Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №190/2099/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3619/26 Справа № 190/2099/25 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Макарова М.О., Никифоряка Л.П.,

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя першої інстанції Кудрявцева Ю.В.),

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернувся П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №1305-5906 від 21.11.2023 року у розмірі 100 292 грн., з яких: 22 200 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 78 092 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2025 року позовні вимоги ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задоволено: стягнуто із ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором №1305-5906 від 21.11.2023 року у загальному розмірі 100 292 грн. та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодився представник ОСОБА_1 - адвокат Обласов С.А. та подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також судом не повно з`ясовано усі обставини що мають значення для справи та не відповідність висновків суду обставинам справи.

Зазначав, що позивачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження підписання 21.11.2023 року сторонами кредитного договору №1305-5906 та отримання відповідачкою кредитних коштів. Зокрема звертав увагу, що позивачем не доведено належність електронного підпису (або ідентифікатора) відповідачці, оскільки матеріали справи не містять відомостей про ідентифікацію особи позичальника та реєстрацію відповідачки в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, як суб`єкта електронної комерції . Крім того наголошує, шо при перевірці файлу із кредитним договором стороною відповідача встановлено відсутність електронних підписів, які відповідача так і позивача.

Також звертає увагу, що серед додатків до позовної заяви міститься довідка від АТ КБ «Приватбанк» про переказ коштів через систему LiqPay в розмірі 22 200 грн на картку НОМЕР_1 . Проте самого договору № 4010 від 02.12.2019 про організацію переказу грошових коштів, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» в матеріалах справи немає. Крім того зауважує, що матеріали справи не містять також і доказів фактичного користування відповідачкою кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника) у вигляді первинних бухгалтерських документів. При цьому не вважає надані позивачем розрахунки заборгованості за договором належними та допустимими доказами, оскільки вони є внутрішніми документами фінансової установи та складаються нею в односторонньому порядку.

Також вважав, що у спірних правовідносинах заборгованість за кредитом, яка виникла у зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язань із повернення кредитних коштів за своєю природою є пенею, яка повинна бути зменшена у зв`язку із тим, що у чотири рази перевищує розмір збитків. Вважає, що заявлена сума заборгованості за відсотками не відповідає законодавству про захист прав споживачів, а позивач не міг нараховувати позичальнику у період дії воєнного стану комісію

Звертає увагу, що відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем відповідачкою сплачено частину боргу у розмірі 10 708 грн, а тому позивач може наполягати на стягненні лише 11 492 грн.

Враховуючи наведене просив рішення суду першої інстанції від 13 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Також в апеляційній скарзі було зазначено, що сторона відповідача ставить під сумнів відповідність поданих паперових копій електронних доказів, які долучені до позовної заяви, оригіналам, а саме: Кредитний договір № 1305-5906 від 21.11.2023, укладений між Відповідачкою та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» з Додатками; Договір про надання послуг в системі LiqPay № 4010 від 02.12.2019, укладений між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та АТ КБ «Приватбанк» з Додатками; Квитанція LiqPay (без дати та номеру реєстрації документа) про переказ грошових коштів відповідачці, а тому просить витребувати оригінали цих електронних доказів.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подало відзив на апеляційну скаргу в якому вони просили залишити її без задоволенні, а рішення залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Зазначали, що спірний кредитний договір №1305-5906, укладений між сторонами шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора C3578, що ознайомлення з Правилами надання споживчих кредитів, Паспортом споживчого кредиту Інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит та Таблицями обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором №1305-5906 (Графік платежів за Договором) відповідно до Методики Національного банку України.

Після підписання Кредитного договору інформаційно телекомунікаційна система Кредитора, в автоматичному режимі направила екземпляр Кредитного договору, Правила та інші супутні документи на e-mail вказаний Клієнтом при реєстрації.

У свою чергу з боку позивача кредитний договір підписаний уповноваженою особою позичальника накладенням печатку кредитодавця з кваліфікованою електронною позначкою часу, що підтверджується доданим протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

З приводу ідентифікації особи позичальника зазначав, що вона відбулась за допомогою Системи BankID НБУ і тільки користувач (власник персональних даних) може ініціювати передачу цих даних від абонента ідентифікатора до абонента надавача послуг.

Щодо доводів про первинні бухгалтерську документи зазначає, що позивач не є банківською установою та не відкриває рахунки, а тільки здійснює послуги з переказу коштів на банківську карту клієнта зазначену ним у кредитному договорі, а тому не може надати виписки по рахункам. І тільки банківська установа у якій відкрито такий рахунок може надати виписку по рахунку або ж сам клієнт. А тому вважає належним та доказом довідку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02.12.2019 р. на карту відповідачки. При цьому додав копію договору № 4010 від 02.12.2019 р. про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року.

З приводу розміру відсотків нарахованих відповідачці зазначала, що вони погоджені сторонами у договорі є справедливими та є такими, що відповідають законодавству про захист прав споживачів, а також нараховувались за заниженою процентною ставкою 1,20% у базовий період та в подальшому за стандартною процентною ставкою 1,50 % протягом трьохсотденного строку кредитування погодженого сторонами. При цьому звертає увагу, що кредитний договір було укладено до внесення змін в ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» і денну процентну ставку не можна ототожнювати з процентною ставкою встановленою договором. Також звертає увагу, що сторонами окрім інших умов погоджено сплату позичальником разової комісії за видачу кредиту у розмірі 15 % від суми кредиту, що не є санкцією. І згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором вона складається із тіла, відсотків та комісії, будь-які нарахування штрафних санкцій відсутні.

З приводу доводів апеляційної скарги про зменшення розміру заборгованості у зв`язку із її частковим погашенням, зазначав, що 06.12.2023 року відповідачем дійсно було внесено кошти на погашення заборгованості у розмірі 10 708,00 грн., з яких: 7592,40 грн., враховано на погашення процентів за користування кредитними коштами, 3115,60 грн., враховано на погашення одноразової комісії за видачу кредитних коштів.

У зв`язку із отриманням відзиву на апеляційну скаргу представником ОСОБА_1 - адвокатом Обласовим С.А. було надано додаткові пояснення у справі. Зокрема зазначав, що заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивач так і не надав в електронному вигляді оригіналу спірного кредитного договору, доказів про отримання відповідачкою кредитних коштів (наявна довідка не містить реєстраційного номеру та дати її складання) та паспорту споживчого кредиту. Також звертає увагу, що до договору між позивачем та АТ «Приватбанк» не долучено усі додатки до договору.

Враховуючи наведене просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку із недоведеністю та задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Сторони у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином через систему «Електронний суд»/

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Обласова С.А. надійшла заява про розгляд справи за відсутністю відповідачки та її представника.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.11.2023 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 , за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua) укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії №1305-5906 у формі електронного документу з використанням електронного підпису (одноразовий ідентифікатор С3578) на підставі якого відповідачем був отриманий кредит шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 22 200 грн., строком на 300 календарних днів, тобто до 15.09.2024 року, базовий період 14 днів (тобто з 21.11.2023 року по 15.09.2024 року), знижена процентна ставка - 1, 20% та стандартна процентна ставка - 1,50% за кожен день користування кредитом, комісія за видачу кредиту 15% від суми виданого кредиту, а також підписано Паспорт споживчого кредиту.

Згідно з пунктом 11.1 договору цей Договір та Правила разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови Договору та надання Кредиту. Укладаючи цей договір, позичальник підтверджує, що попередньо уважно ознайомився з Правилами на веб-сайті кредитодавця https://creditkasa.com.ua, повністю розуміє всі їх умови, зобов`язується та погоджується неухильно дотримуватися договору, а тому добровільно та свідомо укладає договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним.

Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» позивач через партнера АТ КБ «Приватбанк» з яким укладено договір №4010 від 02.12.2019 року про надання послуг в системі LigPay видав відповідачу кредитні кошти в сумі 22000 грн., на картковий рахунок НОМЕР_1 вказаний відповідачем в особистому кабінеті, чим виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

Згідно копії довідки про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору №4010 від 02.12.2019 та копії довідки про перерахування суми кредиту №1305-5906 від 21.11.2023 року позивач перерахував відповідачу на платіжну катрку № НОМЕР_1 кредитні кошти в сумі 22 200 грн..

Також, 23.11.2023 року відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (С3578) було підписано таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором №1305-5906.

Згідно копії розрахунку заборгованості за договором №1305-5906 від 21.11.2022 року, станом на 02.09.2025 року загальний розмір заборгованості відповідача по кредитному договору перед позивачем становить: 112 058 грн. з яких: 22 200 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 89 643,60 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами; 214,40 грн., - прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту.

Проте, як вказано в позовній заяві кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами, у загальному розмірі 11766 грн. 00 коп., за умовами погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором у розмірі 100 292 грн., в зв`язку з чим просив стягнути з відповідача не повну суму заборгованість за кредитним договором, а лише її частину, а саме: 22 200 грн., - прострочену заборгованість за кредитом; 78 092 грн., прострочену заборгованість за нарахованими процентами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що сторони уклали кредитний договір в електронній формі, за яким позивач виконав свої обов`язки та надав відповідачці кредитні кошти, однак остання належним чином не виконувала умови договору та в повному обсязі не повернула кредитні кошти, в результаті чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь кредитора.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зазначений вище кредитний договір укладений ОСОБА_1 із ТОВ «Укр кредит фінанс» шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Без здійснення всіх цих дій договір від 21.11.2023 року між вказаними особами, не був би укладений.

Встановлено, що відповідач через особистий кабінет на веб-сайті ТОВ «Укр кредит фінанс» подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе та підтвердила умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав відповідачці за допомогою засобів зв`язку на зазначений ним номером телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, які відповідачка використала, як підтвердження підписання кредитного договору.

Уклавши вказаний договір на умовах, викладених в ньому, відповідачка тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов`язання виконувати умови, які були закріплені в цьому договорі.

Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим. Належних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорах електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.

Доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки) були використані товариством для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій ОСОБА_1 н зверталась .

Таким чином кредитний договір від 21.11.2023 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Укр кредит фінанс» в електронній формі, відповідає вимогам Закону і доводить факт існування волевиявлення сторін на їх укладання, оскільки форма та порядок укладання договору відбулось саме у змішаній формі - підписання позичальником заяви-анкети шляхом засвідчення генерацією ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем. Зазначені дії свідчать про укладання електронного договору у спрощеній формі (не у вигляді окремого документу).

Що ж стосується доводів апеляційної скарги з приводу відсутності підпису на спірному кредитного договорі з боку роботодавця, то вказане спростовується матеріалами справи та доданими до відзиву на апеляційну скаргу документами.

Зокрема у розділі 12 кредитного договору № 1305-5906 від 21.11.2023 року зазначено, що договір з боку кредитодавця засвідчено кваліфікованою електронною печаткою із позначкою часу.

На підтвердження вищезазначеного позивач надав протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, відповідно до якого договір підписаний електронною печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» уповноваженою на це особою - директором Резуєвим Є.В., також зазначено час та дату підпису - 18:10:52 21.11.2023р., що співпадає з часом та датою зазначеної у договорі.

Таким чином, сумнівів щодо достовірності наданих позивачем доказів на підтвердження укладення сторонами кредитного договору у суду не має, а отже не має підстав у розумінні ст.95 ЦПК України для витребування їх оригіналів.

Крім того до відзиву на апеляційну скаргу позивачем надано довідку про Моніторинг дій користувача в Інформаційно телекомунікаційній системі ОСОБА_1 на підтвердження факту створення заявки на отримання кредиту, ознайомлення з офертою, надсилання одноразового ідентифікатора Відповідачу на мобільний номер телефона, який він вказав під час заповнення Заявки, а саме: НОМЕР_2 використання даного ідентифікатора та надсилання Позивачем примірнику Кредитного договору та додатків до нього, які є невід`ємною частиною Договору на електронну адресу Відповідачу, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1

Що ж стосується доводів апеляційної скарги щодо не тримання кредитних коштів, то слід звернути увагу, що відповідно до умов договору вони надають позичальнику в безготівковій формі на реквізити банківської карти вказаної клієнтом в особисто підписаному договорі. При цьому позивач не відкриває рахунки, а лише здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку

Зокрема, як зазначалось вище матеріали справи містять довідку про перерахування суми кредиту №1305-5906 від 21.11.2023 року, а також лист АТ КБ «ПРИВАТБАНК, які містить номер особистого електронного платіжного засобу НОМЕР_1 на який у відповідності до умов договору від 21.11.2023 року перераховано кредитні кошти.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме вказаний номер зазначено відповідачкою у кредитному договору, і вона не спростувала той факт що ця банківська картка їй не належить.

Також, суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги з приводу відсутності підтвердження договірних відносин АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», то позивачем до відзиву на апеляційну скаргу додано копію договору № 4010 від 02.12.2019 р. відповідно до якого банк надає позивачу надає дистанційне обслуговування, фінансові послуги з прийому платежів за допомогою системи LiqPay.

Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, перебачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі № НОМЕР_3 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Тобто, зазначення повного номеру платіжної картки відповідача в кредитному договорі є неможливим.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Згідно пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до статті 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.

Отже, виписка по рахунку клієнта, належить до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом.

Водночас, згідно пункту 5 ч. 1 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Оскільки ТОВ «Укр кредит фінанс» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду розрахунок заборгованості та довідку про отримання коштів, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

З урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про доведеність факту укладання та підписання ОСОБА_1 із ТОВ «Укр кредит фінанс» кредитного договору від 21.11.2023 року та невиконання в повному обсязі позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, позичених в борг коштів та наявності у відповідача боргових зобов`язань перед цією фінансовою установою.

Підсумовуючи наведене, а також з огляду на наявні в матеріалах справи копії документів у достовірності яких у суду не має сумнівів, суд апеляційної інстанції вважає, що не має підстав для витребування оригіналів електронних доказів наданих позивачем.

Що стосується розміру заборгованості за кредитним договором, то суду апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Як зазначалось вище та встановлено судом апеляційної інстанції розмір відсотків був погоджений сторонами договору від 21.11.2023 року та відповідно до розрахунку заборгованості вони нараховувались у межах строку дії договору з 21.11.2023 року по 15.09.2024 року за ставками 1,20 % та 1,50%

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що 22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Зокрема, ст.8 Закону України№1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Тобто, відповідно до положень ч.7ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IXпродовження строку користування кредитом може здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору.

Так, відповідно до ч. 5ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Виходячи з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

При цьому, згідно п. 4, надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3 цього розділу (п. 3 - це банки), та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, починаючи з 25.12.2023 (наступний день після набрання Законом чинності), максимальний розмір денної процентної ставки за договором не міг перевищувати 1 %.

При цьому, позивач, як надавач фінансових послуг, був зобов`язаний привести свою діяльність у відповідність до вищевказаних змін.

У той же час, пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», встановити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому, Перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами Прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5розділу Іцього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Починаючи з 25.12.2023 року протягом перших 120 днів щоденний розмір відсотків за кредитом не міг бути більшим за 2,5 %, протягом наступних 120 днів 1,5%, а у подальшому не міг бути більшим за 1 % за відсутності домовленості сторін про ще менший розмір відсотків.

Таким чином, визначена в кредитному договорі процентна ставка за період з 21.11.2023 року до 20.08.2024 року на рівні 1,5% та 1,2 % узгоджується з нормами діючого на той час законодавства, однак нарахування з 21.08..2024 року відсотків у більшому у розмірі більшому ніж 1% не відповідає вимогам закону.

Також суд апеляційної інстанції ї звертає увагу, що вказана позивачем сума відсотків 78 092 грн. з огляду на сам розмір заборгованості за кредитом 22 200 грн. є завищеною, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до п.8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 78 092 грн. не є співрозмірною сумі заборгованості по тілу кредиту у розмірі 22 200 грн. за договором від 21.11.2023 року, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Укр кредит Фінанс», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що укладення ОСОБА_1 кредитного договору №1305-5906 перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Враховуючи наведене суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необхідність зменшення розміру заборгованості за відсотками до розміру тіла кредиту 22 200 грн.

З огляду на зазначене зальний розмір кредитної заборгованості складає 44 400 грн. (22 200 грн.- тіло кредиту + 22 200 грн. - відсотки)

Однак як вбачається з матеріалів справи, а саме із розрахунку заборгованості та на чому наголошує в апеляційній скарзі представник відповідача у грудні 2023 року відбулось погашення кредитної заборгованості за договором №1305-5906 на загальну суму 10 708 грн., з яких відповідно до пояснень позивача 3 1145,60 грн. пішло на погашення заборгованості із комісії.

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Однак, Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).зазначила, що «комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що «якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У кредитному договорі, який укладений між сторонами, не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг позичальника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу. При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи, що товариство не зазначило та не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору, тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необхідність зменшення загального розміру кредитної заборгованості на суму зараховану на погашення незаконної комісії у розмірі 3115,60 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №1305-5906 від 21.11.2023 року у загальному розмірі 41 284,40 грн. (22 200 + 22 200 - 3 115,6)

На вказане суд першої інстанції не звернув увагу та прийшов до помилкового висновку про стягнення суми кредитної заборгованості у повному розмірі заявленому позивачем, а тому рішення суду підлягає зміні у цій частині з 100 292 грн. на 41 284,40 грн.

В іншій частині доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у частині судового рішення яка стосується укладення кредитного договору, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а також тлумаченням норм матеріального права на свій розсуд .

Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене апеляційну скаргу представника відповідача слід задовольнити частково, а рішення суду змінити тільки в частині розміру стягнутої кредитної заборгованості.

Згідно із ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 10 ст .141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи те, що позовні вимоги ТОВ «Укр кредит фінанс» підлягають частковому задоволенню (41%), як і вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 (59%), то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне компенсувати різницю у сплаченому сторонами судовому збору в порядку взаємо зарахування, а саме стягнути з позивача на користь відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 722 грн.

Враховуючи наведене рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача судового збору у розмірі 2 422,40 грн. підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 100 292 грн., що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Обласов Сергій Анатолійович задовольнити частково.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2025 року змінити в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості за кредитним договором №1305-5906 від 21.11.2023 року з «100 292 грн.» на «41 284,44 грн.»

Скасувати рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» суми сплаченого судового збору в розмірі 2 422,40 грн..

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 722 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 квітня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

М.О. Макаров

Л.П. Никифоряк