Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №398/3110/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 квітня 2026 року м. Кропивницький

справа № 398/3110/25

провадження № 22-ц/4809/487/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2025 року у складі судді Стручкової Л. І. і

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст вимог позовної заяви

У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі – ТОВ «Споживчий центр») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути на свою користь заборгованість за Кредитним договором № 20.10.2023-100000173 від 20.10.2023 у розмірі 23 399 грн 87 коп та суму сплаченого судового збору в розмірі 2 422 грн 40 коп.

Позовна заява мотивована тим, що 20.10.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №20.10.2023-100000173, відповідно до якого позивач надав відповідачу грошові кошти у сумі 10 000 грн, строком на 140 днів, тобто до 20.10.2023, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1% в день.

ОСОБА_1 порушила умови кредитування та не виконувала належним чином зобов`язання, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 23 399,87 грн, з яких: 8 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 13 899,87 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом; 1 500 грн заборгованість за комісією.

Оскільки відповідач зобов`язання за кредитним договором не виконує, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом порушених прав.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2025 рокупозов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 20.10.2023-100000173 від 20.10.2023 у розмірі 23 399 грн 87 коп, яка складається з: 8 000 грн – заборгованість за тілом кредиту; 13 899,87 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 1 500 грн – заборгованість за комісією.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» судовий збір в розмірі 2 422 грн 40 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами належним чином укладено кредитний договір в електронній формі, на виконання якого ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу грошові кошти, однак остання свої зобов`язання щодо їх повернення та сплати процентів не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість, розрахунок якої відповідає умовам договору та враховує здійснені часткові платежі, при цьому ОСОБА_1 не надала належних доказів на спростування боргу чи його розміру, а погоджені сторонами проценти та комісія є складовими загальних витрат за споживчим кредитом і підлягають стягненню.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що у розстроченні виконання рішення необхідно відмовити, з огляду на відсутність передбачених законом підстав на цій стадії розгляду справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2026 року в частині відмови у розстроченні виконання рішення суду та ухвалити в цій частині нове, яким надати відповідачу розстрочку виконання рішення суду у вигляді щомісячної сплати 800 грн до повного погашення заборгованості.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення, неправильно застосувавши норми процесуального права, зокрема статті 267 та 435 ЦПК України.

Суд першої інстанції безпідставно вважав, що розстрочка можлива виключно після відкриття виконавчого провадження, тоді як закон прямо передбачає можливість її надання під час ухвалення рішення судом.

Крім того, суд першої інстанції не дослідив належним чином майновий стан відповідача, не надав оцінки наведеним у відзиві обставинам щодо відсутності стабільного доходу, статусу студентки, здійснення часткових оплат та наміру виконувати зобов`язання, не встановив фактичної можливості виконання рішення у повному обсязі одноразово.

Сума стягнення є значною та непосильною для одноразової сплати ОСОБА_1 , а наявність часткових погашень свідчить про добросовісність відповідача та реальний намір виконувати рішення суду, що є підставою для надання розстрочки з метою забезпечення фактичного виконання судового рішення.

Короткий зміст вимог відзиву на апеляційну скаргу

Від ТОВ «Споживчий центр» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.

За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки ціна позову становить 23 399 грн 87 коп, тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2026 становить 98 840 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, в повній мірі не відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 20.10.2023 ТОВ «Споживчий центр» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти кредитний договір, а ОСОБА_1 акцептувала оферту щодо укладення кредитного договору № 20.10.2023-100000173, на умовах, визначених офертою, заявкою, акцептом та таблицею загальної вартості кредиту, яка містить графік погашення, а також здійснила їх підписання з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Крім того, відповідач також підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором додатки до анкети та паспорт споживчого кредиту.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачу надано кредит у розмірі 10 000 грн, на 140 календарних днів, тобто з 20.10.2023 до 07.03.2024 включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1% в день, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування.

Крім того, п. 9 заявки та акцепту передбачена сплата комісії, пов`язаної з наданням кредиту в розмірі 1 500 грн.

Позивач надав кредит відповідачу шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок відповідача, що підтверджується відповідною квитанцією та не оспорюється відповідачем.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, взяті на себе зобов`язання за кредитним договором відповідач не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 23 399,87 грн, з яких: 8 000 грн – заборгованість за тілом кредиту; 13 899,87 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 1 500 грн – заборгованість за комісією.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про розстрочення рішення суду, суд згідно зі статтею 367 ЦПК України в іншій частині його не переглядає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом пункту 2 частини сьомої статті 265 ЦПК України передбачено, що у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Підставою для застосування ч. 1 ст. 267 ЦПК України є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

З аналізу викладених норм убачається, що нормами ЦПК України не встановлено вичерпного переліку обставин, за наявності яких суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою сторони відстрочити або розстрочити виконання судового рішення.

Водночас обов`язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 9901/598/19.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 28 травня 2024 року у справі № 906/1035/23 зазначив, що розстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Матеріалами справи підтверджується, що в травні 2025 року ТОВ «Споживчий Центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а. с. 1-5).

Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 було подано відзив на позовну заяву, в якій вона просила розстрочити виконання рішення суду, мотивуючи погіршенням її матеріального становища, відсутністю стабільного доходу, що унеможливлює погашення заборгованості у повному обсязі або значними платежами; статусом особи, яка не має достатніх фінансових ресурсів (зокрема, зазначення про навчання/обмежені доходи); здійсненням часткових платежів у межах реструктуризації, що підтверджує добросовісність поведінки та відсутність ухилення від виконання зобов`язань; а також готовністю поступово виконувати рішення суду шляхом щомісячної сплати посильної суми у розмірі 800 грн (а. с. 58-59).

Надані відповідачем у відзиві на позовну заяву доводи про необхідність розстрочення виконання рішення суду зводяться до загальних тверджень про складне матеріальне становище, відсутність стабільного доходу, статус особи з обмеженими фінансовими можливостями, а також посилань на здійснення часткових платежів та готовність надалі виконувати зобов`язання шляхом щомісячного внесення 800 грн.

Разом з тим, зазначені доводи носять декларативний характер та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами у розумінні статей 76–81 ЦПК України. Матеріали справи не містять документів, які б підтверджували реальний майновий стан відповідача, зокрема довідок про доходи, відомостей про отримання соціальних виплат, даних про відсутність або наявність рухомого чи нерухомого майна, банківських рахунків, витрат чи інших обставин, які могли б свідчити про об`єктивну неможливість одноразового виконання судового рішення або істотне його ускладнення.

Також не надано належних доказів на підтвердження здійснення часткових платежів у межах реструктуризації, їх розміру, періодичності та умов, що унеможливлює оцінку таких обставин як доказів добросовісної поведінки відповідача чи її реальної платоспроможності.

За таких умов посилання відповідача на складний фінансовий стан та неможливість одноразового виконання рішення є недоведеними та ґрунтуються виключно на припущеннях, що відповідно до вимог процесуального закону не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що заявлені відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення не підтверджені належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення відповідних вимог.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду, суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду справи рішення ще не набрало законної сили, виконавчий лист не видавався та виконавче провадження не було відкрито, а отже відсутні процесуальні підстави для вирішення питання про розстрочку виконання рішення на цій стадії, оскільки такі питання, на думку суду, підлягають вирішенню після набрання рішенням законної сили та його звернення до виконання.

Проте, з суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність процесуальної можливості вирішення питання про розстрочення виконання судового рішення на стадії ухвалення рішення у справі.

Такий підхід суперечить положенням статті 267 ЦПК України, яка прямо передбачає право суду, що ухвалює рішення, визначити порядок його виконання, у тому числі надати відстрочення або розстрочення, незалежно від стадії виконавчого провадження.

Отже, закон не пов`язує можливість вирішення цього питання виключно з моментом відкриття виконавчого провадження або набрання рішенням законної сили, а допускає його вирішення саме під час ухвалення рішення, а тому мотиви відмови суду першої інстанції в розстрочення виконання рішення суду є помилковими.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

З огляду на те, що суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду, проте, помилковими є мотиви відмови в задоволенні вказаного клопотання, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_2 про розстрочення виконання рішення суду зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, а рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивів відмови в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2025 року в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_2 про розстрочення виконання рішення суду змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник