Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №766/10596/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

15 квітня 2026 року м. Херсон

справа № 766/10596/25

провадження № 22-ц/819/750/26

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого - Радченка С.В.,

суддів: Базіль Л.В., Приходько Л.А.

секретар: Андреєва В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , діючого в інтересах ОСОБА_2 на рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 02 березня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Гончаренка О.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Комсомольської районної у м. Херсоні ради про надання дозволу на виїзд з України без згоди другого з батьків,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і рішення суду першої інстанції

У липні 2025 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що шлюб між нею та ОСОБА_3 укладено 09 січня 2016 року. Від спільного життя у подружжя є дитина - ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Коли почалася війна і місто Херсон було окуповане, позивачка була вагітна. Відповідач ніде не працював, жодної матеріальної допомоги сім`ї не надавав. Коли ЗСУ звільнили місто Херсон у листопаді 2022 року, то відповідач вийшов із міста з росіянами і далі був із ними на лівому березі Дніпра. З того часу позивачка практично не має зв`язку з ним, відповідач про себе не дає знати, життям дитини не цікавиться. Наразі у Херсонському міському суді є заява позивачки з позовом про розірвання шлюбу з відповідачем. Війна триває, дитина позивачки зовсім маленька і беззахисна. Залишатися з ним у Херсоні в умовах війни небезпечно, вона переживає за дитину. У позивачки є близькі родичі в Республикі Казахстан, місто Каркаралінськ, Каркаралінсько району куди вона хоче виїхати з дитиною на час війни. Водночас вона може виїхати за кордон України з дитиною тільки з нотаріально завіреної, письмової згоди батька дитини або за рішенням суду. У зв`язку з тим, що відповідач відсутній на території підконтрольної Україні, місце його знаходження не відомо, Позивачці доводиться звертатися до суду за захистом прав своєї дитини. Просить суд надати дозвіл на виїзд з України громадянину, який не досяг 16- річного віку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у супроводі матері - ОСОБА_2 , без згоди та супроводу другого з його батьків - ОСОБА_3 , на протязі двох років з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 02 березня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що суду не надано доказів, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька відповідатиме інтересам дитини, тому суд позбавлений можливості визначити початок, закінчення та конкретне місце перебування дитини за кордоном та зробити обґрунтований висновок щодо надання дозволу на виїзд дитини за межі України, а також оформлення відповідних проїзних документів для виїзду за кордон без згоди батька.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Сурхаєв В.Б., діючи в інтересах позивачки ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема, посилається на те, що позивачкою у позовній заяві зазначено країну, куди вона має намір виїхати з дитиною – Республіка Казахстан, також зазначено конкретний період, на який вона просить дати дозвіл – два роки. Вважає, що судом не були взяті до уваги надзвичайні обставини, що обумовили подання позову: знаходження позивачки з дитиною у місті, де проводяться бойові дії, а також неможливість іншим способом оформити дозвіл на виїзд дитини, оскільки відповідач знаходиться на тимчасово окупованій території України.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на апеляційну скаргу

Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Фактичні обставини справи

З 09.01.2016 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 09 січня 2016 року.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 05 червня 2023 року.

Згідно довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивачка разом із сином фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним положенням процесуального закону не відповідає.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Ураховуючи встановлені обставини, зокрема те, що дитина проживає з матір`ю, яка забезпечує його повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку, узявши до уваги положення статей 157, 161 СК України, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дітей з матір`ю у зв`язку із обставинами, якими обгрунтовувалися позовні вимоги, буде суперечити найкращим інтересам дітей.

Так, поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що позивачкою у позовній заяві зазначено країну, куди вона має намір виїхати з дитиною – Республіка Казахстан, також зазначено конкретний період, на який вона просить дати дозвіл – два роки з моменту винесення рішення. Крім того, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що судом першої інстанції не були взяті до уваги надзвичайні обставини, що обумовили подання позову: знаходження позивачки з дитиною у місті, де проводяться бойові дії, а також неможливість іншим способом оформити дозвіл на виїзд дитини, оскільки відповідач знаходиться на тимчасово окупованій території України.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022 №75 (у редакції наказу Мінреінтеграції від 28.04.2022 №80) року було затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), до якого увійшла й Херсонська міська територіальна громада (станом на квітень 2022 року).

Згідно розділу ІІ Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309 „Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією Херсонська міська територіальна громада перебувала в окупації з 01.03.2022 по 11.11.2022. Також в розділі І вказаного Наказу № 309 визначено території, на яких ведуться (велися) бойові дії, серед яких значиться Херсонська міська територіальна громада як територія, на якій ведуться бойові дії з 11.11.2022 і до теперішнього часу.

В силу положень частини третьої статті 82 ЦПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Так, військова агресія рф проти України, як і тимчасова окупація російською федерацією території м. Херсон, а також проведення бойових дій на території м. Херсон є загальновідомими фактами, а відтак не потребують доказування позивачкою. Очевидно, що знаходження малолітньої дитини на території, де проводяться бойові дії буде суперечити її інтересам.

Також слід зважити на ту обставину, що при розгляді даної справи, а ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи, суди не отримали можливості заслухати думку відповідача з приводу підстав позову, оскільки останнім відомим місцезнаходженням його є тимчасово окупована територія України, та його повідомлення про час та місце розгляду судових справ здійснювалося у відповідності до вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», шляхом розміщення відповідного повідомлення на сайті судової влади. Очевидно, що позивачка позбавлена можливості захистити право дитини на перетинання кордону інакше, як шляхом звернення з позовом до суду.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Разом з тим за змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таким чином, з урахуванням установлених судом обставин, які свідчать про те, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків відповідатиме найкращим інтересам дитини, судова колегія доходить висновку, що такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.

В даній справі початком строку надання дозволу буде дата ухвалення постанови апеляційного суду, а кінцевою датою - 15 квітня 2028 року.

Такий термін судова колегія вважає за доцільним та справедливим, при цьому бажання матері забезпечити безпеку дитині, шляхом виїзду з території, де проводяться бойові дії за кордон не свідчить про позбавлення батька передбаченої законодавством можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з сином.

Посилання суду першої інстанції на висновки, які були викладені у постановах Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані позивачкою та її представником докази, колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість доводів апеляційної скарги та наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Згідно ч.1ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню в повному обсязі, витрати по оплаті судового збору у сумі 3328 грн. за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача ОСОБА_3 .

Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , діючого в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 02 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Комсомольської районної у м. Херсоні ради про надання дозволу на виїзд з України без згоди другого з батьків – задовольнити.

Надати дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України до Республіки Казахстан у супроводі матері ОСОБА_2 без згоди батька ОСОБА_3 . на протязі двох років з дня набрання рішенням суду законної сили і до 15 квітня 2028 року.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3 328 грн витрат по оплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С.В. Радченко

Судді Л.В. Базіль

Л.А. Приходько