Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №461/8591/25 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/8591/25

Провадження №2-др/461/21/26

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2026 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

секретаря судових засідань Чубей К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №461/8591/25 за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна, в особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», Держави Україна, в особі Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань», Держави Україна, в особі Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)», Держави Україна, в особі Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» про відшкодування моральної шкоди -

в с т а н о в и в:

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 19.03.2026 позов ОСОБА_2 до Держави Україна, в особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», Держави Україна, в особі Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань», Держави Україна, в особі Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)», Держави Україна, в особі Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» - задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок держави.

ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав до суду заяву, у якій просить поновити строк на подання заяви про розподіл судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, ухвалити додаткове рішення у справі та стягнути з відповідачів у солідарному порядку судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 27 000 грн.

06.04.2026 представник Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» Фльорків О.В. через Електронний суд подав заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення витрат на професійну правничу допомогу. В обгрунтування заперечень покликається на те, що заява подана до суду через Електронний суд 28.03.2026, тобто після спливу п`ятиденного строку, встановленого абзацом 2 частини 8 статті 141 ЦПК України. Крім того, представник вважає, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є необгрунтованим та такими, що не відповідають критеріям реальності таких витрат та співмірності зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт.

Щодо поважності причин пропуску строку на подання доказів понесення витрат та поновлення такого, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача отримав копію рішення суду від 19.03.2026 в електронному кабінеті лише 28.03.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу /а.с.259/.

Відтак, суд вважає за необхідне причини пропуску строку на подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу та заяви про ухвалення додаткового рішення визнати поважними, оскільки позивач та її представник не були обізнані про ухвалене рішення у справі, а таке було отримано представником в електронному кабінеті 28.03.2026.

Частиною 3 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України , у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

У зв`язку з відсутністю необхідності виклику в судове засідання сторін по справі відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч. 1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та адвокатом Фокієм Б.В. укладено договір про надання правової допомоги №23 від 21.10.2018.

12.01.2026 між ОСОБА_2 та адвокатом Фокієм Б.В. укладено угоду №1 до договору про надання правової допомоги №23 від 21.10.2018.

Відповідно до акту передачі-прийняття виконаних робіт №1 від 03.02.2026, адвокатом Фокієм Б.В. відповідно до договору про надання правової допомоги №23 від 21.10.2018 надано послуги на суму 25 000 грн., зокрема: ознайомлення з документами, необхідними для підготовки позовної заяви - 3000 грн.; аналіз релевантної судової практики судів першої, апеляційної та касаційної інстанції для її використання під час складання позовної заяви - 3000 грн.; складання позовної заяви про відшкодування шкоди - 13500 грн.; складання відповіді від 22.11.2025 на відзив Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» - 4500 грн.; складання відповіді від 01.12.2025 на відзив «Львівська установа виконання покарань (№19)» - 1500 грн.

Крім того, відповідно до детального (підсумкового) опису робіт (наданих послуг) від 16.02.2026, адвокатом Фокієм Б.В. виконано роботи на суму 27 000 грн., з яких: ознайомлення з документами, необхідними для підготовки позовної заяви - 3000 грн.; аналіз релевантної судової практики судів першої, апеляційної та касаційної інстанції для її використання під час складання позовної заяви - 3000 грн.; складання позовної заяви про відшкодування шкоди - 13500 грн.; складання відповіді від 22.11.2025 на відзив Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» - 4500 грн.; складання відповіді від 01.12.2025 на відзив «Львівська установа виконання покарань (№19)» - 1500 грн.; складання детального (підсумкового) опису робіт, акту передачі-прийняття робіт, орієнтовного розрахунку витрат на правничу допомогу, клопотання про стягнення судових витрат та надіслання до суду - 1500 грн.

Разом з цим, при здійсненні розподілу судових витрат (в тому числі і витрат на правову допомогу) суд керується положеннями статті 141 ЦПК України, зокрема критеріями, що визначені частинами третьою шостою та дев`ятою статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19.03.2024 у cправі №922/4078/23 висловлено правову позицію, згідно із якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

Викладена вище правова позиція підтримана Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20.05.2024 у справі №463/641/17 із посиланням на те, що положення частин четвертої-сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України ідентичні нормам частин третьої-шостої, дев`ятої статті 141 ЦПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Європейський Суд) у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Такі критерії застосовує Європейський суд, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані представником позивача документи та доводи на обґрунтування суми заявлених витрат, пов`язаних із розглядом справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 27 000 грн. не є цілком співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Відтак, з врахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу витраченого адвокатом на виконання таких робіт, враховуючи принципи розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України визначено, що учасником цивільних правовідносин у тому числі є держава Україна.

Відповідно до ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 170 ЦК України, учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з ч. 2 ст. 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Тлумачення правових норм ч. 2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц).

Аналогічний висновок неодноразово був викладений Великою Палатою Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11 (п. 6.22.), від 21 серпня 2019 року у справі №761/35803/16-ц (п. 33), від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц (п. 28), від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17).

Зазначене також узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 19 липня 2023 року у справі №373/1293/20.

Враховуючи вказані норми права та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь через відповідний орган державної влади (Державна установа «Харківський слідчий ізолятор», Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань», Державна установа «Львівська установа виконання покарань (№19)» та Державна установа «Збаразька виправна колонія (№63)»), а тому понесені судові витрати, з урахуванням п. 3 ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача держави Україна (з Державного бюджету України).

Зазначений підхід до стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок коштів Державного бюджету України відповідає усталеній практиці Верховного Суду, сформованій в аналогічних правовідносинах, зокрема, у постановах від 29 травня 2023 року у справі №336/5109/19, від 31 жовтня 2018 року у справі №383/596/15, від 07 липня 2021 року у справі №335/10173/19, від 11 травня 2022 року у справі №201/4534/20, від 11 серпня 2022 року у справі №703/468/21.

Враховуючи наведене, а також те, що суду надано належні докази на обґрунтування вимоги про стягнення судових витрат, зокрема договір та угода про надання правничої допомоги, акт передачі-прийняття виконаних робіт, детальний опис робіт виконаних адвокатом, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

Керуючись ст.ст. 133, 137, 258-259, 268, 270, 272-273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі - задоволити частково.

Ухвалити додаткове рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна, в особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», Держави Україна, в особі Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань», Держави Україна, в особі Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)», Держави Україна, в особі Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» про відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

В іншій частині заяви - відмовити.

Додаткове рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: Державна установа «Качанівська виправна колонія (№ 54)», 61124, м. Харків, пров. Вишневий, 16, електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач: Державна установа «Харківський слідчий ізолятор», ЄДРПОУ 08564587, адреса: Харківська обл., вул. Полтавський шлях, буд. 99, електронна пошта uvp27@kh.kvs.gov.ua.

Відповідач: Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань», ЄДРПОУ 14316882, адреса: 49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, буд. 80, електронна пошта uvp4@dp.kvs.gov.ua.

Відповідач: Державна установа «Львівська установа виконання покарань (№19)», ЄДРПОУ 08563978, адреса: 79007, м. Львів, вул. Городоцька, буд. № 20, електронна пошта uvp19@lv.kvs.gov.ua.

Відповідач: Державна установа «Збаразька виправна колонія (№63)», ЄДРПОУ 08564469, адреса: 47341, Тернопільська обл., Збаразький р-н, с. Доброводи, електронна пошта zbarag_vk63@ukr.net

Суддя Зубачик Н.Б.