Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №120/13627/24 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 квітня 2026 р. Справа № 120/13627/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (далі - відповідач 1 ) Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії №023830030529 від 23.09.2024 йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком. Підставою відмови зазначено відсутність необхідного страхового стажу внаслідок не зарахування до страхового стажу позивача наступних періодів роботи: з 07.02.1994 по 22.09.1995 - оскільки наказ про звільнення не співпадає з датою звільнення; період роботи з 26.12.1995 по 18.03.1996 - неможливо ідентифікувати печатку підприємства, що засвідчувало факт звільнення; періоди роботи з 26.04.1996 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 23.07.2007 на території російської федерації, оскільки з 01 січня 2023 року припинено участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що порушує його права на пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Представником відповідача 2 подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зазначає, що позивачу не зараховано до страхового стажу наступні періоди роботи: з 07.02.1994 по 22.09.1995 - оскільки наказ про звільнення не співпадає з датою звільнення; період роботи з 26.12.1995 по 18.03.1996 - неможливо ідентифікувати печатку підприємства, що засвідчувало факт звільнення; періоди роботи з 26.04.1996 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 23.07.2007 на території російської федерації, оскільки з 01 січня 2023 року припинено участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Вік позивача на момент звернення становить 59 років 11 місяців 20 днів. Страховий стаж становить 26 років 5 місяців 12 днів, при необхідному 31 рік. У зв`язку з відсутністю у позивача страхового стажу необхідної тривалості, представник відповідача вважає, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Відтак, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу у позивача, представник відповідача 2 вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.

Представником відповідача 1 відзив на позовну заяву не подано.

Копію ухвали ( документ в електронному вигляді ) було надіслано одержувачу Головному управлінню Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області в його електронний кабінет та доставлено 16.10.2024 о 20:26, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Проте, у встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву не подано, як і не надходило до суду заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву.

Згідно з положеннями ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином, виходячи з вищенаведених положень КАС України, суд приходить до висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, а відтак суд вважає за можливе здійснити розгляд справи в письмовому провадженні, за наявними в ній матеріалами.

Суд, з`ясувавши доводи сторін, викладені в поданих заявах по суті справи, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що згідно з відомостями з трудової книжки НОМЕР_1 від 24.11.1981, яка видана на ім`я ОСОБА_1 , та згідно з відомостями вкладиша до трудової книжки НОМЕР_2 від 27.02.2006, позивач з 17.11.1981 по 02.11.1982 працював слюсарем у Дніпродзержинському будинкобудівельному комбінаті; з 13.11.1982 по 03.12.1984 – проходив службу в рядах радянській армії; з 21.01.1985 по 17.06.1988 працював на Дніпродзержинському металургійному заводі; з 15.12.1988 по 13.01.1989 - позивач працював бетонщиком другого розряду в Ялтинському Укрмонолітспецбуді; з 09.03.1989 по 26.05.1989 - підручником сталевара мартенівської печі третього, четвертого розряду на Дніпродзержинському металургійному комбінаті; з 11.08.1989 по 09.02.1990 - вантажником; з 12.03.1990 по 01.12.1991 позивач працював на Дніпровському металургійному комбінаті; з 21.07.1992 по 16.08.1993 в Спільному радянсько-швейцарському підприємства "Демос"; з 30.08.1993 по 10.11.1993 слюсарем по ремонту автомобілів третього розряду; 22.07.1994 по 22.09.1995 позивач працював слюсарем п"ятого розряду по ремонту обладнання; з 26.12.1995 по 18.03.1996 працював слюсарем п`ятого розряду на Птахофабриці; з 26.04.1996 по 30.11.1999 позивач працював на Норильському гірничо-металургійному комбінаті; з 01.12.1999 по 31.10.2006 - у відкритому акціонерному товаристві "Норильська гірнича компанія" Заполярний філіал; з 01.11.2006 по 13.08.2008 позивач працював в ТОВ "Норильськнікельремонт"; з 08.12.2009 зарахований до Казенного науково-виробничого об`єднання "Форт" МВС України. Крім того, з 24.09.2008 по 13.08.2008 позивач працював слюсарем-ремонтником п`ятого розряду; з 14.08.2008 по 30.10.2009 позивач працював слюсарем-ремонтником за трудовим договором у приватного підприємця ОСОБА_2 .

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України 16.09.2024 року з заявою про призначення пенсії за віком.

На час звернення до пенсійного органу позивач досяг віку 59 років 11 місяців 20 днів.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області №023830030529 від 23.09.2024, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Підставою відмови вказано відсутність необхідного страхового стажу, при цьому пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача наступні періоди роботи: з 07.02.1994 по 22.09.1995 - оскільки наказ про звільнення не співпадає з датою звільнення; з 26.12.1995 по 18.03.1996 - неможливо ідентифікувати печатку підприємства, що засвідчувало факт звільнення; з 26.04.1996 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 23.07.2007 на території російської федерації, оскільки з 01 січня 2023 року припинено участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

При цьому зазначено, що страховий стаж позивача становить 26 років 5 місяців 12 днів, а необхідний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", становить 31 рік.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що порушує його права на пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами в справі, суд керується таким.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

Матеріали справи свідчать, що досягнувши віку 59 років 11 місяців 20 днів позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком по досягненні 60 років, додавши до неї необхідні документи.

Разом з тим, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області №023830030529 від 23.09.2024, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком в зв"язку з недостатністю страхового стажу.

При цьому пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача наступні періоди роботи: з 07.02.1994 по 22.09.1995 - оскільки наказ про звільнення не співпадає з датою звільнення; з 26.12.1995 по 18.03.1996 - неможливо ідентифікувати печатку підприємства, що засвідчувало факт звільнення; з 26.04.1996 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 23.07.2007 на території російської федерації, оскільки з 01 січня 2023 року припинено участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Надаючи оцінку посиланням відповідача на те, що наказ про звільнення не співпадає з датою звільнення, а також на нечитабельність печатки підприємства, що засвідчувало факт звільнення позивача, у трудовій книжці, як на підставу для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу позивача, суд зауважує таке.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).

Відповідно до п. 1 Порядку, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Положення пункту 1.5 Інструкції 1.5. вказують, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, не може впливати на його особисті права.

Вищенаведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Відтак суд не погоджується з діями відповідача щодо неврахування спірних періодів роботи в страховий стаж позивача, з підстав вказаних в рішенні № 023830030529 від 23.09.2024.

При цьому суд наголошує, що відповідні періоди роботи належним чином відображені в трудовій книжці позивача, а оскаржуване рішення не містить обґрунтування чому наявний трудовий стаж позивача не може бути підтверджений саме на підставі відповідних записів у трудовій книжці.

Матеріали справи свідчать та встановлено судом, що записи про періоди роботи позивача з 07.02.1994 по 22.09.1995 та з 26.12.1995 по 18.03.1996 містяться в його трудовій книжці НОМЕР_1 від 24.11.1981 року.

Крім того, слід зауважити, що записи про спірні періоди роботи не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Отже, відсутні підстави для неврахування вказаних періодів при визначенні страхового стажу позивача.

Суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання призначення пенсії.

Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 в справі № 677/277/17.

Враховуючи наведене, суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний підтверджений стаж роботи особи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що наданими доказами підтверджується трудовий стаж позивача з 07.02.1994 по 22.09.1995 та з 26.12.1995 по 18.03.1996, а записи у трудовій книжці НОМЕР_1 від 24.11.1981 року є достатніми для зарахування до страхового стажу позивача відповідних вищезазначених періодів роботи.

Щодо неврахування пенсійним органом до страхового стажу позивача періодів роботи з 26.04.1996 по 30.11.1999 та з 01.12.1999 по 23.07.2007 на території російської федерації, оскільки з 01 січня 2023 року припинено участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Європейська соціальна хартія ратифікована Законом України “Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)” від 14.09.2006 № 137-V, у пункті 4 статті 12 Розділу ІІ визначає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: - рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін; надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.

На виконання взятих на себе зобов`язань у статті 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-ХІІ закріплено, що іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Аналогічне положення міститься і в частині 2 статті 4, частині 4 статті 8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення” від 09.07.2003 № 1058- IV.

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону № 1058- IV питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Тож при вирішенні питання зарахування до стажу періодів роботи, набутих на території російської федерації до 01.01.2023, слід керуватися Угодою між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 та Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, які були чинними на момент набуття позивачем спірного стажу роботи.

Згідно з ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі – Угода), пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Ст. 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Відповідно до ст. 6 Угоди, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди).

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.

Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до ст. 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні та обчисленні пенсії.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України “Про міжнародні договори України” визначено, що припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України “Про міжнародні договори України” припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення” постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року, за якою Україна вийшла з Угоди з 19 червня 2023 року.

В свою чергу, 24 червня 2023 року прийнято постанову Кабінету Міністрів України “Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн” №639, за якою Угода припинила свою дію для України з 04 липня 2023 року.

Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Підсумовуючи суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

При цьому, як встановлено судом, трудова діяльність позивача на території російської федерації мала місце з 26.04.1996 по 30.11.1999 та з 01.12.1999 по 23.07.2007, тобто в періоди до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022.

04.02.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №107 “Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав” в п.1 якої вказано, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Як свідчать матеріали справи, згідно з записами трудової книжки, виданої на ім`я ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 24.11.1981 р. та згідно вкладишу до трудової книжки НОМЕР_2 позивач у період з 26.04.1996 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 23.07.2007 працював на підприємствах російської федерації в місті Норильськ в Заполяр`ї.

Як вже зазначалось вище, згідно з ст. 11 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

Таким чином, на переконання суду, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, документи, видані громадянам для призначення пенсії державами-учасницями Угоди не потребують легалізації.

Крім того, надана територіальним пенсійним органам та долучена до матеріалів справи трудова книжка ( копія ), а також вкладиш до трудової книжки позивача не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу роботи та, відповідно, визначення права на пенсію, з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з останньою.

Відтак суд не погоджується з діями відповідача щодо не зарахування спірних періодів роботи з 26.04.1996 по 30.11.1999 та з 01.12.1999 по 23.07.2007 згідно з записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.11.1981 р. та згідно з вкладишем до трудової книжки НОМЕР_2 , в страховий стаж позивача, з підстав вказаних в рішенні № 023830030529 від 23.09.2024.

При цьому суд наголошує, що відповідні періоди роботи належним чином відображені в трудовій книжці позивача, а також у вкладиші до трудової книжки, а оскаржуване рішення не містить обґрунтування чому наявний трудовий стаж позивача не може бути підтверджений саме на підставі відповідних записів у трудовій книжці.

Матеріали справи свідчать, що записи про періоди роботи позивача з 26.04.1996 по 30.11.1999 та з 01.12.1999 по 23.07.2007 містяться в його трудовій книжці НОМЕР_1 від 24.11.1981 р. та у вкладиші до трудової книжки НОМЕР_2 і їх внесення не дає підстав сумніватися в їх достовірності ( такі записи не містять виправлень, підтирань, інших застережень ). Отже, відсутні підстави для не врахування вказаних періодів роботи при визначенні страхового стажу позивача.

Підсумовуючи, суд зазначає, що з урахуванням визнаного пенсійним органом страхового стажу позивача - 26 років 5 місяців 12 днів, а також з урахуванням періодів роботи, які відповідно до вищенаведеного рішення суду підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача ( 07.02.1994 по 22.09.1995, з 26.12.1995 по 18.03.1996, з 26.04.1996 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 23.07.2007), позивач має необхідний страховий стаж ( понад 31 рік ), визначений ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Оскільки на час звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії позивач досяг віку 59 років 11 місяців 20 днів, отже позивач відповідає встановленим законом вимогам для призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 023830030529 від 23.09.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з частинами 1-2 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Вирішуючи з якої дати позивач має право на призначення пенсії, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки, позивач досяг 60 років 26.09.1964, а звернення до Пенсійного органу з заявою про призначення пенсії відбулось 16.09.2024, тобто в межах строку визначеного п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, то призначення пенсії має відбутися з 27.09.2024 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).

Водночас, вирішуючи спір в частині зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу, призначити та виплачувати пенсію за віком суд зазначає, що відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, рішення якого позивач оскаржує як протиправне.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо зарахування спірного періоду та призначення пенсії позивачу згідно з Законом №1058-IV має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача від 16.09.2024, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 у подібних правовідносинах.

Тож, суд, з метою захисту прав позивача, доходить висновку, що похідна вимога позивача підлягає задоволенню шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити з 27.09.2024 року пенсію позивачу відповідно до Закону №1058, зарахувавши до страхового стажу у повному обсязі періоди роботи з 07.02.1994 по 22.09.1995, з 26.12.1995 по 18.03.1996, з 26.04.1996 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 23.07.2007.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 023830030529 від 23.09.2024, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 27 вересня 2024 року пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 07.02.1994 по 22.09.1995, з 26.12.1995 по 18.03.1996, з 26.04.1996 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 23.07.2007.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області сплачений при звернені до суду судовий збір у сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Січеславська Набережна, 17, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 21910427), Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна