Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №460/2352/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 квітня 2026 року м. Рівне№460/2352/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.10.2024 №172650009685 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 починаючи із 09.08.2025 (в межах строку звернення до суду) пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до її загального страхового стажу періоди роботи з 21.10.1992 по 31.01.1999 та з 01.12.1999 по 25.08.2001 в піонерському таборі, створеному на базі Рівненського заводу тракторних агрегатів, а згодом в ДП санаторно-оздоровчого комплексу «Джерельце».

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак отримав відмову у її задоволенні. Проте, позивач не погоджується із таким рішенням відповідача, а тому звернувся до суду з адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 11.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити посилаючись на правомірність прийнятого рішення про відмову у призначенні пенсії.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 маючи загальний страховий стаж понад 19 років та статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, проживши в зоні гарантованого добровільного відселення понад 13 років, 24.10.2024 звернулася до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності подані позивачем документи для вирішення питання про призначення пенсії надійшли до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.10.2024 №172650009685 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу.

Водночас, Пенсійним органом частково зараховано до загального страхового стажу період її роботи з 01.02.1999 по 30.11.1999 та протиправно ним не зараховано періоди роботи з 21.10.1992 по 31.01.1999 та з 01.12.1999 по 25.08.2001.

Відповідач в рішенні про відмову у призначенні пенсії за віком зазначив, що до загального стажу не взята до уваги довідка №3072/04-02 від 18.10.2024, оскільки потребує перевірки відділом контрольно-перевірочної роботи.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV визначено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-ІV.

Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи по 31 грудня 2017 року мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).

Згідно зі ст.49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, передбачені ст. 55 Закону №796-ХІІ.

Так, в силу вимог абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII).

Частиною третьою статті 55 Закону № 796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Системний аналіз зазначених правових норм вказує на те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII.

Згідно пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, за документ, що засвідчує особливий статус особи, подається посвідчення потерпілого від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживала в зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 01.10.1990 та з 19.02.2016 по 22.10.2024, що сукупно складає 4 роки та 5 місяців станом на 01.01.1993 і понад 13 років загалом.

Відтак, право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзац 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ позивач набула з дня досягнення нею 54 річного віку.

Відповідно ч. 1 ст. 55 Закону для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку вимагається наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Як вже судом зазначено, що частиною 1 ст. 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

Відтак, для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років – у 54 роки, позивач повинна була мати станом на 2020 рік не менше 21 року загального страхового стажу (27 років загальні вимоги щодо стажу – 6 років, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку).

Із заявою про призначення пенсії позивач по досягненню 54 річного віку не зверталась, однак, подала заяву про призначення пенсії 24.10.2024 – по досягненню нею повних 58 років.

Відтак, для встановлення наявності/відсутності підстав у ОСОБА_1 на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку як потерпілій внаслідок аварії на ЧАЕС 3 категорії слід з`ясувати чи був у неї необхідний страховий стаж станом на дату подання нею заяви про призначення пенсії.

Як зазначено вище, на дату подання заяви Пенсійному органу 24.10.2024 позивач досягла повних 58 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.

Позивач, маючи право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років (63 роки – 6 років=57 років), звернулась із заявою про призначення пенсії після досягнення 58 річного віку, а тому, необхідний для неї мінімальний страховий стаж склав 15 років (20 років стаж у 63 роки, знижений на кількість років зниження пенсійного віку – 6 років, однак не менше 15 років).

Натомість, за змістом спірного рішення страховий стаж позивача складає 11 років 11 місяців 19 днів, що є недостатнім для призначення позивачу пенсії.

Разом з цим, до страхового стажу позивача не зараховано період трудової діяльності не зараховано періоди роботи з 21.10.1992 по 31.01.1999 та з 01.12.1999 по 25.08.2001. Відповідач в рішенні про відмову у призначенні пенсії за віком зазначив, що до загального стажу не взята до уваги довідка №3072/04-02 від 18.10.2024, оскільки потребує перевірки відділом контрольно-перевірочної роботи.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Згідно із ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII, йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Положеннями ч.1 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637).

Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.

Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Порядок ведення трудових книжок у спірний період регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі Інструкція № 162), а в подальшому Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 (аналогічні положення містила й Інструкція № 162), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Суд наголошує, що обов`язок щодо належного оформлення трудової книжки, внесення до неї правильних і точних записів, а також належного засвідчення цих записів печаткою відповідного підприємства, покладається саме на роботодавця. Працівник, як правило, не має можливості контролювати дотримання роботодавцем усіх формальних вимог при веденні його трудової книжки.

Тому будь-які недоліки в оформленні трудової книжки, допущені з вини роботодавця (наприклад, нечіткий відбиток печатки, розбіжність у назві підприємства на печатці та у записі, відсутність запису про перейменування тощо), не повинні призводити до негативних наслідків для працівника у вигляді позбавлення його права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу та, як наслідок, права на пенсійне забезпечення.

Як вже зазначалося судом вище по тексту рішення, відповідач не зарахував до страхового стажу позивача згідно запису у трудовій книжці період її трудової діяльності з 21.10.1992 по 31.01.1999 та з 01.12.1999 по 25.08.2001.

Так, відповідно до записів трудової книжки позивача Серія НОМЕР_1 , дата заповнення 12.08.1985:

1. Запис №3 від 21.10.1992 – (далі – перекладено з російської мови українською) прийнята в піонерський табір, створений на базі Рівненського заводу тракторних агрегатів кухонним робітником за другим розрядом ( наказ від 21.10.1992 №368);

2. Запис №4 від 07.08.1997 – на базі оздоровчого комплексу «Джерельце» створено Дочірнє підприємство санаторно-оздоровчого комплексу «Джерельце» (наказ від 07.08.1997 №251);

3. Запис №5 від 01.09.1997 – переведена в ДП санаторно-оздоровчого комплексу «Джерельце» кухонним працівником (наказ від 25.09.1997 №40);

4. Запис №6 віл 25.08.2001 – звільнена з роботи за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України (наказ від 25.08.2001 №34).

Відповідні записи щодо періодів роботи здійснені послідовно, скріплені печатками та підписами відповідальної особи.

Крім того, позивачем до заяви про призначення пенсії за віком для підтвердження періоду її роботи з 21.10.1992 по 31.01.1999 та з 01.12.1999 по 25.08.2001 в піонерському таборі, створеному на базі Рівненського заводу тракторних агрегатів, а згодом в ДП санаторно-оздоровчого комплексу «Джерельце» надавалась відповідачу архівна довідка, видана Комунальною установою «Трудовий архів Рівненської міської ради» від 18.10.2024 №3072/04-02, зі змісту якої слідує, що: «Відповідно до наказу (розпорядження) про прийом на роботу від 21 жовтня 1992 року №368 по Рівненському заводу тракторних агрегатів ОСОБА_2 була прийнята на роботу в піонертабір на посаду кухонного робітника з 21 жовтня 1992 року. Повідомляємо, що наказ про створення на базі оздоровчого комплексу «Джерельце» Дочірнього підприємства санаторно-оздоровчого комплексу «Джерельце» від 07 серпня 1997 року № 251 на зберігання до архіву не був переданий, особова картка (форми Т-2) ОСОБА_3 у документах також відсутня. Також повідомляємо, що документи Дочірнього підприємства санаторно-оздоровчого комплексу «Джерельце» на зберігання до архіву не надходили».

Верховний Суд у своїх численних рішеннях послідовно дотримується позиції, що формальні неточності в документах, що підтверджують стаж, не повинні бути перешкодою для реалізації громадянами права на пенсійне забезпечення.

Так, у постанові від 30.06.2019 у справі № 638/18467/15-а, Верховний Суд зазначив, що органи пенсійного фонду не можуть відмовити особі у призначенні пенсії через формальні неточності у документах.

У постанові від 21.02.2018 у справі № 560/1917/16-а Верховний Суд вказав, що сам факт неправильного або неточного запису в трудовій книжці відомостей про роботу не може бути безумовною підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/10989/18, від 04.03.2021 у справі № 300/2470/20 та багатьох інших.

Суд зауважує, що такий недолік як відсутність запису про перейменування/реорганізації установи не може бути перешкодою у зарахуванні періодів трудової діяльності, вказаних у цій трудовій книжці. Відповідач надто формально підходить до питання зарахування страхового стажу та не враховує, що основною умовою для зарахування трудового стажу до 01.01.2004 є належне підтвердження трудових правовідносин записами трудової книжки або іншими документами, визначеними у Порядку №637.

Обов`язок щодо належного заповнення трудових книжок покладено на роботодавця, а не працівника. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.

Також, така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.

Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, які здійснено з урахуванням хронологічного порядку та правильної логічної послідовності є належними та допустимими доказами на підтвердження наявного у позивача трудового стажу.

Суд зауважує, що органи Пенсійного фонду, як суб`єкти владних повноважень, зобов`язані діяти в межах принципу належного врядування, що включає обов`язок всебічно, повно та об`єктивно досліджувати всі обставини справи та надані документи.

У разі виявлення недоліків чи розбіжностей, пенсійний орган повинен сприяти заявнику в їх усуненні, наприклад, шляхом надання роз`яснень, витребування додаткових документів чи направлення запитів до відповідних установ (архівів, підприємств-правонаступників тощо).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмова Пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 21.10.1992 по 31.01.1999 та з 01.12.1999 по 25.08.2001, без вжиття належних заходів для з`ясування дійсних обставин, є протиправною. Зазначений період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Відтак, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.10.2024 №172650009685 є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання призначити йому з 09.08.2025 пенсію, суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та готує документи для її виплати.

Виключно до компетенції Пенсійного фонду відноситься призначення пенсії, позаяк суд не може своїм рішенням втручатись в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень щодо прийняття ним рішень

Згідно з ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права.

Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж законне має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Враховуючи викладене, суд не може втручатись в дискреційні повноваження пенсійного органу та вирішувати питання, які відносяться до його виключної компетенції.

Відтак, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії, порушене право позивача у даному випадку підлягає захисту шляхом зобов`язання Пенсійного органу повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.10.2024 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

За нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірного рішення суб`єкта владних повноважень, тобто задоволена основна позовна вимога немайнового характеру, яка підлягала оплаті судовим збором, і спір по суті вирішено в користь позивача, тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов`язується зі способом захисту порушених прав позивача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.10.2024 №172650009685 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.10.2024 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 21.10.1992 по 31.01.1999 та з 01.12.1999 по 25.08.2001 в піонерському таборі, створеному на базі Рівненського заводу тракторних агрегатів, а згодом в ДП санаторно-оздоровчого комплексу «Джерельце», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду Українив в Дніпропетровській області судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 15 квітня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26,м. Дніпро,Дніпропетровська обл.,49094, ЄДРПОУ/РНОКПП 21910427)

Суддя С.А. Борискін