Рішення від 09 квітня 2026 р. у справі №280/1045/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2026 року Справа № 280/1045/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – ВЧ НОМЕР_1 НГУ, відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення повного розрахунку із позивачем при звільненні;

зобов`язати відповідача здійснити розрахунок середнього заробітку позивачу, із врахуванням виплаченої додаткової грошової винагороди на період дії воєнного стану;

зобов`язати відповідача здійснити нарахування позивачу розрахованого середнього заробітку за шість місяців, з врахуванням суми виплаченої під час виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.01.2024 у справі № 280/4767/23.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає про те, що позивача звільнено з ВЧ НОМЕР_1 НГУ з 11.07.2022, проте відповідачем не проведено своєчасно розрахунок при звільненні. Відповідачем фактично остаточний розрахунок з ним здійснено 26.01.2026 на виконання рішень суду по справах №280/247/23, №280/989/23 та №280/9641/24, однак відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку у межах 6 місяців , з врахуванням суми виплаченої під час виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.01.2024 у справі № 280/4767/23. Вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, то позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою судді від 13.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Витребувано від ВЧ НОМЕР_1 НГУ довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням (11.07.2022) – за травень-червень року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач проти позову не заперечив, відзиву на позов не направив.

На підставі частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 в період з 20.11.2009 по 11.07.2022 проходив військову службу ВЧ НОМЕР_1 НГУ.

При звільненні зі служби позивачу не були виплачені грошова компенсація за неотримане речове майно, грошова компенсація за піднайом (найм) житла за 2 роки та 8 місяців (за періоди 12.10.2015 – 30.04.2016 та 18.05.2020 – 11.07.2022) та індексація грошового забезпечення за період 20.11.2009 - 28.02.2018. Крім цього, розмір виплачених Відповідачем за період 29.01.2020 – 11.07.2022 сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, був визначений Відповідачем без урахування розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт, у зв`язку із чим ОСОБА_1 звертався до суду із відповідними позовами.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2023 у справі №280/247/23, яке набрало законної сили 18 жовтня 2023 року, ВЧ НОМЕР_1 НГУ зобов`язано: нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна; нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за піднайом (найом) житла за період з 12.10.2015 по 30.04.2016 та з 18.05.2020 по 11.05.2022.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.04.2023 у справі №280/989/23, яке набрало законної сили 11 жовтня 2023 року, ВЧ НОМЕР_1 НГУ зобов`язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за період з 20.11.2009 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №280/9641/24, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 НГУ здійснити перерахунок з 29.01.2020 по 11.07.2022 сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії позивача, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Так, 23.06.2023, на виконання рішення суду у справі № 280/247/23, відповідач виплатив ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 81482,73 грн (після відрахування військового збору та ПДФО зараховано на картковий рахунок позивача кошти у сумі 67967,36 грн), що підтверджується відповідною банківською квитанцією.

Судом також встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.12.2023 у справі № 280/4767/23, яке набрало законної сили 25.01.2024, суд вирішив стягнути з ВЧ НОМЕР_1 НГУ середній заробіток за час затримки при звільненні у розмірі 89156,78 грн (із яких 81 482,73 грн – сума грошової компенсації за неотримане речове майно та 7674,05 грн – сума заборгованості індексації грошового забезпечення, яка була визнана відповідачем). В решті позовних вимог було відмовлено. Відмова обґрунтована тим, що станом на дату ухвалення судового рішення в даній адміністративній справі не були виплачені позивачу кошти за рішеннями суду у справах № 280/247/23, 280/989/23 та №280/9641/24. Під час ухвалення рішення у справі № 280/4767/23 судом були застосовані критерії зменшення розміру відшкодування визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, відповідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

У подальшому, 21.11.2024 частково виконуючи рішення суду у справі № 280/989/23, відповідач, виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 53513,03 грн (після відрахування військового збору зараховано на картковий рахунок позивача кошти у сумі 52710,33 грн), що підтверджується відповідною банківською квитанцією.

05.06.2025, на виконання рішення суду у справі № 280/247/23, відповідач виплатив ОСОБА_1 компенсацію за піднайом житла у сумі 101105,17 грн (після відрахування військового збору зараховано на картковий рахунок позивача кошти у сумі 96049,91 грн), що підтверджується відповідною банківською квитанцією.

12.12.2025, виконуючи рішення суду у справі № 280/9641/24, відповідач виплатив ОСОБА_1 169593,24 грн (після відрахування військового збору зараховано на картковий рахунок позивача кошти у сумі 161208,58 грн), що підтверджується відповідною банківською випискою.

26.01.2026 на виконання рішення суду у справі № 280/989/23, відповідач, виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 79443,91 грн (після відрахування військового збору зараховано на картковий рахунок позивача кошти у сумі 78252,26 грн), що підтверджується відповідною банківською квитанцією.

Вважаючи, що відповідач повинен також нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку за шість місяців, з врахуванням суми виплаченої під час виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.01.2024 у справі № 280/4767/23, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 1-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні.

Водночас така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16.

Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, однак вони врегульовані Кодексом законів про працю України.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14 та в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України враховується судом при вирішення даного спору.

Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У відповідності до статті 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», далі - Закон № 2352-ІХ – набрала чинності 19.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Приписами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 16.07.2020 у справі № 812/1259/17, від 16.07.2020 у справі № 825/1540/17, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 13.08.2020 у справі № 808/610/18.

Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.

За приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Позивач вказує, що на дату закінчення проходження ним військової служби (11.07.2022) у відповідача останній не виплатив у належному розмірі грошове забезпечення (грошова компенсація за неотримане речове майно, грошова компенсація за піднайом (найом) житла, індексацію грошового забезпечення за період, а також у повному обсязі грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразову грошову допомогу при звільнені, премію, з урахування розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на картковий рахунок позивача 23.06.2023, 21.11.2024, 05.06.2025, 12.12.2025, 26.01.2026 було перераховано належні йому суми грошового забезпечення у загальному розмірі 485138,08 грн, що підтверджується виписками про надходження коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 , а також не заперечується відповідачем.

Тобто, фактичний розрахунок при звільненні з позивачем відбувся 26.01.2026.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема його стаття 117, що повністю спростовує доводи відповідача. Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14.

Крім того, суд зазначає, що згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі наведеного, при вирішенні даної справи, судом врахована правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Так, Великою Палатою Верховного Суду у вказаному рішенні визначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на час звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу позивача (11.07.2022) відповідачем не було здійснено з ним повний розрахунок, а тому бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 НГУ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період є протиправною.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 4 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Підпунктом б пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, розрахунковою величиною для визначення середньоденного розміру грошового забезпечення є календарний день.

Відтак обчислення середнього заробітку необхідно здійснювати відповідно до Порядку №100 з урахуванням грошового забезпечення ОСОБА_1 за травень-червень 2022 року (за два останні повні місяці перед звільненням) за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем на вимогу суду надано довідку про середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням (виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення військової частини), відповідно до якої грошове забезпечення позивача за травень 2022 року становило 24652,85 грн; за червень 2022 року становило 24893,51 грн, загалом становить 49546,36 грн.

Позивач вказує, що у розрахунковий період жодних підстав відносити додаткову винагороду до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, про які йдеться в пункті 4 Порядку немає, тому під час розрахунку середнього заробітку відповідач має враховувати додаткову грошову винагороду, яка була виплачена позивачу.

Так, в матеріалах справи міститься довідка від 25.08.2022 №37 про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, яка видана ОСОБА_1 , вбачається, що за травень 2022 року заробітна плата позивача складала 77961,00 грн, за червень 2022 року складала 77961,00 грн.

Суд звертає увагу на пункт 4 Порядку № 100, яким визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);

д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;

ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;

з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;

и) виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;

і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);

й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;

м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму;

н) винагороди державним виконавцям;

о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

Водночас у наданих до суду довідках не вказано, що саме віднесено до переліку виплат, які належать до грошового забезпечення.

Суд зазначає, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 15.03.2018 № 200, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року № 405/31857, до складу грошового забезпечення військовослужбовців (крім курсантів вищих військових навчальних закладів із числа осіб, які не перебували на військовій службі перед зарахуванням на навчання) входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, додаткова винагорода на період воєнного стану, передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», включена до складу грошового забезпечення.

Вказані обставини позбавляють суд можливості здійснити розрахунок середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, з урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових позицій Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведених у рішенні, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом зобов`язання відповідача нарахувати ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні відповідно до Порядку №100 із врахуванням виплаченої позивачу за період травень-червень 2022 року додаткової грошової винагороди на період дії воєнного стану, та здійснити виплату розрахованого середнього заробітку за шість місяців, із урахуванням суми виплаченої під час виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.01.2024 у справі № 280/4767/23.

Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст. 143 КАС України).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судові витрати у відповідності до ст. 139 КАС України не стягуються.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів, України від 08.02.1995 №100, із врахуванням виплаченої позивачу за період травень-червень 2022 року додаткової грошової винагороди на період дії воєнного стану, та здійснити виплату розрахованого середнього заробітку за шість місяців, із урахуванням суми виплаченої під час виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.01.2024 у справі № 280/4767/23.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак