Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №160/23657/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/23657/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),

суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 р. (суддя Кальник В.В.) в адміністративній справі №160/23657/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання незаконним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив суд визнати незаконним і скасувати наказ від 08.08.2025 про призов його по мобілізації.

В обґрунтування позовних вимог вказувалось на те, що позивач був мобілізований та призваний на військову службу поза його волею, оскільки не підлягав призову, оскільки має статус обвинуваченого у кримінальній справі № 210/202/24 (вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209 КК України). Також, він самостійно виховує малолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 р., ухваленим за результатом розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у задоволенні позовної заяви відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги наведені доводи, які були викладені у позовній заяві, а також зазначено про те, що відповідач не надав суду докази вручення позивачу повістки про виклик, проігнорував статус позивача як обвинуваченого у кримінальному провадженні, в межах якого йому було обрано запобіжний захід – домашній арешт. Також, позивач наполягає на порушенні процедури мобілізації, оскільки представники ТЦК не мають права затримувати громадян і примусово доправляти їх до територіальних центрів комплектування.

Письмовий відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходив.

Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності «наказу від 08.08.2025 року про призов по мобілізації ОСОБА_1 ». Також, в матеріалах справи відсутні докази прийняття відповідачем «наказу про призов від 08.08.2025», який ОСОБА_1 просить суд скасувати. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту порушення відповідачем його прав, свобод чи законних інтересів у сфері призову на військову службу під час мобілізації.

Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 цього ж Кодексу.

Щодо обгрунтованості рішення суду першої інстанції.

Як вбачається з змісту адміністративного позову, ОСОБА_3 оскаржив до суду наказ від 08.08.2025 про його мобілізацію. Одночасно, він просив суд витребувати у відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначений наказ, оскільки запит його представника (адвоката Морозова В.Ю.) відповідачем проігнорований.

Ухвалою від 26 серпня 2025 р. Дніпропетровський окружний адміністративний суд витребував у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені копії оскаржуваного наказу від 08.08.2025 про призов по мобілізації ОСОБА_1 , висновку військово-лікарської комісії щодо ОСОБА_1 , а також копії всіх документів, що стали підставою або були прийняті до уваги під час прийняття рішення, що оскаржується. Суд також запропонував відповідачу надати відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази.

В оскарженому рішенні суд першої інстанції констатував, що відповідач заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 Кодексу адміністративного судочинства України, до суду не надав, тому справа вирішується за наявними матеріалами.

Колегія суддів звертає увагу, що обгрунтованим є рішення, яке ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 73 Кодексу). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 74 Кодексу). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 Кодексу). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 76 Кодексу).

За приписами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, обставини у справі встановлюються на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів; такі докази зобов`язаний надати суду відповідач (суб`єкт владних повноважень); суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч. 4 ст. 9 Кодексу).

Суд першої інстанції, передбачених статтею 80 Кодексу адміністративного судочинства України, заходів щодо отримання доказів, не вжив, переклавши обов`язок по доказуванню на позивача, що суперечить принципу презумпції вини суб`єкта владних повноважень в адміністративному процесі.

Суд першої інстанції встановив обставини у справі на підставі змісту позовної заяви за відсутності підстав звільнення від доказування, передбачених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржене рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо його обґрунтованості, встановленим статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо суті спору.

Колегією суддів на стадії апеляційного провадження отримано копію рішення суб`єкта владних повноважень, яке є предметом спору, а саме – наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) №578 від 10.08.2025 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період». На підставі цього наказу ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період до військової частини НОМЕР_1 .

Скаржник/позивач стверджує, що не підлягає мобілізації у зв`язку із тим, що має статус обвинуваченого у кримінальному провадженні.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

За приписами статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

За змістом положень статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, які визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2025 р. затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (Порядок № 560).

Відповідно до пункту 81 Порядку № 560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють, у тому числі, військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.

Наведені нормативно-правові акти не містять прямої заборони щодо мобілізації осіб, які мають статус обвинуваченого у кримінальному провадженні.

Згідно довідки військово-лікарської комісії №2025-0809-1522-2170-0 від 09.08.2025, копія якої надана представником позивача до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 визнаний придатним до служби на підводних човнах, на надводних кораблях, у морській піхоті, Десантно-штурмових військах, спеціальних спорудах, підрозділах спеціального призначення.

За правовим висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 05 лютого 2025 р. у справі № 160/2592/23, «процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася».

Також, колегією суддів встановлено, що станом на день звернення позивача до суду (15.08.2025 - день подачі заяви адвокатом від імені позивача) змінився статус позивача з військовозобов`язаного на військовослужбовця.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 р. № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Скаржник/позивач вважає, що не підлягає мобілізації у зв`язку із тим, що виховує неповнолітню дитину.

Однак, ця обставина, є підставою для звернення позивача, як військовослужбовця, до командира із відповідним рапортом та документами. Такий саме порядок визначений і у випадку необхідності проходження військовослужбовцем військово-лікарської комісії.

Питання скасування запобіжного заходу вирішується судом, який його застосував, тобто в межах кримінального провадження.

Доводи скаржника/позивача про протиправне його затримання працівниками ТЦК та СП є безпідставними, оскільки дії працівників ТЦК та СП позивачем не оскаржуються, а обставини, за яких відбулось затримання позивача, у позовній заяві взагалі не зазначені.

Колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2025 р. у справі № 210/202/24 ОСОБА_1 був обраний запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю, за адресою: АДРЕСА_1 , строком до 27 червня 2025 року включно. Ухвалою Металургійного районного суду м. Кривого Рогу від 24 липня 2025 р. ОСОБА_1 продовжено дію запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, із застосуванням електронного засобу контролю, на 60 днів, тобто до 21 вересня 2025 року включно.

Таким чином, за умовами запобіжного заходу ОСОБА_1 не мав права відлучатися цілодобово за межі житла, за адресою проживання: АДРЕСА_1 , без дозволу суду. Як зазначено вище, у позовній заяві позивач стверджує про «примусову мобілізацію», не наводячи перебігу подій.

За результатом перегляду справи в апеляційному порядку колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , однак не може погодитись із обґрунтуванням такої відмови, яке наведені судом першої інстанції. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає за можливе змінити мотивувальну частину оскарженого рішення, виклавши її в редакції цієї постанови, що відповідатиме приписам статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга позивача залишається колегією суддів без задоволення, оскільки її доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження.

Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 р. в адміністративній справі №160/23657/25 - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 р. в адміністративній справі №160/23657/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 14 квітня 2026 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя А.В. Шлай

суддя Н.П. Баранник

суддя Н.І. Малиш