Вирок від 14 квітня 2026 р. у справі №396/2326/25 — Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області

Справа № 396/2326/25

Провадження № 1-кп/396/87/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2026 року м. Новоукраїнка

Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новоукраїнка Кіровоградської області кримінальне провадження № 12025121200000055 від 13.07.2025 року, відносно,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с.Зеренда, Кокчетаського району, Республіки Казахстан, зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 , громадянин України, освіта загальна середня, пенсіонер, утриманців немає, невійськовозобов`язаний, раніше не судимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що відповідно до вимог статті 14 Конституції України земля є національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Згідно з частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до частини 3 статті 79 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст.118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність і земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно зі ст.123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, і які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ст.124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгівлі, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренді) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно ст. 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Згідно зі ст.112 Земельного Кодексу України охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів, споруд електронних комунікацій, у тому числі базових станцій мобільного зв`язку, земних станцій супутникового зв`язку, уздовж ліній електронних комунікаційних мереж, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.

Крім того, відповідно до ст.23 Закону України «Про транспорт» до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма '''будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Однак, в порушення вищевказаних норм діючого законодавства України, ОСОБА_3 , восени 2024 року, точної дати та часу в ході досудового розслідування встановити не виявилося можливим, маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні, достовірно для себе розуміючи, що ним не отримано відповідного рішення уповноваженого органу та державної реєстрації про передачу йому у власність чи надання у користування земельної ділянки в охоронній зоні, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливого мотиву, самовільно зайняв частину земельної ділянки, площею 0,3193 га, що розташована на території Новоукраїнської територіальної громади Новоукраїнського району Кіровоградської області з координатами 48.347465, 31.543239, яка є охоронною зоною земель транспорту, за прив`язкою 224 км перегону Новоукраїнка-Плетений Ташлик, державної форми власності, з цільовим призначенням – 12.01 для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту та перебуває в постійному користуванні AT «Укрзалізниця» відповідно до державного акту на право постійного користування від 29.02.1996 серії КР №30, використовуючи сільськогосподарську техніку, здійснив її розорювання та засадження сільськогосподарською зернової культурою ячменю, та в подальшому вчинив дії, щодо вирощування вищевказаних сільськогосподарських культур та їх збору 12.07.2025, тим самим фактично незаконно використовуючи її у власних потребах, чим здійснив незаконне самовільне зайняття земельної ділянки, яка відповідно до ст.112 Земельного кодексу України відносяться до земель в охоронних зонах.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, а саме щодо фактичних обставин скоєного, визнав повністю, підтвердив час та місце вчинення кримінального правопорушення, у скоєному щиро кається, просить суворо не карати.

Представник потерпілого ОСОБА_5 повідомлений належним чином в судове засідання не з"явився, подав заяву відповідно до якої просить проводити розгляд справи без участі представника потерпілої сторони.

Зважаючи на повне визнання вини обвинуваченим, врахувавши думку прокурора, яким запропоновано дослідити докази у справі відповідно до вимог ст.349 ч.3 КПК України, з`ясувавши думку обвинуваченого, який погодився дослідити докази в порядку запропонованому прокурором, після роз`яснення наслідків такого розгляду, судом обмежено дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та оголошенням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого, оскільки показання останнього повністю відповідають фактичним обставинам справи і ніким не оспорюються.

Приймаючи до уваги, що обвинувачений повністю визнав себе винним у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, зважаючи на дослідження судом доказів в порядку, передбаченому ст.349 ч.3 КПК України, суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 в межах пред"явленого обвинувачення кваліфіковано вірно за ч.2 ст. 197-1 КК України, так як обвинуваченим вчинено самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене щодо земель в охоронних зонах.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання необхідне і достатнє для його виправлення і попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень, суд, відповідно до вимог ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, обставини його вчинення, наслідки, які настали, розмір шкоди, дані, що характеризують особу обвинуваченого, стан здоров`я, умови життя, ставлення обвинуваченого до вчиненого ним діяння, а також пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення відповідно до ст. 12 КК України - скоєно нетяжкий злочин.

Обставинами, що пом`якшують покарання передбачені ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання передбачена ст. 67 КК України - судом не встановлені.

Дослідивши дані про особу обвинуваченого, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 за місцем проживання характеризується позитивно, пенсіонер, утриманців немає, невійськовозобов`язаний, на «Д» обліку у лікаря - психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше не судимий.

Згідно досудової доповіді та висновку Новоукраїнського РС філії ДУ "Центр пробації" вважають, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства. У випадку прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покласти на особу обов"язки, передбачені ч.1 ст. 76 КК України. Ризик вчинення ОСОБА_3 повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній та ризик небезпеки для суспільства, в тому числі для окремих осіб, оцінюється, як середній.

Суд приймає до уваги досудову доповідь уповноваженого органу з питань пробації з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, складену відповідно до вимог ст.314-1 КПК України.

Зважаючи на вимоги ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч. 2 ст. 50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень.

Із врахуванням всіх обставин справи та особи обвинуваченого, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 197-2 КК України у виді позбавлення волі, однак, враховуючи тяжкість та обставини вчиненого правопорушення, а також особу обвинуваченого, суд приходить до висновку про можливість його виправлення без відбування покарання і вважає за можливе, застосувавши ст.ст. 75, 76 КК України, звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Долю речових доказів по справі слід вирішити у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати по справі відсутні.

Захід забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_3 не обирався, і суд не вбачає підстав для його обрання, до набрання вироком суду законної сили.

Керуючись ст.ст.373-374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

В силу ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбуття покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Покласти на ОСОБА_3 обов`язки передбачені ст. 76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Речові докази, після вступу вироку в законну силу, а саме:

- вантажний автомобіль марки САЗ 3502 з д.н.з. НОМЕР_1 , який передано на відповідальне зберігання під розписку власнику відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 - залишити ОСОБА_3 .

- комбайн зернозбиральний марки Volvo S830 з д.н.з. НОМЕР_3 , який передано на відповідальне зберігання під розписку фактичному користувачу ОСОБА_6 - залишити ОСОБА_6 .

- оптичний носій інформації DVD-R «My Media» ємністю 4.7 Gb із s/n MFP687CL11223564 та оптичний носій інформації DVD-R «My Media» ємністю 4.7 Gb із s/n MFP687CL11223563 з відеозаписами із нагрудної бодікамери за фактом відпрацювання повідомлення нарядом СОГ, зареєстрованого до ІКС ІПНП №5080 від 12.07.2025, які зберігаються при матеріалах кримінального провадження №12025121200000055 від 13.07.2025 - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області протягом тридцяти діб з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя: ОСОБА_1