Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №460/9065/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/9065/24 пров. № А/857/33382/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСала П. І.,

суддів:Гінди О. М.,

Заверухи О. Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року (суддя Гресько О.Р.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.10.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025, вказаний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(11)/2021.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 з 14.02.2024 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(11)/2021, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та виплачувати основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком.

23.07.2025 позивачка подала до суду заяву в порядку ст. 383 КАС України, у якій просила визнати протиправними дії відповідача щодо неналежного виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 у справі № 460/9065/25.

На підтримку заяви зазначила, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, виконуючи рішення суду, неправомірно застосувало для обчислення її пенсії розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на рівні 2093,00 грн, хоча повинно було врахувати прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлений Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки в розмірі 2361,00 грн.

Окремою ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.10.2025 заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на виконання судового рішення у справі № 460/9065/24 щодо обчислення основного розміру пенсії позивачки по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.03.2024, виходячи з величини прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" - 2093,00 грн.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.

Установлено для Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області тридцятиденний строк з дня отримання (вручення) копії ухвали для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.

В іншій частині заяву залишено без задоволення.

Відповідач не погодився із зазначеною ухвалою суду та подав апеляційну скаргу, якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні заяви позивачки. Вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а зроблені ним висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Пенсійний орган належним чином та з дотриманням вимог Законів України Державний бюджет України на 2024-2025 роки виконав рішення суду від 01.10.2024 щодо проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що однак не перешкоджає перегляду судового рішення відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України.

На підставі положень ст.ст. 311, 312 КАС України, беручи до уваги, що оскаржуване судове рішення прийнято в порядку письмового провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні за змістом норми закріплено у статті 14 КАС України.

Крім того, згідно із статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, у свою чергу, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/0) звернув увагу на те, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Особливо якщо йдеться про виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах діє від імені держави.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 у справі № 460/9065/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області починаючи з 14.02.2024 виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(11)/2021.

За приписами частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Статтю 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Крім того, статтю 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Водночас, як визначено пунктом 8 Розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", перерахунок пенсій, надбавок, підвищень та інших доплат до пенсії, який здійснюється з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом на 01.01.2024, проводиться з 01.03.2024 разом зі здійсненням щорічної індексації пенсій, передбаченої частиною другою статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Отже, на виконання судового рішення у цій справі відповідач був зобов`язаний здійснити нарахування та виплату позивачці основної пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, із застосуванням розмірів прожиткового мінімуму на рівні 2093,00 грн до 01.03.2024 та на рівні 2361,00 грн, починаючи з 01.03.2024.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області проводило нарахування та виплату пенсії позивачці із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2093,00 грн і після 01.03.2024, що суперечить проаналізованим вище нормам чинного законодавства та постановленому у цій справі рішенню, оскільки починаючи з 01.03.2024 і надалі відповідач повинен був застосовувати розміри прожиткового мінімуму на рівні 2361,00 грн.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують та не дають підстав вважати, що пенсійний орган належним чином виконав рішення суду про проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Як можна побачити з відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 23.04.2025 № 1700-0202-8/29479, а також доданого до неї розпорядження від 18.04.2025 на виконання судового рішення, при здійсненні перерахунку пенсії з 01.03.2024, з 01.04.2024, з 01.01.2025 та з 01.03.2025, для обчислення пенсії позивачки по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідач протиправно застосував занижений розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а саме 2093,00 грн замість 2361,00 грн, який підлягав застосуванню.

У свою чергу, коректний перерахунок пенсії позивачки був зроблений вже після постановлення судом окремої ухвали в порядку ст. 383 КАС України, що підтверджується протоколом про перерахунок пенсії від 30.07.2025.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що з прийняттям рішення у формі протоколу/розпорядження від 18.04.2025 між сторонами виник новий публічно-правовий спір, який може бути предметом окремого судового розгляду, але не охоплюється судовим контролем за виконанням рішення від 01.10.2024.

Вказаний перерахунок здійснювався саме на виконання судового рішення у справі № 460/9065/24, а саме у зв`язку з набранням ним законної сили внаслідок прийняття Восьмим апеляційним адміністративним судом постанови від 14.04.2025. Разом з тим, виконуючи рішення суду, відповідач неправомірно перерахував пенсію позивачки виходячи із зменшеної величини, що, власне, і стало підставою для звернення позивачки до суду із заявою про встановлення судового контролю в порядку ст. 383 КАС України та винесення судом оскаржуваної ухвали.

Щодо аргументів скаржника про те, що пенсійний орган не зобов`язаний для кожного наступного перерахунку пенсії позивачки з 14.02.2024 виходити з основного розміру пенсії, визначеного рішенням суду у цій справі, то такі є обґрунтованими, суперечать завданню адміністративного судочинства та нівелюють право особи на судовий захист. Крім того, відповідач не довів, що після ухвалення судом рішення в цій справі спірні правовідносини між сторонами зазнали таких істотних змін внаслідок зміни їх правового регулювання або через інші суттєві обставини, що зумовилу фактичну та юридичну неможливість обчислення пенсії позивачки по інвалідності виходячи з присудженого розміру.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на час постановлення окремої ухвали відповідач як суб`єкт владних повноважень допустив порушення закону під час виконання рішення суду від 01.10.2024.

Доводи скаржника окремо або в сукупності на зазначений висновок по суті апеляційної скарги вони не впливають.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, правильно застосував норми процесуального права, а його висновки відповідають обставинам справи та наявним у ній доказам, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

З огляду на результат апеляційного перегляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі № 460/9065/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя П. І. Сало

судді О. М. Гінда

О. Б. Заверуха

Повне судове рішення складено 14.04.26