.01.2026 вбачається, що ОСОБА_2 30.01.2026 близько 11 год 45 хв, на напрямку 255 прикордонного знаку, в межах прикордонної смуги (територія Тячівського району Закарпатської області), порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України», а саме, на відстані 50 метрів від лінії державного кордону України, здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону з України до Румунії, поза пунктами пропуску через державний кордон України.

Висновок суду першої інстанції про те, що у діях ОСОБА_2 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, а саме: даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 339675 від 30.01.2026, який складений особою, уповноваженою на складання протоколів про адміністративні правопорушення, його зміст відповідає вимогам ст. 256 КУпАП і сумнівів у достовірності занесених у ньому даних не викликає, на час розгляду справи ніким не спростований; протоколом про адміністративне затримання від 30.01.2026; протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 30.01.2026; поясненнями першого заступника начальника ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 ; орієнтуванням; схемою виявлення та затримання громадянина України ОСОБА_2 ; довідкою щодо проведення опитування та іншими матеріалами справи.

Вищенаведені докази, які є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_2 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України від 04.11.1991, та його винуватість у вчиненні, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення.

Відповідальність за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП настає у випадку перетинання або спроби перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи доведено, що ОСОБА_2 30.01.2026 близько 11 год 45 хв здійснив спробу незаконного перетину державного кордону із України в Румунію поза пунктами пропуску через державний кордон України на напрямку 255 прикордонного знаку в межах прикордонної смуги (територія Тячівського району Закарпатської області), на відстані 50 метрів від лінії державного кордону.

-4-

Заперечення захисником ОСОБА_2 - адвокатом Кустрьо М. М. вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, не спростовує правильних висновків суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненому, і апеляційним судом оцінюються як форма захисту.

Поряд з тим, жодного доказу, який би ставив під сумніви правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 стороною захисту не надано.

Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які б давали підстави вважати, що перший заступник начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) ОСОБА_3 був упередженим при складанні щодо ОСОБА_2 протоколу за ознаками передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення, що в нього були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, а також про його зацікавленість у результатах розгляду справи, – у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги й на такі не посилався захисник Кустрьо М. М.

Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що перший заступник начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) ОСОБА_3 діяв у межах наданих йому повноважень.

З цих підстав доводи апеляційної скарги про те, що протокол про адміністративне правопорушення є суперечливим, оскільки не містить особистих пояснень ОСОБА_2 , є непереконливими, оскільки він відмовився як підписувати протокол про адміністративне правопорушення так і надавати свої особисті пояснення, працівниками державної прикордонної служби йому були роз`яснені права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, зміст протоколу ОСОБА_2 був доведений у присутності двох свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , отже ОСОБА_2 скористався своїм правом передбаченим ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП відмовившись надавати свої особисті пояснення.

Твердження сторони захисту про те, що викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини, про те що ОСОБА_2 був затриманий на відстані 50 метрів до державного кордону при спробі перетину державного кордону за допомогою плоскогубців та щипців для металу не відповідають дійсності, суд визнає неспроможними і такі спростовуються матеріалами справи. Зокрема, протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів, відповідно до якого під час огляду ОСОБА_2 у нього було виявлено та вилучено паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 від 10.10.2008, плоскогубці та щипці для металу. Крім того, вказані предмети були передані відділом прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) ІНФОРМАЦІЯ_4 за актом приймання-передачі Тячівському районному суду Закарпатської області для доручення до матеріалів справи. Крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції, ОСОБА_2 вину визнав та вказав, що мав при собі плоскогубці. Стороною захисту не надано жодних доказів у підтвердження того, що ОСОБА_2 чи його захисник оскаржували дії працівників прикордонної служби, які затримали ОСОБА_7 та склали протокол про адміністративне правопорушення.

З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги про те, що в ході розгляду справи суд першої інстанції дав невірну оцінку матеріалам справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність у діях ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, що в свою чергу дає обґрунтовані підстави вважати, що вказані доводи спрямовані на ухилення ОСОБА_2 від відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.

-5-

Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про намір ОСОБА_2 на перетин державного кордону поза пунктами пропуску, апеляційний суд визнає неспроможними і такі відхиляє, оскільки докази, які наявні в матеріалах справи є достатніми для висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення.

Із цих підстав, як такі, що не знаходять свого підтвердження та не спростовують висновків суду першої інстанції про порушення ОСОБА_2 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не мав наміру перетинати державний кордон, а прямував з м. Ужгород до Тячівського районного суду Закарпатської області, в обхід блок-постів, на розгляд кримінального провадження щодо нього, оскільки такі не підтверджені жодними доказами.

Безпідставними та необґрунтованими, оскільки повністю спростовуються наявними в матеріалах справи та наведеними вище доказами, визнаються і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не мав наміру на незаконний перетин державного кордону, оскільки на момент затримання відносно нього діяв запобіжний захід у кримінальному провадження та на нього було покладено обов`язки носити електронний браслет, який під час його затримання був у робочому стані. В матеріалах справи наявні орієнтування на обвинуваченого ОСОБА_2 у кримінальному провадження № 12022071160000413 від 18.07.2022 за ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153 КК України; схема виявлення та затримання ОСОБА_2 та довідка про опитування ОСОБА_2 . Зокрема, відповідно до довідки про опитування ОСОБА_2 , останній повідомив про те, що він у зв`язку з побоюванням отримання покарання за вчинений ним злочин, скрутним матеріальним становищем та з метою покращення умов проживання та подальшого працевлаштування, вирішив залишити територію України та потрапити на територію Європейського союзу, а саме до Чехії. Оскільки все життя проживає в прикордонній смузі та добре обізнаний з характеристикою місцевості поблизу державного кордону, що включає в себе річкову ділянку. Тому, 30.01.2026 вирушив з місця проживання на таксі до околиці селища Буштино, де розрахувався з водієм та вирушив у пішому порядку в напрямку державного кордону, з метою втілення задуманого, проте був виявлений та затриманий співробітниками ДПСУ.

Наявність у ОСОБА_2 , на момент його затримання співробітниками Державної прикордонної служби, електронного засобу контролю жодним чином не спростовують вину ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення. Стороною захисту не надано жодного доказу на підтвердження мети перебування ОСОБА_2 в межах контрольованого прикордонного району.

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що у діях ОСОБА_2 відсутня вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються доказами наявними у матеріалах справи, які суд вважає належними, допустимими, достовірними та достатніми у даній справі.

Відповідно до диспозиції частини першої статті 204-1 КУпАП, передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_2 , суть вчиненого ним правопорушення полягає у спробі незаконного перетину державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України.

-6-

Згідно ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.

Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Ознакою об`єктивної сторони правопорушення, за яке передбачена відповідальність частиною першою статті 204-1 КупАП є, зокрема, перетинання або спроба перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України.

Таким чином, незважаючи на наведені в апеляційній скарзі доводи, а також те, що ОСОБА_2 не мав умислу на незаконний перетин державного кордону України, апеляційний суд оцінює, як обрану лінію захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності, оскільки вони спростовуються сукупністю належних та допустимих доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи доведено, що 30.01.2026 близько 11 год 45 хв ОСОБА_2 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України в Румунію поза пунктом пропуску, в результаті чого був виявлений та затриманий прикордонним нарядом «Група реагування», на напрямку 255 прикордонного знаку в межах прикордонної смуги (територія Тячівського району Закарпатської області) на відстані близько 50 м від лінії державного кордону.

Таким чином, докази покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, визнаються належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, та є такими, що не викликають сумніву.

При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому доводи в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження і такі відхиляються.

Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставиться йому за провину.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та, на думку апеляційного суду, є спробою уникнути адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.

За таких обставин, наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності є підтвердженням в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, судом першої інстанції під час розгляду справи дотримано вимоги ст. 279, 280 КУпАП, доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, а адміністративне стягнення, яке накладено на нього у межах санкції ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, відповідає як характеру та ступеню адміністративного правопорушення,

-7-

так і особі правопорушника, а також передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення, і в свою чергу є необхідним і достатнім для виправлення і виховання ОСОБА_2 у дусі точного та неухильного додержання законів та запобігання новим правопорушенням.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є підставою для зміни чи скасування постанови судді, при апеляційному перегляді не встановлено.

Також, апеляційний суд констатує, що при вирішенні питання про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення, суд першої інстанції належним чином врахував вимоги ст. 33 КУпАП, характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини та майновий стан, і прийшов до правильного висновку про необхідність накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, яке на думку апеляційного суду, сприятиме вихованню правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, тобто відповідає передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення.

На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не встановлені.

Тому, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника-адвоката Кустря М. М. в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 18.02.2026, щодо ОСОБА_8 , - без змін.

Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя