Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №140/1557/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №140/1557/25 пров. №А/857/20485/25

Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року (ухвалене головуючим – суддею Мачульський В.В. в м. Луцьку) у справі № 140/1557/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 16.01.2024 по 15.01.2025 (включно);

зобов`язати нарахувати та виплатити на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 16.01.2024 по 16.07.2024, але не більше як за шість місяців

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . 15.01.2024 він був звільнений з військової служби та виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення. Остаточний розрахунок з позивачем при звільненні здійснений відповідачем лише 15.01.2025 на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024 у справі № 140/3968/24. З урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 мав право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 15.01.2025, лише в межах шести місяців - з 16.01.2024 по 16.07.2024.

Вважав, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити середнє грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 16.01.2024 по 16.07.2024 обраховане відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Середній заробіток, який підлягав виплаті у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні з 16.01.2024 по 16.07.2024 становив 300 846,00 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби за період з 15.01.2024. Стягнуто з Військової частин НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2024 по 16.07.2024 в розмірі 146 260,92 грн з урахуванням сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною, а вимоги позивача про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 КЗпП України ґрунтуються на нормах закону.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ). Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15.01.2024 № 40- ос штаб - сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 №140/3968/24 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 :

- здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.09.2017 включно зі встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.

- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період із 10.10.2019 по 31.12.2022 включно у розмірі 4463,15 грн на місяць (з врахуванням виплачених сум), із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 у справі №140/3968/24 в частині покладення на в/ч НОМЕР_1 обов`язку здійснити перерахунок та виплату вищевказаного грошового забезпечення залишено без змін.

Відповідачем на виконання рішення суду здійснено нарахування належних позивачу сум у розмірі 314 219,83 грн, виплату яких здійснено 15.01.2025.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Суд апеляційної інстанції враховує, що порядок та умови проходження служби військовослужбовцями, порядок та умови визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) регламентується спеціальним законодавством.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, індексації) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції вважає можливим застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

На виконання судового рішення у справі № 140/3968/24 відповідач 15.01.2025 виплатив належні позивачу кошти у розмірі 314219,83 грн.

Спірний період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у цій справі охоплюється періодом з 16.01.2024 (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) до 15.01.2025 (дата виплати індексації грошового забезпечення), тобто охоплюється період, який виник, після 19 липня 2022 року.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час встановлення затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Питання застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Разом з тим, після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з підпунктом “е” пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до приписів затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №26 про Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям слід враховувати число календарних днів.

Колегією суддів встановлено, що позивач до 15.01.2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відтак двома місяцями, що передують звільненню є листопад та грудень 2023 року.

Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення позивача для обчислення середньої заробітної плати наданої відповідачем, грошове забезпечення позивача у листопаді 2023 року складає – 24376,80 грн, за грудень 2023 року – 24376,80 грн, отже середньоденний розмір грошового забезпечення становить 799,24 грн (24376,80 +24376,80 = 48753,60 / 61).

Оскільки позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2024 до 16.07.2024 в межах шести місяців (183 календарні дні), тому сума середнього заробітку дорівнює 146 260,92 грн. (799,24*183 дні).

Визначений розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (але не більше як за шість місяців) в сумі 146 260,92 грн не перевищує розміру несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за рішеннями суду від 01.07.2024 у справі №140/3968/24 в сумі 314 219,83 грн, а відтак є співмірним і підлягає стягненню у повному обсязі.

З вищевказаного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби. за період з 15.01.2024 та стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2024 по 16.07.2024 в розмірі 146 260,92 грн з урахуванням сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі № 140/1557/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула