Рішення від 09 квітня 2026 р. у справі №461/8851/25 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/8851/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2026 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Радченка В.Є.

з участю:

секретаря судового засідання Яцишин В.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова,3, офіс 306 , ЄДРПОУ: 44276926) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення боргу за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2380246 від 24.05.2021 у загальному розмірі 53 244,80 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12 000 грн та нарахованими процентами у розмірі 41 244,80 грн, а також судових витрат. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір в електронній формі шляхом заповнення відповідачем відповідної анкети-заяви в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, підтвердження умов договору та використання одноразового ідентифікатора, який було направлено на номер мобільного телефону відповідача. Позивач наголошує, що використання такого ідентифікатора є належним способом підписання електронного правочину та підтверджує волевиявлення сторін. Позивач зазначає, що на виконання умов договору відповідачу були надані грошові кошти, які останній зобов`язався повернути у встановлений договором строк разом із процентами за користування кредитом, однак належним чином свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Також позивач вказує, що у подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором неодноразово відступалося іншим особам на підставі договорів відступлення права вимоги, у зв`язку з чим на момент звернення до суду саме позивач є належним кредитором у спірних правовідносинах. Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позову, зазначивши, що позивачем не доведено належними доказами факт укладення кредитного договору, відсутні належні докази отримання грошових коштів, а також нарахування процентів є безпідставним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства. Крім того, відповідач посилався на окремі правові позиції Верховного Суду, які, на його думку, свідчать про необґрунтованість позовних вимог. Позивач подав відповідь на відзив, у якій детально спростував доводи відповідача та зазначив, що кредитний договір укладено у відповідності до вимог Закону України «Про електронну комерцію», відповідач отримав грошові кошти та не виконав свої зобов`язання, а доводи відповідача є безпідставними, оскільки не підтверджені належними доказами. Позивач також наголосив, що відповідач не подав контррозрахунку заборгованості та не спростував розрахунок, наданий позивачем. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступного. Суд зазначає, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, а відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд бере до уваги, що спірний договір укладено в електронній формі. Відповідно до статей 205, 207 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися у письмовій формі, у тому числі шляхом використання електронних документів. Електронний документ, що містить волевиявлення сторін, має юридичну силу документа, підписаного власноручно.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом акцепту пропозиції однієї сторони іншою стороною та може бути підписаний електронним підписом, у тому числі одноразовим ідентифікатором. Використання такого ідентифікатора забезпечує ідентифікацію особи та підтверджує її волевиявлення. Суд зазначає, що наведені положення законодавства узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, який у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що електронні договори мають таку ж юридичну силу, як і договори, укладені у письмовій формі, а використання одноразового ідентифікатора є належним способом підписання правочину.

Так, у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 761/26693/16-ц зазначено, що електронний договір, укладений шляхом використання інформаційно-телекомунікаційних систем, є належною формою правочину, якщо волевиявлення сторін підтверджене відповідними електронними даними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 127/21567/16-ц, де зазначено, що використання одноразового ідентифікатора як способу підтвердження волевиявлення сторін є допустимим та відповідає вимогам законодавства.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15, відповідно до якої у разі якщо відповідач не надає контррозрахунок заборгованості та не спростовує розрахунок позивача, суд має право покласти в основу рішення розрахунок, наданий позивачем.

Суд зазначає, що у даній справі відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували факт укладення кредитного договору або отримання ним грошових коштів. Відповідач також не довів, що його персональні дані були використані без його відома або що він не вчиняв дій, спрямованих на укладення договору.

Суд бере до уваги доводи, викладені позивачем у відповіді на відзив, та погоджується з ними, оскільки вони є послідовними, логічними та підтверджуються матеріалами справи. Суд зазначає, що саме у відповіді на відзив позивач детально спростував доводи відповідача, звернувши увагу на відсутність будь-яких доказів з боку відповідача та наявність доказів, що підтверджують укладення договору та виникнення зобов`язання.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Відповідач, заперечуючи проти позову, не надав належних доказів на підтвердження своїх доводів, обмежившись лише загальними твердженнями.

Щодо доводів відповідача про відсутність доказів передачі грошових коштів, суд зазначає, що такі доводи не можуть бути підставою для відмови у позові, оскільки відповідач не довів відсутність такого факту та не спростував матеріали справи. Самі лише припущення не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У даному випадку відповідач не звертався до суду із позовом про визнання договору недійсним та не довів наявність підстав для такого визнання.

Відповідно до статей 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином та у встановлений строк. Невиконання або неналежне виконання зобов`язання є підставою для застосування передбачених законом наслідків.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Умови договору щодо нарахування процентів відповідачем не були оспорені, а тому підлягають застосуванню.

Посилання відповідача на окремі рішення Верховного Суду суд оцінює критично, оскільки наведені рішення стосуються інших фактичних обставин та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у даній справі.

Судом також встановлено, що право вимоги за кредитним договором було відступлено позивачу на підставі договорів відступлення права вимоги, що відповідає вимогам статей 512–516 Цивільного кодексу України. Доказів протилежного відповідачем не надано.

Суд вважає за необхідне додатково звернути увагу на правову природу процентів, нарахованих позивачем за користування кредитними коштами, та доводи відповідача щодо їх неправомірності.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У даному випадку умовами кредитного договору передбачено нарахування процентів за користування кредитними коштами у визначеному сторонами розмірі, з яким відповідач погодився при укладенні договору.

Суд зазначає, що свобода договору, закріплена статтею 627 Цивільного кодексу України, передбачає право сторін самостійно визначати умови договору, у тому числі розмір процентів за користування кредитом, якщо такі умови не суперечать вимогам закону. Відповідач, приєднавшись до умов договору, не заявляв заперечень щодо розміру процентів, не оспорював їх у встановленому законом порядку та не звертався до суду з позовом про визнання відповідних умов договору недійсними.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Таким чином, погоджені сторонами умови договору щодо нарахування процентів підлягають виконанню, якщо відсутні підстави для визнання їх недійсними або зміни у судовому порядку.

Посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду щодо обмеження нарахування процентів після закінчення строку дії договору суд оцінює критично, оскільки наведені правові позиції стосуються інших фактичних обставин та правовідносин, зокрема випадків, коли кредитор продовжує нараховувати проценти як плату за користування кредитом після припинення строку дії договору без належних правових підстав.

У даній справі позивач здійснив нарахування процентів відповідно до умов договору, які не визнані недійсними, а тому відсутні підстави для висновку про їх неправомірність.

Аналогічний підхід викладено у практиці Верховного Суду, зокрема у постанові від 16.06.2021 у справі № 761/13873/18, у якій зазначено, що за відсутності доказів недійсності умов договору щодо нарахування процентів, а також за відсутності їх оспорення у встановленому законом порядку, такі умови підлягають застосуванню.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 127/16723/17-ц суд дійшов висновку, що позичальник, який погодився з умовами договору, зобов`язаний виконувати їх у повному обсязі, у тому числі щодо сплати процентів, якщо інше не встановлено судом. Суд також зазначає, що відповідач не надав жодного альтернативного розрахунку процентів, не довів їх неправильності та не обґрунтував, у чому саме полягає їх невідповідність умовам договору або вимогам законодавства.

Таким чином, доводи відповідача щодо неправомірності нарахування процентів не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, тоді як доводи позивача, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив, є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.

Суд також додатково зазначає, що системний аналіз положень статей 526, 530, 610, 612 Цивільного кодексу України свідчить про те, що невиконання або неналежне виконання зобов`язання тягне за собою застосування передбачених законом наслідків, у тому числі обов`язок боржника сплатити визначені договором платежі.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що нарахування процентів у даній справі здійснено позивачем правомірно, у відповідності до умов кредитного договору та вимог чинного законодавства, а тому підлягає стягненню разом із основною сумою заборгованості.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, досліджених доказів, положень чинного законодавства та правових позицій Верховного Суду, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 259, 263–265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова,3, офіс 306 , ЄДРПОУ: 44276926) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення боргу за кредитним договором- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова,3, офіс 306 , ЄДРПОУ: 44276926) заборгованість за договором № 2380246 від 24.05.2021 р. в розмірі 53244,80 гривні, з яких заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 12000 грн. та заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 41244,80 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова,3, офіс 306 , ЄДРПОУ: 44276926) 2422,40 грн. сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова,3, офіс 306 , ЄДРПОУ: 44276926) витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського Апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.Є. Радченко