Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №640/12177/21 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 квітня 2026 року № 640/12177/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної гвардії України (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 9а, код ЄДРПОУ 08803498) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Національної гвардії України, в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію.

В обґрунтування позову зазначив, що при звільненні зі служби з лав Національної гвардії України йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 4 Закону України «Про відпустки» та ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій за 2015 рік. З приводу вказаного питання позивач звернувся до відповідача із заявою у січні 2021 року, але листом був повідомлений про відмову у виплаті вказаної грошової компенсації. Вказане, на думку позивача, свідчить про те, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо відмови йому у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому вказано на наявність заперечень проти позову. Також зазначив, що позивач належить до осіб, звільнених з військової служби, які до виключення зі списків особового складу не звертались з відповідними рапортами про виплату їм компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасникам бойових дій, а такі обставини можуть випливати на інше застосування норм матеріального права ніж у зразковій справі №620/4218/18. Водночас наголосив на відсутності правового механізму виплати такій категорії осіб спірної компенсації. При цьому положенням п.19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток з настанням особливого періоду, а дія особливого періоду в державі Україна є загальновідомим фактом і не потребує доказування. В той же час, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затверджена наказом МВС України від 15.03.2018 року №200, виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за минулі рок не передбачена. Крім того, вказано, що позивач звернувся до суду після спливу місячного строку після звільнення з військової служби.

На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом направлено адміністративну справу № 640/12177/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - до Харківського окружного адміністративного суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2025 дана справа передана на розгляд судді.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято адміністративну справу за вказаним вище позовом до розгляду та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного провадження.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу через систему "Електронний суд" та надійшла в електронний кабінет користувача, що підтверджується електронною роздруківкою.

Представником відповідача надіслано до суду додаткові пояснення, в яких вказано на наявність заперечень проти позову та наведено доводи аналогічні тим, що вказані у попередньо поданому відзиві на позов.

Положеннями ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно ч.2 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України: за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Національної гвардії України.

Наказом командувача Національної гвардії України від 15.12.2015 №205 о/с відповідно до п.п. «г» п.2 ч.66 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивача звільнено в запас з військової служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів та в порядку реалізації даного наказу, після проведення взаєморозрахунків, позивача 31.12.2015 року виключено зі списків особового складу наказом командувача Національної гвардії України від 04.01.2016 року №1 (по стройовій частині) та знято з усіх видів забезпечення.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 24.09.2009 року.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач, як учасник бойових дій, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на додаткову відпустку за 2015 рік. Однак, всупереч вимогам ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" йому не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 року.

За матеріалами справи позивач у січні 2021 року звернувся до командувача Національної гвардії України із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки – 14 діб за 2015 рік.

Листом Головного управління Національної гвардії України від 18.02.2021 року №27/11/5-Д-152 позивача повідомлено про те, що правового механізму врегулювання питання виплати компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, передбаченої статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам, звільненим з військової служби, які до виключення їх зі списків особового складу не подавали в установленому порядку рапорту на виплату компенсації, на сьогодні немає.

Також звернуто увагу, що право на надання додаткової відпустки з збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік виникло у військовослужбовців з дати набрання чинності Законом України від 14 травня 2015 року № 426-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» (06 червня 2015 року). Крім того, надіслано копію роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 20.12.2019 № 1888/0/206-19, яке надійшло до Головного управління Національної гвардії України, з питання виплати грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, передбаченої статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для учасників бойових дій.

Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст.16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 77-2 Кодексу Законів про працю України (далі по тексту КЗпП України) також закріплено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув.

Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у рішенні від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.

Відповідачем під час розгляду справи не надано доказів на підтвердження наявності законних підстав для ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій, отже при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Оскільки право на додаткову відпустку у позивача виникає з моменту отримання статусу учасника бойових дій, то відповідно і право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій у позивача виникає також з моменту отримання ним статусу учасника бойових дій.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ, за 2015 рік.

При цьому суд вважає доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, щодо відсутності рапорту позивача про надання додаткової відпустки, як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, необґрунтованими, оскільки відсутність такого рапорту не звільняє відповідача від обов`язку провести у день виключення позивача із списків особового складу повний розрахунок та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Як вбачається зі змісту абз. 3 п. 14 статті 10-1 Закону №2011-XII, у разі невикористання військовослужбовцями до часу звільнення щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Таким чином, вказана норма передбачає не право роботодавця нарахувати або не нарахувати компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, а його обов`язок нарахувати і виплатити їх, а тому на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено повного розрахунку в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої учасникам бойових дій, за 2015 рік.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що відповідач, не виплативши позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 року, не дотримався вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а у відповідь на заяву останнього стосовно нарахування та виплати такої компенсації повідомив про відсутність правових підстав для її нарахування, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій Головного управління Національної гвардії України щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 року та зобов`язання Головного управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2015.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строків звернення до суду із даним позовом, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В той же час, положеннями ч.ч. 1 та 2 ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Суд зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Так, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Офіційне тлумачення положенням вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013, з огляду на позицію та правові висновки якого щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22.

З матеріалів справи встановлено, що наказом командувача Національної гвардії України від 15.12.2015 №205 о/с позивача звільнено в запас з військової служби та в порядку реалізації даного наказу, після проведення взаєморозрахунків, позивача 31.12.2015 року виключено зі списків особового складу наказом командувача Національної гвардії України від 04.01.2016 року №1 (по стройовій частині) та знято з усіх видів забезпечення.

Отже на момент звільнення позивача зі служби частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 року у справі №420/14777/22 та від 28.09.2023 по справі №140/2168/23.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки станом на момент звільнення позивача зі служби діяла норма щодо необмеження будь-яким строком строку звернення до суду стосовно подачі позовів про стягнення належної позивачу при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, то у суду відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до положень ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо скарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної гвардії України (вул. Святослава Хороброго, буд. 9-А, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 08803498) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної гвардії України щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Головне управління Національної гвардії України (вул. Святослава Хороброго, буд.9-А, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 08803498) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2015.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мороко А.С.