Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №380/8781/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/8781/24 пров. № А/857/50834/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСала П. І.,

суддів:Гінди О. М.,

Заверухи О. Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року (суддя Кухар Н.А.) про відмову у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.06.2024 у справі № 380/8781/24, яке набрало законної сили, вказаний позов повністю задоволено.

Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, виданої Державною установою "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Львівській області" № 7715 від 29.02.2024, виданої станом на листопад 2019 року, з 01.12.2019.

Зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплату позивачу пенсії на підставі зазначеної довідки, починаючи з 01.12.2019 та з урахуванням виплачених сум пенсії.

10.11.2025 позивач подав до суду заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення у цій справі. Заяву обґрунтував тим, що тривалий час відповідач не виконує в повному обсязі рішення суду від 11.06.2024, а саме не здійснив фактичної виплати недоплаченої пенсії після проведення її перерахунку за період з 01.12.2019 по 31.07.2024 в сумі 175 437,11 грн. Відтак, посилаючись на положення частини третьої статті 378 КАС України, просив змінити спосіб та порядок виконання судового рішення від 11.06.2024 на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вказаної заборгованості.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у задоволенні заяви позивача про зміну способу та порядку виконання рішення суду у справі № 380/8781/24 відмовлено.

Не погодившись з цією ухвалою, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нове рішення про задоволення заяви. Вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Наголошує на наявності підстав, передбачених частиною третьою статті 378 КАС України, для зміни рішення суду зобов`язального характеру, ухваленого в цій справі, на стягнення з пенсійного органу невиплачених позивачу сум пенсії.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2026 апеляційний розгляд справи призначено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало відзив, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що донараховані позивачу кошти включено до Реєстру судових рішень, який ведеться органами Пенсійного фонду України. Відповідна заборгованість буде виплачена позивачу з урахуванням черговості її виникнення, після виділення необхідних для цього коштів з державного бюджету, оскільки за нормами статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII виплата пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні за змістом норми закріплено у статті 14 КАС України.

Крім того, згідно із статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, у свою чергу, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/0) звернув увагу на те, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Особливо якщо йдеться про виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах діє від імені держави.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням суду від 11.06.2024 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, виданої Державною установою "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Львівській області" № 7715 від 29.02.2024 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії станом на листопад 2019 року, починаючи з 01.12.2019 та з урахуванням вже виплачених сум пенсії.

Тобто обов`язок відповідача в межах ухваленого судом рішення полягає не лише у здійсненні перерахунку пенсії, але й у виплаті різниці між фактично виплаченою позивачу за попередній період сумою пенсії та належною до сплати після проведення перерахунку пенсії на підставі вказаної довідки.

Отже, рішення суду у цій справі залишається невиконаним в частині виплати позивачу пенсії в сумі 175 437,11 грн, перерахованої за період з 01.12.2019 по 31.07.2024.

Відповідно до частини першої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Частиною третьою статті 378 КАС України визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Колегія суддів наголошує, що зазначена норма процесуального закону має імперативний характер та фактично покладає на суд обов`язок змінити порядок та спосіб виконання судового рішення у певних категоріях адміністративних справ, у разі його невиконання суб`єктом владних повноважень понад два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.

Водночас ухвалене у цій соціальній справі на користь позивача судове рішення не виконується з липня 2024 року, коли набрало законної сили.

У свою чергу, це порушує принцип обов`язковості судових рішень, закріплений у статті 129-1 Конституції України, і суперечить праву особи на ефективний засіб юридичного захисту відповідно до статей 6 та 13 Європейської конвенції з прав людини.

Наведене також вказує на недотримання необхідного балансу між публічними інтересами та правом позивача на своєчасне отримання пенсійних виплат.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що заява позивача про зміну способу та порядку виконання судового рішення спрямована на зміну рішення по суті, що є недопустимим.

Положення частини третьої статті 378 КАС України були доповнені абзацом другим вищезазначеного змісту на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" від 21 листопада 2024 року № 4094-IX (далі - Закон № 4094-IX), який набрав чинності з 19.12.2024.

Цією нормою встановлено самостійну та достатню підставу для зміни способу виконання після двомісячного строку невиконання рішення про пенсійні виплати.

При цьому згідно із пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Як зазначено у пояснювальні записці до проекту Закону № 4094-ІХ, він був ухвалений як елемент виконання Україною зобов`язань у межах групи справ Іванов (№ 40450/04)/Бурмич (№ 46852/13) і Національної стратегії розв`язання проблеми невиконання судових рішень, схвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 1218-р.

Метою внесення цих змін до процесуального закону є забезпечення реального виконання судових рішень, а не формальне підтвердження обов`язку суб`єкта владних повноважень.

Зміни до частини третьої статті 378 КАС України, внесені Законом № 4094-ІХ, запроваджують автоматичний наслідок у вигляді можливості зміни способу виконання після двох місяців невиконання рішення.

Тобто прийняттям Закону № 4094-ІХ Верховна Рада України змінила концепцію статті 378 КАС України, запровадивши самостійну підставу для зміни судом способу виконання судового рішення.

Крім того, Верховна Рада України цим законодавчим актом усунула необхідність для позивача звертатися з новим позовом для стягнення вже нарахованих, але невиплачених сум, визнавши це непропорційним і таким, що підриває ефективність судового захисту.

Виходячи з мети цих змін, судове втручання у спосіб виконання не є переглядом суті рішення, а становить механізм забезпечення реального і своєчасного виконання судового рішення, що відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 129-1 Конституції України.

Аналогічна позиція наведена у постанові КАС ВС від 25.10.2025 у справі № 380/7706/22.

Додатково колегія суддів враховує, що зміни до частини третьої статті 378 КАС України були внесені Законом № 4094-IX в умовах дії воєнного стану та за наявності значної заборгованості державного бюджету з виконання судових рішень у справах цієї категорії, що свідчить про те, що відповідні обставини враховувались законодавцем як такі, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, але не можуть бути перешкодою на шляху виконання судового рішення.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції доходить висновку про наявність підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду від 11.06.2024 в частині зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з проведенням її перерахунку - на стягнення з пенсійного органу на користь позивача заборгованих пенсійних виплат.

Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, а Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області у відзиві на апеляційну скаргу посилаються на висновки Верховного Суду, які були зроблені, зокрема, у постановах від 10.07.2018 у справі № 755/7078/16-а, від 27.02.2023 у справі № 420/6671/18, від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18 та підтверджують неможливість зміни способу виконання рішення суду в адміністративній справі шляхом стягнення коштів.

Однак колегія суддів вважає вказані висновки нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки вони стосувалися застосування положень статті 378 КАС України в редакції, чинній до внесення змін на підставі Закону № 4094-IX від 21.11.2024.

Відповідач також стверджує, що в жовтні 2025 року позивачу ОСОБА_1 була виплачена частина заборгованості у розмірі 187,35 грн на виконання рішення суду в цій справі.

Разом з тим, як можна побачити із наданого суду скриншоту із службової програми Пенсійного фонду України (а.с. 51, зворот), вказана сума виплачена 29.10.2025 на виконання рішення суду у справі № 380/21898/24, на погашення заборгованості в розмірі 86 000,00 грн. Водночас борг за рішенням суду у справі № 380/8781/24 залишився незмінним – 175 437,11 грн.

Відтак, за відсутності на дату ухвалення цього рішення належних й достовірних доказів щодо зменшення невиплаченої позивачу суми пенсії, донарахованої за період з 01.12.2019 по 31.07.2024 на виконання рішення суду від 11.06.2024, відсутні підстави для частково задоволення заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Проте, з метою уникнення можливого подвійного стягнення на користь позивача заборгованості в сумі 187,35 грн, якщо вона дійсно була виплачена на виконання рішення суду у цій справі, колегія суддів вважає за необхідне зафіксувати борг в сумі 175 437,11 грн датою – 09.10.2025, тобто датою надання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області відповіді на звернення позивача від 16.09.2025, якою його було повідомлено саме про таку невиплачену суму пенсії з наданням відповідного письмового розрахунку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 317 КАС України).

Таким чином, ураховуючи висновки, викладені в мотивувальній частині цієї постанови, апеляційну скаргу належить задовольнити, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового рішення про задоволення заяви позивача про зміну способу та порядку виконання судового рішення.

За правилами, передбаченими частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим, оскільки судових витрат, які б підлягали розподілу за результатами апеляційного перегляду не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 308, 312, 315, 317, 322, 325, 328, 378 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання судового рішення задовольнити.

Змінити спосіб та порядок виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року у справі № 380/8781/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження юридичної особи: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) донараховані пенсійні виплати після перерахунку пенсії за період з 01 січня 2019 року по 31 липня 2024 року в сумі 175 437,11 грн (сто сімдесят п`ять тисяч чотириста тридцять сім гривень 11 копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя П. І. Сало

судді О. М. Гінда

О. Б. Заверуха