Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №752/6605/23 — Київський апеляційний суд

справа № 752/665/23

провадження № 22-ц/824/3360/2026

головуючий у суді І інстанції Хоменко В.С.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року та на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання відсутнім зобов`язань за договором позики та розпискою,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням зміни предмета позову просив визнати відсутніми в нього зобов`язання (обов`язків боржника) за договором позики та розпискою від 07.01.2021 року, оформленими між ним та ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що з початку 2022 року він перебуває за кордоном, а наприкінці 2022 року йому стало відомо про існування цивільної справи в Солом`янському районному суді м. Києва № 760/7234/22, предметом в якій є стягнення заборгованості за невідомим йому договором позики та розпискою від 07.01.2021 року та в межах цієї справи ним заперечувалися позовні вимоги, однак судом стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 9 366 241,00 грн та судові витрати по справі.

ОСОБА_1 вказував, що не підписував вказаний договір та розписку від 07.01.2021 року, та в цей день перебував за межами території України, в зв`язку із чим фізично не міг підписати вказані документи і отримати від відповідача будь-які кошти.

Крім того, позивач зазначав, що в п. 2 оспорюваного договору позики вказано про те, що ним отримано дозвіл дружини на укладення вказаного договору, однак відповідачем таких доказів не надано.

ОСОБА_1 зауважував, що має належний фінансовий стан доходів на відміну від відповідача, який не мав джерел для наявності грошових коштів у вказаній сумі, а в 2020 та 2021 роках він перераховував кошти відповідачу за надані консультаційні послуги за усною домовленістю та пов`язані з їх дружніми відносинами.

На підставі викладеного та вважаючи спірний договір і розписку від 07.01.2021 року неукладеними, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання відсутніми зобов`язань за договором позики та розпискою.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року задоволено частково заяву про стягнення правової допомоги у справі за заявою представника відповідача - адвоката Стеценка Тараса Миколайовича про ухвалення додаткового рішення в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 про визнання відсутніми зобов`язань за договором позики та розпискою.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30 000,00 грн витрат, понесених на правову допомогу.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду адвокат Стеценко Т.М. в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції змінити, відмовити з підстав неналежного способу захисту, з виключенням з описової частини рішення тексту починаючи з абзацу: "Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті)". Включно по абзац: "Враховуючи наведене, суд не може визнати надану відповідачем рецензію належним доказом у справі і відповідно не враховує її при прийнятті рішення по суті спору".

Також, просив додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03.10.2025 року змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 153 000 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом безпідставно відмовлено у клопотанні відповідача про закриття провадження у справі. Так, 02.07.2025 р. суд задовольнив клопотання позивача про зміну предмету позову, за яким прохальна частина викладена наступним змістом: визнати відсутнім у ОСОБА_1 зобов`язань (обов`язку боржника) за договором позики та розписки від 07.01.2021 р., оформленими між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Однак зазначає, що такі вимоги є предметом доказування у вирішенні іншої справи №760/7234/22, яка розглядається в Солом`янському районному суді міста Києва, і яка розпочалась раніше ніж ця справа № 752/6605/23. І відповідно зі зміною предмету позову у цій справі, - відсутній предмет спору, оскільки це є предметом розгляду у справі №752/6605/23 в Солом`янському районному суді міста Києва. Так само під час розгляду справи № 760/7234/22 суд має вирішити питання чи є зобов`язання у відповідача, і чи є вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню.

Вважає, що судом протиправно поставлено на експертизу лише питання щодо підписів на договорі та розписці, що вплинуло на висновок експертизи. Вказує, що при детальному ознайомленні з вказаним висновком встановлено, що висновок експерта не може бути використаний як доказ у судовій справі, оскільки він не якісний, не точний, і не достовірний. Відповідач двічі подавав клопотання про виклик як судового експерта так і спеціалістів, які складали консультативний висновок № 11/ Р/25 від 21.04.2025 р. та висновок № 45/23 від 26.05.2023 р. для допиту їх в судовому засіданні. Однак двічі у задоволенні цих клопотань було відмовлено. Відповідач тричі подавав клопотання про призначення у справі судової експертизи (усно і письмово) однак усі три рази у задоволенні таких клопотань було відмовлено.

Також вказує, що суд, присуджуючи до стягнення лише 30 000 грн у відшкодування витрат на правову допомогу, знецінив роботу адвоката до 550,46 грн за годину роботи, чим завдав збитків відповідачу. У зв`язку з цим, рішення суду в частині стягнення коштів в розмірі 85 000 грн також підлягає скасуванню.

Також не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції адвокат Мелехова Оксана Сергіївна в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційними скаргами на рішення та додаткове рішення, в яких просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Також просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не враховано, що позивач здійснив всі можливі дії в межах цивільної справи Солом`янського районного суду міста Києва № 760/7234/22 про стягнення коштів за вказаним договором позики від 07.01.2021 для встановлення відсутності зобов`язань за вказаним неукладеним правочином, а саме: двічі звертався з клопотаннями про проведення судової почеркознавчої експертизи до Солом`янського районного суду міста Києва в межах справи № 760/7234/22, звернувся втретє з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи до Київського апеляційного суду в межах апеляційного оскарження рішення Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 760/7234/22, представник ОСОБА_2 тричі заперечував проти проведення судової почеркознавчої експертизи в межах цивільної справи Солом`янського районного суду міста Києва в межах справи № 760/7234/22, надавши неналежний доказ у справі у вигляді висновку експерта від 26 травня 2023 року № 45/23, складений ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива», лише після відмови Київським апеляційним судом в межах апеляційного оскарження рішення Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 760/7234/22 представником ОСОБА_1 було повернуто зразки оригіналів підписів ОСОБА_1 та підтримано клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи в межах цивільної справи Голосіївського районного суду міста Києва №752/6605/23, як єдино можливий спосіб встановлення невідповідності підпису ОСОБА_1 , представником ОСОБА_2 заперечувалось і клопотання представника ОСОБА_1 про проведення судової почеркознавчої експертизи в межах справи Голосіївського районного суду міста Києва № 752/6605/23, і оскаржувалось до Київського апеляційного суду ухвала Голосіївського районного суду міста Києва у справі №752/6605/23 про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Тобто, ОСОБА_1 вжив всіх можливих від нього дій з метою доведення перед судом в межах цивільної справи Солом`янського районного суду міста Києва № 760/7234/22 в процесі її первісного розгляду для встановлення обставин щодо відсутності зобов`язань за спірним неукладеним правочином.

Вказує, що в межах цивільної справи Голосіївського районного суду міста Києва №752/6605/23, судом надано належну правову оцінку доказам у справі та належно встановлено правову природу спірного правочину, як неукладеного, водночас, відмовлено у задоволенні позову саме з підстав неналежного способу захисту, при цьому, позивач вважає вказані висновки такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та правових позиціях Верховного Суду, оскільки встановлення відсутності зобов`язань за спірним неукладеним правочином поновить порушене право позивача та не призведе до повторного встановлення аналогічних обставин в межах цивільної справи Солом`янського районного суду міста Києва № 760/7234/22.

Позивач також вважає неспівмірними заявлені до відшкодування суми витрат на правничу допомогу.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Мелехова О.С. подану в інтересах позивача апеляційну скаргу підтримала, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечувала.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову та електронну адреси, що підтверджується звітом про доставку поштової кореспонденції суду та рекомендованим повідомленням.

До апеляційного суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із поганим самопочуттям. Колегія апеляційного суду у задоволені відповідного клопотання відмовила, оскільки вважає, що указані причини неможливості явки в судове засідання документально не підтверджені. Також, колегія апеляційного суду виходила з того, що стороною відповідача викладені доводи щодо незгоди із висновками та мотивувальною частиною оскаржуваного рішення. Жодних вимог, щодо необхідності здобуття нових доказів, чи встановлення нових обставин стороною відповідача ні в апеляційній скарзі, ні у клопотанні не заявлено.

Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи апеляційний суд виходить із тих обставин, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Стороною заявника не указані причини, які унеможливлюють вирішення спору за його відсутності.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, що не з`явились.

З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що до суду першої інстанції надано договір позики від 07.01.2021 року на суму 11 005 241,00 грн, який підписаний від імені позикодавця ОСОБА_2 та від імені позичальника ОСОБА_1 , а також розписку від 07.01.2021 року на суму 11 005 241,00 грн складену від імені позичальника ОСОБА_1 про отримання ним в позику від ОСОБА_2 вказаної суми коштів (т. 1 а.с. 8-8 зворот, 9).

З рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29.11.2022 року в справі №760/7234/22 вбачається, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за договором позики та розпискою від 07.01.2021 року в сумі 9 366 241,00 грн, і вирішено питання про розподіл судових витрат (т. 1, а.с. 10-13).

Поряд із цим, судом встановлено, що постановою Верховного Суду від 30.05.2024 року в справі № 760/7234/22 рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29.11.2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 11.10.2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06.12.2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скеровуючи на новий розгляд справу Верховний Суд зазначив, що за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21)).

Верховний Суд зауважив, що у наведеній справі суди не врахували, що у справах про стягнення заборгованості на підставі договорів позики, укладених як у формі розписки, так і окремим документом, необхідно досліджувати відповідні боргову розписку та договір позики. Оскільки у відповідача виник сумнів щодо автентичності підпису на договорі позики та розписки ОСОБА_1 від 07 січня 2021 року, оригінали яких відсутні у матеріалах справи, дане питання підлягає з`ясуванню.

Відтак, у справі № 760/7234/22 суд першої інстанції не з`ясував обставин, які належать до предмету доказування, не спростував доводів відповідача щодо автентичності підпису на договорі позики та розписки ОСОБА_1 від 07 січня 2021 року, не витребував та не долучив до матеріалів справи оригінали договору та розписки та, не вирішивши належним чином клопотання про призначення експертизи, яке було викладено у відзиві на позовну заяву, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи, яке було заявлене у судовому засіданні 29 листопада 2022 року, вважаючи що таке клопотання подано з порушенням процесуальних строків. Суд апеляційної інстанції на зазначені порушення уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Таким чином, у провадженні Солом`янського районного суду м. Києва на розгляді перебуває справа №760/7234/22, предметом доведення якої єперевірка обставин щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за договором позики та розпискою від 07 січня 2021 року.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог у справі №752/6605/23, що є предметом цього спору, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Позивач просить суд визнати відсутніми зобов`язання за вказаними договором та розпискою, посилаючись на те, що оспорюваний договір він не підписував, відповідно не укладав, при цьому в матеріалах справи наявні докази перебування на розгляді Солом`янського районного суду міста Києва цивільної справи №760/7234/22 про стягнення коштів за вказаним договором позики від 07.01.2021 року.

На переконання суду першої інстанції, у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину або відсутність зобов`язань за договором, а під час вирішення спору про захист права, яке особа вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку в мотивувальній частині судового рішення про стягнення заборгованості.

Порушенням права в такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право особи (наприклад, заявлення позову про стягнення заборгованості за неукладеним правочином).

У підтвердження відповідності такого висновку суд першої інстанції послався на судову практику, зокрема постанову Верховного Суду від 26.07.2023 року в справі №641/3893/20, та мотивував, що у задоволенні позову необхідно відмовити в зв`язку із застосуванням позивачем способу захисту, який не узгоджується із положеннями ст. 16 ЦК України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/2592/19 від 13.02.2024 року зазначено: "якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність - можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні) (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі №910/12832/21).

Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).

Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення - це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним.

Інакше кажучи, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значенні має розумітися ефективний захист порушених прав особи."

Так само в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі №522/1528/15 зазначено: "якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту."

Як слідує із змісту доводів апеляційної скарги адвоката Мелехової О.С., поданої в інтересах ОСОБА_1 , яка так само посилалась на відповідну судову практику, звернення позивача у цій справі з даним позовом було зумовлено тим, що він був позбавлений можливості довести свої заперечення у справі №760/7234/22, де були задоволені позовні вимоги про стягнення з нього грошових коштів.

В той же час, як було зазначено в тексті цієї постанови, Верховним Судом 30.05.2024 року в справі №760/7234/22 рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29.11.2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 11.10.2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06.12.2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відтак, ОСОБА_1 має можливість довести в межах справи №760/7234/22 свої заперечення щодо відсутності у нього зобов`язань перед ОСОБА_2 .

Колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме такий спосіб вирішення спору між учасниками цього спору та спору у справі №760/7234/22 буде відповідати ефективному захисту порушених прав особи (з дотриманням принципу процесуальної економії).

Аналогічної думки щодо наявності підстав для відмови у позові з підстав неналежного способу захисту дотримується також ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15.

При цьому, колегія апеляційного суду не може визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, оскільки відповідач помилково вважає, що у цій справі відсутній предмет спору. Інших підстав для закриття провадження не заявлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 також просить змінити рішення шляхом виключення тексту з описової частини оскаржуваного рішення, в той же час, змінено може бути саме мотивувальну частину рішення.

Крім того, апеляційна скарга не містить жодних обґрунтувань для внесення змін до оскаржуваного рішення щодо виключення з тексту рішення посилань суду першої інстанції на норми права, судову практику, які використано судом.

Суд позбавлений можливості самостійно вишуковувати обгрунтування для заявлених у скарзі вимог.

Також суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для надання оцінки доводам апеляційної скарги відповідача у цій справі щодо відхилення клопотань відповідача, які заявлялись в суді першої інстанції, оскільки судом було відмовлено у заявленому позові до відповідача, з чим відповідач погодився.

Ураховуючи наведене, колегія апеляційного суду не може визнати доводи апеляційних скарг позивача та відповідача на рішення суду першої інстанції обгрунтованими та доведеними, тому у їх задоволенні відмовляє.

З приводу апеляційних скарг на додаткове рішення суду першої інстанції встановлено наступне.

Як слідує із матеріалів справи, 09.09.2025 року представник відповідача - адвокат Стеценко Т.М. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в справі, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 163 500,00 грн витрат на правничу допомогу, витрати на складання висновку експерта № 45/23 від 26.05.2023 року за наслідками проведення почеркознавчої експертизи в розмірі 20 000,00 грн, витрати на отримання консультативного висновку №11/р/25 від 21.04.2025 року в розмірі 14 000,00 грн, а також 1 629,00 грн за отримання документів, що містяться в реєстраційних справах.

23.09.2025 року від представника позивача - адвоката Мелехової О.С. надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правової допомоги до 11 000,00 грн, посилаючись на те, що заявлений представником відповідача розмір правової допомоги є завищеним та необхідності їх стягнення в заявленій сумі не обґрунтовано; витрати на складання висновку експерта № 45/23 від 26.05.2023 року, отримання консультативного висновку № 11/р/25 від 21.04.2025 року, а також за отримання документів не підлягають компенсації, оскільки вказані документи не приймались судом в якості доказів.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2025 року заяву представника відповідача - адвоката Стеценка Т.М. про ухвалення додаткового рішення в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання відсутніми зобов`язань за договором позики та розпискою- задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30 000,00 грн витрат, понесених на правову допомогу. В задоволенні іншої частини вимог заяви - відмовлено.

Вирішуючи питання відшкодування витрат на правову допомогу суд першої інстанції правильно керувався нормами процесуального права, а саме ст. 15, 137, п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, відповідно до яких суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Право на правничу допомогу в Україні гарантовано ст. 59 Конституції України та ст. 15 ЦПК України.

При цьому судом першої інстанції також правильно застосовано практику Європейського суду з прав людини про те, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268 у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04).

Відповідний наведеному правовий висновок викладено також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі №755/9215/15-ц.

Відтак, доводи апеляційної скарги адвоката Стеценка Т.М. на додаткове рішення з приводу того, що зменшуючи розмір витрат судом було знецінено роботу адвоката, є безпідставними, оскільки судом першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні наведені обґрунтовані мотиви щодо врахування заперечень іншої сторони з приводу співмірності таких витрат та обґрунтованості необхідності понесених інших витрат.

Аналогічно відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги на додаткове рішення адвоката Мелехової О.С. про зменшення присуджених витрат на правничу допомогу з 30000грн до 11000 грн, оскільки вони ґрунтуються на незгоді із оцінкою суду щодо визначення розумності та співмірності їх розміру. Підстав для переоцінки присудженого розміру витрат на правничу допомогу колегією апеляційного суду не встановлено.

Відтак, підстав для скасування чи зміни додаткового судового рішення, яким визначено розмір витрат на правничу допомогу, не встановлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року та на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття таможе бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба