Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №216/1433/17 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3803/26 Справа № 216/1433/17 Суддя у 1-й інстанції - ГАЙТКО Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.,

секретар судового засідання Лідовська А.А.,

учасники справи:

стягувач Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк»,

боржник ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 січня 2026 року, яка постановлена суддею Ваврушак Н.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення не вказано,

ВСТАНОВИВ

В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа від 05.06.2018 року у справі №216/1433/17, який виданий Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Заява обґрунтована тим, що 05.06.2018 року Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області видано виконавчий лист у цивільній справі №216/1433/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СБЕРБАНК» грошових коштів. Вказаний виконавчий лист неодноразово пред`являвся до примусового виконання та був предметом виконавчих проваджень у 2018-2020 роках, які були закінчені державними виконавцями, у 2024 році той самий виконавчий лист повторно прийнято до виконання, незважаючи на те, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання становить три роки та є таким, що сплив. Заявник стверджує, що між ним та ПАТ «СБЕРБАНК», а також АТ «Міжнародний резервний банк» не укладався жодний кредитний договір, грошові кошти ним не отримувалися, що свідчить про відсутність цивільного зобов`язання, передбаченого ст. 1054 ЦК України, первісним стягувачем за виконавчим листом є ПАТ «СБЕРБАНК» – банківська установа з російським державним капіталом.

У наданих додаткових поясненнях посилається, що підставами для подання заяви є: відсутність обов`язку, на виконання якого видано виконавчий лист, відсутність укладеного ним кредитного договору, відсутність отримання ним будь-яких грошових коштів, відсутність належних і допустимих доказів виникнення будь-якого зобов`язання.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 січня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність ухвали суду першої інстанції, порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою задовольнити його заяву з урахуванням додаткових пояснень, визнати виконавчий лист від 05.06.2018 року у справі №216/1433/17 таким, що не підлягає виконанню. У разі, якщо апеляційний суд дійде висновку про неможливість ухвалення нового рішення по суті – скасувати ухвалу суду першої інстанції та передати справу на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що виконавчий лист перебував на виконанні:

ВП №57066297 (сума 6109,98 грн) – завершене 29.12.2018 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»;

ВП №59346387 (сума 6109,98 грн) – завершене 28.07.2020 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»;

ВП №57104092 (сума 407331,67 грн) – завершене 07.03.2019 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Після цього державним виконавцем 05.11.2024 року було відкрито ВП №76440878 з примусового виконання того самого виконавчого листа №216/1433/17. За його скаргою МРУ Мін`юсту провело перевірку, визнало дії державного виконавця незаконними, скасувало заходи примусового виконання та повернуло виконавчий лист стягувачу.

Посилається, що загальний строк пред`явлення виконавчого документа до виконання становить три роки. На думку заявника, загальний строк пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив щонайпізніше 05.06.2021 року. Ухвала суду фактично ігнорує цю обставину та доходить висновку, що можливість пред`являти виконавчий документ існує необмежено довго, що суперечить ст. 12 Закону України «про виконавче провадження» та правовій визначеності. Суд не дійшов очевидного висновку – після кількох невдалих спроб стягнення та повернення виконавчого листа стягувачу реальна можливість законного примусового виконання відсутня.

Зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 432 ЦПК України, а також порушив його право на участь у розгляді справи. Він звертався з заявою про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Запрошення до участі у відеоконференції він отримав електронною поштою, але фактично з листом змін ознайомитися уже після завершення призначеного часу. Жодного попереднього повідомлення про час відеоконференції він не отримував. Він повідомив суд про запізніле отримання запрошення та просив розглянути його заяву за його відсутності.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін, за наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що заява ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа від 05.06.2018 року у справі №216/1433/17 таким, що не підлягає виконанню, є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він є правильним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам закону.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, в провадженні Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебувала цивільна справа №216/1433/17 за позовом ПАТ “СБЕРБАНК” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року позовні вимоги ПАТ “СБЕРБАНК” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було задоволено та стягнуто: заборгованість за договором № 189#017475757 від 06.03.2014 р. в розмірі 407331,67 грн., з яких заборгованість за кредитом - 89396,97 грн., процентів за користування кредитом – 79657,35 грн., пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом – 74409,97 грн, штраф за факт прострочення сплати основної суми кредиту – 240 грн. та судовий збір у розмірі 6109,98 грн.

Заява про перегляд вказаного заочного рішення, а також апеляційна скарга на дане рішення від ОСОБА_1 до суду не надходила, а відтак заочне рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року у справі 216/1433/17 набрало законної сили та є чинним.

Як вбачається з матеріалів справи, за заявою позивача ПАТ “СБЕРБАНК” від 20.07.2018 року Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області на виконання заочного рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року у справі №216/1433/17 було видано, зокрема, виконавчий лист від 05.06.2018 р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ “СБЕРБАНК” заборгованість за договором № 189#017475757 від 06.03.2014 року в розмірі 407331,67 грн., з яких заборгованість за кредитом - 89396,97 грн., процентів за користування кредитом – 79657,35 грн., пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом – 74409,97 грн, штраф за факт прострочення сплати основної суми кредиту – 240 грн.

З огляду на вказане, судом вірно контатовано, що виконавчий лист від 05.06.2018 року у справі №216/1433/17 видано компетентним судом і він є належним виконавчим документом.

У виконавчому листі від 05.06.2018 року у справі №216/1433/17 вказано строк пред`явлення виконавчого листа до виконання до 06.07.2021 року.

Згідно листа від 16.10.2025 року Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на звернення ОСОБА_1 , відповідно до інформації, наданої Центрально-Міським відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у вказаному відділі повторно перебувало виконавче провадження №76440878 з примусового виконання виконавчого листа №216/1433/17 від 05.06.2018 р., виданого Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ “СБЕРБАНК” (змінено найменування банку на Акціонерне товариство “Міжнародний резервний банк”, згідно з п. 1.3 Статуту АТ “Міжнародний резервний банк” є правонаступником всього майна, прав та обов`язків АТ “СБЕРБАНК”, ЗАТ “ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ”, АТ “СБЕРБАНК РОСІЇ”, АТ

“БАНК НРБ”), заборгованість за договором № 189#017475757 від 06.03.2014 року в розмірі 407331,67 грн., яке відкрито постановою державного виконавця від 05.11.2024 року, сукупний розмір заборгованості по виконавчому провадженню №76440878 складає 448422,68 грн, з врахуванням суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Отже, виконавчий лист №216/1433/17 від 05.06.2018 року неодноразово пред`являвся стягувачем до виконання.

Звертаючись до суду з заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, як на підставу для задоволення вказаної заяви, посилався на те, що усі попередні виконавчі провадження за виконавчим листом завершені, строки пред`явлення цього виконавчого листа до виконання сплинули ще до запровадження воєнного стану, спроба повторного відкриття виконавчого провадження у 2024 році була визнана незаконною, реальної можливості законного примусового виконання виконавчого листа не існує.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ч. 1 ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. При цьому виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. ст. 6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів, внормовані Розділом VІ ЦПК України.

Відповідно ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Згідно ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Підстави припинення цивільно-правових зобов`язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книги п`ятої ЦК.

Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Матеріально правові підстави свідчать про відсутність у боржника матеріально-правового обов`язку повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Як роз`яснив ВСС України в інформаційному листі від 01 липня 2015 року "Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах" у зв`язку з відсутністю чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у суддів виникали труднощі під час її застосування. Так, словосполучення "або з інших причин" не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком як повного так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і частко вого задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.

Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: - помилковість видачі виконавчого листа; - боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов`язок припинився; - обов`язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Так, в своїй заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 як на підставу визнання виконавчого листа таким, що підлягає виконанню, посилається на відсутність реальної можливості законного примусового виконання виконавчого листа у зв`язку з закінченням строків пред`явлення та поверненням виконавчого документа стягувачу.

Така позиція суперечить нормам процесуального закону, що регулює спірні правовідносини, письмовим доказам і правовим позиціям Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 06 листопада 2019 р. (справа № 593/841/14) дійшов висновку, що відповідно до частин другої, четвертої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Згідно п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року в справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, визначених ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

Відповідно інформації, яка міститься в інформаційному листі Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області від 26.12.2025 року № 55670/05.2-09 виконавче провадження №57104092 з примусового виконання виконавчого листа №216/1433/17 від 05.96.2018, виданого Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованості в розмірі 407 331,67 гривень 07.03.2019 року завершене з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо розшуку майна виявилися безрезультатними. (т. 2 а.с. 24-26)

Таким чином, повернення 07.03.2019 року виконавчого листа№216/1433/17 від 05.96.2018, виданого Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованості в розмірі 407 331,67 гривень стягувачу ніяким чином не свідчить про звільнення боржника ОСОБА_1 від виконання обов`язку про сплату заборгованості за кредитним договором відповідно до рішення суду, яке набуло законної сили та є обов`язковим до виконання.

З огляду на викладене, посилання апелянта на відсутність його обов`язку щодо виконання рішення суду у зв`язку з поверненням виконавчого листа стягувану та відсутність виконавчого провадження є неспроможним та ґрунтується на помилковому тлучаменні норм законодавства.

Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника, що стягувачем пропущено строк та втрачено право на пред`явлення виконавчого листа до виконання з огляду на таке.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжено та триває дотепер.

У пунктах 47 і 48 постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі N 260/2595/22 (провадження № К/990/383/23) зазначено, що особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом №1404-VIII як спеціальним нормативно-правовим актом, у цьому випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Близький за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07 квітня 2023 року в справі № 910/5925/15-г, від 03 квітня 2025 року в справі № 712/8159/15-ц та від 05 лютого 2025 року в справі № 1616/803/2012.

Викладені обставини свідчать про те, що стягувачем не пропущено строк пред`явлення виконавчого листа виконавчого листа№216/1433/17 від 05.96.2018, виданого Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованості в розмірі 407 331,67 гривень, до виконання, який був повернутий стягувачу 07.03.2019 року з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Зворотнє апелянтом під час розгляду справи належними доказами не доведено.

З огляду на вказане, колегією суддів не приймаються доводи заваника ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про відсутність реальної можливості законного примусового виконання виконавчого листа, так як вони також спростовуються вищенаведеним.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки не встановлено підстав, передбачених ч. 2 ст. 432 ЦПК України за яких виконавчий документ може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що викладені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 14 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: