Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №602/887/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 602/887/25Головуючий у 1-й інстанції Наумчук В.А.

Провадження № 22-ц/817/328/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства "Акцент-Банк" на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 16 грудня 2025 року, ухвалене суддею Наумчуком В.А. у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року АТ «АКЦЕНТ-БАНК» звернулося до суду із вказаним позовом, який обґрунтовано тим, що 05.07.2019 року між банком та відповідачем (позичальником) укладено договір про надання банківських послуг, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. Позивач указував, що відповідачем, окрім анкети — заяви, також підписано і паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено умови кредитування, строки, процентна ставка та визнано, що строк кредитування становить 240 місяців.

Відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором, у зв`язку з чим станом на 13.09.2025 утворилась заборгованість у розмірі 65318,86грн, що складається з заборгованості за кредитом 44918,36 грн та заборгованості за відсотками 20400,50 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Заочним рішення Лановецького районного суду від 16.12.2025 року позов АТ «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «АКЦЕНТ-БАНК» суму заборгованості за кредитним договором б/н від 05.07.2019 у розмірі 20400,50 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «АКЦЕНТ-БАНК» судові витрати у розмірі 756,52 грн.

В апеляційній скарзі АТ"Акцент-Банк" просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, постановивши у відповідній частині нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд безпідставно врахував відсутність підпису позичальника на Умовах і Правилах та Тарифах, не взяв до уваги, що відповідач, підписавши анкету-заяву та фактично користуючись кредитними коштами, акцептував умови договору як публічної оферти; безпідставно відмовив у стягненні процентів, незважаючи на те, що їх сплата передбачена законом і погоджена сторонами, зокрема у підписаному електронним підписом паспорті споживчого кредиту; неправильно застосував судову практику Верховного Суду, не врахувавши наявність у справі паспорта кредиту; безпідставно поставив під сумнів розрахунок заборгованості, який підтверджується банківською випискою.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині відмовлени у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 44918,36 грн (за тілом кредиту), тому в силу приписів ст. 367 ЦПК України в іншій частині не переглядається.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Обставини справи.

05.07.2019 року ОСОБА_1 власноруч підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.

В Анкеті-заяві відповідач погодився з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, що містяться у матеріалах справи і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, про що свідчить його підпис під Анкетою-заявою.

Також одночасно із Анкетою - заявою відповідач дистанційно, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, а саме із застосуванням ОТП - паролю, у відповідності до Умов та Правил надання банківських послуг, підписав Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому зазначаються кредитний ліміт, строк надання кредиту, процентна ставка.

Згідно умов Паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», що є невід`ємною частиною Кредитного договору, вбачається, що АТ «А-БАНК» зобов`язується надати кредитні кошти ОСОБА_1 у вигляді встановлення кредитного ліміту на кредитну картку із встановленням процентної ставки за користування кредитними коштами у розмірі 44,4% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, строком на 240 місяців, метою отримання кредиту є споживчі цілі.

У справі наявна довідка за лімітами по кредитному договору від 05.07.2019 року, із змісту якої видно, що ОСОБА_1 неодноразово встановлювалися кредитні ліміти у різному розмірі з 2019 року по 2024 рік. Так, востаннє, 10.01.2024 року кредитний ліміт встановлено у розмірі 50000 грн.

Сторони погодили, що у разі порушення власником або довіреною особою вимог чинного законодавства України та/або умов цього Договору та/або у разі виникнення Овердрафта Банк має право призупинити здійснення розрахунків по Картці (заблокувати картку) та/або визнати картку недійсною до моменту усунення зазначених порушень, а також вимагати дострокове виконання боргових зобов`язань у цілому або у визначеній Банком частці у разі невиконання власником та/або довіреною особою власника своїх боргових зобов`язань та інших зобов`язань за цим Договором (п.2.1.1.4.2 Умов та Правил надання банківських послуг).

Відповідно до п.2.1.1.12.10 Умов та Правил надання банківських послуг Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або в певній Банком частки у разі невиконання клієнтом та/або довіреною особою клієнта своїх боргових та інших зобов`язань за цим Договором.

Банківською випискою по картці від 13.09.2025 року підтверджено, що ОСОБА_1 з 28.07.2019 року користувався кредитними коштами за допомогою платіжної картки.

З виписки по картці та розрахунку заборгованості за договором № Б/Н від 05.07.2019 року видно, що станом на 03.09.2025 року відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 65318,86 гривень, з яких: 44918,36 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 20400,50 гривень - заборгованість за простроченими відсотками.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII, який також встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII).

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті, який був чинний до 10 червня 2017 року).

У чинній до 10 червня 2017 року редакції частини десятої статті 11 Закону №1023-XII було закріплено, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1734-VIII, споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно із частиною четвертою статті 16 Закону № 1734-VIII, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13 (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

У справі №638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.

Відмовляючи у стягненні заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено виникнення у відповідача обов`язку дострокового повернення кредитних коштів, оскільки останнім не надано належних та допустимих доказів дотримання передбаченого законом порядку пред`явлення вимоги про дострокове виконання зобов`язання, зокрема відсутні докази направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою усунути порушення та повернути кредит у визначений строк.

Колегія суддів в повній мірі погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З паспорту споживчого кредиту за програмою “кредитна картка” видно, що мета отриманого ОСОБА_1 кредиту - на споживчі цілі.

Звертаючись до суду з позовом АТ «А-Банк» посилалося на те, що через неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором споживчого кредиту від 05.07.2019 року утворилась заборгованість в розмірі 65318,86 грн, що складається з заборгованості за кредитом 44918,36 грн та заборгованості за відсотками 20400,50 грн.

У даній справі регулювання правовідносин АТ «А-Банк» зі споживачем ОСОБА_1 щодо кредитування для споживчих потреб відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1734-VIII.

З матеріалів справи вбачається, що АТ «Акцент банк» просить достроково стягнути з ОСОБА_1 всю суму кредиту.

Як слідує з паспорту споживчого кредиту, сторонами погоджено строк кредитування - 240 місяців (20 років), який ще не сплинув.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що АТ «Акцент Банк» не надав доказів на підтвердження факту надіслання відповідачу та отримання ним вимоги про сплату простроченої кредитної заборгованості, у разі невиконання якої банк мав намір реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту у судовому порядку.

Вказане свідчить про порушення позивачем передбаченого законодавством обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що відповідач не отримував досудову вимогу банку, та відповідно останній не мав об`єктивної можливості виконати передбачений частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» обов`язок щодо повернення простроченої суми заборгованості за договором про споживчий кредит протягом 30 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що існують правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентах за кредитним договором б/н від 05.07.2019 року в розмірі 20400,50 грн

Апеляційний суд зауважує, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором б/н від 05.07.2019 року у разі встановлення прострочення позичальником сплати відповідних платежів та виконання всіх передбачених кредитним договором та чинним законодавством вимог щодо обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Доводи апеляційної скарги не містять будь-яких належних та обґрунтованих мотивів щодо безпідставності відмови суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, не спростовують встановлених судом обставин справи та не стосуються суті підстав такої відмови, зокрема недотримання позивачем передбаченого законом порядку дострокового стягнення кредиту.

За таких обставин наведені доводи є формальними, необґрунтованими та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підлягають відхиленню.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, надав доказам правильну правову оцінку, відтак рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Акцент-Банк" — залишити без задоволення.

Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 16 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Постанову суду апеляційної інстанції складено 13 квітня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б. О.

Храпак Н.М.