Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №400/1237/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/1237/25

Перша інстанція суддя Лісовська Н. В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Яковлєва О.В.,

суддів Крусяна А.В., Шевчук О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи військова частина НОМЕР_2 , з вимогами про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2022 рік, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 28 вересня 2022 року;

- зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2022 рік, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 28 вересня 2022 року.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, які регулюють питання обчислення розміру грошової компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та проходив військову службу з 21 червня 2019 року по 27 грудня 2019 року у Військовій частині НОМЕР_3 , а з 27 грудня 2019 року по 28 вересня 2022 року у Військовій частині НОМЕР_1 .

Військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_3 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29 вересня 2022 року № 258 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , зарахованого наказом командира Військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 28 вересня 2022 року №121 на посаду командира групи Військової частини НОМЕР_5 ( АДРЕСА_1 ).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 29 вересня 2022 року №258 зазначено, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, що зафіксовано у ст. 77-2 Кодексу законів про працю України та у ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», як учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №351-ХІІ (зі змінами) у Військовій частині НОМЕР_1 , за період з 2019 по 2022 роки, не надавалась, грошова компенсація за визначену відпустку не виплачувалася. Згідно зазначеного витягу вбачається, що позивач вибув до нового місця служби.

Представник позивача звертався до відповідача з адвокатським запитом щодо виплати компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Однак відповіді на адвокатський запит не отримав.

Тому, вважаючи протиправною бездіяльністю відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2022 рік, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не був звільнений з військової служби, а як наслідок не набув право на отримання компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових.

В свою чергу, колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, з огляду на наступне.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначенні ЗУ «Про соціальний і протиправний захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про соціальний і протиправний захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, згідно ст. 16-2 ЗУ «Про відпустки», учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

В свою чергу, згідно п. 14 ст. 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 ЗУ «Про відпустки».

У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі або у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з`єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.

У разі смерті військовослужбовця відрахування з його грошового забезпечення за використані дні відпустки не провадяться.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, накази про звільнення яких підписано в минулому році, але не виключеним із списків військової частини, відпустки за період служби в поточному році не надаються.

Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач вважає, що він набув право на отримання компенсації днів невикористаної додаткової відпустки, як учасник бойових дій, за період служби з 2019 року по 2022 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , а саме 28 вересня 2022 року.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 до нового місця служби військової частини та не був звільнений з військової служби, а як наслідок не отримав право на спірну компенсацію.

В свою чергу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду, у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що право на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустку виникає у військовослужбовця лише у випадку звільнення з військової служби, а не за наслідком зміни місця служби в межах Збройних Сил України.

Тобто, оскільки позивач продовжив проходження військової служби в Збройних Силах України, колегія суддів вважає передчасним нарахування позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки до моменту звільнення позивача зі служби.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допущено, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Яковлєв

Судді А.В. Крусян О.А. Шевчук