Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №758/799/24 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 758/799/24

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/4743/2026

Головуючий у суді першої інстанції Л. Д. Будзан

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

01 квітня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач за первісним позовом

та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1

відповідач за первісним позовом

та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Коротею Романом Олександровичем, та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Будзан Л. Д., в примішенні Подільського районного суду м. Києва,

у с т а н о в и в :

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просив визнати за ним право власності на наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 ; гараж № НОМЕР_1 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4; транспортний засіб «VolkswagenTiguan» д.н.з. НОМЕР_2 . Просив суд визнати за відповідачкою право власності на наступне майно: гараж № НОМЕР_3 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4, транспортний засіб «VolkswagenPassat» д.н.з. НОМЕР_4 ; земельну ділянку, площею 0,0515 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0089 за адресою: АДРЕСА_2 ; садовий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа»; земельну ділянку, площею 0,0535 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0090 за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа».

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 16.02.1996 між ним та відповідачкою було укладено шлюб, який розірвано рішенням суду 15.11.2021. Позивач вказує, що в період шлюбу подружжям придбано наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 ; гараж № НОМЕР_1 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4; транспортний засіб «VolkswagenTiguan» д.н.з. НОМЕР_2 ; гараж № НОМЕР_3 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4, транспортний засіб «VolkswagenPassat» д.н.з. НОМЕР_5 ; земельну ділянку, площею 0,0515 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0089 за адресою: АДРЕСА_2 ; садовий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа»; земельну ділянку, площею 0,0535 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0090 за адресою: АДРЕСА_3 . Зазначає, що після розірвання шлюбу сторони не домовились про поділ спільного майна в добровільному порядку.

Посилаючись на викладене, а також в зв`язку з тим, що спільне майно набуте подружжям за час шлюбу, однак, відповідач відмовляється здійснити його поділ в добровільному порядку, позивач вважає, що спір про поділ спільного майна подружжя підлягає вирішенню у судовому порядку.

У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просила здійснити поділ спільного майна подружжя, визнати за нею право власності на наступне майно: частину квартири АДРЕСА_1 ; на гараж № НОМЕР_3 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4; на транспортний засіб «VolkswagenTiguan» д.н.з. НОМЕР_2 ; на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа»; на земельну ділянку, площею 0,0535 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0090 за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа». Просила суд визнати за ОСОБА_1 право власності на наступне майно: частину квартири АДРЕСА_1 ; гараж № НОМЕР_1 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4; транспортний засіб «VolkswagenPassat» д.н.з. НОМЕР_4 ; транспортний засіб «Таврія» д.н.з. НОМЕР_6 ; грошові кошти в сумі 14 409 доларів США; земельну ділянку, площею 0,0515 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0089 за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначено, що дійсно 16.02.1996 між позивачем та відповідачем укладено шлюб, який розірвано рішенням суду. Позивач вказує, що в період шлюбу подружжям придбано наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 ; гараж № НОМЕР_3 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4; транспортний засіб «VolkswagenTiguan» д.н.з. НОМЕР_2 ; садовий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа»; земельну ділянку, площею 0,0535 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0090 за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа»; гараж № НОМЕР_1 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4; транспортний засіб «VolkswagenPassat» д.н.з. НОМЕР_4 ; транспортний засіб «Таврія» д.н.з. НОМЕР_6 ; грошові кошти в сумі 14 409 доларів США; земельну ділянку, площею 0,0515 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0089 за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначене майно дійсно набуте сторонами у спільному шлюбі, а тому воно може бути поділене між ними в рівних частинах, як спільне сумісне майно подружжя.

ОСОБА_2 категорично не погоджується із запропонованим відповідачем варіантом розподілу спільного майна в первісному позові, оскільки він не відповідає принципу рівності часток подружжя у спільному майні. Вказала, що не давала згоду на припинення її права у спільному майні та на отримання компенсації за її частку у майні, яке відповідач просить визнати повністю за ним. Позивач у своїх зустрічних вимогах пропонує справедливий варіант поділу спільного майна, а відтак звернулась до суду із даним зустрічним позовом.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21.02.2024 прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя до спільного розгляду із первісним позовом.

У липні 2024 року від ОСОБА_1 надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої він просив суд: визнати за ним право власності на наступне майно: гараж № НОМЕР_1 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4; транспортний засіб «VolkswagenTiguan» д.н.з. НОМЕР_2 ; квартиру АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,0515 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0089 за адресою: АДРЕСА_2 . В порядку поділу спільного сумісного майна просив суд визнати за ОСОБА_2 право власності на наступне майно: гараж № НОМЕР_3 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4 , транспортний засіб «VolkswagenPassat» д.н.з. НОМЕР_5 ; садовий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа»; земельну ділянку, площею 0,0535 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0090 за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа»; визнати спільним сумісним майном подружжя грошові кошти в сумі 1 141 147,28 грн, що були накопичені за період шлюбу ОСОБА_2 на депозитних рахунках; стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину коштів, накопичених на депозитних рахунках, а саме суму в розмірі 570 573,64 грн.

В обґрунтування зміни предмету позову зазначено, що окрім вказаного в первісному позові майна, впродовж шлюбу ОСОБА_2 накопичено на депозитних рахунках кошти на загальну суму 1 141 147,28 грн, а тому ці кошти також мають бути поділені між подружжям.

У липні 2024 року від ОСОБА_2 надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої вона просила суд здійснити поділ між сторонами спільного майна подружжя, припинити їх право спільної сумісної власності та: визнати право особистої власності за ОСОБА_2 на грошові кошти в сумі 4295,20 доларів США; визнати право особистої власності за ОСОБА_1 на грошові кошти в сумі 4295,20 доларів США; стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 4295,50 доларів США.

В обґрунтування заяви про збільшення позовних вимог зазначено, що 30.01.2023 ОСОБА_4 отримала в борг від ОСОБА_1 кошти в сумі 23 000,00 доларів США. З огляду на те, що зазначена сума взята в борг в період перебування сторін у шлюбі, тому зазначені кошти є також спільним сумісним майном подружжя та підлягають поділу між ними в рівних частинах. Позивач вважає за можливе здійснити розподіл спільних коштів подружжя в розмірі 23 000,00 доларів США в рівних частинах, що відповідатиме вимогам закону. З огляду на те, що позивачем в зустрічному позові вже заявлена вимога про поділ коштів в сумі 14409 доларів США, а тому поділу підлягає залишок коштів в сумі 8 591 доларів США.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 01.08.2024 прийнято заяву про зміну предмету позову та вирішено розглядати цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя з урахуванням заяви про зміну предмету позову. Також прийнято заяву про збільшення зустрічних позовних вимог та вирішено розглядати цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя з урахуванням заяви про збільшення зустрічних позовних вимог.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на майно: частину квартири АДРЕСА_1 , на частину транспортного засобу «VolkswagenTiguan», 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , на частину транспортного засобу «VolkswagenPassat», 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , на частину садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа», на частину земельної ділянки, площею 0,0535 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0090 за адресою: АДРЕСА_3 , на частину земельної ділянки, площею 0,0515 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0089 за адресою: АДРЕСА_2 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на майно: частину квартири АДРЕСА_1 , на частину транспортного засобу «VolkswagenTiguan», 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , на частину транспортного засобу «VolkswagenPassat», 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , на частину садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа», на частину земельної ділянки, площею 0,0535 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0090 за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа»,на частину земельної ділянки, площею 0,0515 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0089 за адресою: АДРЕСА_2 .

В порядку поділу спільного майна подружжя гараж № НОМЕР_1 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4 , залишено в особистій приватній власності ОСОБА_1 .

В порядку поділу спільного майна подружжя гараж № НОМЕР_3 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4 , залишено в особистій приватній власності ОСОБА_2 .

В іншій частині первісних та зустрічних позовних вимог відмовлено.

Частково не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду змінити та в порядку поділу спільного сумісного майна залишити у його власності квартиру АДРЕСА_1 , а у власності ОСОБА_2 залишити садовий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа». Залишити у власності ОСОБА_1 транспортний засіб «Volkswagen Tiguan», 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , а у власності ОСОБА_2 транспортний засіб «Volkswagen Passat», 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 . Залишити в особистій приватній власності ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,0515 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0089 за адресою: АДРЕСА_2 . В іншій частині рішення суду залишити без змін.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначив, що квартира АДРЕСА_1 , вартістю 3 433 243,00 грн, має залишитися у його власності, а у власності ОСОБА_2 має залишитися садовий будинок, вартістю 2 349 061,00 грн, за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа» та земельна ділянка під вказаним будинком, вартістю 960 588,00 грн, адреса: АДРЕСА_3 .

Обгрунтовуючи саме такий поділ вказаних об`єктів нерухомого майна посилається на те, що у вказаній квартирі 3/4 частки належать саме позивачу на праві власності. Вказана конфігурація виникла внаслідок того, що 1/2 частка в цій квартирі з`явилася у позивача внаслідок вкладу своїх власних грошових коштів, які він отримав від продажу своєї власної квартири АДРЕСА_5 , яка була продана 15.12.2000 за 63 700,00 грн і потім ці кошти були вкладені в купівлю квартири АДРЕСА_1 , яка була прийнята позивачем за актом приймання передачі від 16.04.2001 і за яку всього було сплачено 126 628,58 грн. Отже, оскільки у придбання даної квартири було вкладено половину грошових коштів отриманих ним від продажу власної квартири, то відповідно 1/2 частки в цій квартирі є особистою приватною власністю позивача. Інша 1/4 частка в цій квартирі належить позивачу як половина спільного сумісного майна подружжя, таким чином йому фактично належить в цій квартирі її частки.

ОСОБА_1 зазначив, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована в реєстрі речових прав на нерухоме майно за ним, він здійснював та здійснює ремонтні роботи, утримує її, платить комунальні послуги тощо, а право власності на садовий будинок та земельну ділянку зареєстровані в реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 , саме такий поділ нерухомого майна, на думку позивача, є логічним, розумним та обгрунтованим.

Також вказав, що саме зазначену ним вартість нерухомого майна суд повинен взяти до уваги, а не надані відповідачкою звіти про оцінку, оскільки висновки в них є нерелевантними, так як у звітах порівнювалися об`єкти, що відрізняли від об`єкта, що був предметом оцінки, зокрема порівнювалися земельні ділянки, що мали різне цільове призначення, тощо.

Крім того позивач вважає, що у його власності повинен залишитися автомобіль «VolkswagenTiguan», 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , вартістю 578 230,00 грн, а у власності відповідача автомобіль «VolkswagenPassat», 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , вартісю 361 394,00 грн.

Обгрунтовуючи саме такий поділ вказаних транспортних засобів позивач вказав, що автомобіль марки «VolkswagenTiguan» перебуває у його власності та користуванні, а автомобіль марки «VolkswagenPassat» перебуває у власності та користуванні відповідачки, а відтак такий поділ майна є логічним, розумним та обгрунтованим.

Суд першої інстанції визначив ідеальні частки у вказаних транспортних засобах, відповідно присудив кожній із сторін по 1/2 частки кожного з них, що є неправомірним, оскільки транспортні засоби є неподільним майном і такий поділ транспортних засобів ускладнює як реалізацію права користування так і реалізацію права власності.

Крім того ОСОБА_1 не погоджується із рішенням суду в частині поділу земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 903 485,00 грн, оскільки вона не може бути предметом поділу, а є його особистою приватною власністю, так як вказана земельна ділянка була надана у власність позивачу в порядку приватизації на підставі розпорядження Бородянської райої державної адміністрації Київської області від 15.03.2004 та зареєстрована відповідно до даних державного акту 28.12.2004, що не було враховано судом під час ухвалення рішення.

Також частково не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя просить визнати за нею право власності на транспортний засіб марки «VolkswagenTiguan», садовий будинок площею 114 кв. м. за адресою: АДРЕСА_3 , земельну ділянку площею 0.0515 га за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 3221055501:01:001:0090, грошові кошти в сумі 11 500 доларів США. За ОСОБА_1 вдповідач просить визнати право власності на транспортний засіб марки «VolkswagenPassat», транспортний засіб марки «Таврія», грошові кошти у розмірі 11 500 доларів США, земельну ділянку площею 0,0515 за адресою: Київська область, Бородянський район, Клавдієво-Тарасівська селищна рада, вул. Центральна, діл. 166, СТ «Дружба», кадастровий номер 322105550:01:001:0089. В іншій частині відповідач просить залишити рішення суду без змін.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначила, що звертаючись до суду із зустрічним позовом вона просила здійснити поділ спільного майна подружжя, що не було враховано судом першої інстанції та не було поділене між сторонами. Вважає, щоподіл майна, здійснений судом, є неповним, не відповідає фактичному порядку користування цим майном, не є ефективним та не вичерпує спір між сторонами щодо спільного майна.

Суд першої інстанції не врахував існуючого порядку користування сторонами спільним майном та визнав за сторонами право власності на 1/2 частку у спільному майні, включно з неподільним (окрім визнання за ОСОБА_2 право особистої власності на гараж № НОМЕР_3 , а за ОСОБА_1 право особистої власності на гараж № НОМЕР_1 за адресою м. Київ, вул. Василя Порика, 8, ГБК «Виноградар»).

Також вказала, що суд першої інстанції визнав за сторонами право власності по 1/2 частині неподільного майна, а саме транспортного засобу Volkswagen Tiguan та транспортного засобу Volkswagen Passat, проігнорувавши неможливість спільного володіння та користування сторонами вказаним майном після припинення будь-яких відносин між подружжям. Також, суд залишив поза увагою той факт, що автомобілем Volkswagen Passat користується ОСОБА_1 , а автомобілем Volkswagen Tiguan користується ОСОБА_2 , та що це майно доцільно було б залишити у власності тієї сторони, яка ним фактично користується.

Крім того ОСОБА_2 вважає, що суд безпідставно дійшов висновку, що спільно набуті грошові кошти підлягають поділу між сторонами по причині їх відсутності на банківських рахунках. Так, сторона має об`єктивну можливість розпоряджатися належними їй коштами та не має обов`язку зберігати їх на банківському рахунку. Для поділу коштів між сторонами достатнім є факт надання грошових коштів у позику, що було належним чином підтверджено ОСОБА_2 , а саме розпискою ОСОБА_4 .

Звернуто увагу на те, що спільне неподільне майно може бути поділене між сторонами шляхом залишення певного майна одному із подружжя, що вказує на доцільність залишення у власності кожної із сторін автомобілів, які перебувають в їхньому користуванні.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 підтримали подану апеляційну скаргу, просили задовольнити на підставі викладених в ній доводів. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечували, вказуючи на її безпідставність та необгрунтованість.

ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 підтримали подану апеляційну скаргу, просили задовольнити на підставі викладених в ній доводів. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечували, вказуючи на її безпідставність та необгрунтваність.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги сторін підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм\ процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 16.02.1996 по 15.11.2022.

Під час шлюбу сторонами було набуто у власність рухоме та нерухоме майно, право власності на яке зареєстроване як за ОСОБА_1 , так і за ОСОБА_2 .

Згідносвідоцтва про право власності на житло від 14.08.2000, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в рівних частинах набули право власності на квартиру АДРЕСА_7 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15.12.2000, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 продали, а ОСОБА_7 купив квартиру АДРЕСА_7 . За домовленістю сторін квартиру продано за 63700,00 грн, які продавці отримали від покупця до підписання цього договору.

Згідноакту прийому-передачі квартири інвестору від 2001 року, АТХК «Київміськбуд» побудувало та передало, а ОСОБА_1 сплатив 100% вартості (126 626,58 грн) та прийнявквартиру АДРЕСА_1 .

Згідносвідоцтва про право власності на квартиру від 06.06.2001серії НОМЕР_7 , квартираАДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Свідоцтво видано на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 31.05.2001 №537-С/КІ.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав від 28.11.2011, напідставі договору купівлі-продажу від 12.11.2011, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить гараж № НОМЕР_1 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав від 10.12.2012, на підставі договору купівлі продажу від 30.11.2012, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить гараж № НОМЕР_3 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4.

Згідносвідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, ОСОБА_1 із 27.04.2013 є власником транспортного засобу «VolkswagenTiguan» д.н.з. НОМЕР_2 .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, ОСОБА_2 із 19.11.2013 є власником транспортного засобу «VolkswagenPassat» д.н.з. НОМЕР_4 .

Згіднодержавного акту про право власності на земельну ділянку від 28.12.2004 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 06.12.2002 № 3162 на праві власності належитьземельна ділянка, площею 0,0535 га, за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 3221055501:01:001:0090).

Відповідно до свідоцтва про право власності від 29.05.2004, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить садовийбудинок за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа».

Відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку від 28.12.2004, ОСОБА_1 на підставі Розпорядження райдержадміністрації від 15.03.2004 №149належить на праві власності земельнаділянка, площею 0,0515 га, за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3221055501:01:001:0089).

Згіднозвіту про оцінку майна ТОВ «Ан Діон Вест» від 20.11.2023, виконаного на замовлення ОСОБА_1 , ринкова вартість трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , становить 3 433 243,00 грн.

Відповідно до звіту про оцінку майна ТОВ «Ан Діон Вест» від 20.11.2023, виконаного на замовлення ОСОБА_1 , ринкова вартість гаражу № НОМЕР_1 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4, становить 361 394,00 грн.

Згіднозвіту про оцінку майна ТОВ «Ан Діон Вест» від 20.11.2023, виконаного на замовлення ОСОБА_1 , ринкова вартість гаражу № НОМЕР_3 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4, становить 252 976,00 грн.

Відповідно до звіту про експерту грошову оцінку земельної ділянки ТОВ «Ан Діон Вест» від 20.11.2023, виконаного на замовлення ОСОБА_1 , ринкова вартість земельної ділянки, площею 0,0515 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0089 за адресою: АДРЕСА_2 , становить 903 485,00 грн.

Відповідно до звіту про експерту грошову оцінку земельної ділянки ПП «Енергомакс» від 23.05.2024, виконаного на замовлення ОСОБА_2 , ринкова вартість земельної ділянки, площею 0,0515 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0089 за адресою: АДРЕСА_2 , - становить суму в розмірі 99 395,00 грн.

Згіднозвіту про оцінку майна ТОВ «Ан Діон Вест» від 20.11.2023, виконаного на замовлення ОСОБА_1 , ринкова вартість садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа», становить 2 349 061,00 грн.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку ПП «Енергомакс» від 23.05.2024, виконаного на замовлення ОСОБА_2 , ринкова вартість садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа», - становить суму в розмірі 710 300,00 грн.

Відповідно до звіту про оцінку майна ТОВ «Ан Діон Вест» від 22.12.2023, виконаного на замовлення ОСОБА_1 , ринкова вартість земельної ділянки, площею 0,0535 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0090 за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа», становить 960 588,00 грн.

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку ПП «Енергомакс» від 23.05.2024, виконаного на замовлення ОСОБА_2 , ринкова вартість земельної ділянки, площею 0,0535 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0090 за адресою: АДРЕСА_3 , СТ «Природа», - становить суму в розмірі 103 255,00 грн.

Згіднозвіту про оцінку майна ТОВ «Ан Діон Вест» від 20.11.2023, виконаного на замовлення ОСОБА_1 , ринкова вартість автомобіля транспортного засобу «VolkswagenPassat» д.н.з. НОМЕР_4 , становить 361 394,00 грн.

Відповідно до звіту про оцінку майна ТОВ «Ан Діон Вест» від 20.11.2023, виконаного на замовлення ОСОБА_1 , ринкова вартість транспортного засобу «VolkswagenTiguan» д.н.з. НОМЕР_2 , становить 578 230,00 грн.

Зветраючись до суду із первісним та зустрічним позовами сторони просили здійснити поділ набутого ними під час шлюбу рухомого та нерухомого майна у спосіб, зазначений у позовних вимогах.

Частково задовольняючи первісні та зустрічні позовні вимоги суд першої інстанції виділив кожному із подружжя по частині спірних квартир, транспортних засобів, земельних ділянок та садового будинку, залишивши спірні гаражі у особистій приватній власності кожного із сторін.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанціїв цій частині рішення не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, а тому часткового погоджується з доводами апеляційних скарг щодо наявності правових підстав для частового скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Так, згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини другоїстатті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 4 СК України кожна особа має право на проживання в сім`ї та на повагу до свого сімейного життя. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).

Згідно з частиною першоюстатті 36 СК Українишлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

У частині першійстатті 69СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно достатті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція нормистатті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження № 61-35779св18), від 20 травня 2022 року у справі № 330/1079/20 (провадження № 61-5763св21).

Згідно з частиною першоюстатті 61 СК Україниоб`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Тлумачення змістустатті 61 СК Українисвідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Згідно з частинами першою та другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

У частині першійстатті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами першою та другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

У випадку, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується під час поділу.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 серпня 2025 року у справі № 242/812/23 (провадження № 61-10609св24).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Для приватного права притаманна така засада, як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16, від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11, постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19).

Верховний Суд у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20 (провадження № 61-7951св23) зазначив, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України). Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Під час вирішення спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом варіанта поділу майна подружжя, за наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною за будь-якого варіанта його поділу (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20).

У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.

Після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишається, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто становити окремий об`єкт нерухомого майна.

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 761/28358/15-ц (провадження № 61-6663св23), від 10 травня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц (провадження № 61-5044св21), від 09 серпня 2024 року у справі № 442/8542/19 (провадження № 61-6570св24).

У постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 363/3902/13 (провадження № 61-14632св23) зроблено висновок, що поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки із майна, що є у спільній частковій власності, правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце не виділ, а поділ спільного майна. Тобто поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Ураховуючи викладене, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що у разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається.

Із цього також можна зробити висновок, що за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві.

При цьому, вирішуючи питання поділу спільного майна або виділення частки з нього, суди повинні пам`ятати, що визначальним для цього є не усталений співвласниками порядок користування будинком, а розмір їх часток та технічна можливість поділу будинку відповідно до цих часток.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у cправі № 357/3145/20 (провадження № 14-36цс25).

Суд першої установив, що спірні квартири, земельні ділянки та садовий будинок, а також гаражі та транспортні засоби, які зазначені вище, набуті сторонами під час перебування у шлюбі, є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, а обставини, які б спростовували презумпцію спільності такого майна, відсутні.

Проте такий висновок суду не повністю відповідає наявним у матерілах справи доказам.

Так, судом першої інстанції в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя було визнано за кожним із подружжя право власності на частину земельної ділянки, площею 0,0515 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0089, за адресою: АДРЕСА_2 .

Разом з тим, судом не було враховано, що вказане майно не підлягає поділу між сторонами, оскільки на нього не розповсюджується статус спільного сумісного майна подружжя з огляду на таке.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

У відповідності до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Так, відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку від 28.12.2004, земельнаділянка, площею 0,0515 га, за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3221055501:01:001:0089)належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі Розпорядження райдержадміністрації від 15.03.2004 №149.

Отже, вказана земельна ділянка хоча і набута ОСОБА_1 у власність у період шлюбу із ОСОБА_2 , проте таке нерухоме майно одержане ним внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відтак вказана земельна ділянка не є спільним сумісним майном подружжя і не підлягає поділу між ними.

Вказаних обставин суд першої інстанції належним чином не дослідив, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що вказаний об`єкт нерухомості підлягає поділу, як спільне сумісне майно подружжя.

Таким чином рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленям нового судового рішення про відмову у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки, площею 0,0515 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0089 за адресою: Київська область, Бородянський район, Клавдієво-Тарасівська селищна рада, вул. Центральна, діл. 166, СТ «Дружба» з наведених підстав.

Крім того у справі, яка переглядається судом першої інстанції здійснено поділ рухомого майна - двох транспортних засобів, що відносяться до неподільних речей. При цьому кожна із сторін стверджує, що користується саме транспортним засобом «Volkswagen Tiguan». Згоди щодо поділу автомобілів строни не дійшли.

Ураховуючи викладені у апеляційних скаргах сторін доводи щодо незгоди із визначеним судом порядком такого поділу колегія суддів зазначає наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що власником транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , є ОСОБА_1 із 27.04.2013, власником транспортного засобу «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_4 , є ОСОБА_2 із 19.11.2013.

Вказані транспортні засоби набуті подружжям під час шлюбу за спільні кошти, а тому вказане майно є спільною суміною власністю подружжя, що підлягає поділу між ними.

Так, позивач за первісним позовом просить в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на транспортний засіб «VolkswagenTiguan» д.н.з. НОМЕР_2 , який зареєстровано на його ім`я в період шлюбу, а за відповідачкою визнати право власності на транспортний засіб «VolkswagenPassat» д.н.з. НОМЕР_4 , який зареєстровано на її ім`я в період шлюбу.

Позивач за зустрічним позовом в порядку поділу майна подружжя просить визнати за нею право власності на транспортний засіб «VolkswagenTiguan» д.н.з. НОМЕР_2 , а за відповідачем за зустрічним позовом - на транспортний засіб «VolkswagenPassat» д.н.з. НОМЕР_4 .

Так, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення частини першої статті 71 СК України свідчить, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя, рішення суду при наявності спору між подружжям.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина друга статті 71 СК України).

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначено: «Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20))».

У пункті 50 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертоїстатті 71 СК Українизгоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другоїстатті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.

У даній справі судом встановлено, що транспортний засіб «VolkswagenTiguan» д.н.з. НОМЕР_2 , перебуває у користуванні ОСОБА_2 , а транспортним засобом «VolkswagenPassat», д.н.з. НОМЕР_4 , фактично користується ОСОБА_1 .

Вказані обставини знайшли своє підтвердження під час перегляду справи апеляційним судом та не спростовані ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що автомобілем «VolkswagenTiguan» д.н.з. НОМЕР_2 користується саме ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом про поділ майна надав суду копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «VolkswagenTiguan» д.н.з. НОМЕР_2 з ДІЇ, що свідчить про те, що на час звернення з позовом до суду у нього не було на руках оригіналу даного документа (оскільки він знаходився у ОСОБА_2 , яка користувалась автомобілем «VolkswagenPassat», д.н.з. НОМЕР_4 ), в той час як на автомобіль «VolkswagenPassat», д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_1 надав суду копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «VolkswagenPassat», д.н.з. НОМЕР_4 , що також свідчить про те, що оригінал даного документа у нього був на руках, а відповідно, саме автомобілем «VolkswagenPassat», д.н.з. НОМЕР_4 користувався ОСОБА_1 .

Крім того, суд апеляційної інстанції бере до уваги і посилання ОСОБА_2 на ту обставину, що у випадку виділення їй автомобіля «Volkswagen Passat», вона не буде мати можливості користуватись виділеним їй гаражем № НОМЕР_3 (який за площею є меншим ніж гараж № НОМЕР_1 , який виділено ОСОБА_1 ), оскільки автомобіль «Volkswagen Passat» за розмірами не зможе поміститися у виділеному їй гаражі № НОМЕР_3 . Будь - яких зауважень на такі пояснення відповідачки ОСОБА_1 не висловив.

Ринкова вартість кожного транспортного засобу підтверджується наданими ОСОБА_1 звітами про оцінку майна ТОВ «Ан Діон Вест» від 20.11.2023.

Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_2 не надала доказів на спростування цих звітів та не довела, що вартість спірних автомобілів є іншою від вартості, зазначеної у звітах від 20 листопадад 2023 року.

Так, ринкова вартість транспортного засобу «VolkswagenPassat» д.н.з. НОМЕР_4 , становить 361 394,00 грн, а ринкова вартість транспортного засобу «VolkswagenTiguan» д.н.з. НОМЕР_2 , становить 578 230,00 грн.

Визначаючи спосіб поділу вказаного майна колегія суддів ураховує, що поділ спірного майна, за яким одному і другому з подружжя виділяються окремі об`єкти майна з певною компенсацією, є найбільш прийнятним у цьому випадку, так як вирішує спір по суті і забезпечує кожному з подружжя можливість володіння і користування окремим, а не спільним майном.

Таким чином, колегія суддів, з урахуванням перебування транспортних засобів у фактичному користуванні сторін, вважає за можливе у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя транспортний засіб «Volkswagen Tiguan» виділити у власність ОСОБА_2 , а транспортний засіб «Volkswagen Passat» виділити у власність ОСОБА_1 .

Оскільки вартість виділених кожному із подружжя у власність траспортних засобів різниться у сумі, колегія суддів вважає за необхідне стягнути грошову компенсацію, як різницю у вартості поділеного майна, з того з подружжя, вартість виділеного майна якому є більшою.

Щодо визначення розміру грошової компенсації колегія судів ураховує наступне.

Так, судом першої інстанції в порядку поділу спільного майна подружжя в особистій приватній власності ОСОБА_1 було залишено гараж № НОМЕР_1 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4, ринкова вартість якого відповідно до звіту про оцінку майна ТОВ «Ан Діон Вест» від 20.11.2023, виконаного на замовлення ОСОБА_1 ,становить 361 394,00 грн.

В порядку поділу спільного майна подружжя в особистій приватній власності ОСОБА_2 було залишено гараж № НОМЕР_3 в ГБК «Виноградар» по АДРЕСА_4, ринкова вартість якого відповідно до звіту про оцінку майна ТОВ «Ан Діон Вест» від 20.11.2023, виконаного на замовлення ОСОБА_1 , становить 252 976,00 грн.

Таким чином, загальна вартість виділеного у власність ОСОБА_1 майна (транспортного засобу та гаража) складає 722 788,00 грн. Загальна вартість виділеного у власність ОСОБА_2 майна (транспортного засобу та гаража) складає 831 206,00 грн.

Отже різниця у вартості виділеного сторонам у особисту приватну власність вказаного майна складає 108 418,00 грн, відтак з ОСОБА_2 та користь ОСОБА_1 підлягає стягненню грошова компенсація як різниця вартості поділеного майна у розмірі 54 209,00 грн.

Решту майна поділено між стронами у рівних частках, по частки кожному, крім земельної ділянки, яка не підлягає поділу.

При цьому колегія суддів ураховує, що рішення суду першої інстанції в частині поділу гаражів, сторонами не оскаржується, оскільки між ними фактично досягнуто згоди в частині поділу цього нерухомого майна.

Оскаржуючи рішення суду в частині поділу квартири, садового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований ОСОБА_1 просить залишити йому у власності квартиру, а ОСОБА_2 просить залишити їй у власність садовий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований.

Проте колегія суддів вважає, що визначений судом спосіб поділу цього майна (по частки кожному) відповідає презумпції рівності часток кожного з подружжя, оскільки у результаті його поділу кожен із колишнього подружжя одержує у натурі таку кількість об`єктів нерухомого майна, вартість яких відповідає розміру ідеальної частки у спільному майні. В інакшому випадку таке право буде порушено.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що частина спірної квартири була придбана за його особисті кошти та здійснення ним ремонтних робіт, що збільшило її вартість колегія суддів відхиляє, оскільки зазначене повністю спростовується встановленими судом першої інстанції обставинами щодо придбання цієї квартири у власність подружжям. При набутті права власності на це майно в період шлюбу відсутні будь-які застереження про те, що майно відчужується та набувається за особисті кошти одного з подружжя, а тому обидва з подружжя фактично висловили свою волю щодо правового режиму майна, в тому числі спірної квартири.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усвідомлювали наслідки вчинення даного правочину та засвідчили походження коштів на придбання цієї квартири та те, що ця квартира є їх спільним майном, як подружжя.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними в натурі відповідно до рівності часток кожного із подружжя. ОСОБА_2 категорично не погоджується з виділом квартири ОСОБА_1 , вона посилається на те, що дана квартира є містом її проживання у м. Києві.

Колегія суддів ураховує, що жодна із сторін не просила відступити від засади рівності часток подружжя на підставі частини другої статті 70 СК України, а тому суд першої інстанції здійснив поділ даного майна між сторонами порівно.

Доводи апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції здійснив поділ про який сторони не просили, колегія суддів оцінює критично з огляду на те, що обрання судом варіанту поділу майна подружжя, за наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просили сторони, не може бути розцінене як вихід за межі позовних вимог, оскільки суд вирішує спір в межах заявленого позову про поділ спільного майна подружжя та визначає спосіб поділу майна, який за установлених у кожній конкретній справі обставин, є найбільш прийнятним для обох сторін та відповідає засадам розумності та справедливості.

Зазначене повністю відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16, від 23 лютого2022 року у справі № 496/1069/18.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованої відмови у поділі грошових коштів у розмірі 23 000 доларів США, колегія суддів відхиляє. Так, ОСОБА_1 категорично не визнає факт передачі ним грошей у борг ОСОБА_4 , пояснив суду апеляційної інстанції, що йому невідома боргова розписка виконана від імені ОСОБА_4 .

Судом першої інстанції було встановлено, що грошові кошти, відповідно до змісту розписки, передано в борг 30.01.2023, тобто вже після розірвання між сторонами шлюбу (шлюб розірвано 15.11.2022), та належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ці кошти та у такому розмірі належали подужжю на праві спільної сумісної власності, ОСОБА_2 суду надано не було. При цьому такий факт заперечується ОСОБА_1 .

Відтак колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції у тому, що ОСОБА_2 не доведено факт того, що грошові кошти в сумі 23 000 доларів США є об`єктом спільної сумісної власності, які підлягають поділу між подружжям.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо відмови у поділі транспортного засобу марки «Таврія», д.н.з. НОМЕР_6 , оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження придбання цього майна в період шлюбу, дійсну його вартість, перебування його у володінні ОСОБА_1 , а тому суд першої інстанці дійшов законного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в цій частині.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи в цій частині не містять. Таких доказів не додано до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

Так, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/1; постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Відповідно до частини другоїстатті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи наведене колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в частині поділу транспортних засобів та земельної ділянки, площею 0,0515 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0089, що знаходиться за адресою: Київська область, Бородянський район, Клавдієво-Тарасівська селищна рада, вул. Центральна, діл. 166, СТ «Дружба» та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог сторін про поділ цієї земельної ділянки. У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя транспортний засіб «Volkswagen Tiguan» виділити у власність ОСОБА_2 , а транспортний засіб «Volkswagen Passat» виділити у власність ОСОБА_1 , стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію, як різницю у вартості поділеного майна (з урахуванням вартості виділених у власність сторонам гаражів та автомобілів), у розмірі 54 209,00 грн.

В іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року суд залишає без змін, з наведених вище підстав.

Щодо розподілу судових витрат.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ч. 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Так, за результатами апеляційного перегляду справи апеляційні скарги позивача та відповідача задоволено частково, скасовано рішення суду в частині та в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено судом апеляційної інстанції без змін.

Таким чином, відповідно до частини задоволених та відмовлених вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін та не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Коротею Романом Олександровичем, та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року в частині поділу транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», номер кузова НОМЕР_8 , 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , транспортного засобу «Volkswagen Passat», номер кузова НОМЕР_9 , 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , та земельної ділянки, площею 0,0515 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0089 за адресою: АДРЕСА_2 , СТ «Дружба» скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту.

У задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки, площею 0,0515 га, кадастровий номер 3221055501:01:001:0089 за адресою: АДРЕСА_2 відмовити.

Первісні позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», номер кузова WVGZZZ5NZBW004760, 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , та транспортного засобу «Volkswagen Passat», номер кузова WVWZZZ3CZDE053819, 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , задовольнити частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя транспортний засіб «Volkswagen Tiguan», номер кузова НОМЕР_8 , 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , вартістю 578 230 (п`ятсот сімдесят вісім тисяч двісті тридцять) гривень виділити у власність ОСОБА_2 . Транспортний засіб «Volkswagen Passat», номер кузова НОМЕР_9 , 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , вартістю 361 394 (триста шістдесят одна тисяча триста дев`яносто чотири) гривні виділити у власність ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_8 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_11 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію, як різницю у вартості поділеного майна, у розмірі 54 209 (п`ятдесят чотири тисячі двісті дев`ять) гривень 00 копійок.

В іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 15 квітня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна