Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №491/179/26 — Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №491/179/26

Провадження № 2/491/413/26

РІШЕННЯ

іменем України

16 квітня 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області

в складі головуючого судді - Желяскова О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Білоус А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ананьїв Подільського району Одеської областів порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

11 березня 2026 року позивачка ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Юраш Ірину Олександрівну звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Позовні вимоги позивачки обґрунтовані тим, що 19 листопада 1997 року між позивачкою та відповідачем був укладений шлюб, який зареєстрований Жеребківською сільською радою Ананьївського району Одеської області, актовий запис № 15. Від вказаного шлюбу мають спільного сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення про розірвання шлюбу прийнято позивачкою у зв`язку з тим, що у них з відповідачем різні характери, погляди на сімейне життя та сімейні відносини, внаслідок чого виникали різного роду конфлікти. Наразі відповідач проживає з іншою жінкою, у зв`язку з чим їх із відповідачем спільне життя стало неможливим. Через вказані обставини сім`я далі існувати не може. Наразі шлюбних стосунків сторони не підтримують, шлюб носить виключно формальний характер. Подальше збереження шлюбу з відповідачем суперечить інтересам позивачки, тому за вказаних обставин остання прийняла рішення про розірвання шлюбу, примирення між позивачкою та відповідачем неможливе. На примирення позивачка не згодна. Після розірвання шлюбу просить залишити їй шлюбне прізвище – « ОСОБА_4 ». Також позивачка зазначає, що на даний час син проживає разом із нею. Та, згідно діючого законодавства, батько зобов`язаний постійно утримувати дитину. Відповідач офіційно працює, має дохід в достатньому грошовому еквіваленті, тому має можливість сплачувати аліменти. При цьому розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для повноцінного розвитку дитини. З моменту погіршення між сторонами подружніх відносин відповідач перестав надавати кошти на утримання сина. Як відомо позивачці, аліменти відповідач нікому не платить, стягнень по виконавчим документам з відповідача не проводиться, інших неповнолітніх дітей немає. Позивачка претендує на стягнення з відповідача аліментів у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою суду від 19 березня 2026 року відкрито провадження у справі, прийнято рішення про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 178 ЦПК України (а.с.27).

У судове засідання на розгляд справи сторони не прибули.

Представник позивачки - адвокат Юраш І.О., яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії ВН № 1672855 від 10 березня 2026 року (а.с.16), через підсистему «Електронний суд» надала заяву, в якій просить розгляд справи проводити у відсутність позивачки та представника позивачки, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В разі неявки відповідача не заперечують проти заочного розгляду справи у відповідності до вимог статтей 280-282 ЦПК України(а.с.31).

Відповідач ОСОБА_2 надав через канцелярію суду письмову заяву, в якій просить розгляд справи проводити у його відсутність. Позовні вимоги позивачки підтримує в повному обсязі (а.с.33).

Відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи викладене, положення частини першої статті 223 ЦПК України, наявність відомостей про належне повідомлення сторін у справі про дату, час та місце слухання справи (а.с.28, 30), заяв сторін по справі про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою у судове засідання усіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши і оцінивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачкою у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; уродженка с. Жеребкове Ананьївського району Одеської області; паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 25 лютого 2004 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 (а.с.6-9).

Відповідачем у справі є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; уродженець м. Котовськ Одеської області; паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 19 січня 2000 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 (а.с.10, 26, 34-35).

Встановлено, що 19 листопада 1997 року позивачка та відповідач уклали шлюб, який зареєстрований Жеребківською сільською радою Ананьївського району Одеської області, про що складено відповідний актовий запис № 15, що підтверджується наявним в матеріалах справи оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого 19 листопада 1997 року Жеребківською сільською радою Ананьївського району Одеської області(а.с.10).

Сторони мають спільного сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується ксерокопією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , виданого 17 січня 2011 року Жеребківською сільською радою Ананьївського району Одеської області(а.с.11).

Згідно довідки про спільне проживання № 137, виданої 06 березня 2026 року Жеребківським старостинським округом Ананьївської міської територіальної громади, за однією адресою спільно з матір`ю (позивачкою) проживає син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).

Статтею 51 Конституції України та статтею 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, положення статті 51 Конституції України та статті 24 СК України відповідають Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, відповідно до статті 12 зазначеної Конвенції, чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім`ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права. Крім того, статтею 5 Протоколу № 7 зазначеної конвенції встановлено, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Аналогічні положення містить стаття 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (стаття 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

З роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Згідно з частиною другою статті 18, статтею 51, частиною третьою статті 56, частиною першою статті 110 СК України, дружина і чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, при цьому способом захисту сімейних прав та інтересів, у тому числі є право на припинення шлюбних відносин шляхом пред`явлення до суду позову про розірвання шлюбу одним з подружжя.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини третьої статті 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги статті 110 Сімейного Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно статті 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно частини другої статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно частини третьої статті 115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Задовольняючи позовну заяву про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення позивачки про розірвання шлюбу, підтримане відповідачем, є виваженим та свідомим, причини з яких позивачка наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини позивачка наміру не має.

Крім того, суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено в нормах Сімейного кодексу України, тому позовна заява підлягає задоволенню.

Таким чином, суд приймаючи до уваги те, що позивачка та відповідач не підтримують шлюбних стосунків, та те що їх шлюб носить лише формальний характер, вважає можливим шлюб між ними розірвати.

Другою вимогою заявленою в прохальній частині позовної заяви є стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Як уже зазначалося, позивачка звертається до суду з позовною вимогою про стягнення аліментів задля того, щоб обов`язок відповідача щодо утримання сина та розмір надаваної ним допомоги були визначені судовим рішенням та не залежали б від бажання чи небажання відповідача надавати матеріальну допомогу на утримання дитини. З урахуванням інтересів дитини та для гармонійного розвитку, позивачка просить стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця.

Згідно пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитинивід 20 листопада 1989 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини непрацездатних членів сім`ї.

Європейський суд з прав людини зауважує, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним («Мамчур проти України», № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України», № 31111 /04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Саттею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що, батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).

Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

В пункті 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» звернуто увагу, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

При вирішенні зазначеного предмету спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16, відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь в її вихованні.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами другою, третьою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Правовий висновок з цього приводу міститься в постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 759/10277/18.

Згідно статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

При вирішенні питання суд враховує, що при стягненні аліментів за іншою процесуальною процедурою (видачі судового наказу), відповідно до частини п`ятої статті 183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Таким чином законодавець за аналогічними правовідносинами визначив частину заробітку платника аліментів із розрахунку на одну дитину.

Відповідно до статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Аліменти же за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що син проживає разом із позивачкою, враховуючи інтереси дитини, на утримання якої присуджуються аліменти, суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача аліментів на користь позивачки на утримання їх спільного сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 березня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття, підлягає задоволенню.

Суд звертає увагу на те, що у разі зміни матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я платника аліментів, останній має право звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів. А у разі, коли дитина буде проживати з платником аліментів та перебувати на його утриманні, останній може звернутися до суду з позовом про звільнення від сплати аліментів.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Так як визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що сім`я розпалася остаточно, шлюб носить формальний характер, подружні стосунки між сторонами не підтримуються, подальше сумісне проживання суперечить інтересам сторін, аліменти присуджуються на користь позивачки в інтересах дитини,а тому позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а позивачкою було сплачено судовий збір за подання позовної заяви про розірвання шлюбу в розмірі 1 331 гривень 20 коп. (а.с.1), суд вважає за необхідне судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору, покласти на відповідача.

Крім того, оскільки позивачка в силу пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за звернення з вимогою про стягнення аліментів, суд вважає за необхідне судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 331 гривень 20 коп. стягнути з відповідача в дохід держави.

Згідно пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закон № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 19 Закону № 5076-VI ).

В пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, керувалися конкретними обставинами справи та фінансовим станом обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Статтею 141 ЦПК України передбачено вирішення питання розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачка надала суду наступні документи: копію договору про надання правничої допомоги від 06 березня 2026 року, укладеного між адвокатом Юраш І.О. та ОСОБА_1 , та додатку до договору про надання правничої допомоги від 06 березня 2026 року (а.с.17-19), попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які понесла позивачка (а.с.15), квитанцію до прибуткового касового ордеру № 5 від 06 березня 2026 року (а.с.14), з якої вбачається, що ОСОБА_1 сплатила адвокату за позовну заяву про розірвання шлюбу та стягнення аліментів 5 000,00 гривень.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачкою на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 147 та частиною третьою статті 141 ЦПК України, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, відсутність клопотання відповідача щодо зменшення судових витрат, суд дійшов висновку про задоволення заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 76-81, 141, 264, 279 ЦПК України, статтями 112-115, 180-184, 191 СК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити в повному обсязі.

Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; уродженцем м. Котовськ Одеської області; паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 19 січня 2000 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; уродженкою с. Жеребкове Ананьївського району Одеської області; паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 25 лютого 2004 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , який зареєстрований 19 листопада 1997 року Жеребківською сільською радою Ананьївського району Одеської області, актовий запис № 15, розірвати.

Після розірвання шлюбу позивачці ОСОБА_1 залишити прізвище « ОСОБА_4 ».

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; уродженця м. Котовськ Одеської області; паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 19 січня 2000 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; уродженки с. Жеребкове Ананьївського району Одеської області; паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 25 лютого 2004 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , аліменти на утримання сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі (однієї чверті) частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 березня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; уродженця м. Котовськ Одеської області; паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 19 січня 2000 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; уродженки с. Жеребкове Ананьївського району Одеської області; паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 25 лютого 2004 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 коп., сплачений нею за подачу позовної заяви до суду в частині розірвання шлюбу, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; уродженця м. Котовськ Одеської області; паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 19 січня 2000 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , в дохід держави судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.

Відомості про сторін у справі на виконання пункту 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

позивачка: представник позивачки - адвокат: Вакаренко Тетяна Олександрівна; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ОСОБА_5 , адреса розташування робочого місця: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7

відповідач:ОСОБА_2 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4

Копію рішення суду вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.

У відповідності до положень частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є 16 квітня 2026 року, тобто дата складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Желясков

Рішення суду набрало законної сили «_____» __________________20_____ року.

Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 491/179/26 Ананьївського районного суду Одеської області.