Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №499/18/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 499/18/26

Провадження №2/523/4232/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"07" квітня 2026 р.

Пересипський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді – Кисельова В.К.,

за участю секретаря судових засідань – Дзюби Г.І.,

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду №21 в м. Одесі цивільну справу за позовом Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської обласної ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради (надалі КНП «МКЛ №11» ОМР), від імені та в інтересах якого діє Турчин Микола, звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, потерпілої від кримінального правопорушення, а саме просило стягнути 17095,82 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував на те, що вироком Приморського районного суду м.Одеси від 28.10.2025р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України. В результаті вчиненого кримінального правопорушення ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості та в період з 28.03.2025р. по 11.04.2025р. проходила лікування в КНП «МКЛ №11» ОМР та витрати на її лікування склали 17095,82 грн. Оскільки у добровільному порядку відповідач не відшкодував витрати на лікування, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

03.03.2026 року відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак в матеріалах позову є заява, в якій зазначено, що позовні вимоги позивач підтримує, просить суд їх задовольнити, у разі неявки відповідача ухвалити заочне рішення по справі, та розглянути справу у відсутності представника позивача.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання також не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся у встановленому законом порядку, а саме шляхом направлення судових повісток за адресою місця реєстрації. Згідно поштових повідомлень, судову повістку вручити адресату не вдалось з підстав «за закінченням терміну зберігання». Відповідач про причини не явки суду не повідомив, не подав відзиву або заперечень щодо заявлених позовних вимог, що відповідно до ст. 223 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Враховуючи вимоги ст. 223 ЦПК України та ст.6 Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод», ратифікованої Законом України 17.07.1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести за відсутності відповідача.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає можливим, розглянути справу у порядку заочного провадження, відповідно до вимог ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини, а також відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що 28.03.2025 року приблизно о 17:00 годині, ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем «Тоуоtа Рrius», р.н. НОМЕР_1 , здійснював рух по лівій смузі свого напрямку руху проїзної частини вул. Європейська у Приморському районі м. Одеси, з боку вул. Новощепний ряд в напрямку вул.Пантелеймонівської, на якій організовано двосторонній рух по двом смугам руху у кожному напрямку, які поділені дорожньою розміткою 1.3, 1.5 а також наявною на проїзній частині дорожньою розміткою 1.14.1, 1.16.1, 2.3.1, згідно Правил дорожнього руху України. При під`їзді до нерегульованого пішохідного переходу, відзначеного дорожньою розміткою 1.14.1 і дорожніми знаками 5.38.1, 5.38.2 відповідно до Правил дорожнього руху України, видимість та оглядовість яких для водія була необмеженою, який розміщений напроти буд. №2 по вул. Новощепний ряд і який призначений для переходу пішоходами проїзної частини вул. Європейська, водій ОСОБА_1 зменшив швидкість керованого ним автомобіля і зупинився у своїй лівій смузі руху проїзної частини вул.Європейська перед нерегульованим пішохідним переходом для надання переваги в русі пішоходам, які перебували на пішохідному переході, пішоходу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перетинала проїзну частину вул. Європейська по вказаному нерегульованому пішохідному переходу, рухаючись зліва направо по ходу напрямку руху автомобіля «Тоуоtа Рrius», р.н. НОМЕР_1 , в результаті чого на пішохідному переході передньою правою частиною кузову автомобіля «Тоуоtа Рrius», р.н. НОМЕР_1 здійснив на неї наїзд.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, з якими була доставлена до КНП «Міська клінічна лікарня №11» ОМР.

Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 в результаті дорожньо-транспортної пригоди отримала тілесні ушкодження у вигляді забійної рани нижньої губи, закритого перелому зовнішнього виростку великогомілкової кістки лівої гомілки зі зміщенням уламків, синця в ділянці лівого колінного суглобу.Вказані тілесні ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів та могли бути отримані в умовах ДТП (контакту автомобіля, що рухається, з тілом пішохода) 28.03.2025 року, і відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Як зазначено у Вироку Приморського районного суду м.Одеси від 28.10.2025р. по справі №522/13899/25, у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, ОСОБА_1 свою вину визнав повністю, у вчиненому розкаявся та підтвердив всі обставини щодо вчинення даного злочину.

ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.286 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком 2 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки. Застосовано ст.75 КК України до ОСОБА_1 , звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно положень ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В силу частин 1-3 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Частиною першою ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ч.1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1,2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

В силу положень ч.3 ст. 1166 ЦК України, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Частиною 2 ст.16ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів. До них належить, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.8, 9).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зі змісту п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31.03.1989 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, стягнення безпідставно нажитого майна» (з наступними змінами) та абз.1 п. 2 постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вбачається, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, в повному обсязі за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року по справі № 461/8496/15.

Питання відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, врегульовано ст.1206 ЦК України, Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №545 від 16.07.1993р.

Відповідно до ч.1ст.1206 ЦК України, особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Згідно положень ч.3 ст.1206 ЦК України, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

Відповідно до ст.89 Бюджетного Кодексу України, видатки на фінансування лікарні широкого профілю здійснюються за рахунок коштів місцевого бюджету, а тому не сплата коштів відповідачем суттєво зачіпає інтереси держави у зв`язку з неотриманням коштів для фінансування закладів охорони здоров`я.

Згідно довідки КНП «МКЛ №11» ОМР від 09.05.2025р. витрати на лікування ОСОБА_2 в травматологічному відділенні» складають 17095,82 грн.

Відповідно до п. З постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 07.07. 1995 (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 ( У0012700- 97 ) від 03.12.97 ) «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину та судових витрат», питання про відшкодування лікування потерпілого вирішується згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року.

Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що обставини, викладені КНП «МКЛ №11» ОМР в обґрунтування позовних вимог, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, в даному випадку наявні передбачені законом підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 завданих матеріальних збитків, який їх не відшкодував у добровільному порядку, у зв`язку з чим позов КНП «МКЛ №11» ОМР до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частина 6ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з тим що, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 2ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а позовні вимоги задоволено, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір з відповідача на користь держави в розмірі 3328,00 грн.

Керуючись ст.ст.12,13,76-81,258-259,263,265,268,273,280-284, 353-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської обласної ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого -задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської обласної ради (код за ЄДРПОУ:02774415, місцезнаходження: вул.В.Нестеренка, буд.5-Г, м.Одеса) матеріальну шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням у виді відшкодування витрат на лікування особи, потерпілої від злочину, у розмірі 17095,82 грн..

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 )на користь держави судовий збір у розмірі 3328,00 грн..

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду в порядку ст. 355 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення складено 13.04.2026 року.

Суддя: В.К. Кисельов