Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №260/2306/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №260/2306/25 пров. №А/857/21249/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року (ухвалене головуючим суддею Скраль Т.В.) у справі № 460/2306/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача якому просив:

визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за абзацом 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він долучив до рапорту всі необхідні документи, які підтверджують наявність у нього права на звільнення з військової служби на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відсутні законні підстави для звільнення позивача з військової служби через сімейні обставини (для догляду за дружиною) на підставі поданого рапорту з додатками.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що висновок ЛКК про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 19.12.2024 № 552 форми 080-4/о, висновок ЛКК № 552 від 19.12.2024 у довільній формі та акт обстеження Перегінської селищної ради від 25.02.2025 дають достатні підстави для висновку, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду. А тому ОСОБА_1 доведено право на звільнення з військової служби на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що 14.03.2022 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 7 призначено до військової частини НОМЕР_1 солдата запасу ОСОБА_1 , стрільцем 2 відділення 2 взводу охорони 3 роти охорони НОМЕР_2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 .

01.03.2025 ОСОБА_1 звернуся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому доводить до відома, що має дружину - ОСОБА_2 , інваліда II групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААД № 378001 від 28.11.2024. Відповідно до абзацу 10 підпункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, а саме необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи. Бажання продовжувати військову службу не має. Просить звільнити з військової служби на підставі зазначених сімейних обставин.

До рапорту надано нотаріальної завірені копії паспорту ОСОБА_1 ; ІПН ОСОБА_1 ; паспорту ОСОБА_2 ; ІПН ОСОБА_2 ; свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; МСЕК серії НОМЕР_3 ; довідки для отримання пільг інвалідам, які мають право на пенсію чи соціальну допомогу від 10.01.2025 № 73/06-08; висновку № 552 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 19.12.2024; висновку № 552 ЛКК від 19.12.2024; акту обстеження Перегінської селищної ради від 25.02.2025 p.; заяви ОСОБА_2 про потребу в догляді, зареєстрована у державного нотаріуса № 55 від 13.02.2025; довідки № 172/02-76 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 26.02.2025; свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 .

19.03.2025 військова частина НОМЕР_1 листом «Про звільнення солдата ОСОБА_4 » повідомила, що у поданому рапорті та доданих документах не міститься достатніх підстав, передбачених чинним законодавством, для звільнення солдата ОСОБА_4 з військової служби під час дії воєнного стану. Так, в рапорті та доданих документах не доведена потреба в постійному догляді за ОСОБА_2 . За наявності підтверджуючих документів, що дають право на звільнення з військової служби, радять солдату ОСОБА_5 надати оригінали документів або їх належним чином засвідчені копії для повторного розгляду рапорту по суті.

Позивач вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015, (далі - Закон № 389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закон № 389-VIII).

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, (далі - Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до абз. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач призваний на військову службу по мобілізації та з 14.03.2022 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 7 призначено до військової частини НОМЕР_1 солдата запасу ОСОБА_1 , стрільцем 2 відділення 2 взводу охорони 3 роти охорони НОМЕР_2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 .

Позивач, 01.03.2025 подав рапорт про звільнення зі служби, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.

Так, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Пунктом 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на момент подання рапорту про звільнення) передбачено виключний перелік підстав звільнення військовослужбовці, які проходять військову службу під час дії воєнного стану.

Так, згідно з п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, під час воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Системний аналіз наведених вище правових норм надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що військовослужбовці які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану, за наявністю таких умов:

необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком);

наявність у осіб, які потребують догляду, I чи II групи інвалідності;

військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу.

Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008).

Згідно з пп. 1 п. 225 розділу ХІІ Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:

у мирний час та під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктами 1, 2 частини п`ятої, пунктами 1, 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»:

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 233 розділу ХІІ Положення № 1153/2008 передбачено, що: військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Загальні вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними в паперовій та електронній формі в Апараті Головнокомандувача Збройних Сил України, Генеральному штабі Збройних Сил України, командуваннях видів, родів військ (сил) Збройних Сил України, органах військового управління, штабах угруповань військ (сил), військових частинах (установах) Збройних Сил України (далі – військові частини, установи), включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік, зберігання і контроль за виконанням визначені Інструкцією з діловодства у Збройних Силах України, затвердженою наказом Головнокомандувача Збройних Сил України 31.01.2024 №40, (далі - Інструкція з діловодства у Збройних Силах України).

Так пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України визначено, що одним з видів документів, які створюються у Збройних Силах України є рапорт (заява) – письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Також згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач подав рапорт про звільнення зі служби, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.

На підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивач надав копію висновку ЛКК від 19.12.2024 № 552 за формою первинної облікової документації № 080-4/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, згідно з яким ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду вдома. Висновок дійсний до 19.06.2025.

Так, визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

Своєю чергою, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням № 1317 (чинного на час виникнення спірних правовідносин, яке 01 січня 2025 року втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338; підлягає застосуванню у цій справі у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.

Отже, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.

Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності № 189 (далі по тексту – Порядок) при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:

форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;

висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

З аналізу повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням № 1317, у постанові від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23 Верховний Суд за схожих зі спірними обставин дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, Верховний Суд зазначив про те, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (зокрема, за формою № 080-4/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.

Порядок видання та заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за № 510/36132 (надалі - Інструкція № 407, у редакції чинній на момент спірних правовідносин).

Відповідно до Інструкції № 407 висновок за формою № 080-4/о надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859. Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Згідно з пунктом 11 Інструкції № 407 особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.

Суд першої інстанції правильно врахував позицію Верховного Суду у постанові від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23 щодо необхідності судам з`ясувати, зокрема, чи містить відповідний висновок (рішення) інформацію про строк, на який воно видане, оскільки позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби.

Як згадувалось вище, позивачем до рапорту про звільнення з військової служби від 06.03.2025 надано нотаріальної завірені копії паспорту ОСОБА_1 ; ІПН ОСОБА_1 ; паспорту ОСОБА_2 ; ІПН ОСОБА_2 ; свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; НОМЕР_5 ; довідки для отримання пільг інвалідам, які мають право на пенсію чи соціальну допомогу від 10.01.2025 № 73/06-08; висновку № 552 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 19.12.2024; висновку № 552 ЛКК від 19.12.2024; акту обстеження Перегінської селищної ради від 25.02.2025; заяви ОСОБА_2 про потребу в догляді, зареєстрована у державного нотаріуса № 55 від 13.02.2025; довідки № 172/02-76 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 26.02.2025; свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 .

При цьому, на переконання суду, абзацом 10 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що підставою для звільнення з військової служби є саме необхідність здійснення постійного догляду.

В аспекті цього суд враховує, що ІІ групу інвалідності встановлено ОСОБА_2 до 01.12.2026, а висновок ЛКК є дійсним до 19.06.2025, тобто на шість місяців. Водночас, як вже йшлося, особам, яким встановлено інвалідність безстроково, згідно з пунктом 11 Інструкції № 407 висновок видається безстроково; а особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців; іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.

Суд вважає, що «постійний догляд» і «догляд на непрофесійній основі» не утворюють синонімію та мають відмінне смислове навантаження, проте саме висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду є тією підставою, яку сформульовано і закладено законодавцем в основу абзацу 10 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII для підстави звільнення з військової служби під час дії воєнного стану.

Жодного слова про систематичність, чи іншу періодичність такого догляду, у висновку ЛКК від 19.12.2024 № 552, наданого позивачем, немає. Саме по собі поняття «догляд вдома» є не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

Щодо висновку ЛКК № 552 від 19.12.2024 виданому у довільній формі, суд зазначає, що відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» від 09.03.2021 № 407, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 15.04.2021 за № 510/36132 затверджено, такі що додаються:

1) форму первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення;

2) форму первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення;

3) форму первинної облікової документації № 080-3/о «Довідка про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне (орфанне) захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги» та інструкцію щодо її заповнення.

Таким чином, суд першої інстанції правильно виснував, що висновок ЛКК № 552 від 19.12.2024 виданому у довільній формі, не належить до форм медичної документації, що визначена Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» від 09.03.2021 № 407.

Ба більше, суд не може самостійно встановлювати, чи підпадає встановлений ОСОБА_2 діагноз під критерії, необхідні для здійснення постійного стороннього догляду, оскільки суди не є спеціалізованою установою в медичній сфері.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не надав достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за дружиною з інвалідністю ІI групи, як підстави на звільнення з військової служби згідно вимог ст. 26 Закону № 2232-XII.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі № 460/2306/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула