Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №755/19697/23 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/19697/23

Провадження №: 2/755/6143/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Овсієнко Алла Вікторівна, про повернення коштів, стягнутих в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Овсієнко Алла Вікторівна, про повернення коштів, стягнутих в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2.

Згідно заявлених позовних вимог, позивач просить стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 24 982,45 грн, стягнуті з позивача в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 20 листопада 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. було вчинено виконавчий напис №95953 у зв`язку із боргом за кредитним договором, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» і запропоновано стягнути суму в розмірі 19 775,40 грн на користь кредитора. На підставі вказаного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Єфіменком Д.О. відкрито виконавче провадження НОМЕР_2. В межах виконавчого провадження загальна сума, що підлягала стягненню становила 22 246,90 грн, включаючи винагороду приватного виконавця. З доходу позивача приватним виконавцем було стягнуто 24 982,45 грн, з яких: 1 977,50 грн - основна винагорода приватного виконавця; 494,00 грн - витрати виконавчого провадження; 19 775,40 грн - кошти, перераховані на користь стягувача; 2 735,55 грн - надлишково стягнуті кошти, що містяться на депозитному рахунку приватного виконавця. 14 вересня 2023 року Дніпровським районним судом міста Києва у справі №755/7737/23 визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №95953 від 20 листопада 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Онлайн Фінанс» заборгованості у розмірі 19 775,40 грн. Позивач зазначає, що оскільки виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, відсутня підстава на якій відповідач стягнув з позивача грошові кошти.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25 грудня 2023 року відкрито провадження у даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» копію ухвали суду про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви та доданими до неї документами отримано 16 лютого 2024 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Третіми особами копію ухвали суду про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви та доданими до неї документами отримано не було, конверти повернулись до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Відповідач не скористався своїм правом та не направив до суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.

Треті особи також не скористались своїм правом та не направили до суду заяв по суті справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані докази та повідомлені обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, у постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 19 грудня 2019 року по справі №520/11429/17, колегія суддів визначила, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Судом установлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14 вересня 2023 року у справі №755/7737/23 задоволено позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Єфіменко Денис Олегович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 95953 від 20.11.2020 року, вчинений Приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Онлайн Фінанс» заборгованості у розмірі 19 775,40 грн. (а.с. 5-9)

Відповідно до положень ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як убачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Д.О. перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису № 95953 від 20.11.2020, вчиненого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем, який рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14 вересня 2023 року, визнано таким, що не підлягає воконанню. (а.с. 10)

До того ж, в матеріалах справи наявна копія постанови приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди від 24 лютого 2021 року, якою визначено для позивача розмір основної винагороди в сумі суму 1977,50 грн. (а.с. 11).

Крам того, постановою приватного виконавця від 24 лютого 2021 року, визначено для боржника розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на загальну суму 494,00 грн (а.с. 12).

Згідно листа приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Овсієнко А.В. від 12 грудня 2023 року № 20348, у рамках виконавчого провадження № 64612799 приватним виконавцем стягнуто з позивача 24 982,45 грн, з яких: 1 977,50 грн - основна винагорода приватного виконавця; 494,00 грн - витрати виконавчого провадження; 19 775,40 грн - кошти, перераховані на користь стягувача; 2 735,55 грн - надлишково стягнуті кошти, що міститься на депозитному рахунку приватного виконавця.

Отже, з наданих стороною позивача доказів, судом установлено, що у рамках виконавчого провадження під час примусового виконання виконавчого напису, який в судовому порядку визнано таким, що не підлягає виконанню, стягнуло з позивача та перераховано на рахунок ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» грошові кошти у загальному розмірі 19 775,40 грн.

Решта коштів є витратами виконавчого провадження, винагородою приватного виконавця, а також надлишково стягнутими коштами, що розміщені на депозитному рахунку приватного виконавця.

Відповідач не скористався своїм правом та не подав відзив на позовну заяву з доказами на спростування доводів позовної заяви та на підтвердження того, що грошові кошти у загальному розмірі 19 775,40 грн не були перерахована відповідачу.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про : 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту.

Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 ).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того, згідно п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17).

Подібний висновок також сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Судом установлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14 вересня 2023 року у цивільній справі № 755/7737/23, виконавчий напис №95953 від 20 листопада 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., визнано таким, що не підлягає виконанню, оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника, відтак кошти, стягнуті на користь стягувача при примусовому виконанні виконавчого напису, який судом визнано таким, що не підлягає виконанню, підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України, адже підстава, на якій вони були отримані відпала.

Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України викладений Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.

Факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача на користь відповідача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20.

З матеріалів справи судом установлено, що на підставі виконавчого напису вчиненого 20 листопада 2020 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. та зареєстрованого в реєстрі за №95953, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Овсієнко А.В. було відкрито виконавче провадження НОМЕР_2.

Так, заявляючи вимогу про повернення грошових коштів, стягнутих з позивача на користь відповідача у рамках вказаного виконавчого провадження, позивачем на підтвердження суми в розмірі 24 982,45 грн. надано лист приватного виконавця Овсієнко А.В. про стягнуті кошти у виконавчих провадження.

Зі змісту вказаного листа вбачається, що загальний розмір стягнутих грошових коштів визначено позивачем з урахуванням основної винагороди та мінімальних витрат виконавчого провадження, а також надлишково стягнутих коштів, що знаходяться на депозитному рахунку приватного виконавця.

Судом установлено, що під час примусового виконання виконавчого напису, який рішенням суду визнано таким, що не підлягає виконанню, з позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» фактично стягнуто заборгованість в сумі 19 775,40 грн.

Водночас, оскільки грошові кошти у вигляді основної винагороди та мінімальних витрат виконавчого провадження, а також надлишково стягнуті кошти, що знаходяться на депозитному рахунку приватного виконавця, які під час примусового виконання виконавчого напису стягувались з боржника ОСОБА_1 , фактично відповідачем - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не отримувались, а тому відсутні підстави для їх стягнення згідно положень ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи викладене та встановлене судом у розрізі спірних правовідносин, зважаючи на принципи справедливості, добросовісності та розумності, згідно з якими здійснюється цивільно-правове регулювання суспільних відносин та які визначають характер поведінки учасників з точки зору необхідності сумлінного здійснення ними своїх цивільних прав і виконання цивільних обов`язків, шанування прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства, турботи про власні інтереси, закріплення адекватного захисту права або інтересу, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів у розмірі 19 775,40 грн. В іншій частині позов задоволенню не підлягає, оскільки решта заявлених до стягнення коштів не була набута відповідачем.

Отже позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 849,39 грн.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилом ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно ч.3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. (ч.1 ст.632 ЦК України)

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі №922/1163/18, від 19 листопада 2019 року в справі №5023/5587/12, від 12 серпня 2020 року в справі №916/2598/19, від 27 серпня 2020 року в справі №873/2/20, від 07 вересня 2020 року в справі №910/4201/19 та від 17 вересня 2020 року в справі №904/3583/19.

У матеріалах справи наявний договір № 12/1 про надання адвокатських послуг від 12 листопада 2023 року, укладений між адвокатом Мартинюк М.Р. та позивачем, згідно п. 3.1 якого клієнт зобов`язується сплатити адвокату вартість юридичних послуг (гонорар), що надається у порядку та строки, визначені договором (а.с. 18-19).

Отже, договором про надання правової допомоги не визначена ціна послуг адвоката.

При цьому суд враховує, що договір про надання правової допомоги укладається між двома суб`єктами - адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням) та його клієнтом, однак, у випадках встановлених Цивільним процесуальним кодексом, на його підставі можуть виникнути права та обов`язки у особи, яка не є стороною цього договору та на яку судом буде покладено обов`язок щодо їх відшкодування.

Зважаючи на зазначене, Цивільним процесуальним кодексом України, зокрема в статтях 137, 141, встановлено повноваження суду щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, відмови у їх відшкодуванні, залишення без розгляду заяви про їх відшкодування тощо.

Додатково суд звертає увагу, що особа, яка надає правничу допомогу у справі є адвокатом, який здійснює незалежну професійну діяльність щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, склала кваліфікаційний іспит, підтвердивши теоретичні знання у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, високий рівень практичних навичок та умінь у застосуванні закону.

Таким чином, укладаючи договір про надання правової допомоги, адвокат не тільки обізнаний про порядок, умови та особливості укладення договору про надання правової допомоги, правові наслідки пов`язані з його виконанням, а також розподілом витрат на професійну правничу допомогу між сторонами за результатами розгляду справи, а й повинен забезпечувати допомогу клієнту щодо отримання відшкодування витрат понесених ним у зв`язку з судовим розглядом справ (в тому числі щодо формування тексту договору, погодження розміру витрат (вартості робіт), підтвердження їх первинними документами тощо.

З долучених до позовної заяви документів убачається, що 12 грудня 2023 року адвокатом Мартинюк М.Р. підписано Акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги № 12/1 від 12 листопада 2023 року, в якому зазначено, що під час дії вказаного договору адвокатом були надані адвокатські послуги: 1. первісна консультація - 500,00 грн; 2. аналіз судової практики - 1 000,00 грн; 3. підготовка адвокатського запиту для встановлення стягненої суми в рамках виконавчого провадження - 1 000,00 грн; 4. підготовка позовної заяви про повернення коштів, стягнутих в рамках виконавчого провадження № 64612799 - 3 000,00 грн; 5. підготовка заяви про розгляд справи без участі позивача - 500,00 грн; 6. відправка поштової кореспонденції. (а.с. 20).

На підтвердження здійснення оплати за договором, до позову долучено платіжну інструкцію про здійснення оплати за надання правничої допомоги в сумі 6 000,00 грн.

З огляду на те, що адвокатом в межах розгляду даної справи фактично була надана правнича допомога, оплачена позивачем, суд не вважає справедливим відмовити в повному обсязі у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Разом з тим, ч. 4 ст.137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 160/19098/21).

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не лише того, чи були такі витрати понесені фактично, а й того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Також суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не лише того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

З огляду на викладене, суд вважає, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката відповідає обсягу наданих адвокатом послуг та складності справи, і враховуючи, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 4 749,60 грн.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 15, 16, 1212 Цивільного кодексу України, статтями 2-5, 8, 10, 12, 13, 76-83, 89, 133, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (ЄДРПОУ 42254696, місцезнаходження: м. Київ, бульв. Верховної Ради, буд.34, оф.511), треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович (місцезнаходження: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, буд.35), приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Овсієнко Алла Вікторівна (місцезнаходження: м. Київ, вул. Златоустівська, буд.34, оф.5) про повернення коштів, стягнутих в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 19 775,40 грн, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 849,39 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 749,60 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: