Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №420/21084/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/21084/25

Перша інстанція: суддя Самойлюк Г.П.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.

суддів – Бойка А.В., Єщенка О.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з червня 2022 року по день фактичної виплати 08.05.2025;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з червня 2022 року по день фактичної виплати 08.05.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження служби відповідач не в повному обсязі виплачував грошове забезпечення, у зв`язку з чим він вимушений був звернутися до суду за захистом порушеного права. Далі позивач пояснює, що на виконання судового рішення ВЧ НОМЕР_1 виплатила нараховані суми грошового забезпечення, водночас, в порушення вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), не здійснила виплату компенсації втрати частини доходів, яка виникла через затримку виплати нарахованого доходу.

Враховуючи тривалу невиплату частини грошового забезпечення за минулий період, яка сталась внаслідок вини відповідача, позивач вважає, що у нього виникло право на виплату компенсації втрати частини доходів, відповідно до приписів Закону №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі – Порядок №159).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 21.06.2024 по день фактичної виплати 08.05.2025.

Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати, починаючи з 21.06.2024 по день фактичної виплати 08.05.2025.

В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог, ВЧ НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльність щодо виплати компенсації втрати частини доходів, оскільки сума виплаченого доходу за рішенням суду в порядку виконання, не є об`єктом для компенсації в розумінні положень Закону №2050-ІІІ, та компенсація не може нараховуватися, оскільки норми цього Закону виплати за рішенням суду не поширюються.

Апелянт зауважує на тому, що відповідно до положень статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: нарахування громадянину належних йому доходів; доходи не повинні носити разовий характер; порушення встановлених строків їх виплати; затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. На переконання апелянта, виплата перерахованого грошового забезпечення носить разовий характер, а тому не є підставою для виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку порушення строків її виплати. З огляду на викладене, апелянт вважає, що відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

ОСОБА_1 своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Натомість не погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні частини позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати в цій частині та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі.

Мотивуючи свою позицію про помилковість висновків суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів лише з 21.06.2024, тобто з дня звільнення з військової служби по день фактичної виплати заборгованості на виконання такого рішення, апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Також апелянт зазначає, що невиконання суб`єктом владних повноважень дій щодо виплати належного грошового забезпечення, порушує його права, гарантовані Конституцією України та становить втручання у право власності, у розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ВЧ НОМЕР_1 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про необґрунтованість поданої скарги, наголошує на тому, що заявлений позов є безпідставним, права позивача не порушені, а тому вважає, що відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльність військової частини та зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ВЧ НОМЕР_1 не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Державній прикордонній службі України, зокрема, у ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) в період з 16.05.2022 по 21.06.2024.

Відповідно до витягу з наказу голови Державної прикордонної служби України від 16.07.2024 № 1256-ОС ОСОБА_1 звільнений з військової служби за підпунктом «е» пункту 2 частини четвертої статті 26 України «Про військовий обов`язок і військову службу» та згідно витягу з Наказу голови Державної прикордонної служби України від 19.07.2024 № 1277-ОС генерал-майор ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у справі №420/31574/24 задоволено позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 16.05.2022 по 19.05.2023, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Зобов`язано відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення), грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 16.05.2022 по 19.05.2023, з розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2025 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) - залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 - без змін.

08.05.2025 на виконання рішення суду у справі № 420/31574/24 ІНФОРМАЦІЯ_2 виплатило ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 198 343,30 грн.

Водночас відповідач не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, що і стало підставою звернення до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень Закону №2050-ІІІ, позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Такого висновку суд дійшов посилаючись на приписи Закону №2050-ІІІ та позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 31.07.2024 у справі № 480/1704/19, та в постанові від 21.08.2019 у справі №200/63/23, та указав, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, а виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто, законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Суд першої інстанції наголосив, що визначальними обставинами для виплати компенсації є нарахування та фактична виплата вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Водночас, суд дійшов висновку, що вимоги про зобов`язання виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають бути задоволені з 21.06.2024, тобто з дня звільнення з військової служби, а тому задовольнив позовні вимоги частково .

Колегія суддів лише частково погоджується з висновками суду першої інстанції.

Відповідаючи на доводи апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_1 , в яких апелянт взагалі заперечує порушення прав позивача на виплату компенсації втрати частини доходу через виплату нарахованого грошового забезпечення на виконання рішення суду, колегія суддів зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульоване Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі і вище – Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У розумінні Закону № 2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випаду її присудження за рішенням суду.

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у статтях 3, 4 Закону № 2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

За змістом статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Разом з цим, з метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі і вище - Порядок №159), положення якого фактично відтворюють норми Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлений (визначений) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Повертаючись до матеріалів справи колегія суддів враховує, що на виконання рішення суду у справі №420/31574/24, позивачу виплачене перераховане грошове забезпечення, а відтак, останній набув право на компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає безпідставними наведені вище доводи апеляційної скарги, оскільки компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу, а не виконання рішення суду.

Враховуючи, що вказані кошти нараховані в результаті нарахування грошового забезпечення та відновлення порушених прав позивача, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ, а тому позивач набув право на компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати доходу.

Отже, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, є необґрунтованими, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги військової частини відсутні.

Переходячи до оцінки доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , в яких він зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу з 21.06.2024, тобто з дня звільнення з військової служби, а не з часу порушення права на виплату відповідного доходу, колегія суддів керується наступним.

Як мовилося вище відповідно до приписів статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Приписи Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Так, згідно пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Варто зазначити, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання рішення суду у справі №420/31574/24 ОСОБА_1 донараховане грошове забезпечення за період з 16.05.2022 по 19.05.2023, проте така виплата здійснена військовою частиною лише 08.05.2025.

За таких умов, колегія суддів погоджується з доводами ОСОБА_1 , що право на компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення він набув за весь період затримки виплати з 16.05.2022 по 08.05.2025 включно.

При цьому, варто зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, позивач має право на виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати сум грошового забезпечення за весь час їх невиплати, а рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог є помилковим та відповідно підлягає скасуванню.

Наведені висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка наведена у постанові від 15.08.2018 у справі №653/3356/17, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 05.07.2022 у справі №420/7633/20 та узгоджується з позицією Верховного Суду, яка наведена у постанові від 06.03.2024 у справі №200/15033/21, та у постанові від 24.01.2025 у справі №380/1607/24.

Оскільки доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Водночас, колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_1 не знайшли свого підтвердження, а тому колегія суддів залишає скаргу ВЧ НОМЕР_1 без задоволення.

Так, приписи пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України визначають, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи, що суд неправильно розтлумачив законодавство, яке регулює спірні правовідносини, що призвело до помилкового вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо виплати компенсації втрати частини доходу за період з 16.05.2022 по 21.06.2024 та ухвалити постанову про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, починаючи з 16.05.2022 по день фактичної виплати 08.05.2025.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя О. В. Єщенко