Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №520/24434/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 р. Справа № 520/24434/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 (головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д.) у справі №520/24434/24

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неповного виконання обов`язку, передбаченого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, з нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” за періоди з 20.04.2022 по 30.04.2022, з 19.05.2022 по 31.05.2022, з 20.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 05.12.2022, з 17.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2023, з 01.02.2023 по 28.02.2023, з 01.03.2023 по 02.03.2023, з 04.03.2023 по 21.03.2023, з 27.03.2023 по 31.03.2023, з 01.04.2023 по 04.04.2023, з 17.04.2023 по 30.04.2023, з 01.05.2023 по 03.05.2023, з 05.05.2023 по 06.05.2023, з 08.05.2023 по 31.05.2023, з 01.06.2023 по 19.06.2023, з 21.06.2023 по 28.06.2023, 30.06.2023, з 19.07.2023 по 31.07.2023, з 01.08.2023 по 16.08.2023, з 03.09.2023 по 12.09.2023, з 29.09.2023 по 30.09.2023, з 21.10.2023 по 23.10.2023, з 25.10.2023 по 26.10.2023, з 12.11.2023 по 30.11.2023, з 01.12.2023 по 28.12.2023, з 30.12.2023 по 31.12.2023.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 позовну заяву залишено без руху.

Запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду, в якій вказати поважні підстави для поновлення строку, з наданням до суду відповідних доказів.

Залишаючи позов без руху суд виходив з того, що спірні правовідносини, зокрема у період з 19.07.2022 по 31.12.2023 виникли уже за нової редакції ст.233 КЗпП України, а тому до них підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду, який закінчився - 30.06.2023, а тому звертаючись з позовом до суду 30.08.2024 позивач пропустив вказаний строк.

На виконання вимог суду до суду першої інстанції позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 (з урахуванням ухвали суду від 16.12.2024 про виправлення описки) у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині правовідносин у період з 19.07.2022 по 31.02.2023 залишено без розгляду.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції відмовив в поновленні строку звернення до суду , вимоги позивача за період з 19.07.2022 по 31.12.2023 залишив без розгляду.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив її скасувати, прийняти постанову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що визначальним у даній справі є документально підтверджений факт обізнаності позивача з порушеним правом, на чому наголошував позивач та що проігноровано судом першої інстанції.

Зазначає, що суд не надав правової оцінки доводам позивача щодо неможливості обізнаності останнього щомісяця з порушеним його правом на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 за відсутності у законодавстві чітких строків на складання рапорту на виплату такої винагороди.

Посилається на те, що першою ланкою у реалізації процедури виплати додаткової винагороди є складання та реєстрація рапорту на виплату, однак, через відсутність у законодавстві норм, які визначали б строки складання та реєстрації рапортів, позивач не міг щомісячно отримати актуальну інформацію та бути обізнаним про виплату, а відтак і про порушення своїх прав.

Вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, в розрізі строків звернення до суду, з`ясування поважності причин пропуску строку звернення до суду, порушивши тим самим норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення відповідного питання.

Згідно ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За приписами ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, наведена вище норма КАС України не містить прямих приписів, які б закріплювали положення щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби.

Проте, за правилами ч.1 ст.122 КАС України строки звернення до адміністративного суду можуть установлюватися не лише КАС України, а і іншими законами.

У цій справі таким законом є Кодекс законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України).

Так, відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що норми ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу.

Судом встановлено, що позивач з 22.07.2021 року по теперішній час проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

30.08.2024 позивачем до суду заявлено вимоги щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за періоди з 20.04.2022 по 30.04.2022, з 19.05.2022 по 31.05.2022, з 20.11.2022 по 30.11.2022,з 01.12.2022 по 05.12.2022, з 17.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2023, з 01.02.2023 по 28.02.2023, з 01.03.2023 по 02.03.2023, з 04.03.2023 по 21.03.2023, з 27.03.2023 по 31.03.2023, з 01.04.2023 по 04.04.2023, з 17.04.2023 по 30.04.2023, з 01.05.2023 по 03.05.2023, з 05.05.2023 по 06.05.2023, з 08.05.2023 по 31.05.2023, з 01.06.2023 по 19.06.2023, з 21.06.2023 по 28.06.2023, 30.06.2023, з 19.07.2023 по 31.07.2023, з 01.08.2023 по 16.08.2023, з 03.09.2023 по 12.09.2023, з 29.09.2023 по 30.09.2023, з 21.10.2023 по 23.10.2023, з 25.10.2023 по 26.10.2023, з 12.11.2023 по 30.11.2023, з 01.12.2023 по 28.12.2023, з 30.12.2023 по 31.12.2023.

На вимогу суду першої інстанції позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду.

В заяві позивач зазначив, що дізнався про порушення своїх прав лише 03.06.2024, коли отримав документи від відповідача, на підставі яких з`ясовано про неповне нарахування та виплату відповідачем додаткової винагороди, а відтак, звернувшись з позовом 30.08.2024, він не пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений наведеною вище нормою КЗпП України.

Відмовляючи в поновленні строку звернення до суду та залишаючи позов без розгляду , суд першої інстанції виходив з того, що, звернувшись до суду з позовом лише 30.08.2024 позивач пропустив, визначений ст.233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з вимогами, що охоплюють період з 19.07.2022 по 31.12.2023, оскільки про порушення своїх прав повинен був дізнатися у місяці виплати такої винагороди.

Проте, на противагу висновку суду першої інстанції позивач зазначав, що про порушення своїх прав дізнався 03.06.2024, коли отримав документи від відповідача, на підставі яких з`ясовано про неповне нарахування та виплату відповідачем додаткової винагороди позивачу.

Надаючи правову оцінку наведеному вище, колегія суддів зазначає наступне.

Так, ч.1 ст.233 КЗпП України містить загальне правило про те, що тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Частина друга ст.233 КЗпП України конкретизує це правило, зокрема, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. У цьому випадку тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Оскільки позивачем заявлено до суду вимоги щодо виплати належних сум (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби, тримісячний строк звернення до суду має обчислюватися за загальним правилом, яке закріплено у ч.1 ст.233 КЗпП України, з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Враховуючи специфіку проходження позивачем публічної служби (військової служби), для визначення події, з якою має пов`язуватися обчислення строку звернення до суду, варто звернутися до приписів законодавства, якими врегульовано питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.

Так, механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі по тексту - Порядок №260).

Пунктом 2 розділу I Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацами п`ятнадцятим та шістнадцятим пункту 2 розділу I Порядку № 260 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту).

Відповідно до пункту 8 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується:

щомісячні основні та додаткові види – в поточному місяці за минулий;

одноразові додаткові види – в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44 «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», який застосовується з 01.02.2023, абзац шістнадцятий пункту 2 розділу І Порядку № 260 після слів «та кіберзахисту)» доповнено словами «, а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану».

Указаним наказом Порядок №260 доповнено новим розділом такого змісту: «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

Згідно з пунктом 7 Розділу XXXIV Порядку № 260 керівниками пунктів управління, управлінь (штабів) угруповань військ (сил), командирами військових частин (у тому числі резерву, установ, організацій), до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляються органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, а також виконання завдання у складі управління (штабу) угруповання військ (сил) (затверджених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України), угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління за минулий місяць.

Відповідно до пунктів 8, 9 Розділу XXXIV Порядку № 260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів:

командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини;

керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Наказом Міністерства оборони України від 26.09.2023 № 566, який набрав чинності 29.09.2023, затверджено Зміни до Порядку № 260, та, зокрема, пункти 8-10 Розділу XXXIV Порядку № 260 викладено у такій редакції:

«8. Командувачами (командирами) угруповань військ (сил), тактичних груп, командирами військових частин (у тому числі резерву, установ, організацій), до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляються органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, а також виконання завдання у складі управління (штабу) угруповання військ (сил), тактичної групи (затверджених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України), угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління за минулий місяць.

Підтвердження виконання військовослужбовцями завдань на розгорнутих пунктах управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснюється на підставі наказів Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України про включення до складу відповідного пункту управління.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів:

командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини;

керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів».

Отже, наведених норм дає підстави для висновку, що додаткова винагорода виплачується в місяці видання наказу про виплату такої винагороди.

Передумовою видання такого наказу є подання рапорту командиром.

При цьому приписи Порядку №260 не містять положень щодо строку на подання таких рапортів.

Колегія суддів враховує доводи позивача, що через відсутність у чинному законодавстві норм, які б визначали строки складання рапортів, доводи позивача щодо не можливості щомісячно отримувати актуальну інформацію та бути обізнаним про виплату додаткової винагороди є слушними.

Натомість суд першої інстанції таким доводам позивача належної оцінки не надав, не врахувавши, що ст.233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку не лише з моментом, коли позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а із моментом, коли він дізнався про порушення свого права.

При застосуванні ст.233 КЗпП України суд першої інстанції мав перевірити об`єктивну можливість позивача знати про порушення свого права до 03.06.2024 (отримання документів від відповідача), чого не було зроблено останнім.

Наведені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 19.11.2025 у справі №420/27284/24, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковою для врахуванню судом у даній справі.

Крім того, колегія суддів враховує, що Рішенням Конституційного Суду України віл 11.12.2025 № 1-р/2025 визнано неконституційними із дня ухвалення цього Рішення положення частини 1 статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Таким чином, враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про залишення без розгляду вимог позивача за періоди з 20.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 05.12.2022, з 17.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2023, з 01.02.2023 по 28.02.2023, з 01.03.2023 по 02.03.2023, з 04.03.2023 по 21.03.2023, з 27.03.2023 по 31.03.2023, з 01.04.2023 по 04.04.2023, з 17.04.2023 по 30.04.2023, з 01.05.2023 по 03.05.2023, з 05.05.2023 по 06.05.2023, з 08.05.2023 по 31.05.2023, з 01.06.2023 по 19.06.2023, з 21.06.2023 по 28.06.2023, 30.06.2023, з 19.07.2023 по 31.07.2023, з 01.08.2023 по 16.08.2023, з 03.09.2023 по 12.09.2023, з 29.09.2023 по 30.09.2023, з 21.10.2023 по 23.10.2023, з 25.10.2023 по 26.10.2023, з 12.11.2023 по 30.11.2023, з 01.12.2023 по 28.12.2023, з 30.12.2023 по 31.12.2023.

Практика Європейського суду з прав людини, зокрема рішення “Устименко проти України”, вимагає, щоб національні суди не застосовували процесуальні строки як перепону для реалізації права на суд, якщо особа діяла сумлінно та була позбавлена можливості дізнатися про рішення, яке її стосується.

Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Верховним Судом у постанові від 28.11.2022 року у справі №380/8841/20 зазначено, що відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має “застосовуватися на практиці і бути ефективним” (рішення у справі “Белле проти Франції”). Для того щоб право на доступ було ефективним, особа “повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права” (рішення у справах “Белле проти Франції” та “Нун`єш Діаш проти Португалії”).

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі “Жоффр де ля Прадель проти Франції”).

Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи “Белле проти Франції”, “Ільхан проти Туреччини”, “Пономарьов проти України”, “Щокін проти України” тощо).

У рішеннях від 13.01.2000 у справі “Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії” та від 28.10.1998 у справі “Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії” Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п.1 ст.6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно п.1,4 ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції є передчасними та необґрунтованими, викладені в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів вважає, що остання на підставі ст.320 КАС України підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 312, 315, 320, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 у справі №520/24434/24 скасувати.

Адміністративну справу №520/24434/24 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неповного виконання обов`язку, передбаченого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, з нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” за періоди з 20.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 05.12.2022, з 17.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2023, з 01.02.2023 по 28.02.2023, з 01.03.2023 по 02.03.2023, з 04.03.2023 по 21.03.2023, з 27.03.2023 по 31.03.2023, з 01.04.2023 по 04.04.2023, з 17.04.2023 по 30.04.2023, з 01.05.2023 по 03.05.2023, з 05.05.2023 по 06.05.2023, з 08.05.2023 по 31.05.2023, з 01.06.2023 по 19.06.2023, з 21.06.2023 по 28.06.2023, 30.06.2023, з 19.07.2023 по 31.07.2023, з 01.08.2023 по 16.08.2023, з 03.09.2023 по 12.09.2023, з 29.09.2023 по 30.09.2023, з 21.10.2023 по 23.10.2023, з 25.10.2023 по 26.10.2023, з 12.11.2023 по 30.11.2023, з 01.12.2023 по 28.12.2023, з 30.12.2023 по 31.12.2023

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова