Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №460/14614/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/14614/24 пров. № А/857/21960/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року (ухвалене головуючим суддею Нор У.М. у м. Рівне) у справі № 460/14614/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №172050006197 про відмову у призначенні пенсії;

зобов`язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з 10.06.2024, відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 3 категорії. Він подав заяву про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте відповідач 1 прийняв рішення та відмовив у призначенні пенсії через відсутність документів, які підтверджують факт постійного проживання або постійної роботи в зоні посиленого радіологічного контролю, станом на 1 січня 1993 року не менше 4 років. При цьому позивач вважає, що наявність в нього посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС є підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. За наведених обставин позивач вважає, що йому протиправно відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушено гарантоване державою право на пенсійне забезпечення. Просив позов задовольнити повністю.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходи з того, що наявні документи не підтверджують обов`язкової умови для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, згідно із ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме робота або проживання особи у зоні не менше 4 років.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що копією посвідчення Серія НОМЕР_1 , виданого 17.08.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією підтверджується, що ОСОБА_1 є громадянином який постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 12.08.2024 № 172050006187 прийнятим за принципом екстериторіальності, розглянуто заяву позивача та відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Підставою такої відмови зазначено, що страховий стаж становить 14 років 11 місяців 21 день, стаж з урахуванням кратності становить 18 років 5 місяців 5 днів. Документами не підтверджено, що особа прожила у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 – 4 роки. Не враховано до періоду проживання в м. Вараш Рівненської області, яке відноситься до зони посиленого радіологічного контролю періоди роботи на Чорнобильській атомній електростанції з 05.08.1991 по 03.01.1993, з 25.09.1995 по 24.03.1997, що розташована на території зони відчуження. Взаємозалік періодів роботи (проживання) в різних зонах радіоактивного забруднення законодавством не передбачено.

Відповідно до витягу з реєстру територіальних громад №2981 від 21.06.2024 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою м. Вараш, Вараського району Рівненської області з 27.10.1987 по теперішній час (дата складання витягу 21.06.2024).

Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення, звернувся до суду з метою захисту своїх прав.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Пунктом 13 Перехідних положень Закону №1058-ІV передбачено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та цього Закону», призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991.

Згідно із статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII), особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01.01.1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Тобто, обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 4 частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років до 01.01.1993.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_2 категорії 4, згідно якого він є громадянином який постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю, видане Рівненською обласною державною адміністрацією 17.08.1993 року, яке підтверджує статус ОСОБА_1 потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, далі - Порядок №22-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.

За правилами, встановленими пунктом 4 частиною 1 статті 14 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Відповідно до статті 15 Закону №796-XIIдовідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Отже, документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що таке посвідчення позивачу видане уповноваженим на те державним органом, який при видачі зазначеного посвідчення перевіряв достовірність поданих позивачем документів.

Однак відповідно до приписів підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 наявність самого посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи недостатньо для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки таке посвідчення не дозволяє встановити фактичні періоди проживання/роботи особи на території радіоактивного забруднення

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача про те, що наявність у нього посвідчення особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, позаяк наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23.

Верховний Суд у постановах від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 також дійшов висновків, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ відповідачем слугувала відсутність періоду проживання (роботи) позивача в зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років станом на 01.01.1993.

Разом з тим, у цій справі спірним є питання підтвердження належними та допустимими доказами факту проживання, що безпосередньо пов`язане з фізичним перебуванням позивача на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01.01.1993 не менше чотирьох років.

Відповідно до витягу з реєстру територіальних громад №2981 від 21.06.2024 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою м. Вараш, Вараського району Рівненської області з 27.10.1987 по теперішній час (дата складання витягу 21.06.2024).

Місто Вараш, Вараського району Рівненської області, згідно з Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 віднесено до зони радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до записів трудової книжки позивача НОМЕР_3 з 03.03.1987 по 01.10.1987 працював слюсарем 3-го розряду на МУ №14 тресту «Електропівденмотаж».

Згідно записів трудової книжки позивача НОМЕР_3 з 05.08.1991 по 03.01.1993 працював слюсарем на Чорнобильській АЕС.

Пенсійним органом зазначені періоди не зараховано до проживання в зоні радіоактивного забруднення оскільки, згідно трудової книжки позивач працював слюсарем на Чорнобильській АЕС.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, Чорнобильській АЕС знаходиться м. Прип`ять яке відноситься до 1 зони відчуження.

Колегія суддів зазначає, що у постановах від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що з моменту аварії на ЧАЕС та до 01.01.1993 року позивач працював у зоні відчуження і згодом у зоні посиленого радіологічного контролю, та відповідно до записів трудової книжки період проживання становив 1 рік 10 місяці 22 днів.

Колегія суддів зазначає, що взаємозалік періодів роботи (проживання) в різних зонах небезпеки від радіоактивного забруднення Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не передбачено.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що період перебування позивача в зоні відчуження станом на 01.01.1993 становить 1 рік 10 місяці 22 днів, що не достатньо для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Таким чином, доказами, долученими до матеріалів справи позивачем не підтверджено факт проживання або роботи на територіях радіоактивного забруднення на 01.01.1993 не менше 4 років, відтак відсутнє право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

При цьому, колегія суддів вважає, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі й на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, однак не підтверджує факту постійного проживання, постійного працевлаштування чи постійного навчання у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01.01.1993.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки у відповідача на момент прийняття ним рішення були відсутні правові та фактичні підстави для призначення позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки за наявними в матеріалах справи доказами станом на 01.01.1993 період фактичного постійного проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить менше 4 років, а наявність у позивача посвідчення про статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення йому пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційних скарг не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі №460/14614/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула