Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №500/6869/25 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/6869/25

15 квітня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, відповідач), в якому просить визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, на підставі його рапорту та наданих документів, за сімейними обставинами, а саме «виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати» у відповідності до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», зобов`язати військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, на підставі його рапорту та наданих документів, за сімейними обставинами, а саме «виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати» у відповідності до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся з рапортом до відповідача про звільнення з військової служби, до якого долучені документи на підтвердження підстав звільнення його з військової служби. У якості підстави для відмови у звільнені позивача з військової служби за результатами розгляду рапорту від 03.07.2025, відповідачем у правовому висновку від 25.07.2025 зазначено про відсутність на те правових підстав, оскільки відповідно до доданих документів хоча і підтверджено наявність у дитини інвалідність віком до 18 років, проте є дружина позивача ОСОБА_2 , яка може виховувати дитину. Позивач критично оцінює доводи відповідача, що надані ним документи не підтверджують його право на звільнення з військової служби на підставі «виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати» та приходить до висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, а саме «виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати» у відповідності до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «про військовий обов`язок та військову службу. Також, просить врахувати, що дружина позивача за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду та має ряд захворювань, які ускладнюють виховання сина ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 05.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Вважає, що доводи викладені в позовній заяві, не спростовують рішення начальника загону, викладене у листі від 25.07.2025 №08/54464/25-Вн, а документи долучені до позовної заяви не підтверджують наявність підстав для звільнення позивача згідно з підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини), якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу пункту 3 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підставою визначеною частиною 12 вказаної статті: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати. Також зазначає, що для звільнення військовослужбовця з військової служби через наявність дитини з інвалідністю до 18 років, має бути підтверджений факт відсутності іншої особи, яка за законом зобов`язана таку дитину утримувати та виховувати. Зауважує, що відповідно до ст.ст. 150 та 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати та виховувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Батьками є мати та батько. Зокрема, з рапорту встановлено, що у ОСОБА_3 , сина позивача, є також матір - ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 21.01.2026 постановлено відмовити у задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду; позовну заяву в адміністративній справі №500/6869/25 залишити без руху; надати позивачу п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 03.02.2026 постановлено визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом та поновити позивачу строк звернення до суду та продовжити розгляд адміністративної справи №500/6869/25.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що 03.07.2025 позивач звернувся до начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) другої прикордонної комендатури швидкого реагування із рапортом, в якому просив звільнити з лав Державної прикордонної служби, у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю та інвалідністю дружини. До вказаного рапорту позивачем долучені наступні документи: копію паспорта ОСОБА_1 , копія картки платника податків ОСОБА_1 , копію посвідчення серія НОМЕР_3 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копія картки платника податків ОСОБА_3 , копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , копію паспорта ОСОБА_2 , копія картки платника податків ОСОБА_2 , копія довідки ОСОБА_2 від 27.06.2025, копія висновку 241 про наявність порушення функції організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 , копія довідки № 31 від 26.06.2025.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) за №08/54464/25-Вн від 25.07.2025 позивача повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з таких міркувань.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-ХІІ.

Частинами першою, п`ятою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини шостої статті 2 Закону №2232-XII одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в умовах воєнного стану.

Частиною четвертою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період визначені частиною четвертою статті 26 Закону №2232-ХІІ. Зокрема, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої названої статті під час дії воєнного стану такі військовослужбовці звільняються через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ, до якої кореспондує підпункт «г» пункту 2 частини четвертої цієї статті, передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Таким чином, станом на час звернення позивача з рапортом та прийняття рішення по його суті законодавство чітко вимагало наявності такої умови для звільнення з військової служби, як підтвердження відсутності інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Порядок №1153), відповідно до пункту 233 якого військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац четвертий пункту 241 Положення №1153/2008).

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення №1153 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454; далі Інструкція №170).

Відповідно до пункту 12.11 розділу XIІ Інструкції №170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Згідно з підпунктом 19 пункту 5 додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовцем, що виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати подаються:

медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю, видана лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу;

копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи;

один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

З наведеного слідує, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби. При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

За обставин цієї справи позивач звертався до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

За результатами розгляду рапорту та долучених до нього документів позивачу відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки не доведено відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років (наявність матері дитини, яка не позбавлена батьківських прав та може виховувати дитину, відсутність доказів виховання та утримання дитини з інвалідністю самим батьком, тобто без участі іншого з подружжя).

Як слідує з матеріалів справи, 14.07.2015 між позивачем та ОСОБА_4 укладено шлюб, про що було складено відповідний актовий запис №57 від 21.11.2015 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 .

ОСОБА_3 є сином позивача та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 06.05.2016.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_6 від 16.05.2025, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дитиною з інвалідністю; законним представником дитини з інвалідністю є його батько ОСОБА_1 1989 року народження.

У позовній заяві позивач покликається на те, що згідно з висновком ЛКК №241 від 27.06.2025 та згідно з Довідкою ЛКК від 27.06.2025 ОСОБА_2 (дружина позивача) за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду та має ряд захворювань, які ускладнюють виховання сина ОСОБА_5 .

В той же час в контексті спірних відносин суд зауважує, що законодавство чітко вимагає наявності такої умови для звільнення з військової служби, як відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років, про що йдеться в пункті 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Суд зазначає, що чинне законодавство не розкриває таке поняття як «самостійне виховання дітей одним з батьків».

Однак окремі аспекти такого терміну закріплені нормами Сімейного кодексу України (далі - СК України), Закону України «Про охорону дитинства».

Зокрема, частиною третьою статті 11 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частини першої статті 14 Сімейного кодексу України сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

Згідно з частиною першою статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Приписами частини першої статті 151 СК України встановлено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

За змістом статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання.

Отже, з наведених норм слідує, що батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою і при цьому, звільнення особи від обов`язків щодо виховання дитини відбувається у зв`язку з позбавленням такої особи батьківських прав.

При цьому аналіз підпункту 19 пункту 5 додатку 19 до Інструкції №170 дає підстави вважати, що законодавець передбачив вичерпний перелік документів, які підтверджують відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю до 18 років, а саме: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Суд констатує, що позивачем не надано документального підтвердження відсутності інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років, при цьому посилання на неможливість дружини виконувати батьківські обов`язки за станом здоров`я не є беззаперечною обставиною, яка підтверджує відсутність обов`язку з виховання дитини. Дружина позивача - ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав, доказів того, що остання ухиляється від виконання батьківських обов`язків позивач також не надано.

Відтак, з вказаних вище мотивів, суд критично оцінює доводи позивача з приводу того, що дружина позивача за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду та має ряд захворювань, які ускладнюють виховання сина ОСОБА_3 , так як законодавство вимагає саме відсутності інших осіб (батьків), а не доведення факту важкості виконання ними своїх обов`язків через стан здоров`я.

На думку суду, Висновок ЛКК №241 від 27.06.2025 та Довідка ЛКК від 27.06.2025 щодо хвороби дружини позивача не підтверджують факт самостійного виховання дитини з інвалідністю батьком (позивачем). Також встановлений діагноз не вказує на неможливість виконання дружиною позивача батьківських прав щодо виховання дитини з інвалідністю. Тому, на думку суду, не може розглядатися як доказ самостійного виховання батьком дитини.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач у спірних правовідносинах, звертаючись до відповідача із рапортом, не довів наявності правових підстав застосування до нього підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26, пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (у зв`язку виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати).

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Враховуючи встановлені судом у цій справі і описані вище фактичні обставини, відповідні їм правовідносини, застосовані до них судом норми права суд дійшов висновку, що відповідач відмовляючи в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби діяв на підставі та у спосіб передбачений чинним законодавством та в межах своїх повноважень.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено та підписано 15 квітня 2026 року.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_7 ),

відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ).

Головуюча суддя Дерех Н.В.