Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №177/711/23 — Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/711/23

Провадження № 2/177/59/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 квітня 2026 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Березюк М. В.

за участі: секретаря Бабєєва К. О.,

позивача ОСОБА_1

відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4

представника відповідача Новопільської сільської ради Сусєдко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору та виступає на стороні позивача Шоста криворізька державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, уточнивши який просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 , оформлений на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідчений секретарем Радушненської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області. Просила стягнути з відповідача судові витрати по справі.

В обґрунтування позову вказано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у фактичних шлюбних відносинах приблизно з 2009 року, а 28.12.2019 року офіційно зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Вона, як дружина ОСОБА_6 звернулася до Шостої державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_2 , з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 16.06.2010 року Радушненською сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області, за реєстром № 77.

Позивач вказала, що даний заповіт є недійсним, оскільки підписаний не ОСОБА_6 , не відповідав його волевиявленню. До того ж, текст заповіту не містить інформації на підставі якого офіційного документу посвідчено особу заповідача. ОСОБА_6 задовго до смерті не спілкувався з відповідачами. Він був уродженцем росії, не володів українською мовою, не міг навіть переписати текст, надрукований українською мовою, в той час як заповіт містить напис «Заповіт прочитано мною вголос та власноручно підписаний».

Позивач просила суд визнати заповіт недійсним та стягнути з відповідачів судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн, витрати на експертизу.

Ухвалою суду від 01.05.2023 року провадження по справі відкрито та справу призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження. За клопотанням сторони позивача, ухвалою суду від 17.10.2023 року по справі призначено посмертну судову почеркознавчу експертизу (а.с. 228-231 т.1), справу призначено до судового розгляду.

В грудні 2023 року на адресу суду надійшло клопотання експерта про надання додаткових матеріалів необхідних для виконання експертизи, зокрема вільних зразків почерку та підпису ОСОБА_6 , усіх існуючих рукописних записів та підписів ОСОБА_6 у максимальній кількості, що можуть знаходитися в різнохарактерних за своїм цільовим призначенням документах (а.с. 237 т.1). Позивач вживала заходів для отримання офіційних документів, що містили б підписи ОСОБА_6 , але отримати такі не вдалося (а.с. 25, 36, 37, 56, 69 т.2). В судовому засіданні 08.02.2024 року позивачем надано додаткові матеріали, що містили зразки почерку ОСОБА_6 , які на підставі ухвали суду від 08.02.2024 року надані експерту (а.с. 84 т.2). Суду надано висновок експерта.

В ході судового розгляду, позивач позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Під час судового розгляду надала суду пояснення, що приблизно з 2003 року проживала з ОСОБА_6 однією сім`єю, в його будинку по АДРЕСА_1 . В них періодично виникали сварки, під час яких вона, образившись, йшла до своєї хати в АДРЕСА_1 , але ОСОБА_6 кожного разу йшов за нею, та вони знову були разом, продовжували спільне проживання. Пояснювала, що на тривалий час вони не розлучалися, всюди були разом, й на городі, й по господарству. Пояснювала, що часто причиною конфліктів між ними ставали підбурювання ОСОБА_6 з боку його родичів, зокрема родини відповідача ОСОБА_2 , які відмовляли його від одруження з нею, з причин того, що вона хворіла, може померти, а її діти пред`являтимуть майнові претензії до нього. Незважаючи на це, в 2019 році ОСОБА_6 запропонував їй зареєструвати шлюб між ними, пояснював це тим, що хотів щоб вона могла жити спокійно, та вони одружилися. За три роки до смерті, ОСОБА_6 через хворобу, був прикутим до ліжка, вона його доглядала, а після смерті організувала поховання. Родичі майже не відвідували його, нічим не допомагали. Після смерті чоловіка, вона звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, але нотаріус повідомив їй про існування заповіту на користь інших осіб. Ознайомившись зі змістом заповіту, вона зрозуміла, що він підписаний не ОСОБА_6 , записи в заповіті здійснені не ним. Більш того, ОСОБА_6 був противником складення заповітів, ніколи не говорив про складення ним заповіту. Коли вона зателефонувала ОСОБА_2 з питанням про заповіт, остання повідомила, що саме вона його підписала, а ОСОБА_6 сидів поруч, заповіт зберігався в її матері.

Позивач категорично заперечувала доводи сторони відповідача ОСОБА_2 про проживання з ОСОБА_6 її вітчима – ОСОБА_8 , який є чоловіком матері відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_9 , та ведення ОСОБА_8 записів в зошиті щодо комунальних послуг ОСОБА_6 , що надався експерту. Позивач вказала, що записи у наданому зошиті з показниками щодо комунальних послуг вів ОСОБА_6 та вона.

Позивач позов підтримала та наполягала на його задоволені.

Відповідач ОСОБА_2 (а.с. 18 т.1) позов не визнала, реалізувала право на участь у справі представника та подала відзив. Зі змісту відзиву слідує, що ОСОБА_2 є племінницею померлого ОСОБА_6 по материнській лінії ( ОСОБА_6 доводився братом її матері). ОСОБА_6 з 14 років проживав у росії (приблизно з 1960 років), а після смерті його першої дружини, ОСОБА_6 повернувся до України та рік проживав у матері відповідача, за адресою: АДРЕСА_2 , після чого придбав власний будинок в смт Радушне, де проживав до своєї смерті. ОСОБА_6 власних дітей не мав, а тому майже одразу після купівлі будинку склав заповіт на своїх племінниць, яких любив як рідних дітей. Вказувала, що позивач створювала перешкоди для спілкування ОСОБА_6 з родиною відповідачів. Відповідач заперечила ту обставину, що ОСОБА_6 не володів українською мовою, з посиланням на місце його народження – Хмельницька область, Україна. Заповіт відповідав його волі, а тому просила в задоволенні позову відмовити (а.с. 72-74 т.1).

В ході судового засідання відповідач ОСОБА_2 виявила бажання бути допитаною в порядку допиту свідків (а.с. 61 т.3), та надала суду покази про те, що дійсно ОСОБА_6 є її дядьком по лінії матері, який народившись на території України, з 14 річного віку проживав у російській федерації, а повернувся для проживання на територію України приблизно в 2003 році, після смерті першої дружини. Власних дітей він не мав, тому племінниць (відповідачів) любив. Після приїзду на територію України, він близько року проживав у її матері – ОСОБА_10 , після чого придбав власний будинок по АДРЕСА_1 , а приблизно через 6 місяців повідомив їм, що познайомився з ОСОБА_1 , з якою почав зустрічатися та проживати разом у вказаному будинку. В їх житті мав місце інцидент з приводу гаманця, через який на певний час їх відносини було припинено, ОСОБА_1 пішла в свій будинок, а позивач допомогала дядьку прибрати будинок. Коли мали місце дані події, свідок пояснити не змогла, але вказала, що після цього ОСОБА_6 прийшов до будинку її матері та вів ромову про складення заповіту на користь племінниць. На його прохання, вона – ОСОБА_2 поїхала з ним до сільської ради, але до кабінету ОСОБА_11 , де складався заповіт не заходила, при складенні заповіту присутня не була. Зі змістом заповіту вона була ознайомлена, примірник заповіту зберігався у її матері. Також пояснювала, що ОСОБА_6 не був прихильником щось заповнювати, а тому стверджувала, що «списки» які надала позивач на експертизу щодо показників газу, писав її вітчим – ОСОБА_12 , а коли з ОСОБА_6 проживала ОСОБА_1 – то писала вона.

Відповідач категорично заперечила доводи позивача про нібито підписання заповіту від імені ОСОБА_6 нею – ОСОБА_2 , вказавши що вона там навіть не була, коли був укладений заповіт згадати не змогла.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник, заперечення щодо позову під час судового розгляду підтримали та просили відмовити в його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_5 (а.с. 17 т.1), яка є учасником системи ЕС (а.с. 41 т.1), будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи судом (а.с. 183 т.2, 158 т.3), в судове засідання не прибула. Матеріали справи містять її заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с. 209 т.1).

ОСОБА_5 надала суду відзив (а.с. 67-69 т.1), в якому заперечуючи позов вказала, про недоведеність факту не підписання заповіту ОСОБА_6 та складення всупереч його волі. Її сім`я до останнього дня спілкувалася з ОСОБА_6 , відвідували його, а до 2019 року ОСОБА_6 і сам приїздив до них в гості та спілкувався з ними. Про складення заповіту, їй – ОСОБА_5 , не було відомо. Просила в позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 182 т.2, 157 т.3) в судове засідання не прибула, про причини неявки не повідомила. З`явившись в одне судове засідання (11.09.2025) позов заперечила, вказала що про існування заповіту вона знала, в неї для цього брали паспорт, а сам заповіт ОСОБА_6 був складений ще до його стосунків з ОСОБА_1 . До нотаріуса не зверталася у зв`язку з перебуванням за кордоном. Будучи допитаним у порядку допиту свідків, пояснила що заперечує ту обставину, що ОСОБА_6 не мав родичів (але такі обставини в позові не зазначалися, позивач таких доводів не висловлювала та підтверджувала факт родинних відносин спадкодавця та відповідачів). Вказала, що ОСОБА_6 з рф приїхав для проживання в Україні близько в 2000-2002 роках, жив у матері відповідача близько року. Після цього, ОСОБА_6 придбав власний будинок, в подальшому познайомив їх з ОСОБА_1 , з якою зустрічався та згодом почав з нею спільно проживати, але з якого часу їй не відомо, ймовірно з 2013 - 2015 років. Зі слів матері їй відомо, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 періодично сварилися. ОСОБА_6 подзвонив та сказав, що бажає скласти заповіт на племінниць, вона надала паспорт для цього, а саме шляхом його диктування (звіряння) по телефону з сестрою ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . В період 1998 - 2023 років, вона проживала на території російської федерації, приїздила періодично до України в період відпустки. Про обставини складення заповіту, зокрема про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 разом ходити до сільської ради для укладення заповіту, але він сам заходив до кабінету, а ОСОБА_13 була в коридорі, ОСОБА_3 відомо зі слів ОСОБА_2

Новопільська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, періодично забезпечувала участь у справі представника, але у визначений законом строк відзиву не подала. Лише 19.03.2025 сільська рада надала суду письмові пояснення, в яких вказала, що є правонаступником Радушненської селищної ради, має право посвідчувати та реєструвати заповіти, а ОСОБА_11 будучи секретарем Радушненської селищної ради у 2010 році, згідно наданих їй повноважень, вчинила нотаріальну дію від 16.06.2010 року за № 77 – посвідчила заповіт ОСОБА_6 , згідно його волі та за його підписом. Також сільська рада повідомила про факт проведення службового розслідування щодо видачі довідки про проживання зі спадкодавцем ОСОБА_1 та відсутність посвідченого заповіту від імені ОСОБА_6 , за наслідками якого скасовано довідку № 769 від 30.08.2022 року видану старостою Радушненського старостинського округу Новопільської сільської ради, зобов`язано видати нову довідку (а.с. 219-228 т.2, а.с. 4-14 т. 3), хоча посадові особи, які безпосередньо видавали вказану довідку, вказали про підстави для її видачі (відсутність в папці де зберігаються витяги про реєстрацію в Спадковому реєстрі, витягу щодо ОСОБА_6 ) та реєстрації в порядку, визначеному положенням про видачу довідок (а.с. 227-228 т.2). 17.03.2025 за № 121 видано довідку Радушненського старостинського округу Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, за змістом якої ОСОБА_6 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , та разом з ним були зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_14 (без зазначення ступеня родинного зв`язку). Від його імена 16.06.2010 року посвідчувався заповіт № 77 у виконкомі Радушненської селищної ради (а.с. 5 т.3).

Представник відповідача Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області Сусєдко С.В., яка приймала участь у підготовчих та судових засіданнях, після дослідження доказів по справі, зокрема висновку експерта, виявила бажання надати покази будучи допитаною в порядку допиту свідків (а.с. 62 т.3) та пояснила, що з 2006 року виконувала обов`язки секретаря сільської ради, в її повноваження входило посвідчення заповітів. В 2010 році, до неї звернувся раніше не знайомий їй чоловік – ОСОБА_6 з проханням посвідчити заповіт на будинок, надавши при цьому посвідку на проживання, правовстановлюючий документ на будинок, оригінал паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_2 , копії паспортів та ідентифікаційних кодів ОСОБА_5 , ОСОБА_3 . Сумнівів у дієздатності, розумінні української мови ОСОБА_6 вона не мала, порадила складати заповіт не лише на будинок, а й на все майно. Вона зачитала йому текст заповіту, надала для власного прочитання, вказала де потрібно поставити підпис та надала зразок фрази для написання, він переписував його з листочка. ОСОБА_2 до кабінету не заходила.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Шоста криворізька державна нотаріальна контора, будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, участь представника у розгляді справи не забезпечила, а матеріали справи містять заяву про розгляд справи за відсутності їх представника (а.с. 40, 154 т.1, 67 т. 2, 161 т.3).

Сторони та їх представники, у ході судового засідання підтримали позиції, викладені в заявах по суті справи та висловлені в судових засіданнях.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши заяви по суті справи та письмові докази, надавши оцінку доказам у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1233-1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Положення ст. 1247 ЦК України, містять вимоги щодо форми заповіту. Так, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Судом встановлено, що 28.12.2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , укладено шлюб зареєстрований Криворізьким районний відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 30 (а.с. 7 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Криворізьким відділом РАЦС у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Дніпро), актовий запис № 77 (а.с. 27 т.1).

З матеріалів спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_15 слідує, що з заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_1 , як дружина спадкодавця, заявивши про прийняття спадщини за законом (а.с. 182 т.1), а також про належність до осіб, визначених ст. 1241 ЦК України (а.с. 195 зворот т.1). Крім цього, з заявою про прийняття спадщини за заповітом звернулася ОСОБА_2 (а.с. 186 т.1), а ОСОБА_5 надала заяву про відмову від спадщини за заповітом, на користь ОСОБА_2 (а.с. 189 т.1).

Як слідує з довідки Радушненського старостинського округу Новопільської сільської ради № 121 від 17.03.2025 (а.с. 5 т.3), що видана після скасування довідки № 769 від 30.08.2022 року (а.с. 192 зворот т.1), ОСОБА_6 до дня своєї смерті був зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , де разом з ним проживали та були зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_14 .

Як слідує з тексту заповіту від 16.06.2010 року, посвідченого секретарем Радушненської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області Сусєдко С.В., реєстровий номер 77, складеного від імені ОСОБА_6 , на випадок смерті зроблено розпорядження: належний йому на праві приватної власності будинок АДРЕСА_1 , а також все належне йому майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, усі майнові права та обов`язки, що належатимуть йому на день смерті, заповідалися ОСОБА_2 , ОСОБА_16 та ОСОБА_3 . В заповіті вказано, що він прочитаний вголос особисто ОСОБА_6 та власноручно підписаний ним у присутності секретаря Радушненської селищної ради Сусєдко С.В., як такий, що відповідає його волевиявленню. Заповіт містить напис «Заповіт прочитано мною вголос та власноручно підписаний», містить підпис від імені ОСОБА_6 , а також підписаний секретарем селищної ради (а.с. 8, 193 т.1). Текст заповіту містить інформацію про те, що ОСОБА_6 надано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 видану УМВС України в Дніпропетровській області від 06.06.2008 (а.с. 8, 193, 194 т.1).

Постановою нотаріуса Шостої криворізької державної нотаріальної контори від 27.02.2023 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з наявністю заповіту на ім`я інших спадкоємців (а.с. 9), а саме ОСОБА_2 , яка спадщину прийняла звернувшись до нотаріальної контори з відповідною заявою, ОСОБА_17 ( ОСОБА_18 ), яка відмовилася від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , яка в установлений законом строк до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не зверталася, на час відкриття спадщини зі спадкодавцем не проживала (а.с. 9, 196 т.1).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини другої статті 207 ЦК України).

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (подібні висновки сформовано у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц, № 570/2752/23 від 24.07.2025, постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 144/1440/22).

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).

Так, відповідно до висновку експерта № 4144-24 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 177/711/23 від 22.07.2024 року, експертним шляхом встановлено, що рукописний запис від імені ОСОБА_6 «Заповіт прочитано мною в голос та власноручно підписаний», розміщений в графі «Підпис» заповіту, що складений 16 червня 2010 року та посвідчений секретарем Радушненської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області Сусєдко С.В. – виконаний не ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а іншою особою.

Підпис від імені ОСОБА_6 в графі «Підпис» заповіту, що складений 16 червня 2010 року та посвідчений секретарем Радушненської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області Сусєдко С.В. – виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису. Відповісти на питання «… чи виконаний рукописний текст та підпис однією і тією ж особою?» та «чи виконано однією особою рукописний текст та підпис в графі «Підпис» у заповіті від 16 червня 2010 року та підпис в реєстрі нотаріальних дій по Радушненській селищній раді Криворізького району Дніпропетровської області на аркуші 103 за реєстровим номером 77», не надалося можливим з причин викладених у п. 5 дослідницької частини висновку (запис «Заповіт прочитано мною …» не містить заголовних літ «С» та «В» з яких складаються два досліджувані підписи, тому наявна незіставність почергових об`єктів за якісним та кількісним складом).

Підпис від імені ОСОБА_6 в графі «Розписка про одержання» у книзі реєстрації нотаріальних дій «Реєстр нотаріальних дій по Радушненській селищній раді Криворізького району Дніпропетровської області (розпочато 19.02.2007 закінчено 09.12.2020), де зареєстровано заповіт від імені ОСОБА_6 , складений 16 червня 2010 року та посвідчений секретарем Радушненської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області Сусєдко С.В. (номер за порядком 77 а.с. 103 реєстру) – виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

Два підписи від імені ОСОБА_6 , в графі «підпис» у заповіті, що складений 16 червня 2010 року та посвідчений секретарем Радушненської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області Сусєдко С.В. та в книзі реєстрації нотаріальних дій «Реєстр нотаріальних дій по Радушненській селищній раді Криворізького району Дніпропетровської області (розпочато 19.02.2007 закінчено 09.12.2020) в графі «Розписка про одержання» на сторінці 103 під № 77, де зареєстровано заповіт від 16.06.2010 року – виконані однією особою (а.с. 100-116 т.2).

Слід звернути увагу, що експерт при наданні висновку був попередженим про кримінальну відповідальність за надання неправдивого висновку та відмову від його надання, а також підтвердила та належно аргументувала свої висновки, будучи допитаною в судовому засіданні, з дотриманням принципів змагальності.

Також слід звернути увагу на те, що експерт не брав до уваги надану на дослідження книгу «300 полезн.х советов», проти направлення якої експерту заперечувала сторона відповідача, оскільки записі в ній виконані простим графічним олівцем, що не відповідало типу пишучого приладу, яким виконані досліджувані рукописні записи.

Вивченням з наступним порівнянням між собою решти наданих вільних зразків почерку ОСОБА_6 у наданих для порівняльного дослідження документах, експертом встановлено, що ознаки які характеризують почерк по його будові, ступеню та характеру сформованості письмово-рухового навику, рухів по їх структурі – виконуються без суттєвих змін, стійко. Експерт вказав, що зразки почерку придатні для дослідження, а їх кількість була достатня для надання об`єктивного та науково-методичного складеного висновку.

Вищевказане цілком спростовує доводи сторони відповідача ОСОБА_2 , в частині того, що експерт безпідставно прийняв для дослідження зразки почерку в «щоденнику» та «зошиті з показаннями лічильника», належність яких ОСОБА_15 піддавала сумніву сторона відповідача.

Висновки експерта, що викладені в письмовому висновку є чіткими та однозначними, детально обґрунтованими. Експерт провів детальні порівняння рукописного запису зі зразками почерку ОСОБА_6 та встановив, що досліджуваний рукописний запис від імені спадкодавця в заповіті «Заповіт прочитано…..» виконаний простим високо виробленим почерком, що характеризується високою координацією рухів та швидким темпом, середньою зв`язністю, в той час як зразкам почерку ОСОБА_6 характерна середня виробленість, уповільнений тем, середня координація рухів, зв`язність у зразках здебільшого відсутня. Також експертом детально охарактеризовано відмінності в окремих ознаках почерку (по характеру написання окремих букв), зразків підпису та досліджуваного напису (а.с. 104-105 т.2, таблиця № 1), що дало експерту підставу зробити категоричний висновок про виконання досліджуваного рукописного запису від імені ОСОБА_6 «Заповіт прочитано…» не ним, а іншою особою (п. 1 висновку експерта, а.с. 106 т.2). Категоричність цього висновку експерт підтвердив в судовому засіданні.

Виконуючи експертизу в частині дослідження належності ОСОБА_6 підписів у графі «Підпис» Заповіту та на сторінці 103 за реєстровим номером 77 в графі «Розписка про одержання» Реєстру нотаріальних дій, експертом встановлено, що вони виконані простим середньовиробленим почерком (що характеризується виробленістю нижче за середню та уповільненим темпом), за конструктивною складністю вони прості. Виявлені експертом діагностичні ознаки, ступінь їх прояву, характер та локалізація, свідчать про факт незвичності письмова в момент виконання цих підписів, порівнюючи ці підписи між собою, експерт встановив, що сукупність встановлених діагностичних ознак, ознак, що відображали характеристику рухів по їх структурі, окремим ознакам підписного почерку, що у сукупності утворюють стійкий неповторний комплекс індивідуальних ознак, достатній для категоричного твердження про те, що два досліджувані підписи від імені ОСОБА_6 виконані однією особою. Однак, при їх порівнянні експертним шляхом з вільними зразками підпису ОСОБА_6 (що містилися виключно в офіційних документах – документах суворої звітності: нотаріальна довіреність, паспорти та інші), експертом здійснено категоричний висновок про виконання досліджуваного підпису від імені ОСОБА_6 в графі «Підпис» заповіту та в графі «Розписка про одержання» книзі реєстрації нотаріальних дій – не ОСОБА_6 , а іншою особою, з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_6 (а.с. 108-109 т.2)

Експерт ОСОБА_19 у ході судового засідання детально відповідала на питання учасників судового провадження. Пояснила, що судом їй було надано вільні зразки підпису, за відсутності можливості відібрання експериментальних зразків у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 , саме тому експерт клопотала про надання додатково всіх можливих вільних зразків почерку ОСОБА_6 , що було задоволено. Наданих судом зразків було достатньо для складення висновку. Пояснила, що достатність кількості зразків визначає експерт з урахуванням ряду характеристик, зокрема якості наданих зразків. Наданих для проведення експертизи зразків було більше ніж достатньо. Якщо зразків було б не достатньо, не було б складено висновку. В основу висновку покладено всі вільні зразки, що надані судом окрім тих, що виконано олівцем, що відповідає методиці. Експерт детально роз`яснила, чому вона поклала в основу висновку записи – зразки почерку виконані в наданих їй «щоденнику», «зошиті», а саме те, що лише експерт може визначити чи належать певні зразки, надані суду сторонами спору, тій чи іншій особі, застосовуючи спеціальні знання, виходячи з комплексу ідентифікаційних ознак притаманних почерку особи, порівнюючи зі зразками що не викликали сумніву (виконані на бланках суворої звітності – договір купівлі-продажу, довіреність). Нею як експертом у даній галузі, було встановлено належність наданих для дослідження зразків одній особі - ОСОБА_6 , що відображено у висновку.

Експерт пояснила, що якби було встановлено надання зразків виконаних різними особами, про це було б вказано у висновку. В даній справі, всі надані зразки почерку були виконані однією особою.

Щодо доводів представника ОСОБА_20 про неможливість порівняння зразків викладених українською та російською мовою, експерт пояснила, що літери українського та російського алфавіту є зіставними (мають зіставні літери), мають майже ідентичні конструктивні ознаки (на відміну від латинських літер, літер інших алфавітів), а тому їх порівняння є допустимим. Також експерт детально роз`яснила причини неможливості надання відповіді на питання щодо того чи виконаний запис та підпис однією особою - оскільки в написі та підписі не було зіставних літер. В решті, в експертизі нею вичерпно надано відповіді на всі питання поставлені перед експертом. Експерт вказала, що висновки експертизи є категоричними, адже експерту є очевидним те, що надані зразки почерки впродовж життя ОСОБА_6 виконувалися середньо виробленим почерком, а досліджувані записи виконані високо виробленим почерком. Зависити виробленість почерку неможливо, а тому ОСОБА_6 ніколи не зміг би виконати досліджувані записи, що детально відображено у висновку (відображено відмінності в написання літер ОСОБА_6 та особою, яка складала досліджувані запис та підписи). Висновок експерта б не змінився, якби було використано виключно первинно надані документи, без надання додаткових документів (щоденника, зошита, які оспорює відповідач). Також експерт вказала, що досліджувані записи в заповіті та реєстровій книзі від імені ОСОБА_6 здійснила більш молода за віком особа.

Беручи до уваги викладене, суд вважає вказаний висновок експерта належним та допустимим доказом по справі.

В рамках даного провадження допитано ряд свідків.

Так, свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що її брат ОСОБА_6 народився на території України, але з 14 річного віку проживав на території рф, для проживання на території України повернувся після смерті першої дружини. Впродовж року, він проживав у неї, а згодом придбав собі будинок. Підтвердила факт спільного проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , в належному йому будинку, але в який період сказати не могла. Свідок була обізнана про одруження брата та його спільне проживання до дня смерті з ОСОБА_1 . Пояснила, що в 2010 році ОСОБА_6 прийшов до неї та сказав, що бажав скласти заповіт на дівчат – племінниць. Обставини складення заповіту ОСОБА_6 , свідку відомо зі слів доньки ОСОБА_2 , яка їздила до сільської ради разом з ОСОБА_6 для складення заповіту, але зі слів доньки, вона до кабінету не заходила.

Відповідаючи на питання суду, свідок ОСОБА_21 пояснила, що після того, як ОСОБА_6 придбав свій будинок, проживав окремо від неї, він – ОСОБА_6 приходив за місцем проживання її та її чоловіка ОСОБА_22 , з тією метою, щоб останній заповнив за нього «абонентську книжку» щодо комунальних послуг (які пред`являлися при оплаті комунальних послуг), та здійснив оплату, надававши для цього гроші. Про таку послугу ОСОБА_6 просив в ті періоди, коли ОСОБА_1 не проживала з ОСОБА_6 , тобто в періоди коли вони сварилися і проживали окремо. В інший час, ці книжечки заповнювала ОСОБА_1 . Свідок вказала, що ніяких інших записів її чоловік для ОСОБА_6 не здійснював. Більш того, свідок пояснила, що ОСОБА_6 на аркушах паперу сам здійснював записи показників по таким послугам, як «газ», «світло», які потім приносив її чоловіку для внесення до «абонентської книжки», що надавалася для оплати.

Свідок ОСОБА_23 суду повідомила, що ОСОБА_6 знала, оскільки їздила до нього з сестрою ОСОБА_6 . Свідок пояснила, що обізнана з тим, що ОСОБА_6 повернувшись з росії жив у сестри, а згодом придбав власний будинок. Про стосунки ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , їй не відомо. Свідок пояснила, що про складення заповіту ОСОБА_6 на користь племінниць, їй відомо зі слів подруги - ОСОБА_9 .

Надані стороною відповідача ОСОБА_2 копії фотокарток, як доказ підтримання родинних стосунків ОСОБА_6 з родиною відповідача, суд приймає до уваги, тим більше що факт наявності родинних відносин між відповідачами та ОСОБА_6 позивач не заперечувала. Однак, як слідує зі змісту фотокарток, вони не містять даних щодо часу їх створення, але візуально відповідають приблизно одному періоду, з урахуванням зовнішності зображених на них осіб (а.с. 104-108 т.1). З пояснень учасників, зокрема ОСОБА_2 встановлено, що вони зроблені в період проживання ОСОБА_6 у матері відповідача, тобто приблизно в 2003 року. Вказані докази, на переконання суду, жодним чином не підтверджують та не спростовують обставин, що є предметом доказування у даній справі.

Стороною відповідача ОСОБА_2 надавалося суду клопотання про проведення повторної судово-почеркознавчої експертизи, з посиланням на те, що експерт порівняв текст заповіту з записами в «щоденнику» та «зошиті з показниками лічильника», які на переконання сторони відповідача виконані невстановленою особою, не українською мовою, з використанням іншого алфавіту. При цьому ж, відповідач вказала, що всі записи щодо комунальних послуг здійснював в зошиті ОСОБА_22 , заявивши клопотання про його допит. Також представник вказувала, що порушенням є порівняння тексту заповіту зі зразками записів у паспорті громадянина іншої країни, довіреності іншої країни, тобто з використанням іншої мови, іншого алфавіту. Вважала, що в експерта були відсутні зразки вільного підпису ОСОБА_6 , потрібні для експертизи. В цій же заяві, відповідач вперше вказала про те, що вона особисто та ОСОБА_11 бачили, як ОСОБА_6 здійснював всі записи в книгах та документах, бачили порядок оформлення заповіту (а.с. 144 т.2). Слід звернути увагу, що заявляючи клопотання про проведення повторної експертизи, відповідач просила надати в розпорядження експерта ті ж документи, підписи в яких вона піддавала критиці, зокрема паспорти громадянина російської федерації ОСОБА_6 , його трудову книжку, довіреність від імені ОСОБА_6 посвідчену органами рф.

Суд відмовив у задоволенні клопотання сторони відповідача ОСОБА_2 про проведення повторної експертизи (продубльованого 06.04.2026, за наявності клопотання від 18.09.2024, яке залишалося відкритим до завершення дослідження матеріалів по справі та допиту експерта), як необґрунтованого. На переконання суду, вказане клопотання мало за мету виключно затягування розгляду справи. Необхідність призначення повторної експертизи перед судом не обґрунтована, адже зауваження до висновку експерта ОСОБА_24 були спростовані в судовому засіданні шляхом дослідження письмового висновку експертизи та допиту експерта. Висновки проведеної експертизи є чіткими, належно обґрунтованими та категоричними. Більш того, експерт пояснила, що на зміст та категоричність даних висновків не вплинула б відсутність тих вільних зразків почерку, що містилися в «зошиті» та «щоденнику», які піддала критиці сторона відповідача. Більш того, слід звернути увагу, що висновки експерта щодо вчинення підпису в заповіті не ОСОБА_6 , а іншою особою, з наслідуванням його підпису, є категоричними та ґрунтуються виключно на зразках підпису, що містилися в документах, що є бланками суворої звітності. Той факт, що частина документів з вільними зразками підпису виконана російською мовою та оформлена на території росії, не впливає на зміст висновку.

Фактично, вперше заявляючи клопотання про проведення повторної експертизи 18.09.2024 року, сторона відповідача наводила в ньому обставини, що не знайшли свого підтвердження та були спростовані під час судового розгляду. Зокрема в клопотанні було вказано, що сама ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , «особисто кожна з них бачили», як ОСОБА_6 здійснював усі записи в книгах і документах, в той час як будучи допитаними в суді під присягу, вказані особи пояснювали, що ОСОБА_25 була за межами кабінету та не бачила факт підписання документів ОСОБА_6 .

Після ознайомлення з висновком експерта, з метою піддати сумніву наявний висновок експерта, сторона відповідача вказала про наявність свідка ОСОБА_22 – вітчима відповідача ОСОБА_25 , який нібито проживав з ОСОБА_6 та здійснював від його імені записи у «зошиті з показниками лічильника», що надані експерту (а.с. 147-148 т.2). Суд відмовив у задоволенні клопотання по допит ОСОБА_22 (в засіданні 11.09.2025), як безпідставного та необґрунтованого. Так, допитана в судовому засіданні ОСОБА_21 – дружина ОСОБА_22 та мати ОСОБА_25 , спростувала факт проживання ОСОБА_22 з ОСОБА_6 , а також пояснила, що єдиним документом який заповнював її чоловік на прохання ОСОБА_6 , та лише в період не проживання його зі ОСОБА_1 , була «абонентська книжка», записи до якої її чоловік перед оплатою переносив з записів показників лічильника, зроблених на аркушах паперу самим ОСОБА_6 . Тому, суд прийшов до висновку про надуманість та необґрунтованість клопотання про допит свідка ОСОБА_22 , у зв`язку з чим відмовив у його задоволенні.

Сторонами заявлялися клопотання про допит й інших свідків, але в змагальному процесі сторони не реалізували право на їх допит, їх явку до суду не забезпечили, перед завершенням судового розгляду вказали про відсутність доповнень до стадії з`ясування обставин та перевірки доказами.

Оцінивши всі докази в їх сукупності, суд критично оцінює покази відповідача ОСОБА_27 , свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_23 , щодо обставин укладення заповіту ОСОБА_6 та його підписання ним, оскільки ці обставини їм відомі виключно зі слів ОСОБА_28 , яка до того ж вказала, що до кабінету де посвідчувався заповіт не заходила, факту підписання заповіту ОСОБА_6 не бачила. Відповідно твердження ОСОБА_2 щодо підписання тексту заповіту ОСОБА_6 , суд також розцінює критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях.

Пояснення представника відповідача Новопільської сільської ради – Сусєдко С.В., яка надала суду покази будучи допитаною в якості свідка, перебуваючи під присягою, щодо обставин укладення заповіту та його підписання особисто ОСОБА_6 , суд розцінює критично, оскільки вони надані заінтересованою особою, адже результати розгляду даної справи можуть мати певні правові наслідки для особи, яка посвідчувала заповіт, підпис в якому не належить спадкодавцю. Більш того, як ОСОБА_11 , так і ОСОБА_25 , висловили бажання надати власні покази виключно після того, як судом було отримано висновок експерта. Показання ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , які є заінтересованими особами, спростовані висновком судового експерта, що є об`єктивним, належно обґрунтованим доказом, який містить категоричні експертні висновки про те, що підписи та записи у заповіті здійснені не ОСОБА_6 .

Здійснивши оцінку доказів по справі, суд приходить до висновку, що підпис у тексті заповіту здійснено не ОСОБА_6 . Непідписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та, відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність (відповідна практика викладена у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року в справі № 716/1051/17, постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року в справі № 465/2710/20, постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2025 року в справі № 369/1797/19, постановах КЦС ВС від 24.07.2025 року по справі № 570/2752/23 та від 11.02.2026 року по справі № 404/4795/21, що свідчить про усталеність практики в даному питанні).

Висновки суду щодо підтвердження нікчемності заповіту.

Беручи до уваги встановлені судом обставини, а саме не підписання тексту заповіту ОСОБА_6 , перевіривши відповідні доводи сторін та встановивши дійсні обставини справи – не підписання тексту заповіту спадкодавцем ОСОБА_6 , суд констатує обставину нікчемності, в силу закону, правочину - заповіту від імені ОСОБА_6 , складеного 16 червня 2010 року та посвідченого секретарем Радушненської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області Сусєдко С.В., зареєстрованого в реєстрі за № 77, підпис в якому не належить спадкодавцю ОСОБА_6 (аналогічні позиції сформовано в ряді постанови ВС, зокрема у справах № 404/4795/21 від 11.02.2026, № 570/2752/23та інших).

Висновки щодо способу захисту порушеного права.

Позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним заповіту, у зв`язку з його не підписанням спадкодавцем.

Згідно норм чинного законодавства, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (такі висновки містить зокрема постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)).

Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (аналогічні висновки сформовані в ряду постанов ВС, зокрема, але виключно, у справах № 404/4795/21 від 11.02.2026, № 570/2752/23).

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20).

Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), пункти 69 - 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У даній справі, позивач просила на підставі частини першої статті 1257 ЦК України визнати недійсним правочин - заповіт, для якого законом встановлена нікчемність, але визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. В даному рішенні суду, суд констатував нікчемність заповіту складеного від імені ОСОБА_6 . Будь-яких інших позовних вимог, як то визнання права власності в порядку спадкування за законом, у зв`язку з нікчемністю заповіту та відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, позивач перед судом не заявляла, відповідно вони судом не розглядалися.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що заявляючи позовну вимогу про визнання нікчемного заповіту недійсним, позивач обрала неналежний спосіб захисту невизнаного права, що є підставою для відмови у позові. Відповідно заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню. Аналогічні висновки сформовано у ряді постанов ВС, зокрема, але виключно (від 12 березня 2020 року в справі № 716/1051/17, від 03 липня 2024 року в справі № 465/2710/20, від 12 лютого 2025 року в справі № 369/1797/19, від 24.07.2025 року по справі № 570/2752/23, від 11.02.2026 року по справі № 404/4795/21, що свідчить про усталеність практики в даному питанні).

Позивач перед судом підтверджено понесення витрат зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 копійок (а.с. 13 т.1), а також витрати на проведення посмертної судової почеркознавчої експертизи, що склали 14779,48 грн (13382,88 грн + 1396,60 грн) (а.с. 3, 52, 98 т.2). Інші витрати перед судом не підтверджено. Однак, оскільки в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, тому в силу ст. 141 ЦПК України, понесені нею судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів та відносяться на рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 223, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору та виступає на стороні позивача Шоста криворізька державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В. Березюк