Вирок від 14 квітня 2026 р. у справі №243/3261/26 — Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 1-кп/243/720/2026

Номер справи 243/3261/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 15 » квітня 2026 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області, у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

- секретаря судового засідання – ОСОБА_2

- прокурора – ОСОБА_3

- обвинуваченого – ОСОБА_4

- захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_5

розглянувши у підготовчому судовому засіданні за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує функціонування електронного судочинства в Україні в залі № 4 Слов`янського міськрайонного суду Донецької області кримінальне провадження за № 12026053510000044, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 19 березня 2026 року з Обвинувальним актом та додатками, яке надійшло з Слов`янської окружної прокуратури Донецької області 08 квітня 2026 року по обвинуваченню:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Коканд, Ферганської області, Республіки Узбекистан, українця, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, непрацездатних осіб на утриманні не має, не є особою з інвалідністю, офіційно не працевлаштований, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

-18 вересня 2025 року Слов`янським міськрайонним судом Донецької області за статтею 164 частина 1 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк вісімдесят годин.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 389 частина 2 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

Угода про визнання винуватості досягнута під час досудового розслідування кримінального провадження.

18 вересня 2025 року вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області по справі №243/3299/25 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України та засуджено до покарання у виді 80 годин громадських робіт, з яким ОСОБА_4 було ознайомлено та вручено копію.

21 жовтня 2025 року вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області справі №243/3299/25 від 18 вересня 2025 року, за яким ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України набрав законної сили.

28 жовтня 2025 року ОСОБА_4 поставлено на облік та викликано до уповноваженого органу з питань пробації.

04 березня 2026 року працівниками відділу № 12 філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях (відділ № 12) з ОСОБА_4 проведена бесіда, під час якої він відповідно до ст. 37 КВК України, був ознайомлений під підпис з порядком та умовами відбуття покарання у виді громадських робіт, а також попереджений про кримінальну відповідальність за ч.2 ст. 389 КК України за ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, про що він склав підписку.

Також 04 березня 2026 року засудженому ОСОБА_4 видано письмове направлення до КП Слов`янської міської ради «Керуюча компанія № 4» для відбування покарання у виді громадських робіт з 05 березня 2026 року.

Однак незважаючи на це ОСОБА_4 з 05 березня 2026 року по 17 березня 2026 року до КП Слов`янської міської ради «Керуюча компанія № 4» для відбування покарання у виді громадських робіт не прибув.

У зв`язку з допущеним порушенням порядку відбування покарання у виді громадських робіт та нез`явлення до КП Слов`янської міської ради «Керуюча компанія № 4» 18 березня 2026 року Відділом № 12 філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях (відділ № 12) ОСОБА_4 було додатково попереджено про можливість притягнення до кримінальної відповідальності.

Згідно Наказу № 24-к від 27 березня 2026 року КП Слов`янської міської ради «Керуюча компанія № 4 «Про відбування призначеного судом покарання у виді громадських робіт ОСОБА_4 », а також з графіком виходу на роботу засудженого до громадських робіт на березень 2026 року у м. Слов`янськ, ОСОБА_4 повинен відбувати покарання у виді 80 годин громадських робіт починаючи з 27 березня 2026 року по 4 години на день, крім вихідних та святкових днів, з чим він належним чином був ознайомлений.

Проте, ОСОБА_4 , для відбування покарання не з`явився та продовжуючи свій єдиний протиправний умисел спрямований на ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, розуміючи про необхідність виконання вищевказаного покарання, достовірно знаючи про кримінальну відповідальність, передбачену ч. 2 ст. 389 КК України, яка може настати в разі ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, діючи умисно, без поважних причин, при цьому маючи реальну можливість для відбування покарання у виді громадських робіт не з`явився до КП «Керуюча компанія № 4», для відбуття громадських робіт 27 березня 2026 року, 30 березня 2026 року, 31 березня 2026 року, згідно з установленим графіком, чим порушив вимоги ст. 40 КВК України, тобто ухилився від відбування покарання призначеного рішенням суду.

ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене статтею 389 частиною 2 КК України – ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт.

07 квітня 2026 року між Прокурором Слов`янської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_7 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12026053510000044, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 19 березня 2026 року та обвинуваченим ОСОБА_4 , з участю його захисника – адвоката ОСОБА_5 укладено Угоду про визнання винуватості у відповідності до вимог ст. 472 КПК України.

Згідно наданої суду разом з Обвинувальним актом Угоди про визнання винуватості обвинувачений ОСОБА_4 під час судового розгляду справи повністю визнав свою винуватість у зазначеному діянні і зобов`язується: а) беззастережно визнати обвинувачення в обсязі Обвинувального акту у судовому провадженні; б) співпрацювати зі стороною обвинувачення під час судового розгляду у даному кримінальному провадженні;

Сторони погоджуються на призначення покарання ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 389 частина 2 КК України у виді пробаційного нагляду на строк 2 (два) роки з покладенням на підозрюваного ОСОБА_4 обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК України, які визначаються судом. Остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, та ч. 1 ст. 72 КК України буде визначено судом за сукупністю вироків, цього вироку та вироку Слов`янського міськрайонного суду від 18 вересня 2025 року.

Згідно даної Угоди Прокурор Слов`янської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_7 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12026053510000044, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 19 березня 2026 року та обвинувачений ОСОБА_4 , з участю його захисника – адвоката ОСОБА_5 дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за статтею 389 частина 2 КК України, істотних для даного кримінального провадження обставин, обвинувачений визнав свою винуватість у зазначеному кримінальному правопорушенні. Також вказаною Угодою визначено покарання, яке повинен понести ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 389 частиною 2 КК України – у виді пробаційного нагляду на строк 2 (два) роки з покладенням на підозрюваного ОСОБА_4 обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК України, які визначаються судом. Остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, та ч. 1 ст. 72 КК України буде визначено судом за сукупністю вироків, цього вироку та вироку Слов`янського міськрайонного суду від 18 вересня 2025 року.

В Угоді передбачені наслідки укладення та затвердження Угоди про визнання винуватості, встановлені статтею 473 КПК України та наслідки її невиконання.

Прокурор у судовому засіданні зазначив, що при укладенні Угоди про визнання винуватості дотримані вимоги та правила КПК України і КК України, та просив суд Угоду про визнання винуватості затвердити та призначити узгоджене в Угоді про визнання винуватості покарання.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 389 частина 2 КК України, в обсязі підозри, та пояснив, що під час укладення угоди діяв добровільно, розуміє свої права та наслідки укладення Угоди про визнання винуватості, дав згоду на призначення узгодженого виду та міри покарання у разі затвердження Угоди про визнання винуватості та заявив, що здатен реально виконати взяті на себе відповідно Угоди про визнання винуватості зобов`язання. Розуміє, що умисне невиконання Угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України.

Укладаючи відповідну Угоду про визнання винуватості, він цілком розумів надані йому законом права, а також роз`яснені судом наслідки укладення та затвердження вказаної Угоди, визначені ст. 473 КПК України і щодо відмови від здійснення прав, передбачених п. 1ст. 474 КПК України, в тому числі і наслідки невиконання вказаної Угоди, визначені ст. 476 КПК України. Крім того, обвинувачений вказав, що вищезазначена Угода про визнання винуватості укладена ним з прокурором добровільно без застосування будь – якого насильства, примусу, погроз.

Просив Угоду про визнання винуватості затвердити та призначити узгоджене покарання.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_5 підтримав позицію свого підзахисного, та просив призначити йому узгоджену міру покарання, зазначив, що будь-якого тиску на обвинуваченого вчинено не було, всі дії є добровільними, укладення угоди відбувалося в його присутності, просив затвердити Угоду про визнання винуватості.

Розглядаючи питання про затвердження Угоди про визнання винуватості суд виходить з наступного.

У відповідності до вимог частини 5 статті 469 КПК України укладення Угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь – який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Перед ухваленням рішення про затвердження Угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання з`ясував в обвинуваченого чи цілком він розуміє: 1) що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а також він має такі права:

- мовчати і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення;

- мати захисника у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом або захищатися самостійно;

- допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь.

Суд роз`яснив ОСОБА_4 наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України та характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, а також вид покарання та інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Сторони просять затвердити Угоду про визнання винуватості.

Відповідно ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена Угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно частини 4 ст. 469 КПК України, Угода про визнання винуватості між прокурором, підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода, завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 обгрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 389 частина 2 КК України, яке згідно ст. 12 КК України є кримінальним проступком , що в силу вимог частини 4 ст. 469 КПК України передбачає можливість укладення Угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні.

При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права визначені п.п. 1.4 п.1 ч.4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч.2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження Угоди судом.

Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Також судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України та Кримінального Кодексу України.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що укладення даної угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді і що угода відповідає вимогам закону і вважає можливим затвердити Угоду про визнання винуватості між Прокурором Слов`янської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_7 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12026053510000044, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 19 березня 2026 року та обвинуваченим ОСОБА_4 , з участю його захисника – адвоката ОСОБА_5 , так як дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за статтею 389 частина 2 КК України, і призначення обвинуваченому узгодженої сторонами міри покарання.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» від 11 грудня 2015 року № 13, сторони угоди (незалежно від її виду) зобов`язані, крім іншого, узгоджувати міру покарання.

У відповідності до вимог статті 50 КК України « Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні кримінального правопорушення і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.»

Домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних та спеціальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність. Зокрема, сторони мають узгоджувати покарання, враховуючи: - положення пунктів 1 - 2 ч. 1 ст. 65 КК, тобто 1) у межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК, та 2) відповідно до положень Загальної частини КК. Зокрема, у випадку, коли в санкції статті (санкції частини статті), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, не встановлено мінімальної межі покарання, сторони мають виходити із положень розділу X Загальної частини КК; - ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК). За наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного сторони угоди з огляду на положення статей 65, 75 КК мають право, використовуючи положення ст. 69 КК, узгоджувати: а) основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або б) інше основне покарання, більш м`який його вид, не зазначений у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за цей злочин; в) не визначати додаткове покарання, передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК як обов`язкове, за винятком випадків, встановлених ч. 2 ст. 69 КК України.

Врахування зазначених вимог кримінального закону має бути відображено у змісті угоди, а узгоджена міра покарання повинна мати конкретний вираз.

Із Постанови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 січня 2014 року (справа № 5-48 кс13) вбачається, що загальні засади призначення покарання (ст.65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд виходить із фактичної тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, зокрема, характеру діяння, обстановки, способу і місця його вчинення, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов`язані із вчиненням кримінального правопорушення, та характеризують поведінку останнього після вчинення кримінального правопорушення, та індивідуальних особливостей обвинуваченого, зокрема способу життя, характеризуючих його даних, його вік, стан здоров`я.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Наведені обставини у своїй сукупності, свідчать про те, що виправити обвинуваченого ОСОБА_4 та запобігти його злочинній діяльності можливо без його ізоляції від суспільства, в зв`язку з чим суд приходить до висновку, що обвинувачений має бути засудженим за частиною 2 статті 389 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду, в межах санкції інкримініруємої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.

Як вказано у ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Згідно абз.3 п.25 Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року, призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного й додаткового покарань за знову вчинений злочин (злочини), а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком із посиланням на ст.71 КК України.

ОСОБА_4 засуджений на підставі Вироку Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 вересня 2025 року за статтею 164 частина 1 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк вісімдесят годин.

Отже, при визначенні остаточного покарання на підставі ст.71 КК України, суд вважає за необхідне до покарання, призначеного у даному кримінальному провадженні, повністю приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

При цьому самі правила складання покарань визначені положеннями статті 72 Кримінального Кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 72 КК України при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид, виходячи з такого їх співвідношення: 1) одному дню позбавлення волі відповідають: а) один день тримання в дисциплінарному батальйону військовослужбовців або арешту; а-1) два дні апробаційного нагляду; б) два дні обмеження волі; в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт; г) вісім годин громадських робіт;

2)одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають: а) два дні обмеження волі; б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт; в) два дні пробаційного нагляду;

3) одному дню обмеження волі відповідають: три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт;

5) одному дню обмеження волі відповідає один день апробаційного нагляду.

Крім цього, положеннями статті 72 частина 3 КК України передбачено, що основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Таким чином, положення статті 72 КК України прямо не передбачають можливості переведення покарання у виді громадських робіт в покарання у виді пробаційного нагляду, а також не передбачають можливості їх самостійного виконання.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_4 покарання за сукупністю вироків, суд виходить з того, що за правилами статті 72 КК України одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт, й при цьому одночасно одному дню обмеження волі відповідає один день апробаційного нагляду. Тому, у відповідності до вказаної вище системи еквівалентів, суд визначає, що одному дню пробаційного нагляду відповідають вісім годин громадських робіт, адже кожна з цих величин відповідає одному дню обмеження волі.

На підставі вищевикладеного, невідбуте ОСОБА_4 покарання , призначене на підставі Вироку Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 вересня 2025 року у виді громадських робіт на строк вісімдесят годин буде складати 10 днів пробаційного нагляду ( 80 годин громадських робіт / 8 годин громадських робіт = 10 днів пробаційного нагляду).

Положення статті 3 частини 4 КК України, якими забороняється застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією, стосується не всіх норм КК України, а лише тих, які встановлюють протиправність і караність діянь, тоді, як норми статті 72 КК України за своєю суттю є регулятивними.

Таким чином, у цьому випадку не йдеться про можливе застосування кримінального закону за аналогією, а йдеться про використання вже наявних положень закону, адже покарання у виді пробаційного нагляду, громадських робіт та обмеження волі наявні як у змісті статті 51 КК України, так і в положеннях статті 72 КК України. Тобто, в цьому випадку фактично йдеться про використання судом для перерахунку одного виду покарання в інше наявної у кримінальному законі техніко –законодавчої системи. ( Постанова Верховного Суду від 12 травня 2025 року. Справа № 638/7426/24, провадження № 51-5317 км 24).

Цивільний позов по справі не заявлено.

Речові докази по справі відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314, 369-370, 373, 374, 475 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Затвердити Угоду про визнання винуватості від 07 квітня 2026 року між Прокурором Слов`янської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_7 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12026053510000044, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 19 березня 2026 року та обвинуваченим ОСОБА_8 , з участю його захисника – адвоката ОСОБА_5 .

Визнати ОСОБА_6 винуватим за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 389 частина 2 КК України.

Призначити ОСОБА_9 узгоджене сторонами покарання у виді пробаційного нагляду на строк два роки.

За сукупністю вироків, у відповідності до частини 1 статті 71, пунктів 4,5 частини 1 статті 72 КК України остаточне покарання ОСОБА_9 призначити шляхом повного приєднання до покарання, призначеного за цим вироком не відбутої частини покарання, призначеного на підставі Вироку Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 вересня 2025 року - пробаційний нагляд на строк два роки десять днів.

Відповідно до частини 2 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_6 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Виконання Вироку доручити Відділу № 12 філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях.

Захід забезпечення кримінального провадження відповідно до видів, передбачених ст. ст. 131, 176 КПК України не обирався та не застосовувався.

Роз`яснити, що у разі невиконання Угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з Клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Дніпровського апеляційного суду через Слов`янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції на підставі Угоди про визнання винуватості може бути оскаржений в апеляційному порядку:

- обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначеного судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою ст. 474 КПК України, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди.

- прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди, затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК України Угода не може бути укладена.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Вирок, який набрав законної сили, обов`язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Вирок постановлено, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Головуючий суддя ОСОБА_1