Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №480/4034/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 р. Справа № 480/4034/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумського окружного адміністративного суду на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.11.2024, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, м. Полтава, повний текст складено 13.11.24 у справі № 480/4034/24

за позовом ОСОБА_1

до Сумського окружного адміністративного суду

про визнання наказу протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Сумського окружного адміністративного суду (надалі також - відповідач, СОАС), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Сумського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року № 4-ОС в частині здійснення ОСОБА_1 перерахунку та встановлення надбавки за вислугу років на державній службі у 2024 році (з 01 січня 2024 року) у розмірі 30% ;

- зобов`язати Сумський окружний адміністративний суд здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу СОАС «Про встановлення надбавки за вислугу років працівникам апарату суду» від 01.08.2016 № 90-ОС, починаючи з 01 січня 2024 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ керівника апарату Сумського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 № 4-ОС в частині встановлення секретарю судового засідання ОСОБА_1 з 01.01.2024 надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої становить понад тридцять сім років.

Зобов`язано Сумський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату секретарю судового засідання ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 01.01.2024 відповідно до частини 1 статті 52 Закону України "Про державну службу", а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначає, що приймаючи оскаржуваний наказ в частині установлення позивачу надбавки за вислугу років, відповідач діяв на підставі та відповідно до приписів пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» та з урахуванням того, що Сумським окружним адміністративним судом проведена класифікація посад державної служби (що не заперечується сторонами та вбачається з розрахункових листів по зростанню посадового окладу). Суд не врахував дані особливості застосування закону, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Застосування відповідачем умов оплати праці, які визначені пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», збільшує рівень оплати праці позивача порівняно з тими умовами, які передбачені статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу».

Позивачка правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 03.08.2009 працює у Сумському окружному адміністративному суді на посаді секретаря судового засідання, що підтверджується копією наказу Сумського окружного адміністративного суду від 03.08.2009 № 56-ОС про призначення ОСОБА_1 /а.с. 10/.

Наказом керівника апарату Сумського окружного адміністративного суду від 01.08.2016 № 90-ОС ОСОБА_1 , секретарю судового засідання відділу організаційного забезпечення розгляду справ, з 01.08.2016 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50% посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої становить понад двадцять п`ять років /а.с. 11-12 зворот/.

Наказом керівника апарату Сумського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 № 4-ОС ОСОБА_1 , секретарю судового засідання, з 01.01.2024 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої становить понад тридцять сім років /а.с. 13-15 зворот/.

Уважаючи дії Сумського окружного адміністративного суду щодо встановлення надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу протиправними та такими, що порушують її гарантоване право на оплату праці державних службовців, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме частина перша статті 52 Закону України "Про державну службу", а не пункт 12 розділу "Прикінцеві положення» Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 130 Конституції України визначає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Згідно з частинами першою - п`ятою статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон України № 1402-VIII) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, зокрема, здійснює Державна судова адміністрація України (ДСА України) - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та ДСА України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначають окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також загалом щодо апеляційних, місцевих судів.

Згідно з частиною першою статті 150 Закону України № 1402-VIII призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ДСА України, Служби судової охорони врегульовано нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Правовий статус державного службовця та відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ (далі – Закон України № 889-VІІІ).

У статті 1 цього Закону визначено поняття «державний службовець», яким є громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України № 889-VIII державний службовець має право, зокрема, на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Згідно з частиною першою статті 46 Закону України № 889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Частинами першою, другою статті 50 Закону України № 889-VIII передбачено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з:

– посадового окладу;

– надбавки за вислугу років;

– надбавки за ранг державного службовця;

– премії (у разі встановлення).

Відповідно до статті 52 Закону України № 889-VIII надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Водночас, пунктом 10 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі – Закон України № 3460-IX) установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.

Згідно з пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 3460-IX у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Норми Закону України № 889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Набрання чинності Законом України № 3460-ІХ (зокрема, пунктом 12 його розділу «Прикінцеві положення») сприяло формуванню в позивачки враження, що з 01.01.2024 питання про визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям по-різному врегульовано двома окремими законами, що нібито показує наявність колізії в національному законодавстві.

Таку «колізію» позивачка пропонувала вирішити за принципом lex specialis derogat generali, тобто на користь спеціальної норми, якою, на її переконання, в цій ситуації є приписи Закону України № 889-VIII. З таким підходом у цій справі погодився й суд першої інстанції, зробивши висновок про неможливість застосування норм Закону України № 3460-ІХ до спірних правовідносин.

Разом із тим колегія суддів уважає за необхідне зауважити на таке.

Верховна Рада України 09.11.2023 ухвалила Закон України № 3460-IX, згідно з яким передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним Законом України № 889-VIII.

Колегія суддів зазначає, що визначальним для вирішення цієї справи є визначення того, які норми підлягають застосуванню під час визначення розміру цієї надбавки: законодавства про державну службу чи про державний бюджет.

Вказане питання вирішувалося під час розгляду зразкової справи, за наслідком якої ухвалено постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі № 240/7215/24, у якій визначені наступні ознаки типової справи:

– позивач – державний службовець місцевого загального суду, якому з 01.01.2024 встановлено надбавку за вислугу років на підставі абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 3460-IX на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу;

– відповідачі – місцевий загальний суд, наказом якого державному службовцю установлено надбавку за вислугу років з урахуванням правил, передбачених абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 3460-IX, та ТУ ДСА, відповідальне за забезпечення фінансування та функціонування місцевого загального суду, у якому працює позивач;

– предмет спору – розмір надбавки за вислугу років на державній службі за 2024 рік;

– спір виник унаслідок обчислення розміру надбавки за вислугу років на державній службі на підставі приписів абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 3460-IX;

– предмет позову – позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про: визнання протиправним і скасування наказу місцевого загального суду в частині встановлення на 2024 рік щомісячної надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу; зобов`язання ТУ ДСА нараховувати та виплачувати щомісячну надбавку за вислугу років у 2024 році відповідно до статті 52 Закону України № 889-VIII на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Враховуючи, що вказана справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі № 240/7215/24, висновки такої постанови є обов`язковими для суду при ухваленні рішення у цій справі.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі № 240/7215/24 висловлені наступні узагальнені висновки:

«Нарахування та виплата у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 3460-IX – на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Зміни щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі в сукупності зі збільшенням посадового окладу не є проявом очевидного свавілля та в кінцевому результаті не призвели до реального порушення будь-яких прав позивачки як державного службовця. Саме лише зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не спричинило звуження соціальних гарантій і зменшення загального розміру грошової винагороди, а є складовим елементом послідовного та виваженого підходу держави до поступового підвищення конкурентоспроможності заробітних плат на посадах державної служби».

Отже, Законом України № 3460-IX запроваджено норму, яка відрізняється від норми частини першої статті 52 Закону України № 889-VIII щодо зменшення максимальної межі розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшення розміру самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби. При цьому визначено випадки (пункт 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 3460-IX), коли умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються, а саме - для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Тобто Законом України № 3460-IX на 2024 рік запроваджено інше правове врегулювання умов та порядку оплати праці державних службовців, зокрема, щодо структури заробітної плати державного службовця та порядку обчислення надбавки за вислугу років.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України № 3460-IX містить застереження, що Закон України № 889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Водночас і у частині другій статті 5 Закону України № 889-VIII вказано, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. А таким законом у спірних відносинах є саме Закон України № 3460-IX.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі № 240/7215/24 зазначено: «Саме лише зменшення граничного розміру надбавки державним службовцям за вислугу років не обов`язково свідчить про звуження соціальних прав і гарантій працівника, зокрема, його права на належний рівень оплати праці.

Таку дію законодавця не можна розглядати відокремлено від інших дій, які здійснені ним одночасно з метою змінити структуру оплати праці державних службовців певної категорії, а саме: підвищити посадові оклади, оскільки відповідна надбавка є лише окремою складовою грошового забезпечення державного службовця, грошовий вираз якої безпосередньо залежить від розміру його посадового окладу.

Тож відповідно до обставин, встановлених судами у цій зразковій справі, мало місце не зменшення розміру заробітної плати державного службовця, а перерозподіл її складових як елемент запровадження загальнонаціональної реформи, про що детальніше буде зазначено в наступному розділі цієї постанови».

Застосовуючи правові висновки у зразковій справі № 240/7215/24, колегія суддів дійшла висновку, що нарахування та виплата у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років мали відбуватися з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 3460-IX, який зупинив дію приписів Закону України № 889-VIII, і неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався, а отже, підлягав застосуванню розпорядником бюджетних коштів стосовно позивачки, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Також колегія суддів звертає увагу, що відповідні приписи абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 3460-IX не визнані неконституційними, так само немає підстав для власного висновку за частиною четвертою статті 7 КАС України, адже у спірних правовідносинах зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не призвело до звуження соціальних прав і гарантій державного службовця, зокрема і його права на належний рівень оплати праці.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (ч. 2 ст. 77 КАС України).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що наказ Сумського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року № 4-ОС в частині здійснення ОСОБА_1 перерахунку та встановлення надбавки за вислугу років на державній службі у 2024 році (з 01 січня 2024 року) у розмірі 30% є правомірним, а отже позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, та приймаються колегією суддів в якості належних.

Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сумського окружного адміністративного суду - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі № 480/4034/24 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова