Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №204/12292/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4192/26 Справа № 204/12292/23 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Городничої В.С., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , Дніпровська міська рада, Відділ у м. Дніпрі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Чечелівської районної у м. Дніпрі ради,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 02 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Чудопалова С.В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023року ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього на день подання позову ОСОБА_1 подала позов в суд проти ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради, Відділу у м. Дніпрі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, в якому вимагала визнати недійсним рішення органу місцевого самоврядування щодо виділення земельної ділянки площею 0,0724га по АДРЕСА_1 -Земельної ділянка відповідачу ОСОБА_2 , скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, також просила витребувати з незаконного володіння Земельну ділянку.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2018року визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Міхеєвою Т.М. 03 жовтня 2016року на ім`я ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині 1/2 частки успадкованої ОСОБА_1 після смерті батька, ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_5 . Витребувано з володіння ОСОБА_6 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 , що зареєстроване за ОСОБА_6 .

Позивач вказував, що згідно рішення виконавчого комітету Чечелівської міської у м.Дніпрі ради від 23 листопада 2018року на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2018року ОСОБА_7 призначено опікуном над 1/2 частки житла за адресою : АДРЕСА_1 .

08 червня 2023року із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що 04 січня 2018року відділом у м. Дніпрі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровської області було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0724га за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); та 18 червня 2018року право власності на Земельну ділянку зареєстровано департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради за відповідачем ОСОБА_2 – державна реєстрація відбулася на підставі рішення Дніпровської міської ради від 25 квітня 2018року, серія та номер 303/31.

Заявник стверджує, що відповідачка ОСОБА_2 незаконно оформила право власності на земельну ділянку, оскільки відповідно до статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Позивач наполягає, що наявні підстави для скасування рішення міської ради щодо виділення земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 та скасування державної реєстрації речових прав та відповідного рішення про державну реєстрацію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 02 грудня 2025року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 не доведено у визначений законом спосіб порушення його прав щодо користування земельною ділянкою, а також не надано доказів того, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 накладається на земельну ділянку відповідача ОСОБА_2 , яка була передана у власність рішенням Дніпровської міської ради від 25 квітня 2018року №303/31.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У 2023році з даним позовом зверталась особа, яка діяла в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , проте наразі з апеляційною скаргою звертається сам ОСОБА_1 який набув статус самостійного позивача у зв`язку з повноліттям.

26 січня 2026року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_8 , подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 02 грудня 2025року.

В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення суду просив про задоволення позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції безпідставно ухвалою від 11 листопада 2025року відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи доказів, не врахувавши їх важливості й значимості для позивача в контексті забезпечення його права на захист своїх порушених прав та дійшов передчасного і необґрунтованого висновку про відсутність поважних причин для прийняття доказів.

Вказував, що суд першої інстанції необґрунтовано ухвалою від 26 березня 2025року відмовив у призначенні земельно-технічної експертизи у справі. Вважав, що була необхідність у визначенні відповідності фактичного розташування будівель, споруд та інших об`єктів відносно меж земельних ділянок їх розташуванню у відповідній технічній документації. Також призначення земельно-технічної експертизи було зумовлене здійсненням перевірки порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на вказані земельні ділянки.

Наголошував, що суд з формальних причин відмовив у задоволенні клопотання про долучення до справи технічного паспорту, який підтверджує факт розташування спірної земельної ділянки під будівлею яка є частиною домоволодіння і належить позивачу на праві власності, та безпідставно відмовив у проведенні експертизи, яка була заявлена без пропущення процесуальних строків, яка б довела важливу обставину, яка є підставою для задоволення позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Дніпровська міська рада у відзиві на апеляційну скаргу заперечила проти апеляційної скарги, заявляла, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору, доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

29 січня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Індустріального районного суду міста Дніпра цивільну справу №204/12292/23; та 04 лютого 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2026року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 березня 2026року справу призначено до судового розгляду на 14 квітня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2018року у справі № 204/5745/17 визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Міхеєвою Т.М. 03 жовтня 2016року на ім`я ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині 1/2 частки успадкованої ОСОБА_1 після смерті батька, ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_5 . Витребувано з володіння ОСОБА_6 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що зареєстроване за ОСОБА_6 .

Вказаним рішенням встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який є батьком ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 про смерть ОСОБА_5 , виданим відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №555 і свідоцтвом серії НОМЕР_2 про народження ОСОБА_1 , виданим Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на домоволодіння АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 заповіту не залишив, відтак, спадкоємцями за законом після його смерті були ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

26 серпня 2014року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Міхеєвою Т.М. за заявою ОСОБА_4 було відкрито спадкову справу.

03 жовтня 2014року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Міхеєвою Т.М. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_4 .

Згідно з рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2015року у цивільній справі №204/1393/15-ц ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було позбавлено батьківських прав відносно її малолітньої дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до рішення Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради №177 від 10 листопада 2015року малолітньому ОСОБА_1 надано статус дитини позбавленої батьківського піклування.

18 березня 2016року позивач в інтересах малолітнього ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Міхеєвої Т.М. із заявою про прийняття спадщини за законом.

Згідно з постановою приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Міхеєвої Т.М. від 23 березня 2016року ОСОБА_1 у видачі на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 відмовлено, оскільки раніше вже було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_4 .

У померлого ОСОБА_5 на день його смерті був малолітній син - ОСОБА_1 , а тому відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України він вважається таким, що прийняв спадщину після смерті батька.

ОСОБА_4 і малолітній ОСОБА_1 є єдиними спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 .

В зазначеному рішення судом встановлено, що ОСОБА_4 знаючи про наявність у померлого ОСОБА_5 малолітнього сина, який є спадкоємцем першої черги, не повідомив нотаріуса про це, приховавши цей факт і незаконно прийняв у спадщину домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому, оскільки він також є спадкоємцем першої черги та в подальшому відчужив домоволодіння в цілому на користь ОСОБА_6 /т.1 а.с.16-19/.

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 02 жовтня 2018року зареєстровано право власності на 1/2 частину житлового будинку, який складається з: А-1 — житловий будинок; Б, б — літня кухня; В, Ж — сараї; г — погріб з шийкою: Д — убиральня; з — гараж; 1-5, І — споруди, на підставі рішення суду від 10 липня 2018року /т.1 а.с.13/.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18 червня 2018року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 1210100000:07:078:0024 площею 0,0724га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 /т.1 а.с.20/.

Згідно рішення виконавчого комітету Чечелівської міської у м. Дніпрі ради від 23 листопада 2018року на підставі рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2018року ОСОБА_7 призначено опікуном над 1/2 частки житла за адресою: АДРЕСА_1 /т.1 а.с.21/.

20 жовтня 2016року рішенням Дніпровської міської ради №119/5 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою, щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпропетровську (7 осіб )» в тому числі і ОСОБА_10 було надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою, щодо відведення земельних ділянок. Відповідно до п. 2 зазначеного рішення міської ради громадян було зобов?язано замовити у суб?єктів господарювання, що є розробниками документації землеустрою, згідно з вимогами, передбаченими чинним законодавством, розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та після їх погодження, відповідно до чинного законодавства, подати ці проекти до міської ради для прийняття відповідного рішення /т.1 а.с.112-114/.

31 січня 2018року ОСОБА_2 звернулась до Дніпровської міської ради з клопотанням про затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки. Додатком до зазначеного клопотання були надані: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, які додаються до рішення міської ради; витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку; довідка про невикористане право безоплатної приватизації /т.1 а.с.115-150/.

З наданого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вбачається, що земельна ділянка, яку мала намір приватизувати ОСОБА_2 та земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 є суміжними.

Актом встановлення меж земельної ділянки від 01 листопада 2016року засвідчено факт встановлення зовнішніх меж земельної ділянки гр. ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки здійснено в присутності замовника, виконавця робіт та суміжних землекористувачів, а саме: ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_11 ( АДРЕСА_2 ).

Рішенням від 25 квітня 2018року №303/31 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність гр. ОСОБА_10 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» було передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер: 1210100000:07:078:0024 площею 0,0724га /т.1 а.с.151-152/.

Згідно долученого представником відповідача ДМР Пренко А. Акту обстеження земельної ділянки від 09 листопада 2023року вбачається, що інформація про нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:07:078:0024, згідно державних реєстрів відсутня. За результатами обстеження земельної ділянки площею 0,0724га, огорожена парканом, на земельній ділянці розташована одна споруда-погріб, на межі земельної ділянки, що виходить на проїжджу частину АДРЕСА_1 розташовано діючий магазин з реалізації продуктів харчування /а.с.218-223/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що Дніпровська міська рада прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність відповідачки на підставі розробленого проекту відведення земельної ділянки, який був в установленому порядку погоджений з іншими компетентними органами, тобто за наявності всієї необхідної документації та висновків компетентних органів.

Як правову підставу для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції виснував, що з доданого до відзиву на позовну заяву абрису встановлених меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , а також викопіювання з кадастрової карти (плану) вбачається, що на спірній земельній ділянці відсутні будь-які будівлі та споруди, межа земельної ділянки проходить поза господарських будівель та споруд, які належали на той час неповнолітньому ОСОБА_1 як співвласнику домоволодіння.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково так як судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовані обставин, що мають значення для справи і не правильно застосовані норми матеріального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Визначальним для правильного вирішення даної справи є з`ясування питання про те, чи були порушені права позивача як співвласника домоволодіння та користувача земельної ділянки при передачі міською радою земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність гр. ОСОБА_10 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу /частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України/.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках /абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України/.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону /частина перша та друга статті 5 ЦПК України/.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Водночас, відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 120 ЗК України визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При цьому під час застосування положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України судам слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником чи користувачем земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав для відступлення від наведених висновків та погодилася із застосуванням судами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021року у справі №910/2861/18 звернула увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею); принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Як вбачається з матеріалів справи, враховуючи рішення суду від 10 липня 2018року про поновлення ОСОБА_1 права власності у порядку спадкування, ОСОБА_6 після придбання частини домоволодіння по АДРЕСА_1 та позивач ОСОБА_1 в порядку автоматичного спадкування після смерті батька на частину домоволодіння є його співвласниками.

Тож, відповідно, співвласники домоволодіння по АДРЕСА_1 є землекористувачами земельної ділянки на якій воно розміщене.

Однак, 20 жовтня 2016року рішенням Дніпровської міської ради №119/5 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою, щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпропетровську (7 осіб )» в тому числі і ОСОБА_10 було надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою, щодо відведення земельних ділянок, щодо земельної ділянки суміжною із земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Як встановлено, актом встановлення меж земельної ділянки від 01 листопада 2016року засвідчено факт встановлення зовнішніх меж земельної ділянки гр. ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки здійснено в присутності замовника, виконавця робіт та суміжних землекористувачів, а саме: ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_11 ( АДРЕСА_2 ).

Проте, під час реалізації права на отримання земельної ділянки ОСОБА_2 , узгодження зовнішніх меж земельної ділянки здійснювалось без участі ОСОБА_1 , чи то особи, яка представляла його інтереси, як суміжного землекористувача та як співвласника домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Заразом, з Акту обстеження земельної ділянки від 09 листопада 2023року складеного Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради, вбачається, що інформація про нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:07:078:0024, згідно державних реєстрів відсутня. За результатами обстеження земельної ділянки площею 0,0724га, огорожена парканом, на земельній ділянці розташована одна споруда-погріб, на межі земельної ділянки, що виходить на проїжджу частину АДРЕСА_1 розташовано діючий магазин з реалізації продуктів харчування.

Згідно висновку з технічної інвентаризації від 08 червня 2023року складеного інженером з інвентаризації нерухомого майна та наданого позивачем ОСОБА_1 до апеляційної скарги, встановлено, що погріб з шийкою літ. Г, що належить домоволодінню по АДРЕСА_1 , розташовано на огородженій приватизованій земельній ділянці кадастровий номер: 1210100000:07:078:0024 /т. 2 а.с.183/.

Апеляційний суд наголошує, що погріб з шийкою літ. Г належить домоволодінню по АДРЕСА_1 , співвласником якого є позивач ОСОБА_1 , відповідно до витягу Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Тож за таких обставин, без погодження зовнішніх меж земельної ділянки із ОСОБА_1 та за встановлених умов щодо знаходження будівлі погрібу, який в тому числі належить ОСОБА_1 , на території новоствореної земельної ділянки, виділення органом місцевого самоврядування гр. ОСОБА_2 земельної ділянки в означених межах безперечно порушує права ОСОБА_1 як власника нерухомого майна та землекористувача земельної ділянки, на якій розташовані відповідні будівлі.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції не звернув уваги на вказані вимоги закону та обставини справи і помилково дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Тож, враховуючи встановлені апеляційним судом порушення прав позивача як співвласника домоволодіння та користувача земельної ділянки при передачі міською радою земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність гр. ОСОБА_10 , колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання недійсним рішення Дніпровської міської ради від 25 квітня 2018року №303/31 про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність гр. ОСОБА_10 та відповідно скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень земельної ділянки кадастровий номер: 1210100000:07:078:0024 площею 0,0724га.

В контексті обставин цієї справи такий спосіб захисту прав позивача цілком відповідатиме вимогам закону та буде ефективним засобом поновлення порушених прав ОСОБА_1 .

Щодо решти вимог позову про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, апеляційний суд наголошує, що задоволення таких вимог не буде ефективним способом захисту права, оскільки рішення суду про скасування самої державної реєстрації речових прав на нерухоме майно буде підставою для внесення змін до відповідних державних реєстрів, відтак у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про витребування з незаконного володіння земельну ділянку кадастровий номер: 1210100000:07:078:0024 площею 0,0724га, колегія суддів зазначає таке.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. Належним відповідачем у віндикаційному позові є володіючий невласник.

Однак, позивач ОСОБА_1 не є і не був власником земельної ділянки кадастровий номер: 1210100000:07:078:0024 площею 0,0724га, вказана земельна ділянка була новоствореною та виділеною міською радою відповідачці ОСОБА_2 , тож відсутні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 , як співкористувача всієї земельної ділянки що відноситься до домоволодіння по АДРЕСА_1 – про її витребування з незаконного володіння.

На викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку і не правильно застосував норми матеріального права.

Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору понесеного позивачем в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги, що у даній справі фактично задовольняється дві третини вимог позову, то судовий збір сплачений позивачем у суді апеляційної інстанції слід стягнути пропорційно задоволеним вимогам.

Тож, оскільки позивачем при зверненні з апеляційною скаргою сплачено 3 864,96грн судового збору як за три немайнові вимоги, з ОСОБА_2 та Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 576,64грн, тобто по 1 288,32грн з кожного.

Водночас Чечелівським районним судом міста Дніпра було ухвалено додаткове рішення від 23 січня 2026року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу.

Апеляційний суд наголошує, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023року у cправі № 922/3289/21.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 02 грудня 2025року у цій справі, то додаткове рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 23 січня 2026року також слід скасувати.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 02 грудня 2025року — скасувати та ухвалити нове рішення.

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради, Відділу у м. Дніпрі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа: Орган опіки та піклування Чечелівської районної у м. Дніпрі ради про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Визнати недійсним рішення Дніпровської міської ради від 25 квітня 2018року №303/31 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність гр. ОСОБА_10 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

Скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень земельної ділянки кадастровий номер: 1210100000:07:078:0024 площею 0,0724га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1583269912101, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 та Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору по 1 288,32грн з кожного.

Додаткове рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 23 січня 2026року — скасувати.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 квітня 2026року.

Судді: