Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №511/153/26 — Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 511/153/26

Номер провадження 3/511/123/26

"06" квітня 2026 р. суддя Роздільнянського районного суду Одеської області Гринчак С. І., за участю:

секретаря судового засідання – Дьяків В.В.

представника особи, що притягується до адміністративної відповідальності – адвоката Теренчука Є.М.

розглянувши матеріали, які надійшли з Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, непрацюючого, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ,

за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Зміст адміністративного протоколу.

Згідно протоколу серії ЕПР1 № 564792 від 12.01.2025 року, 12.01.2026 року о 14 год. 18 хв. у с. Розалівка, по вул. Перемоги (Генерала Плієва), Роздільнянського району, громадянин ОСОБА_2 керував автомобілем Audi A6, державний номер НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, різка зміна забарвлення шкірного покрову обличчя. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Drager 6820, а також від проходження огляду у медичному закладі БПЛ м. Роздільна, водій відмовився, що зафіксовано під час відеозапису на бодікамеру № 14/NC211190. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, а саме — відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження у встановленому порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Позиція учасників судового провадження.

В судове засідання особа, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , не прибув, проте подав письмові пояснення, згідно яких зазначив, що 12 січня 2026 року близько 13 години 20 хвилин, я - ОСОБА_1 на автомобілі «Ауди» д.з. НОМЕР_2 виїхав з власного дому у с.Розалівка Роздільнянського району Одеської області. У 13 годин 25 хвилин, я приїхав у магазин с.Розалівка, купити продукти. Я припарковав автомобіль біля автомобілю та зайшов за покупками. Після того як я, купив продукти, я вийшов з магазину та намагався завести автомобіль, але автомобіль не заводився, у зв`язку з розрядкою акумулятора. У зв`язку з даними обставинами, я подзвонив своєму знайомому ОСОБА_3 (у якого є трактор), та попросив його приїхати до мене та відбуксирувати мий автомобіль. ОСОБА_4 відповів що наразі він зайнятий та знаходиться у с.Кучурган та може приїхати через годину, півтора. Враховуючи, що 12 січня 2026 року температура повітря була нижчою нуля градусів, а двигун автомобіля не працював - то температура в салоні автомобіля швидко впала я, об`єктивно оцінивши обставини і розуміючи що керувати автомобілем я більше сьогодні не буду (на тракторі ОСОБА_4 , є буксир - «жорстка зчіпка», яка дозволяє буксирувати автомобілю без водія), та розуміючи що чекати мені ще годину, вирішив якимось чином зігрітися до приїзду тракториста, відтак вирішив випити 100 грам горілки, що була в авто «про всяк випадок» та продовжував чекати свого знайомого, біля магазину та нікуди не їхав своїм автомобілем. О 14 годині 18 хвилин, до мого припаркованного автомобілю біля магазину с.Розалівка (без порушення правил паркування), під`їхав екіпаж поліції та поліцейські не пояснюючи причину, безпідставно потребували надати їм моє посвідчення водія та документи на транспортний засіб. Більше того, перед тим як потребувати документи, поліцейські навіть не запитали мене чи керував я на даний час транспортним засобом, а саме автомобілем «Ауди» д.з. НОМЕР_2 . Після цього, поліцейський запропонував мені - ОСОБА_1 пройти медичний огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора ALCOTEST № 6820, або провести такий огляд у медичному закладі, на що я - ОСОБА_1 , відмовився та сказав «воно в мене є..», маючи на увазі, що алкоголь вживав, але після своєї зупинки біля магазину та після цього автомобілем не керував та Правил дорожнього руху не порушував. Але поліцейські почали говорити що бачили мене у с.Кучурган, як я їхав на своєму автомобілю, на що я був здивований та сказав, що «Я приїхав у магазин, я на місці..», але поліцейський мені сказав, що я порушив вимоги Правила дорожнього руху та буду притягнутий до відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП. У процесі спілкування, у 14 годи 22 хвилини, я підійшов до іншого поліцейського (з складу екіпажу), та сказав що я не керував транспортним засобом, після того як приїхав до магазину с.Розалівка, але він повідомив що протокол на мене, все одно буде складено, за відмову від проходження огляду. Окрім цього у процесі розмови з іншім поліцейським, у 14 години 29 хвилин, я знову промовив «Я в магазин, я що кудись їхав?». Вищевказані факти підтверджується відеозаписом, долученими до матеріалів справи, де вбачається, що відео починається з моменту, коли я ОСОБА_1 , стою поблизу власного нерухомого автомобілю. На зазначених відео відсутнє керування транспортним засобом, та відсутнє визнання мною - ОСОБА_1 керування транспортним засобом у даний час. Але працівники поліції всупереч даним фактам, склали на мене протокол за ч.1 ст.130 КУпАП.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення за ст.130 КУпАП.

В судовому засіданні представник особи що притягається до адміністративної відповідальності, адвокат Теренчук Є.М., якій діє на підставі Договору про надання павничої допомоги у адміністративному провадженні від 11.03.2026 року, зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складено із порушеннями вимог закону, відомості викладені в ньому не можуть бути використані у суді як доказ, у зв`язку з порушенням вимог законодавства під час збору доказів та оформленні матеріалів, про що зазначено у письмовому клопотанні. На думку захисту, провадження по справі підлягає закриттю за відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення.

Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, до протоколу надані наступні докази:

- протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 564792 від 12.01.2026 року;

- диск з відеозаписом відносно факту вчинення ОСОБА_2 правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП;

- акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних заходів (зазначено Драгер – 6820, але не застосовувався), відповідно до огляду якого у гр. ОСОБА_2 виявлено: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, зміна забарвлення кольору шкіри;

- направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння від 12.01.2026, згідно якого огляд у ОСОБА_2 не проводився у зв`язку із відмовою;

- довідка з Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області від 13.01.2026 з інформацією, що громадянин ОСОБА_2 отримував посвідчення водія НОМЕР_3 ;

Дослідивши фактичні обставини справи, надавши оцінку поданим доказам, суд прийшов до наступних висновків.

У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно до ст. 256 КУпАП в протоколі про адміністративні правопорушення повинні бути вказані: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення адміністративного правопорушення, суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, інші відомості для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається у протоколі.

Ст. 245 КУпАП регламентує, що завданням судді при розгляді справ про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП України при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи.

Об`єктом правопорушень, передбачених статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху і на річковому транспорті та маломірних судах.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого частино 1 статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є керуванням транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп`яніння, так само ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

Суб`єктивна сторона правопорушень, передбачених статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, характеризується наявністю прямого умислу.

Суб`єктом правопорушень, передбачених частиною 1 статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є водії транспортних засобів.

Визначення терміну «керування транспортним засобом» було наведено в Пленуму ВСУ від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора водія під час навчання учнів водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Крім того, в рішенні № 404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року Верховного Суду Касаційного адміністративного суду зазначено, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок переміщення транспортного засобу в просторі». Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості і транспортного засобу.

Суд вважає що в даних матеріалах відсутні докази того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння.

Водночас у вказаній категорії справ доказова база має бути спрямована саме на доведення одночасно двох обставин: керування транспортним засобом і перебування у стані сп`яніння (наркотичного чи алкогольного).

Об`єктивна сторона складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП полягає в тому, що порушник має перебувати в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння та обов`язково має керувати транспортним засобом.

Відсутність будь якої складової об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Згідно п.9. ч.ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1376 від 06.11.2015 року при складанні протоколу про адміністративне правопорушення в ньому зазначаються, зокрема: у графі «дата, час, місце вчинення і суть учиненого адміністративного правопорушення» - суть адміністративного правопорушення (повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол);

У даному протоколі серії ЕПР 1 № 574692,«12.01.2026 року, о 14 год. 18 хв., с.Розалівка вул Перемоги (Генерала Плієва), Роздільнянського району ОСОБА_1 , керував авто «Ауди» д.з. НОМЕР_2 », але на відео не вбачається факту керування ОСОБА_1 автомобілем.

Таким чином, в даній справі відсутні подія і склад правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП.

Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Так, у протоколі серії ЕПР 1 № 574692 з наданих відеозаписів вбачається, шо факт скоєння правопорушення взагалі не зафіксовано.

Частина перша статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначає, шо поліцейський може зупиняти транспортні засоби виключно на підставі випадків, визначених у вказаній статті, перелік яких є вичерпним.

Поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті (ч. 3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію»).

Втім зупинки транспортного засобу взагалі не було, не зафіксовано, що транспортний засіб рухався, а ОСОБА_1 ним керував.

Так, відео файл 000000 розпочинається о 14:18:28 з того моменту, як автомобіль «Ауди» д.з. НОМЕР_2 , стоїть припаркованим на стоянці біля магазину, з вимкнутим двигуном, на місці водія не має жодної особи, тобто зафіксовано, що водій не є учасником руху, а сам ОСОБА_1 знаходиться на вулиці, на відстані у декілька метрів від автомобіля.

Окрім цього, у адміністративному протоколі відносно ОСОБА_1 , вказані ознаки алкогольного сп`яніння - «різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, різка зміна забарвлення шкіряного покрову обличчя».

Тобто, у даному адміністративному протоколі, вказано ознак алкогольного сп`яніння який взагалі не передбачений Наказом МВС та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015 року та є порушенням порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Згідно п.6 ч.2 Інструкції, за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.

Але у адміністративному протоколі за ч.1 ст.130 КУпАП відносно ОСОБА_1 , вказано «...від проходження медичного обстеження на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки (!!!) за допомогою приладу Драгер та проведення такого ж огляду у закладі—БПЛ м.Роздільна відмовився», що взагалі не передбачено Наказом МВС та МОЗ України № 1452/735 від 09.11.2015 року та є порушенням порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

З урахуванням положень ч.І ст.б Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофеева проти Росії» («MaLofeyeva v. Russia»,, рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії»(«Капе Lin v. Russia» заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процессу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Таким чином, суд позбавлений можливості самостійно змінювати фабулу адміністративного правопорушення.

Процедура складання адміністративних матеріалів, відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису (згідно Інструкції № 1026 від 18.12.2018 року), а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

У ст. 40 вищевказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото - і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото - і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб, забезпечення дотримання Правил дорожнього руху.

У п.п. 1 п. 2 Розділу І Інструкції передбачено, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.

Розділом III Інструкції передбаченого, що відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія.

Зазначене кореспондується із позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 18.07.2019 по справі № 216/5226/16-а.

Згідно п. 5 розділу II Інструкції, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, відеозапис ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо).

Аналіз цієї норми дає підстави стверджувати, якщо до всього фіксування правопорушення не залучаються свідки, то за допомогою відеореєстратора (або іншого відеопристрою), повинна фіксуватись повноцінна процедура виявлення та фіксації адміністративного правопорушення

Проте, працівниками поліції не зафіксовано того факту, що ОСОБА_1 , керував транспортним засобом, а відео файл розпочинається з того моменту, як автомобіль «Ауди» д.з. НОМЕР_2 , стоїть припаркованим, з вимкнутим двигуном, на місці водія не має жодної особи, тобто жодним чином не є учасником руху, а громадянин ОСОБА_1 знаходиться на вулиці, на відстані у декілька метрів від магазину та свого автомобілю.

Тобто на відеозапису відсутні:

-Факт руху транспортного засобу - автомобілю «Ауди» д.з. НОМЕР_2 ;

-Факт керування ОСОБА_1 , транспортним засобом «Ауди» д.з. НОМЕР_2 , під час руху;

-Факт зупинки транспортного засобу «Ауди» д.з. НОМЕР_2 працівниками поліції;

-Факт знаходження ОСОБА_1 на місці водія транспортного засобу «Ауди» д.з. НОМЕР_2 ;

- Факт виходу ОСОБА_1 з місця водія даного транспортного засобу після зупинки.

У своєму рішенні від 15.03.2019 Верховний суд у справі № 686/11314/17 вказав, що оскільки поліцейським не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення водієм правил дорожнього руху, то вимоги інспектора до водія про пред`явлення документів на право керування є неправомірними, а правоохоронці можуть зупиняти авто, лише коли є факт правопорушення.

З матеріалів даної справи вбачається, що працівниками поліції, взагалі не було задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту порушення ОСОБА_1 таких положень ПДР, яки б відповідно ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», давали право на перевірку документів та вимогу пройти тестування на наявність алкоголю.

З відеозапису встановлено, що, коли поліцейські розпочали спілкування з ОСОБА_1 , вони взагалі навіть не запитали у нього «чи керував він даним транспортним засобом, а саме автомобілем «Ауди» д.з.— НОМЕР_4 , а одразу ж потребували документи на автомобіль та на право керування, тобто за даних обставин, фактично в мене перевіряли документи не як у водія, який керував транспортним засобом та порушив ПДР України, а як у власника автомобілю.

Тобто за даних обставин, не вбачається, що ОСОБА_1 , допустив будь-які порушення ПДР, у зв`язку із чим, всі наступні вимоги працівників поліції він не зобов`язаний був виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього, не можуть бути належними та допустимим доказами його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Таки висновки повністю узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанови від 15.03.2019 року у справи № 686/11314/17.

Як вже було зазначено вище, визначення терміну «керування транспортним засобом» наведено в п. 27 постанови Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли транспортний засіб почав рухатися.

За п.1 ст. 8 Конвенції про дорожній рух, яку ратифіковано із застереженням і заявами Указом Президії ВР УРСР № 2614-VIII від 25.04.74, (далі за текстом - Конвенція про дорожній рух) «Каждое транспортное средство или состав транспортных средств, которые находятся в движении, должны иметь водителя».

Крім того, в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.19 ВС/КАС зазначив, що «саме по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування». Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст.130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування транспортним засобом у нетверезому стані.

Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

Знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані не є доказом вчинення останньою адмінправопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом, незалежно навіть від наявності ввімкненого двигуна.

Тобто ОСОБА_1 , мав знаходитись в русі, оскільки керування транспортним засобом можливе лише тоді, коли останнє рухається. Коли ж особа перебуває за кермом транспортного засобу із навіть ввімкненим двигуном - склад правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП відсутній, оскільки така особа не керувала транспортним засобом, а в даному випадку, ОСОБА_1 (з початку відеозапису), взагалі знаходився на вулиці у 3-4 метрах від належного йому автомобілю, який був припаркований біля магазину, з вимкнутим двигуном.

Згідно з положеннями ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Зі змісту та статтею 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися та припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь та кожна людина вважається невинною доти, поки її вину не доведено згідно з законом. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені обставини вказують на істотне порушення працівником поліції процедури встановлення обставин адміністративного правопорушення та визначення кваліфікації саме за ст. 130 КУпАП.

Згідно ст.266 КУпАП, особи, які керують транспортними засобами, річковими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

У разі відсторонення особи від керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном можливість керування цим транспортним засобом, річковим або маломірним судном надається уповноваженій нею особі, яка має посвідчення водія (судноводія) відповідної категорії та може бути допущена до керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном.

Але у порушення ст.266 КУпАП, за час спілкування поліцейські говорять що керування автомобілю ОСОБА_1 , необхідно передати іншої особи. При цьому фактично, керування іншій особі не передавалося (будь-які документи про передачу транспортного засобу, в матеріалах відсутні).

Тобто працівники поліції фактично не вилучили транспортний засіб у ОСОБА_1 , не відсторонили його від керування транспортним засобом, та реально не передали управління даним транспортним засобом іншій особі, яка могла би бути допущена до керування (такий факт не зафіксовано).

Протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом по даний справі в розумінні ст.251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою, він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягається до адміністративної відповідальності і не викликає сумніви у суду.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення. Однак, достовірність доказів, які є сумнівними та відсутність доказів зібраних особою, що склала протокол про адміністративне правопорушення є неприпустимою, оскільки суперечить позиції ЄСПЛ та порушує презумпцію невинуватості особи.

Але належних та допустимих доказів, які підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, працівниками поліції не надано. Суд розглядає справу за наявними матеріалами, які є у справи.

При цьому слід зазначити, що розглядаючи адміністративні матеріали, які направлені до суду з метою притягнення винної особи до адміністративної відповідальності і які визначені органом, що їх направляє достатніми для досягнення поставленої мети, суд не може вийти за межі обвинувачення або уточнити в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунути певні розбіжності або неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки в такому випадку суд перебиратиме на себе функції сторони обвинувачення, чим порушить принцип рівності сторін и вимоги змагального процесу. За таких обставин особа буде позбавлена можливості, захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом. Навпаки, вона бути змушена захищатися від обвинувачення, яке по суті, підтримується судом.

Згідно Постанови ВС від 29.04.2020 року по справи 161/5372/17, тільки наявність усіх ознак адміністративного правопорушення є єдиною підставою для притягнення к відповідальності.

В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (Заява N 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п.50-55 Рішення від 06.09.2005 року) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав

людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.

Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" №39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series А заява №25).

Крім того, у справі «Pauland Audrey Edwards v. The United Kingdom» (№ 46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейра де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" звернено увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності.

За змістом вищезазначених вимог закону висновки судді щодо оцінки доказів мають вказуватись у точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України презумпції невинуватості.

Також у даному Рішенні вказано, що фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо, є неналежними доказами.

Згідно ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Ст. 245 КУпАП регламентує, що завданням судді при розгляді справ про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП України при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Відповідно до ст. 7 КУАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Таким чином наявні у справі докази не підтверджують факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України та, відповідно, наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є підставою для закриття провадження у справі згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Керуючись п.1.ч.1 ст.247 , 251, 256, 266, 283, 284 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП на підставі адміністративного протоколу ЕПР1 564792 від 12.01.2026 року, - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Роздільнянський районний суд Одеської області, протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Повний текст Постанови виготовлений та підписаний суддею 8 квітня 2026 року.

Суддя: С. І. Гринчак