Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №260/981/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 квітня 2026 року м. Ужгород№ 260/981/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить: 1) визнати протиправними рішення від 13.02.2026 р. ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову у звільненні з військової служби ОСОБА_1 ; 2) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що він є військовослужбовцем та проходить військову службу по мобілізації в НОМЕР_1 прикордонному загоні. У зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, 10 лютого 2026 року він звернувся до командування військової частини з рапортом про звільнення з військової служби. До поданого рапорту долучив всі необхідні документи. За результатами розгляду такого рапорту у його задоволенні було відмовлено з мотивів відсутності медичних документів про наявність у дружини онкологічного захворювання відповідно до Міжнародної кваліфікації хвороб. Таке рішення відповідача вважає протиправними, оскільки згідно з абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» наявність дружини із числа осіб з інвалідністю є самостійною підставою для звільнення з військової служби. Конкретизації групи інвалідності при цьому не передбачена.

16 березня 2026 року відповідач подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив. Так, звертає увагу суду на застосування позивачем норм, що стосуються правовідносин під час дії особливого періоду, тобто нерелевантних до спірних правовідносин. Окрім того, вважає, що додані до рапорту медичні документи дружини позивача не підтверджують її онкологічне захворювання відповідно до Міжнародної класифікації хвороб.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що солдат ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) проходить військову службу по мобілізації в ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – НОМЕР_1 прикордонний загін).

Вказана обставина сторонами визнається та не є предметом доказування.

10 січня 2026 року ОСОБА_1 подав на ім`я командира НОМЕР_1 прикордонного загону рапорт, в якому просив звільнити його з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», через сімейні обставини або з інших поважних причин, а саме: необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Повідомив, що його дружина, ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 ) є особою з інвалідністю ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання.

До поданого рапорту долучив, серед іншого, копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААД №061793, індивідуальної програми реабілітації №2160 від 15.07.2024, виписного епікризу №2730/391 від 21.08.2020 та консультаційного висновку №42 від 20.01.2026.

10 лютого 2026 року ОСОБА_1 подав командиру НОМЕР_1 прикордонного загону доповнення до рапорту про звільнення, до якого додаткового долучив наступні документи: виписки з історії хворого №3617/03р. від 02.05.2003, №3617/03р. від 02.05.2003, №6936/04 від 22.07.2004, виписний епікриз з медичної карти №4942/646 від 18.10.2019, відповідь на запит Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експертизи №1228 від 10.10.2024, довідку №49 від 04.02.2026, висновок КНП «Центр первинної медичної допомоги Рожнятівської селищної ради» №115 від 04.02.2026, виписку із медичної карти №540 від 06.02.2026.

За результатами розгляду такого рапорту листом від 13.02.2026 командир НОМЕР_1 прикордонного загону повідомив про неможливість звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з тим, що надані медичні документи на дружину не підтверджують її онкологічного захворювання відповідно до Міжнародної класифікації хвороб (МКХ, ICD) та не надано жодного висновку лікаря-онколога про наявність захворювання, згідно із затвердженим наказом МОЗ України від 05.08.2024 №1359, або виписки із медичної картки хворого (форми №024/о) про хвороби, що підпадають під ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо не звільнення його з військової служби, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Нормами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.

Вказане кореспондується також з положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232).

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону №2232 військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Ч. 3 ст. 1 Закону №2232 передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому була неодноразово продовжена та наразі триває.

Воєнний стан в розумінні положень ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Окрім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII.

Положеннями ст. 22 вказаного законодавчого акту визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, які передбачають, серед іншого, з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів та визначення їх призначення на особливий період.

Відповідно до вимог Закону №2232, на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації в НОМЕР_1 прикордонному загоні.

В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та звернувся до командира НОМЕР_1 прикордонного загону з рапортом про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами, а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю IIІ групи, внаслідок онкологічного захворювання одного з парних органів.

Отже, спірні правовідносини виникли з приводу звільнення з військової служби військовослужбовця, призваного під час мобілізації, у період дії воєнного стану.

Так, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232.

Відповідно до абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232, під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема у разі необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Саме необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок онкологічного захворювання, позивач обґрунтовує поданий до командування НОМЕР_1 прикордонного загону рапорт.

Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону №2232, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно п. 279 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (далі – Положення) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.

У разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення (п. 288 Положення).

Судом встановлено, що дружина позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується копією довідки до акта огляду медико-соціально експертною комісією серії 12 ААД №061793 від 15.07.2024. Причина інвалідності – захворювання з дитинства.

Поряд з цим, відповідно до відомостей листа Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експетизи №1228 від 10.10.2024, інвалідність ОСОБА_2 встановлена внаслідок доброякісного новоутворення (код за МХК-Д 18.0) (акр. спр. 19). Згідно з випискою з історії хвороби №3617/03р. від 02.05.2003, ОСОБА_2 проходила лікування з приводу кавернозної гемангіоми лівої половини грудної клітки з операційним втручанням та видаленням ураженої грудної залози.

Так, відповідно до Національного класифікатора 025:2021 «Класифікатор хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я», гемангіома (код D18) відноситься до доброякісних новоутворень (D10-D36). Тобто наявне в ОСОБА_2 захворювання, внаслідок якого їй було встановлено інвалідність, не є онкологічним захворюванням.

Не виявлення в дружини позивача онкологічного захворювання під час перебування на стаціонарному лікуванні у період з 31.01.2026 по 06.02.2026 підтверджується також випискою із медичної картки хворого хірургічного відділення №540, долученого ОСОБА_1 до матеріалів рапорту.

В свою чергу абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232 передбачає звільнення з військової служби під час дії воєнного стану саме у випадку здійснення військовослужбовцем догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання.

Будь-яких доказів виявлення в ОСОБА_2 онкологічного захворювання, що б передбачало право на звільнення з військової служби на підставі абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232, позивач до матеріалів справи не долучив. В свою чергу суд не наділений повноваженнями самостійно визначати діагноз особи, а тому при прийнятті рішення повинен керуватися наявними в матеріалах справи доказами.

З огляду на викладене, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 належить до числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, суд вважає, що ОСОБА_1 при поданні рапорту не надав всіх документів, які б підтверджували наявність підстав для звільнення на підставі абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232.

Отже, відмовляючи позивачу в звільненні з військової служби, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України.

При цьому суд відхиляє посилання представника позивача на те, що норми ст. 26 Закону №2232 передбачають право військовослужбовця на звільнення з військової служби у разі наявності дружини із числа осіб з інвалідністю незалежно від її групи, оскільки чинна на момент виникнення спірних правовідносин редакції Закону таких положень не містить.

Суд звертає увагу представника позивача на те, що Законом України від 11.04.2024 №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (що набрав чинності 18.05.2024) ст. 26 Закону №2232 була викладена в новій редакції, яка й підлягає застосуванню в даному випадку. Відповідно до такої редакції ст. 26 Закону №2232, право військовослужбовця на звільнення з військової служби пов`язане саме із групою інвалідності дружини (І або ІІ) або ж встановлення інвалідності III групи внаслідок онкологічного захворювання.

Отже, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд не вирішує питання розподілу судових витрат у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код – НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяР.О. Ващилін