Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №520/31542/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 р. Справа № 520/31542/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 05.01.26 по справі № 520/31542/25

за позовом ОСОБА_1

до Національної академії Національної гвардії України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національної академії Національної гвардії України (далі – НА НГУ, відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2020 року по 29.11.2025 року включно;

- зобов`язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2020 року по 29.11.2025 року включно у сумі 295 420 гривень 03 копійки.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що внаслідок не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні зі служби у НА НГУ (03.11.2020) за рахунок невиплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення у належному розмірі, що підтверджується рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.03.2023 у справі № 520/16806/23 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2023 по справі № 520/16804/23, на виконання яких відповідачем лише 20.11.2025 та 30.11.2025 виплачено належні позивачу кошти у розмірі 132997,63 грн та 52443,63 грн відповідно, наявні підстави для зобов`язання відповідача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2020 по 29.11.2025 у розмірі 295420,03 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі № 520/31542/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Національної академії Національної гвардії України (майдан Захисників України, буд. 3,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61001) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі № 520/31542/25 та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин залишив поза увагою актуальну практику Верховного Суду у спорах щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на користь працівника та переклав на військовослужбовця відповідальність за те, що роботодавець умисно 4 роки не виплачував працівнику заробітну плату.

Враховуючи те, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.03.2023 у справі № 520/16806/23 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2023 по справі № 520/16804/23 встановлено факт протиправної невиплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі, а виплата належних ОСОБА_1 сум відбулась лише на виконання рішень судів 20.11.2025 та 30.11.2025, наполягав на наявності у позивача права на отримання компенсації, передбаченої приписами статті 117 КЗпП України із розрахунку, наведеного у позовній заяві та з урахуванням актуальної судової практики щодо застосування приписів статті 117 КЗпП в редакції до 19.07.2022 та після внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 № 2352-IX (далі – Закон № 2352-ІХ), викладеної у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22.

Наполягав, що для належного захисту порушених прав позивача слід врахувати, що у спірних правовідносинах період затримки розрахунку при звільненні охоплюється приписами статті 117 КЗпП України як до 19.07.2022 так і після, а визначити належну позивачу суму спірної виплати слід виходячи з того, що у часовому проміжку з 04.11.2020 по 19.07.2022 у разі наявності у суду переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку цієї виплати, суд має право застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату, проте період після 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями, однак без застосування принципу співмірності до належної суми коштів.

В іншій частині зміст апеляційної скарги є тотожним змісту позовної заяви.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 20.11.2017 по 03.11.2020 проходив військову службу у Національній академії Національної гвардії України.

03.11.2020 позивача відповідно до наказу від 03.11.2020 № 232 було звільнено з військової служби за станом здоров`я.

У період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 по справі № 520/16804/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Національній академії Національної гвардії України щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 03.11.2020 включно.

Зобов`язано Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.11.2020 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 по справі № 520/16804/23 - змінено, викладено третій абзац резолютивної частини в наступній редакції:

«Зобов`язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4361,30 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 03.11.2020 включно у загальній сумі 139997,73 грн. відповідно до норм абзаців 4,6 п. 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення" затвердженого Постановою КМУ № 1078 від 17.07.2003.»

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 по справі № 520/16804/23 залишено без змін..

20.11.2025 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2025 у справі № 520/16804/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованій величині 4361,30 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 03.11.2020 у загальній сумі 132 997,84 грн, що підтверджується банківською випискою, копія якої міститься в матеріалах справи.

Також судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 по справі № 520/16806/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Національній академії Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 03.11.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні за 25 календарних років, грошової компенсації за 84 невикористаних доби щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 – 2020 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020.

Зобов`язано Національну академію Національної гвардії України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 03.11.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні за 25 календарних років, грошової компенсації за 84 невикористаних доби щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 – 2020 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

30.11.2025 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 у справі № 520/16806/23 відповідачем виплачено позивачу перераховане грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 03.11.2020 у загальній сумі 52443,63 грн, що підтверджується банківською випискою, копія якої також міститься в матеріалах справи.

Проте відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо невиплати в повному розмірі грошового забезпечення ОСОБА_1 виник через два роки та вісім місяців після звільнення позивача. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції, що була чинною до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.

Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

За правилами обчислення строків, передбачених цим Кодексом, встановлених положеннями статті 241-1 КЗпП, строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Аналіз вищенаведеної норми права дозволяє дійти висновку, що першим днем нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з позивачем є наступний за днем події фактичного припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та НА НГУ.

Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що з 03.11.2020 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Водночас, остаточний розрахунок із позивачем проведено лише 20.11.2025 та 30.11.2025 шляхом виплати недоотриманих сум грошового забезпечення у розмірі 132997,84 грн та 52443,63 грн відповідно.

Таким чином, у зв`язку зі звільненням позивача у відповідача припинився обов`язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов`язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин).

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача обов`язку нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який, НА НГУ не виконано, що є підставою для визнання такої бездіяльності відповідача протиправною.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, здійснений відповідачем лише 30.11.2025 на виконання рішення суду у справі № 520/16806/23, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 04.11.2020 (з дня, наступного за датою звільнення) по 29.11.2025 включно (день, що передує даті проведення остаточного розрахунку).

Колегія суддів вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача, при вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла після 19.07.2022 при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У вищенаведеній постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Зважаючи на наведене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 (на яку посилається позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі), у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 29.09.2018 по 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 19.01.2023 (у межах максимального шестимісячного періоду, встановленого нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 03.11.2020, тобто, двома попередніми місяцями перед звільненням є вересень 2020 року (30 календарних днів) та жовтень 2020 року (31 календарний день).

Відповідно до наявної в матеріалах справи архівної картки грошового забезпечення вбачається, що за вересень 2020 року позивач отримав грошове забезпечення у розмірі 22493,19 грн, як і за жовтень 2020 року – 22493,19 грн.

З огляду на викладене, середньоденна заробітна плата позивача за вересень – жовтень 2020 року склала 737,48 грн (22493,19 грн х 2/61 день).

Враховуючи дату звільнення позивача (03.11.2020) та приписи чинної редакції статті 177 КЗпП України, якими після 19.07.2022 обмежено період за який можливо притягнути роботодавця до відповідальності 6 місяцями, період затримки розрахунку при звільненні з 04.11.2020 по 18.07.2022 становить 622 дні, а з 19.07.2022 по 19.01.2023 - 185 днів, що загалом становить 807 днів.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку у період з 04.11.2020 по 19.01.2023, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

З наявної в матеріалах справи довідки, колегією суддів встановлено, що при звільненні позивачу було виплачено відповідачем 347137,18 грн.

При цьому, виплачена на виконання судових рішень у справах № 520/16804/23 та 520/16806/23 сума грошового забезпечення складає 185441,47 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 532578,65 грн (347137,18 грн + 185441,47 грн).

Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 185441,47 грн у процентному виразі дорівнює 34,82 % від 532578,65 грн.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Беручи до уваги розмір грошового забезпечення належного позивачу при звільненні, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, колегія суддів вважає правильним застосування принципу співмірності та відповідно зменшення суми відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 807 днів затримки виплати грошового забезпечення (за період з 04.11.2020 по 19.01.2023) склав 595146,36 грн (807 днів х 737,48 грн), враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 04.11.2020 по 19.01.2023 підлягають кошти у сумі 207229,96 грн (34,82% від 595146,36 грн).

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2020 по 19.01.2023, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з Національної академії Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2020 по 19.01.2023 у сумі 207229,96 грн.

На виконання вимог статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи, що суд першої інстанції внаслідок неповного з`ясування обставин у справі дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 по справі № 520/31542/25 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 по справі № 520/31542/25 - скасувати.

Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2020 по 19.01.2023.

Стягнути з Національної академії Національної гвардії України (61001, Харківська обл., місто Харків, майдан Захисників України, будинок 3, код ЄДРПОУ: 08610502) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 04.11.2020 по 19.01.2023 у розмірі 207229,96 (двісті сім тисяч двісті двадцять дев`ять гривень дев`яносто шість копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій