Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №520/5656/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

15.04.2026 р. справа №520/5656/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 недоодержаної її чоловіком за життя частини пенсії; 2) стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 недоодержану її чоловіком за життя частину пенсії в сумі 479.841,15 грн.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок вчинення органом публічної адміністрації протиправного управлінського волевиявлення позивач не може отримати недоотриману пенсію померлого чоловіка, ОСОБА_2 . Зазначає, що звернувся за виплатою даної суми до спливу 6 місяців після смерті пенсіонера.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що заявлені вимоги є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам матеріального права, оскільки виплата пенсії припинена у зв`язку зі смертю пенсіонера ІНФОРМАЦІЯ_1 .. При цьому нараховані за рішеннями суду суми різниці пенсії обліковані в інформаційних системах Пенсійного фонду, а також внесено відомості щодо наявності спадкоємця, у зв`язку з чим відсутні підстави для вчинення дій, на яких наполягає позивач.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження від 19.03.2004р. серії НОМЕР_1 .

На підставі рішень Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 у справі № 520/16333/21, від 27.10.2022 у справі № 520/7989/22, від 23.10.2023 у справі № 520/21280/23, від 23.05.2024 у справі № 520/3787/24 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2025 у справі № 520/9709/24 ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , були нараховані до пенсії та належали до виплати, але не були виплачені, наступні суми: 274.388,15 грн., 125.533,13 грн., 32.896,36 грн., 31.971,90 грн., 15.716,66 грн. Загальна сума заборгованості становила 480?506,20 грн.

31.10.202р. ОСОБА_2 була виплачена сума 187,35 грн. за рішенням суду у справі №520/16333/21.

Дані обставини визнані відповідачем у відзиві на позов у порядку ч.1 ст.78 КАС України.

За викладеними у відзиві твердженнями, на підставі особистої заяви позивача від 19.11.2025 до електронної пенсійної справи ОСОБА_2 внесено інформацію про наявність спадкоємця. У грудні 2025р. суб`єктом владних повноважень було виплачено 374,70 грн, у лютому 2026р. - 103,00 грн, у березні 2026р. - 101,00 грн уже безпосередньо позивачу як спадкоємцю померлого пенсіонера.

Отже, загальна сума нарахованої за зазначеними вище рішеннями суду, але недоодержаної ОСОБА_2 за життя частини пенсії, на даний час становить 479.740,15 грн., яка залишилася недоодержаною у зв`язку з його смертю.

Заявник 05.02.2026 р. звернувся до відповідача із заявою про виплату недоодержаної пенсії померлого чоловіка - ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

За цим зверненням Управлінням було вчинено відмову, оформлену листом від 16.02.2026р. №9788-8234/М-05/8-2000/26.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу невиплати недоотриманої пенсії її чоловіка відповідно до вимог ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» заявник ініціював даний спір.

Стосовно юрисдикції цього спору, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 808/1346/18, відповідно до якої спори, предметом яких є майнова вимога позивача визнати за ним в порядку спадкування право власності на майно грошові кошти, мають приватноправовий характер і підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. Виплати сум недоотриманих пенсійних виплат після їх переходу до складу спадкового майна регулюються виключно нормами цивільного законодавства, незважаючи на те, що однією зі сторін у таких правовідносинах виступає особа публічного права.

Суд зазначає, що підставою для звернення до суду з цим позовом стала незгода позивача з відмовою органу Пенсійного фонду у виплаті їй нарахованих сум пенсії її чоловіка, які залишились недоотриманими у зв`язку з його смертю, при цьому право на отримання недоотриманих сум пенсії позивач заявляє у порядку статті 61 Закону № 2262-ХІІ.

Водночас відсутні докази того, що на час виникнення спірних правовідносин нараховані відповідачем суми пенсії за рішеннями суду набули статусу спадщини.

Враховуючи наведене, даний спір має публічно-правовий характер та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Право громадян України на соціальний захист проголошено ст. 46 Конституції України, конкретизовано п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України і з 01.01.2004 р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003 р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з ч.ч.1, 3 ст. 52 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон № 1058-IV) Сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Водночас із цим, згідно з ч.3 ст.2, ч.1 ст.4 Закону України від 09.07.2003 р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" спеціальною нормою права випадку заявника є норми Закону України від 09.04.1992р. №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон №2262-XII; Закон України від 09.04.2022р. №2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до ч. 1-3 ст.61 Закону № 2262-XII суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.

Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

У розумінні ч.1 ст.1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з застереженням п.4 ч.1 ст.1219 Цивільного кодексу України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: права на пенсію.

За правилами ч.1 ст.1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що національним законом запроваджено спеціальне правило, за яким сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з смертю пенсіонера, виплачується по місяць смерті включно членам сім`ї померлого пенсіонера (членам сім"ї померлого пенсіонера, які проживали разом із померлим пенсіонером) і лише у випадку їх відсутності або у випадку відсутності письмового звернення про виплати за ними протягом 6 місяців після смерті пенсіонера - входять до складу спадщини.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 200/10269/19-а сформульовано правовий висновок про те, що у разі переходу до членів сім`ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім`ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.

У постанові від 09 червня 2022 року у справі №200/12094/18-а Верховний Суд зазначив, вищевказаний висновок стосується випадків, коли члени сім`ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсія у разі втрати годувальника, реалізувала своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому частиною першою статті 52 Закону № 1058-IV та частиною першою статті 61 Закону №2262-ХІІ, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера (частина друга статті 52 Закону №1058-IV), проте не отримала таку виплату й оскаржує прийняте суб`єктом владних повноважень рішення з цього питання.

Проаналізувавши вищевказані правові норми та правові висновки Верховного Суду, суд констатує, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей, і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини, а виплачуються виключно за процедурою, визначеною частиною першою статті 61 Закону № 2262-ХІІ у випадку надходження звернення за ними не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Разом з цим, частина перша статті 61 Закону №2262-ХІІ містить перелік осіб, які можуть претендувати на отримання нарахованої, проте не отриманої за життя пенсії (доплати до пенсії) пенсіонером з числа військовослужбовців, а також умови, за яких такі особи можуть отримати право на виплату цих коштів.

Вищевказаними положеннями Закону № 2262-ХІІ (саме у випадку надходження звернення зацікавлених осіб з кола визначених законом членів родини померлого пенсіонера не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера) запроваджено спеціальне правило, згідно з яким недоодержані за життя суми пенсії пенсіонера з числа військовослужбовців не включається до складу спадщини і виплачуються: 1) членам сім`ї померлого пенсіонера, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника; 2) батькам померлого пенсіонера, дружині (чоловіку) померлого пенсіонера та членам сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, навіть якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до абзацу третього пункту 4 вказаного Порядку заява про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім`ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Таким чином, у визначених чинним законодавством випадках членам сім`ї та іншим особам можуть бути виплачені суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишились недоодержаними у зв`язку з його смертю. При цьому, виплаті підлягають лише нараховані, але не виплачені пенсіонеру, який помер, суми пенсії.

Із матеріалів справи слідує, що на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 у справі № 520/16333/21, від 27.10.2022 у справі №520/7989/22, від 23.10.2023 у справі № 520/21280/23, від 23.05.2024 у справі № 520/3787/24 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2025 у справі № 520/9709/24 відповідачем було нараховано ОСОБА_2 суми пенсії, які залишилися невиплаченими за його життя, у загальному розмірі 480.318,85 грн. (з урахуванням часткових виплат), яка залишилася недоодержаною у зв`язку з його смертю.

Заявник є членом сім`ї (дружиною) померлого ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

За викладеними у відзиві твердженнями, на підставі особистої заяви позивача від 19.11.2025 до електронної пенсійної справи ОСОБА_2 внесено інформацію про наявність спадкоємця. Суб`єктом владних повноважень було виплачено у грудні 2025р. - 374,70 грн, у лютому 2026р. - 103,00 грн, у березні 2026р. - 101,00 грн заборгованість по пенсії ОСОБА_2 уже безпосередньо позивачу як спадкоємцю померлого пенсіонера.

Отже, заявник звернувся із заявою про виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_2 в межах шестимісячного строку, встановленого статтею 61 Закону № 2262-ХІІ.

Розглядаючи спір, суд зауважує, що за приписами ч.1 ст.52 Закону України №2262-ХІІ особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.55 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Тож, нормами указаного закону не визначено строків виплати боргу з пенсії за минулі часові проміжки у разі наявності в утворенні (виникненні) боргу вини державних органів системи Пенсійного фонду України або органів, котрі оформлюють документи про визначення (перерахунок) пенсії.

Означених строків не визначено ані у нормах Закону України від 09.07.2003 р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ані у нормах Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення".

Суд відмічає, що до 14.07.2025р. відповідач для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов`язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснювалася відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 649 (далі за текстом - Порядок №649).

Відповідно до п.п. 3-4 Порядку №649 боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі - реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України.

Черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника.

Пунктом 10 Порядку №649 встановлено, що виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.

Надалі Урядом України було ухвалено постанову КМУ від 14.07.2025р. №821, якою було затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі за текстом - Порядок №821).

Як то указано у абз.1 п.1 Порядку №821, цим Порядком визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).

Абзацом 2 п.1 Порядку №821 передбачено, що дія цього Порядку не поширюється на забезпечення виконання грошових зобов`язань, що здійснюються відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2021 р. № 902 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 70, ст. 4433), судових рішень, що виконуються негайно відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України у межах суми стягнення за один місяць, виплату перерахованих пенсій за рішеннями суду, що набрали законної сили до набрання чинності цим Порядком, а також виплату нарахованих на виконання рішень суду, що набрали законної сили, пенсій за минулий час внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували/задекларували місце проживання (перебування) на контрольованій Україною території, що здійснюється відповідно до Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 р. № 1165 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 89, ст. 5757).

Тож, у силу прямої вказівки абз.2 п.1 Порядку №821 норми цього Порядку №821 не поширюються, зокрема, на випадки виплати перерахованих пенсій за рішеннями суду, що набрали законної сили до набрання чинності цим Порядком.

Порядок №821 набрав чинності - 17.07.2025р.

Усі перелічені вище судові рішення набрали законної сили до указаної календарної дати.

Відтак, доводи пенсійного органу про необхідність виплати нарахованих на виконання судових рішень сум пенсії відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 14.07.2025 №821, є помилковими, адже спірні відносини не передбачають переходу права вимоги від померлого пенсіонера до його спадкоємців.

Розв`язуючи спір, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України, обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч. 2 ст. 77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів та зазначення у процесуальних документах належних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення, але стан виконання суб`єктом владних повноважень цього обов`язку не виключає дії норм ч. 1 ст. 77 КАС України та стандартів доказування, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 р. по справі №916/3027/21.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення таким волевиявленням власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону реально вчиненого управлінського волевиявлення.

Визначаючись з приводу реально вчиненого суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом з огляду на положення п. 18 ч. 1 ст. 19, п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, п. 1 ч. 2 ст. 24, п. 2 ч. 2 ст. 24, ч. 3 ч. 2 ст. 24 Митного кодексу України під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов`язку, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.

Оцінивши добуті у справі докази у їх сукупності та взаємозв"язку за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, перевіривши доводи процесуальних документів сторін оціненими доказами та змістом належних норм права, суд доходить до переконання про те, що у межах спірних правовідносин суб"єктом владних повноважень не забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк положення Порядку №821 безпідставно поширені на правовідносини з виконання судових рішень, котрі набрали законної сили до набуття чинності нормами Порядку №821.

Разом із тим, у спірних правовідносинах поведінка владного суб`єкта носила активний характер, що виключає її кваліфікацію у якості бездіяльності, відмова адміністративного органу у виплаті заявнику недоотриманих за життя сум пенсії її чоловіка оформлена листом, існування якого свідчить як про закінчення процедури розгляду і вирішення звернення заявника, і є перешкодою для вчинення за цим зверненням будь-яких волевиявлень управлінського характеру, так і про обрання владним суб`єктом активного способу поведінки у спірних правовідносинах, що виключає її кваліфікацію у якості протиправної бездіяльності.

Тому за цим епізодом позов належить залишити без задоволення.

При цьому, право та охоронюваний законом інтерес заявника повністю та ефективно поновлюються визнанням протиправної спірної відмови, що зумовлює необхідність виходу за межі позовних вимог у порядку ч. 2 ст. 9 КАС України, і обтяженням пенсійного органу обов`язком здійснити виплату недоотриманої суми пенсії без застосування норм Порядку №821.

Стосовно заявленої позивачем вимоги про стягнення коштів суд зазначає, що згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Тлумачення змісту ст. 13 Конвенції наведено у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема: у рішенні від 29.06.2006 р. по справі «Пантелеєнко проти України» зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні від 31.07.2003 р. по справі «Дорани проти Ірландії» указано, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008 р. по справі «Каіч та інші проти Хорватії» визначено, що обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, для реального та найшвидшого відновлення суб`єктивного права громадянина на одержання соціальної виплати у належному розмірі адміністративний орган повинен вчинити власне волевиявлення з приводу призначення виплати (допомоги тощо) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання від розпорядника публічних коштів вищого рівня додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.

Суд зважає на специфіку реалізації владних управлінських функцій органами системи Пенсійного фонду України, котра полягає у тому, що рішення про призначення пенсії (індивідуальний акт, де викладається правова підстава для отримання громадянином коштів від ПФУ та одночасно обчислюється грошовий показник розміру пенсії) видається територіальним органом Пенсійного фонду України районного або обласного рівня, а асигнування видатків (тобто виділення фінансових ресурсів для проведення платежів) проводиться виключно Пенсійним фондом України у якості розпорядника бюджетних коштів вищого рівня.

З огляду на викладене, територіальний орган ПФУ не набуває речового права (права власності) на кошти, одержані від Пенсійного фонду України за цільовим призначенням для виплати пенсій.

А відтак, задоволення вимоги про стягнення неіснуючих у власності владного суб`єкта коштів є неможливим до реального виконання заходом примусу.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021 р. у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов`язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч. 1 ст. 2 та ч. 1 ст. 3 Закону України від 05.06.2012 р. №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.

З огляду на викладене у спірних правовідносинах вимога про стягнення коштів не підлягає до задоволення, позаяк не виключає порушення інтересів невизначеного кола суб`єктів права - пенсіонерів на своєчасне та повне отримання поточних платежів.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007 р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011 р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), вичерпно реалізував усі діючі механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Судом встановлено, що заявлені позовні вимоги мають немайновий характер, оскільки основною є вимога про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень стосовно невиплати недоодержаних сум пенсії, а вимога про виплату коштів є похідною.

Відповідно до положень Закон України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, належний до сплати судовий збір у даній справі становив 1331,20 грн.

Суми судового збору, зайво сплачені позивачем при поданні позовної заяви, можуть бути повернуті за заявою позивача.

Керуючись ст. ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у виплаті ОСОБА_1 недоотриманої за життя частини пенсії померлого чоловіка - ОСОБА_2 , оформлену листом від 16.02.2026 року №2000-0902-7/50088.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 479.740,15 грн. боргу з пенсії, нарахованої ОСОБА_2 на виконання судових рішень у справах №520/16333/21, №520/7989/22, №520/21280/23, №520/3787/24, №520/9709/24 без застосування норм затвердженого постановою КМУ від 14.07.2025р. №821 Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_3 ) 1.331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко