Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №487/7950/24 — Миколаївський апеляційний суд

15.04.26

22-ц/812/740/26

Справа №487/7950/24 Головуюча у 1-й інстанції Сухаревич З. М.

Провадження № 22ц/812/740/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 квітня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О.В.,

із секретарем: Колосовою О. М.,

за участю: відповідачки – ОСОБА_1 та її представниці – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

яка подана від її імені представницею ОСОБА_2 ,

на ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 28 січня 2026 року, постановлену під головуванням судді Сухаревич З. М. у приміщенні суду в місті Миколаєві об 11год 35хв зі складенням повного судового рішення, у справі

за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_1

про поділ спільного майна подружжя та стягнення компенсації,

та за зустрічним позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3

про поділ спільного майна подружжя та стягнення компенсації, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2024 року ОСОБА_3 звернувся із позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за ним права власності на ідеальну частку в майні, що зареєстровано за колишньою дружиною, а саме по частки на: земельні ділянки з кадастровими номерами 4824282500:03:000:0352 та 4824282500:03:000:0599, квартиру АДРЕСА_1 та майнових прав на квартиру за будівельною адресою: АДРЕСА_2 . Також просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію в розмірі 433 395 грн в рахунок належної йому частки у праві власності на автомобіль «Volkswagen Tiguan», що також зареєстрований за колишньою дружиною.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 4 листопада 2024 року задоволена заява ОСОБА_3 про забезпечення позову, якою вжито заходи забезпечення шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_1 майно, що є предметом поданого ОСОБА_3 позову.

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за нею права власності на 1/10 частку з 1/5 частки, що належить її колишньому чоловіку у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 . Просила також стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошову компенсацію належної їй частки у праві власності на спільне майно у виді автомобілів марки «Mersedes-Bеnz», 2011 та 2010 років випусків, в загальній сумі 673 700 грн та частини доходів отриманих колишнім чоловіком в загальному розмірі 1 188 605 грн.

12 серпня 2025 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення її позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру та автомобілі.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 3 жовтня 2025 року заява ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволена частково в частині накладення арешту на 1/5 частину квартири, що належить ОСОБА_3 , в іншій частині забезпечення зустрічного позову відмовлено.

4 листопада 2025 року ОСОБА_1 подала іншу заяву про забезпечення її зустрічного позову на інші транспортні засоби, що належать ОСОБА_3 марки «Volkswagen Transporter», 2011 року випуску, та марки «DAF», 2007 року випуску.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 4 листопада 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено, з огляду на те, що вказані нею транспортні засоби не є предметом позову.

27 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулась повторно із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортні засоби, що належать ОСОБА_3 марки «Volkswagen Transporter», 2011 року випуску, та марки «DAF», 2007 року випуску.

В обґрунтування повторно поданої заяви, зазначала, що нею у зустрічному позові заявлена вимога про стягнення з ОСОБА_3 частки належних йому грошей та грошової компенсації за належну їй частку у праві спільної власності придбаних в період шлюбу автомобілів, які продані колишнім чоловіком, на загальну суму 1 862 305 грн Оскільки колишнім чоловіком ОСОБА_3 продані автомобілі, що належали подружжю на праві спільної сумісної власності, та вона боїться, що у випадку задоволення такої її вимоги у нього не буде майна, за рахунок якого він зможе виконати судове рішення, так як має можливість продати інші належні йому автомобілі, що не є предметом спору.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 28 січня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Постановлюючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з наявності у справі інших видів забезпечення щодо спірного майна, яких є достатньо для захисту порушених прав сторін та виконання рішення суду.

В апеляційній скарзі позивачка, від імені якої діє адвокатка Коваленко О. Л., посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про задоволення її заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

Посилалася на змісти позову та зустрічного позову, зміст ухваленого судового рішення, яке оскаржується, та зазначала про тимчасовість вжитих заходів, внаслідок чого позивач, отримуючи мінімально можливий дохід та продавши автомобілі, що були у їх спільній власності, не зможе виконати судове рішення з виплати на її користь грошових сум.

За такого вважала ухвалу постановленою незаконно.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не надано.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав.

Так, відповідно до змісту статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову та зазначено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

За роз`ясненнями, що містяться в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року слідує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Тому вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки доцільність вжиття заходів забезпечення позову закон пов`язує не тільки з можливістю (утрудненням) виконання рішення, а і з ефективністю захисту інтересів та поновленням прав позивача (у разі встановлення їх порушення).

Саме адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Закон пов`язує доцільність вжиття заходів забезпечення позову не тільки з можливістю (утрудненням) виконання рішення, а і з ефективністю захисту інтересів та поновленням прав позивача (у разі встановлення їх порушення).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у зустрічному позові просила стягнути грошову компенсацію за належну їй частку у проданому ОСОБА_3 майні, а саме двох автомобілів, а також стягнути грошові кошти, які були його доходом.

Втім, ставлячи питання про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів, як частини отриманого доходу в сумі 1 188 605 грн, у заяві про забезпечення позову в цій частині не клопотала про накладення арешту саме на ці грошові кошти відповідно до пункту 1 частини 1 статті 150 ЦПК України із зазначенням їх місця знаходження та ідентифікації, а натомість просила накласти арешт на інше майно ОСОБА_3 , яке не є предметом позову та зустрічного позову задля можливого виконання судового рішення в цій частині.

За таких обставин та виходячи із меж заявлених позовних вимог та зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні забезпечення позовів за цією заявою відповідачки, діяв обґрунтовано та співмірно заявленим сторонами вимог, оскільки раніше забезпечив пред`явлені вимоги накладенням арешту на майно, що є предметом позовів та у своєму обсязі його кількість та вартість є достатньою для стягнення грошових компенсацій за частку іншого із подружжя у спільному майні.

Крім того доказів про необхідність накладення арешту на майно позивача, яке не є предметом позовів, та його протиправну поведінку, направлену на відчуження усього належного йому майна, зокрема, і в частках на спільне майно, з метою подальшого ухилення від виконання судового рішення суду не надано, внаслідок чого усі наведені позивачкою та її представницею твердження ґрунтуються на припущеннях.

Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоцільність вжиття додаткових заходів забезпечення позову.

Тобто обраний відповідачкою спосіб забезпечення позову у цій частині, на час подачі відповідної заяви до суду, не є співмірним із предметом спору.

За висновками КЦС ВС, викладеними ним у постанові від 5 лютого 2020 року при розгляді справи №490/3925/19 і у постанові від 28 серпня 2019 року у справі №367/246/18 зазначено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є підставою для задоволення відповідної заяви.

Тому, з огляду на загальні принципи розумності і справедливості, дотримання судом першої інстанції процесуального законодавства, судова колегія не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали.

Інші доводи апеляційної скарги відповідачки зводяться до помилкового розуміння норм матеріального і процесуального права, і на законність судового рішення щодо забезпечення позову не впливають

Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представниця ОСОБА_2 , - залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 28 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, але може бути оскаржена, у випадках передбачених статтею 389 ЦПК України, в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді Т. В. Крамаренко

О. В. Локтіонова