Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №753/6357/24 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи 753/6357/24

Провадження №22-ц/824/327/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 серпня 2024 року у справі за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Червоний Хутір» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги щодо утримання будинку та прибудинкової території,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСББ «Червоний Хутір» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати внесків на обслуговування та утримання будинку та будинкової території.

Позов мотивований тим, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з 06.06.2016 року є співвласниками по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , отримують житлово-комунальні послуги, при цьому не виконують зобов'язання по їх оплаті, чим спричинили позивачу, який є балансоутримувачем даного будинку, матеріальні збитки у вигляді недоотримання у повному обсязі плати за житлово-комунальні послуги, а саме - по затвердженим внескам на управління будинком, спорудами та прибудинкової території із застосуванням тарифу 8,98 грн/за 1 кв.м - із 01.06.2019 року по 31.12.2023 року, з 01.01.2024 року - 16,00 грн за 1 кв.м, загальна сума заборгованості за період з 01.09.2021 року по 29.02.2024 року становить 12 783,20 грн: 8,98 х 45,1 кв.м. х 28 місяців = 11 340,00 грн, 16,00 грн х 45,1 кв. м х 2 = 1 443,20 грн.

Відповідачі, незважаючи на прийняті судові рішення по справам № 753/6871/20, № 753/21791/21, продовжують не сплачувати внески на утримання будинку та прибудинкової території, й з 01.09.2021 року по 29.02.2024 мають заборгованість в сумі 12 783, 20 грн, яку позивач просить стягнути.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 серпня 2024 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСББ «Червоний Хутір» заборгованість по внескам на утримання будинку та прибудинкової території -12 783,20 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСББ «Червоний Хутір» витрати зі сплати судового збору по 1 514,00 грн з кожного.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 12.09.2024 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що суд першої інстанції постановив оскаржуване судове рішення з порушенням норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи і визнав встановленими обставини справи, які не були доведені, зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

25 жовтня 2024 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Судом в ході розгляду справи встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 06.06.2016 року є співвласниками по 1/2 частині кожен відповідно (а.с.21) й користувачами житлово-комунальних послуг квартири АДРЕСА_1 , отримують житлово-комунальні послуги, при цьому не виконують зобов`язання по їх оплаті, чим спричинили позивачу, який є балансоутримувачем даного будинку, матеріальні збитки у вигляді недоотримання у повному обсязі плати за житлово-комунальні послуги, а саме - по затвердженими рішеннями (протоколами) загальних зборів ОСББ внескам на управління будинком, спорудами та прибудинкової території із застосуванням тарифу 8,98 грн/за 1 кв.м - із 01.06.2019 року по 31.12.2023 року, із 01.01.2024 року - 16,00 грн за 1 кв.м, загальна сума заборгованості за період з 01.09.2021 року по 29.02.2024 року становить 12 783,20 грн й розраховується за такою формулою: 8,98 грн (тариф за й кв.м) х 45,1 кв.м. х 28 місяців = 11 340,00 грн, 16,00 грн (тариф на 1 кв.м) х 45,1 кв.м х 2 місяці = 1 443,20 грн (а.с.2-3 4-10, 12-20).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що розрахунок заборгованості позивачем проведений вірно із урахуванням затверджених рішеннями (протоколами) загальних зборів ОСББ «Червоний хутір» внесків на управління будинком, спорудами та прибудинкової території, а вимога про солідарне стягнення заборгованості є обґрунтованою, відтак дійшов до висновку про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості по внескам на утримання будинку та прибудинкової території.

Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Окремо апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо допущення судом першої інстанції процесуальних порушень під час розгляду справи.

Зі змісту судового рішення вбачається, що у судове засідання 15 серпня 2024 року відповідачі не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені згідно чинного законодавства належним чином - розпискою після судового засідання, яке мало місце 08.08.2024 року, а будучи присутніми в судовому засіданні 08.08.2024 року, позовні вимоги не визнали в цілому, й за клопотаннями відповідачів суд відклав розгляд справи з метою забезпечення їх права на подачу відзиву на позов. Відповідачами подані відзиви на позов від 07.08.2024 року.

Вказані обставини повністю підтверджуються і матеріалами справи.

Суд першої інстанції 08.08.2024 року відкладаючи розгляд справи за клопотанням відповідачів, забезпечив їм можливість скористатися своїми процесуальним правами, з огляду на що станом на день розгляду справи по суті відповідачами було реалізовано право на відзив.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірної відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання представника відповідачів про відкладення розгляду справи колегія апеляційного суду вважає неспроможними, оскільки до поданого клопотання не долучено жодних доказів на підтвердження обставин, викладених у ньому. Самі ж відповідачі, будучи належним чином повідомленими про день та час судового засідання, не скористалися правом участі в ньому. Відтак суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідачів.

Не може прийняти до уваги колегія суддів і посилання апелянта на неправомірність відхилення судом першої інстанції заяви про відвід головуючого, оскільки згідно приписів ст. 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу. З матеріалів справи вбачається, що в даному випадку заява про відвід головуючого була мотивована саме незгодою з процесуальними рішеннями про відмову у задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи та проведенні почеркознавчої експертизи, що на переконання сторони відповідача свідчили про упередженість головуючого судді.

Таким чином апеляційним судом не виявлено процесуальних порушень під час розгляду справи судом першої інстанції.

Також колегія суддів не погоджується з доводами апелянта щодо відсутності обов`язку зі сплати внесків на утримання будинку з підстав не проживання другого співвласника квартири, з огляду на таке:

Позивач є зареєстрованою у встановленому законом порядку юридичною особою, створеною співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 та має назву « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що підтверджено належними письмовими доказами.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартири АДРЕСА_3 у зазначеному будинку та мають по 1/2 частці у власності цієї квартири, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.21).

Згідно з ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує.

Згідно з ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 162 ЖК України передбачено, що власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 як власник 1/2 частини квартири у будинку, незалежно від місця свого фактичного проживання та реєстрації, повинна утримувати майно та виконувати свій цивільний обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг, зокрема, оплачувати внески на утримання будинку та прибудинкової території, які безперервно надаються позивачем у будинку.

Крім того, статтями 64, 156 ЖК України встановлено, що повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і при домової території та проведенню ремонту.

Відповідно до 179 ЖК України визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюються з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Правила користування приміщеннями житлових будинків, затвердженні Постановою КМУ України від 08 жовтня 1992 року № 572, п.18 зобов`язують наймача, власника й орендаря житлового приміщення оплачувати житлово-комунальні послуги.

Згідно з положеннями ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що грунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

За ч.1 ст. 544 ЦК України, боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Колегія суддів відзначає, що позивач має право вимоги до співвласників багатоквартирного будинку, які порушують умови Статуту, рішення Загальних зборів та інших документів, що ухвалюються на таких зборах, якими, в даному випадку, є відповідачі, як співвласники майна будинку в цілому. Також відповідальність таких співвласників будинку є неподільною, зокрема, між співвласниками окремої квартири, якими є відповідачі.

З цього колегія суддів доходить висновку, що відповідачі, як співвласники окремої квартири, в силу ст. 541 ЦК України, мають солідарний обов`язок перед позивачем за надані ним послуги як житлові, так і комунальні для їх квартири в цілому, а виконання одним із співвласників квартири такого обов`язку є підставою для звернення до іншого співвласника в порядку регресу, у розумінні положень ст.544 ЦК України.

За наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та не погоджується з доводами апеляційної скарги, оскільки діюче законодавство надає кредитору право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Не заслуговують на увагу суду й доводи апелянта щодо відсутності в матеріалах справи жодних бухгалтерських документів (довідки, розрахунку), які б свідчили про заборгованість відповідачів зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, оскільки у матеріалах справи на підтвердження існування у відповідачів заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території містяться: детальний розрахунок зазначений у позові, статут ОСББ «Червоний хутір», протоколи загальних зборів, розрахунки внеску (тарифу) на обслуговування та утримання будинку, які у своїй сукупності підтверджують факт виникнення у власників квартири за адресою: АДРЕСА_4 заборгованості та її розмір.

Рішення загальних зборів ОСББ «Червоний Хутір» про встановлення розміру внесків на утримання будинку та прибудинкової території є чинними у період виникнення заборгованості, а відтак створюють відповідні права і обов`язки.

Відповідачами під час розгляду справи як в суді першої, так і апеляційної інстанції не спростовано наявність та розмір заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території, а відтак суд першої інстанції дійшов до правильних висновків про стягнення такої заборгованості.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСББ «Червоний хутір» просить стягнути з відповідачів на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесені у Дарницькому районному суді міста Києва та Київському апеляційному суді.

Апеляційний суд вказує на необгрунтованість вимог щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, позаяк у стягненні таких вимог було відмовлено судом першої інстанції, у вказаній частині рішення сторонами не оскаржувалося, відтак у суду апеляційної інстанції відсутні повноваження щодо перерозподілу судових витрат, понесених у суді першої інстанції.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В порядку ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСББ «Червоний хутір» надано: додаткову угоду № 1 від 21 жовтня 2024 року до договору № 11-03 від 11 березня 2024 року про надання правової допомоги; звіт № 2 про виконання умов договору про надання правової допомоги № 11-03 від 11 березня 2024 року.

Водночас, зі змісту ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

У розумінні положень ч.5 ст.137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

У поданих додаткових пояснення апелянт вказував на необгрунтованість вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції. Зокрема, звертав увагу на те, що ОСОБА_2 не подавала апеляційну скаргу, а тому на неї не можуть бути покладені витрати на правову допомогу, понесені позивачем. Крім того, зазначав що позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу, з пропуском строку, а тому вказаний відзив слід залишити без розгляду в тому числі в частині розподілу витрат на правову допомогу. Також апелянт вважав, що витрати на правову допомогу завищені позивачем в декілька разів та дорівнюють фактично сумі заборгованості.

Апеляційний суд не може прийняти доводи апелянта щодо необхідності залишення без розгляду клопотання про розподілу витрат на правову допомогу через пропуск встановленого строку на подання відзиву, в якому заявлено таке клопотання, оскільки ухвалою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року причини пропуску строку на подання відзиву були визнані поважними, а строк на подання відзиву поновлено. З огляду на вказане відсутні підстави для залишення без розгляду клопотання щодо розподілу судових витрат.

При визначені розміру витрат на правову допомогу, що підлягають стягненню на користь позивача апеляційним судом враховується заперечення апелянта щодо неспівмірності заявлених позивачем вимог. Відтак, оцінюючи обсяг робіт, що зазначений в звіті від 25 жовтня 2025 року, колегія суддів вважає, що в даному випадку заявлений розмір витрат у сумі 10 000,00 грн за ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги, підготовка та подання відзиву не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, адже: фактично дана справа категорії про стягнення комунальних послуг є незначної складності, на стадії апеляційного розгляду справи правова позиція сторін вже була сформована, а доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано.

Крім того не підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (представництво інтересів в Київському апеляційному суді одне судове засідання), оскільки розгляд справи відбувся у порядку письмового провадження, без виклику сторін, судові засідання у справі не проводились.

Таким чином, колегія суддів, з урахуванням заперечення апелянта, критеріїв обґрунтованості та пропорційності (співмірності), приходить до висновку про зменшення витрат на правничу допомогу та стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСББ «Червоний Хутір» витрат на правову допомогу, понесених під час апеляційного розгляду справи, у розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 серпня 2024 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Червоний Хутір» (код ЄДРПОУ: 40824206) витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько