Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №202/7612/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2839/26 Справа № 202/7612/25 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.

за участю секретаря судового засідання — Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства “Міан” на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпра від 25 листопада 2025 року, про закриття провадження, у складі судді Бєсєда Г.В. у цивільній справі № 202/7612/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства “Міан” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2025 року ТОВ “Міан” звернулося через суд із позовом, пред`явленим до ОСОБА_2 , на предмет стягнення стягнення заборгованості, обґрунтовуючи це тим, що ОСОБА_1 працював на посаді генерального директора ТОВ «НВП Міан» з 05 квітня 2018 року по 01 квітня 2021 року згідно протоколу Загальних зборів учасників № 1 від 05 квітня 2018 року, наказу № 1-ок від 10 квітня 2018 року, протоколу Загальних зборів учасників № 01/04/2021 від 01 квітня 2021 року, наказу № 1-ок від 01 квітня 2021 року. Згідно з посадовими обов`язками, статуту позивача, відповідач був зобов`язаний здійснювати управління підприємством, забезпечувати його стабільну роботу та збереження майна. Позивачем було недоплачене до бюджету військового збору на суму 3619, 90 грн. Цю суму списано з рахунку підприємства, а податок не сплачено. Відповідач своїми діями завдав шкоди позивачу, через такі дії відповідача позивач зазнав збитків. У добровільному порядку відповідач заборгованість не погашає, що стало підставою для захисту порушених майнових прав позивача по суду.

Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпра від 25 листопада 2025 року провадження у справі за позовною заявою ТОВ НВП «Міан» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості — закрито з підстав порушення юрисдикційної підсудності розгляду цієї справи та належність такого розгляду цього спору господарським судом (а.с.47-50).

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ТОВ НВП “Міан” подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду по суті спору, обґрунтовуючи це тим, що відповідач, як генеральний директор Товариства, також є і кінцевим бенефіціарним власником ТОВ “Сімплекс”, куди і перераховувались кошти замість потрібного податкового номеру ТОВ “НВП “Міан”, тобто, відповідач зловживав своїми повноваженнями та перераховував кошти сам собі. Однак, після звільнення його з посади подібні платежі припинились. На претензію скаржника відповідач не відреагував та борг у 3619,90 грн не сплатив. Скаржник вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що затягує розгляд справи по суті, а підстави для звернення з цим позовом до господарського суду відсутні.

ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення по суті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Закриваючи провадження в даній справі на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, а мають вирішуватись господарським судом за правилами господарського судочинства, враховуючи, що спір виник між юридичною особою та її посадовою особою, тобто, генеральним директором, який і є такою посадовою особою, як то передбачено ст. 20 ГПК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ НВП «Міан» є юридичною особою та діє на підставі Статуту ТОВ НВП «Міан», затвердженого рішенням загальних зборів учасників, оформленим протоколом № 1 від 05 квітня 2018 року.

Згідно з пунктом 5.5. Статуту ТОВ НВП «Міан» в товаристві створюється одноособовий виконавчий орган - Генеральний директор. Генеральним директором Товариства може бути Учасник та/або особа, яка не є Учасником Товариства. Генеральний директор вирішує усі питання діяльності Товариства, за виключенням тих, що належать до виключної компетенції Загальних зборів Учасників. Загальні збори Учасників Товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції Генерального директора.

Отже, генеральний директор ТОВ НВП «Міан» є посадовою особою товариства та його виконавчим органом, здійснює управління поточною діяльністю товариства після обрання (призначення) на цю посаду.

Судом першої інстанції також встановлено, що позивачу завдано збитків унаслідок помилки при перерахуванні платежів в якості сплати військового збору.

Суд першої інстанції вважав встановленим, що правовідносини, які виникли між ТОВ НВП «Міан» та ОСОБА_1 щодо відшкодування збитків, стосуються дій або бездіяльності відповідача під час здійснення своїх повноважень як посадової особи. Вказані правовідносини за своєю суттю є господарськими, хоч і виявлені після звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора цього товариства.

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати

між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних

видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.

Так, згідно з п. 12 ч. 1 ст. 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах. Послідовна практика Верховного Суду свідчить, що спори між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями такої посадової особи, підлягають розгляду в порядку позовного провадження за правилами господарського судочинства.

Про таке зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 910/2301/24.

З метою формування єдності судової практики щодо юрисдикції спорів між юридичною особою та її посадовою особою (зокрема, посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями такої посадової особи КГС ВС передавалися на розгляд ВП ВС справи № Б15/101-08 та № 910/12217/19, за результатом розгляду яких були ухвалені постанови від 22.10.2019 та від 14.04.2020. ВП ВС виснувала, що спори між власником (учасником, акціонером) юридичної особи та посадовою особою цієї юридичної щодо відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями або бездіяльністю посадової особи, поданим власником (учасником, акціонером) в інтересах юридичної особи, підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.

Аналогічні висновки висловлені також у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі №902/183/22.

Судом першої інстанції у даній справі вірно встановлено, що відповідач, як генеральний директор ТОВ НВП «Міан», є посадовою особою товариства та його виконавчим органом, здійснює управління поточною діяльністю товариства після обрання (призначення) на цю посаду, що узгоджується і з положеннями Статуту товариства.

Вирішуючи питання про віднесення даного спору до господарського судочинства, суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

П. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Також, колегія суддів наголошує, що за правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №454/1675/16, зазначено, що Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК, ГК, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначенастаттею 20 ГПК України.

Так, у пункті 12 частини першої цієї статті передбачено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

Таким чином, виходячи з суб`єктного складу сторін, як юридичної особи та її посадової особи, предмету позову – відшкодування шкоди, завданою її посадовою особою, судом першої інстанції, з чим повністю погоджується і колегія суддів, встановлено, що заявлені позовні вимоги не належать до розгляду судом загальної юрисдикції, а підлягають розгляду господарським судом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, доводи апеляційної скарги висновок суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів та обставин у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку при закриття провадження за п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, а інші доводи скаржника в апеляційній скарзі є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив суб`єктний склад сторін, предмет спору, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам як матеріального, так і процесуального закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства “Міан” — залишити без задоволення.

Ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпра від 25 листопада 2025 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “07” квітня 2026 року.

Повний текст постанови складено “15” квітня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю.Петешенкова

М.О.Макаров