Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №160/4378/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 рокуСправа №160/4378/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-МАРКЕТ” в особі представника Колінко Юлії Миколаївни до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,-

ВСТАНОВИВ:

25.02.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 24.02.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-МАРКЕТ” в особі представника Колінко Юлії Миколаївни до Державної податкової служби України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 18.11.2025 року №6164/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про те, що оскаржувана ІПК суперечить нормам чинного законодавства та змісту оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором (далі – ПДФО та ВЗ), а відтак підлягає скасуванню. Позивач зауважує, що в запиті ТОВ «АТБ-маркет» на надання ІПК було чітко висвітлено умови та обставини, стосовно оподаткування яких позивач звертався для отримання ІПК, зокрема, послуги перевезення та проживання працівників необхідні для забезпечення господарської діяльності підприємства, передбачені умовами Колективного договору, відповідні витрати включаються до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Жодного практичного роз`яснення з урахуванням саме конкретних умов запиту в оскаржуваній ІПК не міститься. В той же час надання індивідуальної податкової консультації є не лише правом, а й обов`язком контролюючого органу, спрямованим на забезпечення публічного інтересу - формування правової визначеності у відносинах між державою та платниками податків. Уникнення відповіді на конкретно сформульоване питання порушує цей баланс і суперечить меті, задля якої закон передбачив можливість звернення за консультацією. Податкова консультація, яка не містить конкретного висновку з урахуванням зазначених обставин, не виконує своєї функції як роз`яснення контролюючого органу і не дає змоги платнику податків отримати захист у вигляді правової визначеності та запобігання негативним наслідкам у вигляді санкцій за можливе порушення податкового законодавства. Отже, позивач вважає оскаржувану ІПК необґрунтованою та протиправною, оскільки вона не містить: належний опис питання, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків; обґрунтування застосування норм законодавства; висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства. Тобто оскаржувана ІПК не відповідає вимогам пункту 52.3 статті 52 ПКУ і не може вважатись належним чином наданою письмовою індивідуальною податковою консультацією. Для належної відповіді на поставлене питання відповідач мав проаналізувати фактичні обставини у поєднанні з приписами діючого податкового законодавства, однак контролюючий орган обмежився лише цитуванням норм податкового законодавства, а висновок при цьому зроблено без врахування даних приписів, а також інших приписів законодавства та наведених обставин в запиті, в зв`язку із чим надану відповідь не можна вважати конкретною та вичерпною відповіддю на поставлені позивачем питання. Оскаржувана ІПК складається виключно із цитат законодавства і спірного висновку. Те, що висновок присутній, ніяк не пояснює його походження, оскільки він прямо суперечить чітким приписам законодавства та викладеним в запиті про надання ІПК обставинам. При цьому те, що зміст податкової консультації зведений до цитування положень ПКУ, не є роз`ясненням поставленого питання. Відповідно оскаржувана ІПК покладає на позивача обов`язок утримати податок з доходів фізичних осіб та військовий збір в ситуації, яка за законом не вимагає таких дій, що призводить до додаткових фінансових витрат на сплату податків і може призвести до притягнення до фінансової відповідальності.

05.03.2026 року від представника Державної податкової служби України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив про те, що відповідач виконав вимоги статті 52 ПК України та надав позивачу податкову консультацію, яка містить необхідну інформацію і надає відповідь на зазначені у зверненні питання щодо нарахування відповідно до чинних вимог ПК України. Відтак, висновки спірної ІПК з порушеного позивачем питання цілком узгоджуються із закріпленим статтею 19 Основного Закону принципу імперативності права «дозволено все, що закріплено в законі» та дотриманням приписів частини 2 статті 2 КАС України. При цьому, не виправдання прийнятою ДПС спірною ІПК сподівань та очікування позивача з приводу порушених питань не є підставою для визнання такої консультації протиправною. ДПС вважає, що вищезазначені норми ПК України, встановлюють, що податкова консультація може бути визнана недійсною виключно у тому випадку, коли вона суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, що в даному випадку не мало місця, а також існує норма закону, котра вказує на інакше застування певного податкового механізму. Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація дає індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 26.02.2026 року передана судді Пруднику С.В.

02.03.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду.

09.03.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника Державної податкової служби України Поліщука Олександра Олександровича про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що листом №М-2025-5670 від 06.11.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» відповідно до ст.52 Податкового кодексу України звернулася до Державної податкової служби України із запитом про надання індивідуальної податкової консультації в зв`язку з наступним. Згідно колективного договору ТОВ «АТБ-МАРКЕТ», при наявності у підприємства фінансової можливості, за рішенням керівника Підприємства, передбачено: безкоштовне надання приміщень для тимчасового проживання працівників, при направленні їх у зв`язку з виробничою необхідністю до іншого населеного пункту; безкоштовне перевезення працівників до місця роботи та у зворотному напрямку. Видано відповідні розпорядчі документи стосовно організації та реалізації вищезазначених питань з метою забезпечення нормальної господарської діяльності підприємства. Послуги перевезення забезпечують сторонні організації на підставі договорів із підприємством, затверджено графіки перевезень та маршрути. Працівник вправі скористатися послугами перевезення, але не зобов`язаний. Обсяг отримання послуги не можна ідентифікувати за певною конкретною особою. Забезпечення житлом відбувається шляхом безоплатного надання приміщень співробітникам для проживання, при цьому орендарем у відносинах зі сторонніми особами виступає саме підприємство (тобто жодних коштів і компенсацій працівники не отримують). Політика Підприємства щодо ціноутворення у роздрібній торгівлі унормована через закріплення наказом порядку формування розміру торгівельної націнки на товар, яка установлюється на рівні, що забезпечує покриття, зокрема, адміністративних, збутових, інших операційних витрат та отримання запланованого розміру прибутку.

З урахуванням наведеного, позивач просив надати йому індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи є безоплатні надання працівникам приміщень для тимчасового проживання при направленні їх у зв`язку з виробничою необхідністю до іншого населеного пункту, а також перевезення працівників до/з місця роботи об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором за наведених в запиті умов, зокрема, перевезення та проживання працівників:

- необхідні для забезпечення господарської діяльності підприємства; - передбачені умовами Колективного договору;

- відповідні витрати включаються до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг;

- послуги перевезення надаються стороннім перевізником, обсяг отримання послуги не можна ідентифікувати за певною конкретною особою;

- житло безоплатно надається співробітникам для проживання без отримання жодних коштів та компенсацій, орендарем у відносинах зі сторонніми особами виступає саме підприємство?

2. Чи потрібно нараховувати ЄСВ в зв`язку з безоплатним наданням приміщень для тимчасового проживання працівників та перевезенням працівників за наведених в запиті умов?

У відповідь на запит Державна податкова служба України листом від 18.11.2025 №6164/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК надала індивідуальну податкову консультацію, відповідно до якої: «у разі якщо юридичною особою (роботодавцем) за власний рахунок орендується житлове приміщення з метою тимчасового проживання працівників, а також оплачуються послуги з перевезення працівників орендованим транспортом, то дохід у вигляді вартості наданих послуг включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах. При цьому зазначені доходи не є базою нарахування єдиним внеском». Отже, позиція ДПСУ полягає в тому, що вартість послуг перевезення до/з місця роботи та послуг проживання в разі направлення до іншого населеного пункту, які відповідно до колективного договору надаються працівникам за рахунок підприємства, є додатковим благом працівників та оподатковуються податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Позивач не оскаржує висновки наданої індивідуальної податкової консультації (далі - оскаржувана ІПК) в частині єдиного внеску.

Вважаючи індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 18.11.2025 року №6164/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК протиправною та безпідставною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходив із такого.

Відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі – ПК України).

Податковим кодексом України визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Як вбачається з позовної заяви ТОВ «АТБ-маркет» просить визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію від 18.11.2025 № 6164/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК, видану Державною податковою службою України.

Підставою звернення до суду є те, що позивач вказує про невідповідність висновків ДПС України викладених в індивідуальній податковій консультації вимогам чинного законодавства.

Варто зазначити, що Державною податковою службою України за результатами розгляду запиту ТОВ «АТБ-маркет» про надання індивідуальної податкової консультації, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – ПК України) було надано індивідуальну податкову консультацію 18.11.2025 № 6164/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК, керуючись статтею 52 та підпунктом «в» підпункту 69.41.3 підпункту 69.41 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

ТОВ «АТБ-маркет» у зверненні повідомило, що колективним договором позивача, при наявності у Товариства фінансової можливості та за рішенням керівника Товариства, передбачено: безкоштовне надання приміщень для тимчасового проживання працівників при направленні їх у зв`язку з виробничою необхідністю до іншого населеного пункту; безкоштовне перевезення працівників до місця роботи та у зворотньому напрямку.

Видано відповідні розпорядчі документи стосовно організації та реалізації вищезазначених питань з метою забезпечення нормальної господарської діяльності ТОВ «АТБ-маркет».

Послуги перевезення забезпечують сторонні організації на підставі договорів із ТОВ «АТБ-маркет», затверджено графіки перевезень та маршрути. Працівник вправі скористатися послугами перевезення, але не зобов`язаний. Обсяг отримання послуги не можна ідентифікувати за певною категорією осіб.

Забезпечення житлом відбувається шляхом безоплатного надання приміщень співробітникам для проживання, при цьому орендарем у відносинах зі сторонніми особами виступає саме ТОВ «АТБ-маркет» (тобто жодних коштів і компенсацій працівники не отримують).

Таким чином, платник податків просив надати індивідуальну податкову консультацію з питань: 1. Чи є безоплатне користування працівниками приміщень для тимчасового проживання при направленні їх у зв`язку з виробничою необхідністю до іншого населеного пункту, а також перевезення працівників до/з місця роботи, об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором за наведених в запиті умов, зокрема, перевезення та проживання працівників: необхідні для забезпечення господарської діяльності підприємства; передбачені умовами Колективного договору; відповідні витрати включаються до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг; послуги перевезення надаються стороннім перевізником, обсяг отримання послуги не можна ідентифікувати за певною конкретною особою; житло безоплатно надається співробітникам для проживання без отримання жодних коштів та компенсацій, орендарем, у відносинах зі сторонніми особами виступає саме підприємство? 2. Чи потрібно нараховувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) в зв`язку з безоплатним наданням приміщень для тимчасового проживання працівників та перевезенням працівників за наведених в запиті умов? Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV ПК України, відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 якого об`єктом оподаткування фізичної особи – резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного річного оподатковуваного доходу платника податків встановлено пунктом 164.2 статті 164 ПК України.

Так, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема: дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 ПК України) у вигляді: вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (підпункт «а» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України); вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 ПК України. Не є додатковим благом сума знижки звичайної ціни (вартості) при продажу (відчуженні) на користь платника податків житлової нерухомості, набутої у власність внаслідок звернення стягнення на таке майно за договорами іпотеки, що забезпечує кредит, наданий в іноземній валюті (підпункт «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України); інші доходи, крім зазначених у статті 165 ПК України (підпункт 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України).

Згідно з пунктом 167.1 статті 167 ПК України ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 статті 167 ПК України).

Також вказані доходи для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, є об`єктом оподаткування військовим збором (підпункт 1.2 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, – 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому статтею 168 ПК України і підпунктом 1.4 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 якої податковий агент, визначення якого наведено у підпункті 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок (військовий збір) із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку (збору), визначену статті 167 ПК України та підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (пункт 1 частини першої статті 7 Закону № 2464).

Згідно з частиною сьомою статті 7 Закону № 2464 передбачено, що Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, який містить, зокрема, витрати на перевезення працівників до місця роботи як власним так і орендованим транспортом(крім оплати праці водіїв).

Враховуючи викладене, у разі якщо юридичною особою (роботодавцем) за власний рахунок орендується житлове приміщення з метою тимчасового проживання працівників, а також оплачуються послуги з перевезення працівників орендованим транспортом, то дохід у вигляді вартості наданих послуг включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

При цьому зазначені доходи не є базою нарахування єдиним внеском.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 ПК України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

У відповідності до пункту 52.1 статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункту 52.2 статті 52 ПК України).

Згідно з пунктом 52.3 статті 52 ПК України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Приписами пункту 52.4 статті 52 ПК України передбачено, що індивідуальні податкові консультації надаються: в усній формі - контролюючими органами та державними податковими інспекціями; у письмовій формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Отже, індивідуальна податкова консультація (допомога контролюючого органу) надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта у межах їхньої компетенції з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому така консультація надана. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

При цьому, обов`язковими складовими письмової податкової консультації є: опис питань, що порушуються платником податків; обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків; висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства. Наявність чи відсутність цих складових у своїй сукупності надають підстави для висновку про належність письмового документа до податкової консультації.

Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №826/2032/16 та від 22.10.2019 у справі №520/10111/18.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідач виконав вимоги статті 52 ПК України та надав позивачу податкову консультацію, яка містить необхідну інформацію і надає відповідь на зазначені у зверненні питання щодо нарахування відповідно до чинних вимог ПК України.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, висновки спірної ІПК з порушеного Позивачем питання цілком узгоджуються із закріпленим статтею 19 Основного Закону принципу імперативності права «дозволено все, що закріплено в законі» та дотриманням приписів частини 2 статті 2 КАС України.

Зазначена позиція ДПС цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду (постанова від 15.05.2019 року у справі № 825/1496/17), згідно якої «рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом.

Відповідний висновок ґрунтується на положеннях статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи викладене, Суд дійшов висновку, що відповідачу при реалізації владних управлінських функцій необхідно застосовувати ту норму права, яка була чинною на момент прийняття спірних рішень, що було дотримано контролюючим органом в межах спірних правовідносин».

Таким чином, висновки спірної ІПК є обґрунтованими та жодним чином не протирічать положенням чинного законодавства України.

При цьому, не виправдання прийнятою ДПС спірною ІПК сподівань та очікування позивача з приводу порушених питань не є підставою для визнання такої консультації протиправною.

Крім того, в контексті положень статей 14 та 52 Податкового кодексу України податкові консультації не мають сили нормативно-правового акта, а тому не можуть вступати в конкуренцію з іншими рішеннями (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень, оскільки за юридичною природою є відмінними від останніх.

Така форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних суб`єктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обов`язки, а також, не є обов`язковою для виконання.

Необхідною ознакою податкової консультації, як предмета оспорювання в судовому порядку, є її відповідність визначенню рішення (акту) суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України, зокрема, породження юридичних наслідків для кола суб`єктів, яким це рішення адресовано.

Втім, матеріали справи не містять доказів та обґрунтувань позивача щодо порушень спірною ІПК його прав та законних інтересів, у тому числі й у практичному її застосуванні.

В той же час, як відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу і України на платника податку покладено обов`язок сплачувати податки та збори у строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної сплати.

З 01.01.2021 року абзац перший та абзац другий пункту 53.1 статті 53 виключено з ПК України відповідно до яких не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до ІПК, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована.

Положення абзацу першого цього пункту застосовуються до індивідуальної податкової консультації, за умови що вона зареєстрована в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій.

Поряд з цим, з 01.01.2021 набрали чинності зміни до статті 112 ПК України, де визначено, що обставинами, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, зокрема, є вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою, яка діяла у відповідності до індивідуальної податкової консультації, наданої такому платнику податків у паперовій або електронній формі, за умови, що така консультація зареєстрована в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, або до узагальнюючої податкової консультації та/або до висновку об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права, від якого в подальшому було відступлено (підпункт 112.8.2 пункту 112.8 статті 112 Податкового кодексу).

При цьому, надаючи податкову консультацію, податковий орган не створює нової правової норми, а лише надає роз`яснення конкретному платнику податків з конкретної норми закону, тому податкові консультації не мають сили нормативно-правового акта та не можуть вступати в конкуренцію з іншими рішеннями (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень, оскільки за юридичною природою є відмінними від останніх.

Позивач стверджує про те, що відповідач надав податкову консультацію, що не відповідає закону.

Однак, суд не може погодитись з таким твердженням позивача, оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідач виконав вимоги статті 52 ПК України та надав позивачу податкову консультацію, яка містить посилання на норми ПК України, що регулюють ці відносини, не суперечить їх змісту.

Суд вважає, що вищезазначені норми ПК України, встановлюють, що податкова консультація може бути визнана недійсною виключно у тому випадку, коли вона суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, що в даному випадку не мало місця, а також існує норма закону, котра вказує на інакше застування певного податкового механізму.

Отже, відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація дає індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-МАРКЕТ”.

Враховуючи відмову у задоволені позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-МАРКЕТ” в особі представника Колінко Юлії Миколаївни до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації – відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник