Рішення від 09 квітня 2026 р. у справі №280/1097/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2026 року Справа № 280/1097/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справ

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану;

зобов`язати відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.12.2022 позивачем було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, відповідно до пункту 3 якого цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки. Таким чином, строк дії контракту мав закінчитись 06.12.2025. Зауважує, що неодноразово звертався із рапортами про звільнення з лав Збройних Сил України у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до командира ВЧ НОМЕР_1 , однак станом на день звернення з позовною заявою, рапорти позивача не розглянуто. Таку бездіяльність щодо не розгляду рапортів позивач вважає протиправною, а тому звернувся до суду з позовною заявою.

Ухвалою судді від 13.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, 25.02.2026 до суду через систему «Електронний суд» направив відзив (вх. №10217) на позовну заяву, у якому вказує, що рапорт ОСОБА_1 від 04.09.2025 не відповідає вимогам п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та не є рапортом про звільнення з військової служби. Щодо рапорту позивача від 16.09.2025, надісланого на адресу Генерального штабу Збройних Сил України, стверджує, що рапорт також не відповідає вимогам: п. 233 Положення №1153/2008, ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та не є рапортом про звільнення з військової служби, а по своїй суті є рапортом інформативного характеру щодо небажання позивача укладати новий контракт і відмову від укладення нового контракту, та бажання звільнитись з військової служби. Щодо рапорту ОСОБА_1 (вх.№33233 від 09.12.2025) пояснює, що рапорт позивача надійшов до ВЧ НОМЕР_1 09 грудня 2025 року, при цьому позивач у рапорті просив його звільнити 07.12.2025, тобто минулою датою (заднім числом), що є неприпустимим та абсурдним, відповідно таке прохання не може бути задоволеним Відповідачем;- рапорт був поданий ОСОБА_1 в порядку підпорядкованості – «по команді» начальнику речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 з проханням звільнити його з військової служби 07.12.2025, однак у начальника речової служби тилу логістики ВЧ НОМЕР_1 – відсутні повноваження для звільнення військовослужбовців з військової служби. Зауважує, що рапорт про звільнення з військової служби ОСОБА_1 (вх. №33233 від 09.12.2025) не містив додатком аркуша бесіди, що не відповідає вимогам п. 1 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, наслідком чого командиром ВЧ НОМЕР_1 за результатами розгляду вищезазначеного рапорту накладена резолюцію «НТ провести бесіду (мотивуючу) щодо продовж. служби». З урахуванням доводів безпідставності позовних вимог та відсутності факту протиправної бездіяльності зі сторони відповідача, викладених у пункті 1 даного відзиву на позовну заяву, при розгляді справи та ухваленні рішення важливо врахувати, що за відсутності ознак протиправної бездіяльності Відповідача взаємопов`язана позовна вимога зобов`язального характеру також задоволенню не підлягає. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

27.02.2026 від представника позивача через систему «Електронний суд» на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. №10807), у якій щодо твердження про відсутність належного рапорту наголошує, що відповідач стверджує, що рапорти Позивача від 04.09.2025 та 16.09.2025 нібито не є рапортами про звільнення, оскільки не містять "чіткого клопотання" про звільнення. Такий підхід є формальним та суперечить суті адміністративних правовідносин. Щодо порядку подання рапорту "по команді" зауважує, що рапорт від 04.09.2025 був поданий по команді, що підтверджується наявністю відміток безпосередніх командирів. Рапорт від 16.09.2025 був направлений до Генерального штабу у зв`язку з фактичним ігноруванням першого звернення. Щодо рапорту від 09.12.2025 (вх. №33233), підкреслює, що це офіційна реєстрації, по факту був поданий 05.12.2025, тобто з цього моменту обов`язок відповідача щодо прийняття рішення виник беззаперечно. Щодо відсутності "аркуша бесіди" звертає увагу, що аркуш бесіди не є документом, який готується військовослужбовцем. Його оформлення є обов`язком посадових осіб військової частини. Просить позовні вимови задовольнити у повному обсязі.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 на підставі укладеного 07.12.2022 контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (далі – Контракт). Відповідно до пункту 3 Контракту цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки.

У зв`язку із тим, що 06.12.2025 мав закінчитись строк дії Контракту, 05.09.2025 позивач подав рапорт, у якому повідомив про не бажання укладати новий контракт і виявлене бажання про звільнення з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, але інформація про результати розгляду позивача не надана.

16.09.2025 позивач через АТ «Укрпошта» подав рапорт аналогічного змісту на адресу Генеральному штабу Збройних Сил (для направлення командиру ВЧ НОМЕР_1 у зв`язку з відсутністю адреси для листування), що підтверджується описом вкладення у лист та накладною № 0113304403461. Відповідно до трекінгу відправлення з офіційного сайту АТ «Укрпошта» вищезгаданий рапорт було вручено за довіреністю 19.09.2025, але інформація про результати розгляду на адресу позивача не надходила, що саме відповідачем не спростовано.

Позивач зазначає, що 05.12.2025 нарочно подав рапорт на ім`я начальника речової служби тилу логістики ВЧ НОМЕР_1 щодо звільнення на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025).

Відповідь на вказаний рапорт позивачем так і не була отримана, а тому на адресу Генерального штабу Збройних Сил України (для направлення командиру ВЧ НОМЕР_1 через відсутність адреси листування), був направлений адвокатський запит № 12-12/12-01 від 12.12.2025 щодо надання інформації про результати розгляду рапортів позивача, що підтверджується описом вкладення у лист та накладною № 0305700331313. Відповідно до трекінгу відправлення з офіційного сайту АТ «Укрпошта» вищезгаданий запит було вручено за довіреністю 16.12.2025, проте відповіді на запит не було надано.

06.01.2026 через АТ «Укрпошта» в інтересах позивача було подано скаргу Генеральному штабу Збройних Сил України щодо результатів розгляду рапорту позивача від 05.09.2025 та 05.12.2025 й адвокатського запиту в інтересах позивача від 12.12.2025 щодо звільнення на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджується описом вкладення у лист та накладною № 0113304489714. Відповідно до трекінгу відправлення з офіційного сайту АТ «Укрпошта» вищезгадану скаргу було вручено за довіреністю 13.01.2026 року (копія трекінгу додається), але інформація про результати розгляду не надана.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо звільнення його з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, врегульовано нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), а також нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачено види військової служби, серед яких військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Тобто, як на момент подання позову до суду, та і на момент розгляду цієї адміністративної справи, триває воєнний стан.

Статтею 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби.

Так, згідно з підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Позивач, виявивши своє небажання продовжувати проходити військову службу (як умова за підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII), неодноразово звертався до ВЧ НОМЕР_1 (у т.ч. через Генеральний штаб Збройних Сил України) з рапортами про звільнення на підставі зазначеної норми Закону №2232-XII, які відповідачем було отримано, що саме останнім не заперечується.

Із наведеного слідує, що позивач у порядку пункту 233 Положення №1153/2008 подав рапорт своєму безпосередньому керівнику – начальнику речової служби тилу логістики ВЧ НОМЕР_1 , який, зазначивши свою думку щодо поданого рапорту, мав скерувати його далі.

Суд зауважує, що відповідач підтвердив отримання рапортів ОСОБА_1 від 04.09.2025 та від 05.12.2025, проте стверджує, що не мав підстав для розгляду таких рапорту, оскільки такі подані не по «команді» безпосередньо до командира ВЧ НОМЕР_1 , а своєму безпосередньому керівнику.

Із приводу цього, суд зазначає наступне.

Пунктом 233 Положення № 1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Суд відмічає, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Пунктом 234 Положення зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.

Суд зазначає, що, згідно з пунктом 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Згідно з абзацом тринадцятим пункту 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Згідно з пунктом. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Тобто, право військовослужбовця на реалізацію свого права зазначеному у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов`язком відреагувати на рапорт.

З системного аналізу вказаних норм права слідує, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.

Так, судом встановлено, що подані позивачем рапорти було погоджено безпосередніми керівника позивача, та, відповідно, вказані рапорти мали бути передані до командира ВЧ НОМЕР_1 .

Суд враховує, що нормами чинного законодавства не передбачено строку, протягом якого командир зобов`язаний розглянути рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. За загальним правилом, такий рапорт має бути розглянутий командиром протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. При цьому, розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз`ясненням порядку оскарження.

При цьому в умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про звільнення з військової служби.

Щодо твердження відповідача про відсутність належного рапорту суд вважає такий підхід є формальним та суперечить суті адміністративних правовідносин. Зі змісту рапортів однозначно вбачається: небажання позивача укладати новий контракт; відмова від продовження служби; висловлене бажання звільнитися після закінчення строку контракту.

Стосовно посилання відповідача на відсутність "аркуша бесіди", то суд наголошує, що аркуш бесіди не є документом, який готується військовослужбовцем. Його оформлення є обов`язком посадових осіб військової частини. Неможливо покладати на позивача відповідальність за дії (або бездіяльність) самого відповідача.

Щодо твердження відповідача, що рапорт ОСОБА_1 від 05.12.2025 (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025) був розглянутий командиром ВЧ НОМЕР_1 , за результатами розгляду якого було накладено відповідну резолюцію, суд вважає за необхідне вказати про таке.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає, зокрема, підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин. Також уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. При цьому, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.

Доказів розгляду та прийняття рішення за результатом розгляду рапорту позивача від 05.12.2025 (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025) щодо звільнення з військової служби уповноваженою особою, яка має право на прийняття таких рішень, у тому числі таких, як прийняття наказу або відмови у прийняття наказу командиром частини, з посиланням на акти законодавства та з роз`ясненням порядку оскарження, суду не надано та матеріали справи не містять.

Фактично відповідач, замість прийняття рішення, ініціював "мотивуючу бесіду щодо продовження служби", про що свідчить відповідна резолюція на рапорті позивача. Інших доказів з цього приводу відповідачем суду не надано, а судом не встановлено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача від 05.12.2025, який отриманий відповідачем 09.12.2025.

Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Під дискреційними повноваженнями розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Оскільки, відповідач належним чином не розглянув рапорти позивача від 04.09.2025 від 05.12.2025 (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025) про звільнення з військової служби, та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, тому суд в контексті спірних правовідносин може лише зобов`язати відповідача розглянути зазначений рапорт та прийняти відповідне рішення.

Разом з тим, суд вказує, що рапорт, який датований 16.09.2025, про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, поданий через Генеральний штаб ЗСУ та станом на дату розгляду справи у суду відсутні докази його отримання відповідачем, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту позивача від 16.09.2025.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача в рамках спірних правовідносин є зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 розглянути рапорти від 04.09.2025 від 05.12.2025 (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ (у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судовий збір у відповідності до статті 139 КАС України не стягуються.

Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапортів від 04.09.2025 від 05.12.2025 (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану).

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорти від 04.09.2025 від 05.12.2025 (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану), та прийняти за результатом їх розгляду відповідні рішення.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак