Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №522/26603/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/26603/25-Е

Провадження № 2/522/1240/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

14 квітня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суду м. Одеси у складі:

головуючої – судді Косіциної В.В.,

розглянувши на підставі наявних матеріалів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

09 грудня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у якій позивач просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та здійснити розподіл судових витрат.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, вона передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 25 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку загального позовного провадження. Надано відповідачеві 15-ти денний строк для подання відзиву. Підготовче засідання по справі призначено на 04 лютого 2026 року.

04 лютого 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника ОСОБА_1 – адвоката Севастьянова Олексія Сергійовича, у якій заявник просив закрити підготовчий розгляд справи.

У підготовче засідання, призначене на 04 лютого 2026 року учасники справи – не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце судового розгляду.

Ухвалою суду від 04 лютого 2026 року закрито підготовче провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду на 11 березня 2026 року.

У підготовче засідання, призначене на 11 березня 2026 року з`явився представник позивача. Інші учасники справи у підготовче засідання – не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце судового розгляду. У зв`язку із першою неявкою відповідача у судове засідання, ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання відкладено розгляд справи на 14 квітня 2026 року.

14 квітня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника ОСОБА_1 – адвоката Севастьянова Олексія Сергійовича, у якій заявник просив здійснити розгляд справи за його відсутності, а також здійснити розподіл судових витрат.

У судове засідання, призначене на 14 квітня 2026 року учасники справи – не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце судового розгляду.

Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи – не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи те, що учасники справи у судове засідання – не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце судового розгляду, а неявка учасників справи у судове засідання не перешкоджає розгляду справи, ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання прийнято рішення здійснити заочний розгляд справи на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 04 жовтня 1991 року Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис № 1249, що підтверджується рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24.10.2025 року у справі №522/9499/25, яким шлюб між ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 – розірвано.

В період шлюб, на підставі договору купівлі-продажу від 04.10.1990 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу – Могілевською Т.П., реєстровий номер – 3933, ОСОБА_3 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,0 кв.м, що підтверджується копією вказаного договору.

Вказана обставина також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, зі змісту якої вбачається, що 16 жовтня 2025 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , підстава внесення запису: договір купівлі-продажу, серія та номер – 3933, виданий 04.10.1999 року, видавник – приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу – Могілевська Т.П.

Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частин другої, третьої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За загальним правилом при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 18.12.2023 у справі № 361/5135/19, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу, що зазначено у Постанові КЦС ВС від 17.01.2024 № 522/17831/20.

Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

З матеріалів справи вбачається, що спірний об`єкт нерухомого майна був набутий відповідачем під час шлюбу.

Підставою для набуття права власності був договір купівлі-продажу, а не договір дарування чи свідоцтво про право на спадщину.

Під час розгляду справи, відповідачем, який належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду не надано жодного доказу, на підтвердження того, що спірний об`єкт нерухомого майна був набутий ним в період перебування у шлюбі за особисті кошти (наприклад, договір дарування коштів, розписки/договори позики/кредитні договори, укладені до моменту реєстрації шлюбу).

Доказів на підтвердження того, що будинок було набуто в порядку його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" – надано не було.

Будь-яких інших доказів, які б спростовували презумпцію спільної приватної власності – надано не було.

Тому, враховуючи те, що спірний об`єкт нерухомого майна набуті в період перебування позивача та відповідача у шлюбі, беручи до уваги той факт, що відповідач не надав жодного доказу, який би спростовував презумпцію спільності майна подружжя, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову та в порядку поділу майна подружжя визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 частку кожного спірного об`єкта нерухомого майна.

Щодо суми сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до платіжної інструкції від 08.12.2025 року №4476-6204-3949-4908, позивачем сплачено в якості судового збору грошову суму у розмірі 1 211,20 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з відповідача в порядку розподілу судових витрат підлягає стягненню суми сплаченого судового збору у розмірі 1 211,20 гривень.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

У заяві від 14 квітня 2026 року представник позивача – адвокат Севастьянов Олексій Сергійович просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 гривень.

Частиною 3 статті 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Проте, матеріали справи не містять договору про надання професійної правничої допомоги, а також не надано детального опису робіт (наданих послуг).

Оскільки станом на час ухвалення рішення по справі позивачем не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги а також інших доказів, що підтверджують витрати на професійну допомогу, що є умовою ч.3 ст.137 ЦПК України для вирішення питання щодо розподілу судових витрат на надання правничої допомоги, суд доходить до висновку, що на момент розгляду справи у суду відсутні підстави для розподілу судових витрат у частині витрат на правничу допомогу адвоката.

При цьому, суд вважає за доцільне роз`яснити позивачеві, що останній має право протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду подати відповідні докази, що слугуватиме підставою для розподілу таких витрат.

Щодо витрат, пов`язаних із поштовими відправленнями, суд зазначає наступне.

У заяві від 14 квітня 2026 року представник позивача – адвокат Севастьянов Олексій Сергійович просив стягнути з відповідача витрати, пов`язані із поштовими відправленнями у розмірі 307,00 гривень.

За змістом частини третьою статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (пункт 4 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Висновки щодо необхідності розподілу судових витрат, понесених у зв`язку оплатою поштових відправлень, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в додаткових постановах від 20 вересня 2022 року у справі № 756/11978/16-ц та від 18 вересня 2023 року у справі № 759/5806/20 (провадження № 61-300ск23).

На підтвердження понесених судових витрат на відправку поштової кореспонденції позивачем подано копії фіскальних чеків, виданих АТ «УКРПОШТА» на загальну суму 307,00 гривень.

Так, фіскальний чек від 08.12.2025 року підтверджує понесення витрат на поштові відправлення у розмірі 95,00 гривень. Вказаний фіскальний чек разом із описом вкладення та накладною №6503908935172 були подані представником позивача на підтвердження направлення відповідачеві копії позову з додатками у зв`язку із поданням позову через підсистему ЕС, а тому, такі витрати підлягають відшкодуванню на загальних засадах.

Проте, витрати на поштові відправлення у розмірі 212,00 гривень, що понесені згідно фіскальних чеків від 30.12.2025 року, від 17.02.2026 року та від 18.03.2026 року були понесені не у зв`язку із направленням заяв по суті справи, або заяв/клопотань з інших процесуальних питань.

Тому такі витрати не підлягають відшкодуванню на загальних підставах, встановлених ЦПК України.

За таких обставин, з відповідача в порядку судових витрат підлягають стягненню витрати, пов`язані із відправкою поштової кореспонденції у розмірі 95,00 гривень.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст.2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задовольнити.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частку об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,00 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 3236427751100.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частку об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,00 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 3236427751100.

Стягнути з відповідача – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь позивача – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , суму сплаченого судового збору у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Стягнути з відповідача – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь позивача – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , витрати на поштові відправлення у розмірі 95 (дев`яносто п`ять) гривень 00 (нуль) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вказаний строк може бути поновлений судом за заявою відповідача, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14 квітня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.