Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №475/932/23 — Миколаївський апеляційний суд

15.04.26

22-ц/812/679/26

Справа № 475/932/23 Головуюча в 1-й інстанції Єгорова Н. І.

Провадження 22-ц/812/679/26 Доповідачка апеляційної інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

15 квітня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючої - судді – Ямкової О. О.,

суддів – Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,

із секретарем судового засідання: Колосовою О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Меліоратор – Агро Юг»

на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 5 січня 2026 року, описку в якому усунуто за ухвалою того ж суду від 20 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Єгорової Н. І. в приміщенні суду в селищі Доманівка Миколаївської області, зі складенням повного рішення, у справі

за позовом

ОСОБА_1 до ТОВ «Меліоратор Агро Юг»

про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати,-

В С Т А Н О В И В:

11 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Меліоратор - Агро Юг» про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати за 2020-2023 роки, який в подальшому уточнив зазначивши про стягнення на його користь заборгованості у розмірі 20 326 грн. 65 коп.

В обґрунтування позову зазначив, що є власником земельної ділянки із кадастровим номером 4822781500:01:000:0211 площею 6,5407 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, яка передана ним в користування ТОВ «Меліоратор - Агро Юг» на підставі договору оренди земельної ділянки від 7 червня 2007 року, термін дії якої продовжено до 14 липня 2028 року відповідно до укладених додаткових угод.

Між тим за період фактичного користування землею, орендарем не виплачено орендну плату за 2020 та 2023 роки, а орендну плату за 2021 та 2022 роки видано у натуральному вигляді, але не у повному обсязі.

Тому посилаючись на суттєві порушення умов договору оренди земельної ділянки, у зв`язку з систематичним порушенням строків виплати орендної плати та неповною її виплатою, ОСОБА_1 просив про розірвання договору оренди та стягнення недоплаченої орендної плати.

Клопотав про витребування у відповідача договорів оренди укладених між сторонами у справі та відомості про заборгованість за орендною платою.

Ухвалою Доманівського районного суду Миколаївської області від 15 вересня 2023 року позов прийнято до розгляду та за ним відкрито провадження, постановлено про задоволення клопотання позивача і витребувано від відповідача ТОВ «Меліоратор – Агро Юг» копію договору оренди та додаткової угоди відносно спірної земельної ділянки.

22 вересня 2023 року відповідачем на виконання ухвали суду надані копії договору та додаткових угод.

6 жовтня 2023 року відповідачем подано клопотання про об`єднання усіх цивільних справ, відкритих за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Меліоратор – Агро Юг» з приводу розірвання договорів оренди земельних ділянок, в одне провадження.

27 жовтня 2023 року на позовну заяву ТОВ «Меліоратор-Агро Юг» подано відзив, у якому пред`явлені позовні вимоги відповідачем не визнано, зокрема, з огляду на те що сторонами у договорі оренди землі та додатковій угоді погоджено різні види розміру та форми оплати за користування земельною ділянкою, яка може бути визначена у грошовій, натуральній або відробітковій формі оплати, але загальний розмір плати за користування спірною земельною ділянкою не може бути меншим, ніж 3% від нормативно-грошової оцінки землі, тобто не менше 5 578 грн 99 коп. При тому за користування товариством усіма трьома земельними ділянками, що належать позивачу, але передані в оренду відповідачу за окремо укладеними договорами оренди, не може бути меншою, ніж 16 851 грн 01 коп. (5 578грн 99 коп.+5654 грн 57 коп.+5617грн 45 коп.) Тому товариством за користування цією спірною земельною ділянкою за 2020 рік визначена виплата орендної плати в натуральній формі, яку позивач відмовився отримувати, внаслідок чого орендна плата була зарезервована в натуральній формі, з урахуванням виплат за іншими земельними ділянками на загальну суму 49 500 грн, та йому 30 квітня 2021 року та 11 червня 2021 року перераховано орендну плату за 2020 рік у грошовій формі у розмірі 5 940 грн 59 коп. та 4 950 грн 50 коп. Окрім цього додатково за накладною від 23 вересня 2022 року позивачу видана зарезервована орендна плата в натуральній формі за 2020 рік за кожну земельну ділянку. Також за 2021 рік на користь позивача за усіма договорами оренди перераховано 15 000 грн та 6 000 грн та 23 вересня 2022 року додатково видана орендна плата за трьома договорами в натуральній формі на загальну суму 55 214 грн 50 коп. В якості орендної плати за користування землею у 2022 році в той же день, 23 вересня 2022 року, позивачу за видатковою накладною теж видана орендна плата за усі три земельні ділянки у загальному розмірі 26 092 грн 50 коп. При тому, враховуючи строк виконання зобов`язань за договором оренди до 31 грудня підстав для нарахування та видачі плати на час звернення позивача із позовом за 2023 рік ще не настав.

14 листопада 2023 року представницею позивача до суду подано клопотання про витребування від товариства доказів щодо нарахування та виплати орендної плати по спірній земельній ділянці, так як надані загальні дані по усім трьом земельним ділянкам, а не по кожній окремо.

Ухвалою Доманівського районного суду Миколаївської області від 18 грудня 2023 року задоволено клопотання представниці позивача, ухвалено про витребування від ТОВ «Меліоратор – Агро Юг» відомості про нарахування та виплату орендної плати за спірною земельною ділянкою за період з 2020 по 2023 роки включно за кожен рік окремо та окремо по кожній категорії виплат.

12 лютого 2024 року відповідачем на виконання вимог вищевказаної ухвали надано письмові пояснення та розрахунки нарахованої та виплаченої орендної плати за трьома договорами оренди за період з 2020р по 2022р включно, в тому числі і за платне користування спірною земельною ділянкою.

4 березня 2024 року представницею позивача надано розрахунок заборгованості з орендної плати за період 2020-2022рр на підставі наданих ТОВ «Меліоратор-Агро Юг» відомостей, згідно яких позивач просив стягнути з відповідача борг за 2020 рік за невиданими йому 340кг кукурудзи в сумі 2 040 грн, за 2021 рік неотриманими 1 800 кг кукурудзи – 10800 грн та за 2022 рік 7 486 грн 50 коп. за 1 800 кг кукурудзи та 1 050кг пшениці, а отже всього стягнути 20 326 грн 65 коп. боргу з орендної плати.

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 5 січня 2026 року, у якому усунуто описку за ухвалою того ж суду від 20 лютого 2026 року, позовна заява ОСОБА_1 задоволена частково, ухвалено про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 7 червня 2007 року. Стягнуто на користь ОСОБА_1 заборгованість за орендною платою за період 2020-2022 роки у розмірі 20 326 грн 65 коп. В решті позовних вимог відмовлено. Розподілено судові витрати.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з доведення позивачем неналежного виконання відповідачем зобов`язань стосовно своєчасної виплати орендної плати та наявності підстав для розірвання договору оренди і стягнення заборгованості в межах позовних вимог.

В апеляційній скарзі ТОВ «Меліоратор – Агро Юг», посилаючись на те що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування скарги посилалось на те, що суд розірвав договір оренди з іншим реєстраційним номером, ніж той, який був зазначений позивачем, але правильно вказав кадастровий номер земельної ділянки, хоча не зазначив її площу, що свідчить про те, що суд вийшов за межі пред`явлених позовних вимог. Оскільки вимоги про стягнення боргу за орендною платою є похідними від розірвання договору, то суд вийшовши за межі позовних вимог та розірвавши інший договір оренди, не міг стягнути борг за іншим договором, ніж тій, що ним був розірваний.

Зазначав про те, що позивачем заявлена вимога про стягнення боргу у неконкретизованому розмірі та без її розрахунку, внаслідок чого надання окремого розрахунку, суперечить вимогам статті 175 ЦПК України. Тобто вимога позивача про стягнення боргу не містила належного предмета спору, а подавши заяву із розрахунком заборгованості позивач фактично змінив предмет і підставу позову, що є порушенням частини 3 статті 49 ЦПК України.

Також позивачем до суду першої інстанції не надано доказів на підтвердження доводів його позову, а саме щодо звернень з приводу виплати орендної плати та відмови відповідача її виплатити, внаслідок чого висновок суду про порушення відповідачем умов договору оренди ґрунтується виключно на твердженнях позивача та припущеннях суду, що заборонено статтею 89 ЦПК України.

Серед інших процесуальних порушень, допущених під час розгляду справи, вказав на ненадання позивачем відповіді на відзив та визнання судом доведеними тих обставин, які ґрунтуються виключно на поясненнях позивача, які не є належним доказом та виклик свідків без дотримання вимог частин 2-4 статті 91 ЦПК України.

Зазначав про відсутність порушення відповідачем зобов`язання, з огляду на погоджену різноманітну форму орендної плати, зокрема, і натуральну форму орендної плати та строк її виплати, оскільки конкретні обсяги, номенклатура та умови натуральної форми були визначені письмово сторонами у додатку до договору. Будь-яких інших подальших змін щодо переходу виключно на грошову форму оплати між сторонами не укладалося. Тобто сторонами за умовами договору реалізовувалась узгоджена ними натуральна форма оплати, що відповідає вимогам статті 15 та частині 2 статті 22 Закону України «Про оренду землі», а оскільки позивач не заперечує факту отримання плати у натуральному вигляді, матеріалами справи підтверджено реальне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Посилався на оціночний характер визначення вартості сільськогосподарської продукції, що передається в якості плати за землю та неможливість порушення погодженого зобов`язання.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, діючи через свою представницю, вважав апеляційну скаргу необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на те що її доводи не спростовують законності і обґрунтованості рішення місцевого суду. Зазначав, що порушення умов договору є підставою для його розірвання, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів.

Справа в суді апеляційної інстанції розглянута за відсутністю її учасників, які належним чином повідомлені про дату та час її слухання та не надали заяв про відкладення судового засідання з будь-яких поважних причин, навпаки, від представниці позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Згідно з положеннями статті 14 Закону України «Про оренду землі» ( тут і надалі в редакції чинній на час укладення договору та додаткових угод до нього) договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» на момент укладання договору, істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Згідно з положеннями статей 21, 22 Закону України «Про оренду землі» в редакції на час укладення договору, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення договору) визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» частини 1 статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що частинами 1 і 2 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тлумачення пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України, частини 2 статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

В той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року під час розгляду справи № 918/391/23 відступила від наведеного висновку Об`єднаної Палати КЦС, викладеного у вищенаведеної постанові, шляхом конкретизації та зазначення про те, що несплата орендної плати в розумінні пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України охоплює випадки лише повної несплати орендної плати, у строки, визначені договором. Натомість часткова несплата (недоплата) орендної плати може бути підставою для розірвання договору оренди землі на підставі частини другої статті 651 ЦК України, якщо таке порушення умов договору буде кваліфіковане як істотне.

У цьому разі Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України, а загальне правило частини 2 статті 651 ЦК України.

Тобто якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.

У випадку неістотної недоплати орендної плати (чи встановлення неістотності такого порушення судом) ефективним та пропорційним буде такий спосіб захисту, як стягнення заборгованості з орендної плати.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є власником земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4822781500:01:000:0211, площею 6,5407 га, що розташована в межах Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області (т. 1 а.с.8, 138, 146-147). Позивачу також на праві власності належать ще дві земельні ділянки з іншими площами 5,4877га та 5,4879га (а.с.138-147).

7 червня 2007 року земельну ділянку з кадастровим номером 4822781500:01:000:0211 відповідач передав у платне строкове користування ТОВ «Меліоратор-Агро ЮГ» строком до 31 грудня 2010 року на підставі договору оренди земельної ділянки від 7 червня 2007 року із внесенням орендної плати у натуральному вигляді у розмірі 1000 кг пшениці, 100 кг соняшника, соломи, із виконанням оранки городу та наданням ритуальних послуг. Земельну ділянку передано відповідачу за актом прийому-передачі земельної ділянки того ж дня із закріпленням визначеної договором форми оплати у додатку до нього (т. 1 а.с.82-89).

В подальшому, 1 лютого 2012 року між сторонами укладена додаткова угода до цього договору оренди, за якою продовжено строк платного користування земельною ділянкою до 31 грудня 2020 року та зі сплатою орендної плати не менше, ніж 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що на момент її укладення становить 2 970 грн на рік і виплачується власнику земельної ділянки до 31 грудня в грошовій, натуральній або відробітковій формі. За додатком до додаткової угоди визначена натуральна оплата в зернових (пшениця, ячмінь) вагою 2 500кг, соняшник вагою 300кг (т.1 а.с.9-10).

1 вересня 2017 року між сторонами укладено нову додаткову угоду, за змістом якої строк дії договору оренди земельної ділянки продовжено до 31 грудня 2027 року, де податковим агентом виступає орендар, а розмір орендної плати встановлено у розмірі, що є не меншим 3% від нормативної грошової оцінки землі і виплачується власнику у грошовій, натуральній або відробітковій формі. Згідно додатку до додаткової угоди до договору у новій редакції сторонами визначено натуральну і відробіткову форму орендної плати, щорічний платіж з якої складається із 3 100 кг зернових культур (пшениця, ячмінь), 300 кг соняшника, надання ритуальних послуг, оранки городу та соломи. Якщо орендні платежі передбачені цим договором у натуральному вигляді, то визначається перелік продукції, її якісні показники, місце, умови, порядок та строки поставки, її вартість (т. 1 а.с.76-79).

Одночасно, приблизно у той самий період, позивач передав в оренду відповідачу інші належні йому земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва із кадастровими номерами: 4822781500:01:000:0112 та 4822781500:01:000:0208, площами відповідно 5,4877 га та 5,4879га, що теж розташовані в межах Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області (т.1 а.с.138-141, 142-147), але уклавши окремі договори оренди та відповідні до них додаткові угоди (т.1 а.с.64-75).

За наведених обставин відповідач заявив про спільність виплат, здійснених ним на користь позивача, які складно відокремити, але які в цілому свідчать про повне виконання ним як орендарем своїх зобов`язань за трьома договорами оренди (т.1 а.с.49-119, 154-158), і тому подав до суду клопотання про об`єднання вимог ОСОБА_1 , які пред`явлені орендодавцем до орендаря окремо за кожним договором у різних цивільних провадженнях (т.1 а.с.40-42).

Про неможливість такого поділу здійснених відповідачем виплат за кожним укладеним ним з позивачем договором оренди свідчить і зміст пред`явленого орендодавцем ОСОБА_1 позову, в якому ним не зазначено суми, розміри обсягу невиконаних орендарем зобов`язань за цим спірним у цій справі договором (т.1 а.с.3-4), подальше пред`явлення до суду клопотання про покладення цього зобов`язання на відповідача (т.1 а.с.128-129) , яким в свою чергу теж продубльовано нарахування за усіма договорами, але із зазначенням загальних сум за усіма договорами за кожним договором (т.1 а.с.154-158), та як наслідок подання позивачем розрахунку заборгованості шляхом віднімання від загальновиданої орендарем продукції на свій розсуд ваги отриманої продукції помноженої на невідому вартість товару, що визначено ним як борг за спірним договором (т.1 а.с.166-167).

Вказане призвело до визначення цих обставин судом першої інстанції, як встановлених у справі за окремим спірним договором, без встановлення конкретного розміру орендної плати, яка повинна бути за ним виплачена орендарем на користь орендодавця, внаслідок чого судом загальний розмір нарахувань за трьома договорами визначено, як нарахування суми оренди за спірним договором, від якої відрахована сума, яку суд вважав фактично виплаченою виключно за твердженнями позивача, після чого залишок вартості продукції у натуральній формі без врахування податків та зборів стягнуто з відповідача на користь позивача як заборгованість за спірним договором.

Втім, надані відповідачем розрахунки з копіями платіжних доручень, квитанцій та видаткових накладних, що перепровірені судом апеляційної інстанції шляхом витребування відомостей із податкової служби свідчать, що: за оренду у 2020 році переданих ОСОБА_1 земельних ділянок, ним від ТОВ «Меліоратор-Агро Юг» отримано в третьому кварталі 45 428 грн 55 коп., з яких нараховано, але не виплачено за 2019 рік суми оренди складали лише 17 640грн, що не є предметом позову, а у четвертому кварталі ОСОБА_1 отримано відповідно 17 640 грн; за 2021 році у грудні 10 186 грн 20 коп., замість нарахованих 56 590 грн 07 коп., з урахуванням необхідності з них оплатити податки та збори; за 2022 рік нарахування та виплата грошей чи видача натуральної продукції у грошовому вигляді від орендаря у відомостях податкової служби відсутня.

Втім, в якості підтвердження таких нарахувань та факту виплати орендної плати відповідачем суду надано: платіжні доручення від 30.04.2021 та 12.06.2021 про перерахування орендної плати за 2020 рік без посилання на договір оренди на суми з урахуванням комісії в розмірі 6 000 грн (5 940грн 59коп.) та 5 000 грн (4 950 грн 50коп.) (т.1 а.с.101-102, 110, 112-113, 115); платіжні інструкції від 14.07.2021 та 22.07.2021 про перерахування за іншими договорами оренди за 2021 рік (т.1 а.с.111, 114); видаткова накладна №РН-0000011 від 24 листопада 2020р про виплату орендної плати у натуральній формі на суму 49 500 грн, які позивач у 2020 році не отримав, але яка для нього була зарезервована (т.1 а.с.105) та фактично отримана відповідно 23 вересня 2022 року за видатковими накладними з переліком продукції, як орендної плати за 2020 рік, 2021 рік та 2022 рік без зазначення її вартості та за особистим підписом орендодавця (т.1 а.с.103-104, 106), без позначення, що будь-яка, визначена у видаткових накладних, продукція не була отримана позивачем.

Крім того, за розрахунком відповідача обов`язковий щомісячний розмір орендної плати за спірним договором оренди складає 5 578 грн 99 коп., а за усіма трьома договорами оренди разом – 16 851 грн 01 коп., які повинні бути виплачені або в грошовому вигляді, або в натуральному чи і в тому, і в тому виді, але загальна сума виплат не може бути меншою, ніж мінімальна визначена у договорі оренди, та з яких ще підлягає утриманню податки та збори (т.1 а.с.58).

Визначений орендарем розмір грошового еквіваленту щомісячної орендної плати за спірним договором в сумі 5 578 грн 99 коп. позивачем не спростований та не визначений судом першої інстанції у іншому розмірі, ніж розраховано товариством, а отже, таку суму у вказаному розмірі слід вважати еквівалентом належного виконання зобов`язання орендарем, враховуючи усі види його виконання, як грошового, так і натурального.

Таким чином, на підставі досліджених апеляційним судом доказів слід дійти висновку, що позивачу ТОВ «Меліоратор-Агро Юг» за спірним договором в межах визначеного щомісячного розміру орендної плати, який не може бути меншим, ніж ця сума, за період 2020-2022рр в тих чи інших формах зобов`язання виконано належним чином, а саме: за 2022рік у натуральній формі, за 2020-2021рр у грошовій формі, з додатковою виплатою сум, що перевищували розмір мінімально визначеної за умовами договору, як у 2021 році за 2020 рік у грошовій формі, так і у 2022 році додатково у натуральній формі за 2020-2021рр, в розмірах, що були зарезервовані за позивачем ще у 2020 році за відповідною накладною, але ним не отримані своєчасно.

Виплата чи нарахування або видача продукції у сумах, що перевищують розмір мінімально визначеного розміру орендної плати, хоч і з порушенням строку не може вважатися систематичним повним невиконанням орендарем зобов`язання, покладеного на нього умовами, укладеного з орендодавцем договору оренди.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі обставини та надані на їх підтвердження докази суд у відповідності до статті 89 ЦПК України оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При тому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Отже, в цьому разі колегія суддів виходить із цих стандартів доказування, коли оцінює докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, та приходить до висновку, що факти, які розглядаються та стосуються виконання ТОВ «Меліоратор-Агро Юг» в період 2020-2022рр зобов`язань з повної систематичної сплати орендної плати, визначеної у мінімально можливому щорічному розмірі або більше, ніж мінімальному розмірі, за користування спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 4822781500:01:000:0211, що належить позивачу, скоріше були (мали місце), аніж не були, оскільки підстав для неврахування відомостей про отримані позивачем доходи від орендаря за даними податкової служби у суду немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду з підстав визначених пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості з орендної плати за період 2020-2022 роки, яка нарахована позивачем в грошовому вигляді за непідтвердженою належним чином вартістю сільгосппродукції, яка повинна видаватися виключно у натуральному вигляді.

Підстави для скасування рішення суду в частині відмови у стягненні орендної плати за 2023 рік відсутні.

Що стосується іншої додаткової аргументації відповідача, що наведена ним у змісті скарги, і позивача, що наведена ним у відзиві на подану відповідачем апеляційну скаргу, то колегією суддів, з огляду на рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року в частині застосування положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод наведені усі мотиві прийнятого рішення, із прийняттям або відхиленням основних аргументів сторін, які стосуються предмета спору та предмету доказування.

У зв`язку із скасуванням рішення суду в частині задоволених вимог у відповідності до положень статті 141 ЦПК України підстави для перерозподілу витрат за розгляд справи в суді першої інстанції немає, оскільки сплачений судовий збір покладається на рахунок позивача, а підстави для стягнення витрат на правову допомогу на користь товариства відсутні, оскільки крім зазначення орієнтовно можливого понесення витрат в сумі 15 000 грн, представником відповідача надано прайс-лист можливих видів правової допомоги за різною судовою юрисдикцією та без надання акту виконаних робіт за надані правові послуги та їх сплату чи перенесення на майбутнє.

В той же час є підстави для перерозподілу судових витрат відповідача за перегляд справи в суді апеляційної інстанції. З позивача на користь відповідача слід стягнути 2 576 грн 64 коп. судових витрат за перегляд справи в суді апеляційної інстанції. Щодо стягнення витрат на правову допомогу, то окрім наданого до скарги прайс-листа інших доказів щодо обсягу та вартості отриманих послуг немає.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Меліоратор - Агро Юг» – задовольнити частково.

Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 5 січня 2026 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меліоратор - Агро Юг» про розірвання договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822781500:01:000:0211 від 7 червня 2007 року та стягнення заборгованості за орендною платою за 2020-2022 роки - відмовити.

Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 5 січня 2026 року в частині відмови у стягненні заборгованості з орендної плати за 2023 рік – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Меліоратор - Агро Юг» 2 576 грн 64 коп. судового збору, сплаченого за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді Т. В. Крамаренко

О. В. Локтіонова