Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №214/1789/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2652/26 Справа № 214/1789/24 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів: Зубакової В.П., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Лідовська А.А.,

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Шабельник Катерина Павлівна, на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2025 року, яке ухвалено суддею Черновою Н.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 24 вересня 2025 року,

ВСТАНОВИВ

У лютому 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гречанюк А.В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будо укладено Договір позики № 1, відповідно до умов якого позикодавець передав в якості позики позичальникові грошові кошти в сумі 2 315 доларів США. Відповідно до п. 2.1 Договору позики № 1 повернення суми позики (суми боргу) здійснюється позичальником в готівковій формі в іноземній валюті (доларах США) в сток до 31 грудня 2023 року включно, із урахуванням визначеного графіку. 18 травня 2023 року на підтвердження факту передання позикодавцем та прийняння позичальником грошових коштів в сумі 2 315 доларів США в межах Договору позики № 1 сторонами було складено розписку. Всупереч визначеному в п. 2.1 Договору позики №1 графіку погашення позики та визначеному строку повернення грошових коштів, позичальником на дату звернення до суду грошові кошти повернуті не були, заборгованість не погашено, відповідач продовжує безпідставно користуватися коштами позикодавця.

Також 07.06.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики №ІІ, відповідно до умов якого позикодавець передає в якості позики у власність позичальника грошові кошти в сумі 51 663 доларів США. Позичальник в свою чергу зобов`язався повернути позикодавцю в строки та в порядку визначені договором суму позики у визначеному розмірі. Відпоавідно п. 2.1 Договору позики №ІІ, повернення суми позики (суми боргу) здійснюється позичальником в готівковій формі в іноземній валюті (доларах США) в строк до 31 травня 2024 року включно відповідно графіку. 07.06.2023 року на підтвердження факту передання позикодавцем та прийняття позичальником грошових коштів в сумі 51 663 доларів США в межах Договору позики №ІІ сторонами було складено розписку.

07.06.2023 рку також було укладено Договір поруки №ІІ, відповідно до умов якого ОСОБА_3 (поручитель) поручається перед ОСОБА_1 за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за Договором позики, в тому числі у разі порушення його умов, ОСОБА_3 виступає перед ОСОБА_1 як солідарний боржник у тому ж обсязі, що і ОСОБА_2 .

В порушення умов Договору позики №ІІ та Договору поруки №ІІ відповідачем не було повернуто коштів позики в повному обсязі. Позивачем неодноразово направлялися листи з вимогою до боржника та поручителя про повернення коштів позики у зв`язку з порушенням графіку повернення, а також нараховано штрафні санкції та заявлено вимогу про їх сплату.

До теперішнього часу відповідачами за договорами позики кошти не повернуті в повному обсязі, що змушує позивача звертатися до суду з позовом про стягнення вказаних коштів в судовому порядку.

У зв`зку з викладеним, просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором позики №ІІ від 07.06.2023 року в сумі 69 547,63 доларів США, з яких 51 663,00 доларів США основного боргу, 6 807,01 доларів США пені, 372,51 доларів США як 20% річних, 372,51 доларів США як 20% річних за користування чужими грошима, 10 332,60 доларів США штрафу, а також стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики №1 від 18.05.2023 року в сумі 4 516,80 доларів США, з яких 2 315,00 доларів США основного боргу, 1 567,40 доларів США пені, 85,70 доларів США як 20% річних, 85,70 доларів США як 20% річних за користування чужими грошима, 463,00 доларів США штрафу.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2025 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 07 листопада 2025 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики №1 від 18.05.2023 року в сумі еквівалентній 4 053 (чотири тисячі п`ятдесят три) долари США 80 центів (з яких 2 315,00 доларів США сума основного боргу, 1 567,40 доларів США сума пені, 85,70 доларів США 20% річних, 85,70 доларів США 20% річних за користування чужими грошима).

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики №11 від 07.06.2023 року в сумі еквівалентній 59 215 (п`ятдесят дев`ять тисяч двісті п`ятнадцять) доларів США 03 центи (з яких 51 663,00 доларів США сума основного боргу, 6 807,01 доларів США пеня, 372,51 доларів США 20% річних, 372,51 доларів США 20% річних за користування чужими грошима.

Стягнуто в рівних частках із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 12 112,00 гривень.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Продовжено дію заходів забезпечення позову згідно постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Додатковим рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 листопада 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кернецької О.В. задоволено частково, стягнуто в рівних частках із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 гривень. В решті вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Шабельник К.П., просять скасувати рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2025 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що грошові кошти відповідачу ОСОБА_2 позивачем не передавалися, а підписані сторонами договори були спрямовані на забезпечення виконання іншого правочину (купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства). Посилаючись на положення ст. 1087 ЦК України, постанову Правління НБУ №148 від 29.12.2017, зазначає, що при нотаріальному посвідченні договорів фізичні особи не можуть проводити між собою готівкові розрахунки в сумі, що перевищує 50 000 грн. Такі розрахунки мали б здійснюватися в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок отримувача. Таким чином, нотаріус під час посвідчення договору позики №ІІ від 07.06.2023 на суму еквівалентну 51 663,00 доларів США (1 889 243,58 грн) був зобов`язаний перевірити документальне підтвердження безготівкового переказу коштів ОСОБА_2 . Вважає, що невиконання цих вимог з боку нотаріуса додатково вказує на фіктивний характер підписаного договору позики. Відсутність доказів безготівкогового переказу коштів чи будь-якого документального оформлення їх вручення позичальнику після підписання договору свідчить про те, що реальної передачі грошей не відбулося, договори позики були підписані без передачі коштів. Сам по собі договір позики не є доказом реальної передачі грошей, якщо позичальник заперечує це та наводить обставини безгрошовості договору. Розписки, які позичальник надає для підтвердження факту передачі коштів складені після підписання договорів та фактично повторюють умови договорів, мають ознаки формального документа, створеного без реального підтвердження руху коштів. Позивачем не надані докази, що ним дійсно передавалися позичальнику кошти в сумі понад 1 889 243,58 грн. також позивачем не доведена його фінансова спроможність надати ОСОБА_2 позику у вказаному розмірі.

Також посилається, що відповідачі у цій справі були введені в оману позивачем стосовно справжніх наслідків і мети укладення договорів позики та поруки. Істинною метою підписання договорів позики були забезпечення виконання іншої угоди – придбання частки в статутному капіталі товариства. Одночасно із договором позики сторонами укладався договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «АУТСОРСИНГ ТІМ» (і.к. 40433285). Наявні ознаки умисного обману з боку позивача, що є самостійною підставою для визнання договору недійсним. Паралельно з обманом, в діях сторін простежується ознаки фіктичного правочину, що регулюється ст. 234 ЦК України, оскільки договори позики лише імітували позику, тоді як справжньою підставою була домовленість між позивачем та ОСОБА_2 про вступ останнього до складу учасників ТОВ «АУТСОРСИНГ ТІМ».

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Керницька О.В., посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтерсах яких діє адвокат Шабельник К.П., на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2025 року залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів ОСОБА_4 , який підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні з викладених у ній підстав, представника позивача ОСОБА_5 , яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 18 травня 2023 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено договір позики №1, відповідно до умов якого, позикодавець передав в якості позики у власність позичальникові грошові кошти в розмірі 2 315 доларів США 00 центів, що станом на дату укладення договору склало 86 656,31 грн. за офіційним валютним (обмінним) курсом ( том 1 а.с. 60-62).

Відповідно п. 2.1. договору позики № 1, повернення суми позики (суми боргу) здійснюється позичальником в готівковій формі в іноземній валюті (доларах США) в строк до 31 грудня 2023 року включно, із урахуванням визначеного в договорі пунктом 2.1 графіку.

Договір позики №1 від 18 травня 2023 року укладено в простій письмовій формі, на підтвердження отриманих коштів позивачем надано розписку, оригінал якої досліджений судом першої інстанції в судовому засіданні. Відповідно тексту розписки ОСОБА_2 отримав в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 315,00 доларів США із зобов`язанням повернути вказану суму до 31 грудня 2023 року, та вказана розписка підтверджує отримання ним коштів в повному обсязі, матеріальних претензій не має (том 1 а.с. 63)

07 червня 2023 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено договір позики №ІІ, відповідно до умов якого, позикодавець передає в якості позики у власність позичальникові грошові кошти в розмірі 51 663 доларів США 00 центів, що станом на дату укладення договору складало 1 889 243,58 грн, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцю в строки і в порядку, зазначені в цьому договорі, таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику.

Відповідно п. 2.1 договору позики №ІІ, повернення суми позики (суми боргу) здійснюється позичальником в готівковій формі в іноземній валюті (доларах США) в строк до 31 травня 2024 року включно, із урахуванням погодженого сторонами договору в п. 2.1. графіку.

Договір позики №ІІ від 07 червня 2023 року посвідчено приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новченковим І.В. (том 1 а.с. 16-17), на підтвердження отриманих коштів позивачем надано також розписку, оригінал якої досліджений судом першої інстанції в судовому засіданні. Відповідно тексту розписки ОСОБА_2 отримав в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 51 663,00 доларів США із зобов`язанням повернути вказану суму до 31 травня 2024 року, вказана розписка підтверджує отримання ним коштів в повному обсязі, матеріальних претензій не має (том 1 а.с. 18)

Відповідно п. 2.2. договору позики №ІІ, факт повернення позичальником позикодавцю суми позики (частини суми позики) за цим договором має бути підтверджено заявою (заявами) позикодавця (уповноваженого представника позикодавця), справжність підпису на якій (яких) засвідчується нотаріально, або квитанцією про передачу грошових коштів в депозит нотаріуса, нотаріальної контори у випадках, передбачених законом.

Згідно п. 4.3. договору позики № 11, у випадку порушення позичальником графіку та/або порядку та/або хоча б одного з терміні/строків повернення суми позики позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми позики в іноземній валюті у повному обсязі та сплати усіх штрафних санкцій, процентів річних та процентів за користування коштами.

07 червня 2023 року між ОСОБА_1 , як кредитором, та ОСОБА_3 , як поручителем, було укладено договір поруки № 11, відповідно до умов якого ОСОБА_3 поручається перед ОСОБА_1 за виконання ОСОБА_2 зобов`язань, що випливають із договору позики, в тому числі у разі порушення його умов.

Пунктом 4 договору поруки сторони погодили, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, установивши, що укладені між сторонами письмові договори позики та боргові розписки підтверджують не лише факти укладення договорів, а й факт передачі позикодавцем грошових сум позичальнику, дійшов висновку про виникнення між сторонами правовідносин з договорів позики. При цьому, наявність оригіналів розписок у позивача (позикодавця) згідно ст. 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано. Докази щодо оспорення договорів позики відповідачами з підстав їх удаваності, нечинності, недійсності, тощо, відсутні. Відповідно до договорів позики від 18 травня 2023 року та від 07 червня 2023 року відповідач ОСОБА_2 отримав у борг суму в розмірі 2 315,00 доларів США та в розмірі 51 663,00 доларів США, валюту платежу повернення боргу сторони визначили таку ж, підлягає стягненню борг у валюті позики. Разом з тим, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення штрафу в сумі 10 332,60 доларів за договором позики №ІІ від 07.06.2023 року та штрафу в сумі 463,00 Доларів США за договором позики №І від 18.05.2023 року, оскільки чинним законодавством запроваджено заборону одночасного застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2025 року оскаржується відповідачами в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині, зокрема в частині відмови у задоволенні позову про стягнення штрафу в сумі 10 332,60 доларів США за договором позики від 07.06.2023 року та штрафу у розмірі 463,00 доларів США за договором позики від 18.05.2023 року, апеляційним судом, відповідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, не перевіряється.

Колегія суддів погоджується з висновками суду в оскаржуваній частині, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення в оскаржуваній частині відповідає в повному обсязі.

Відповідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Отже, надані позивачем ОСОБА_1 боргові зобов`язання (договори позики та розписки) від 18 травня 2023 року та від 07 червня 2023 року, підписані відповідачем ОСОБА_2 , що ним не заперечувалося під час розгоялу справи в суді, є доказом факту отримання грошових коштів, за недоведеності ним протилежного.

Посилання відповідача на те, що вказані позивачем кошти в позику йому не передавалися, а договори позивик та розписки були спрямовані на заперечення виконання іншого правочину, колегію суддів не приймаються, оскільки відповідачем не надано відповідних доказів на підтвердження вказаного.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ч. 1, 4 ст. 545 ЦК України).

Отже, статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Оскільки боргові розписки від 18 травня 2023 року та від 07 червня 2023 року містить зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 у визначений строк визначену суму грошей, що становить основний зміст і всі істотні умови позикового зобов`язання, колегія суддів вважає, що вони є не тільки належним підтвердженням укладеного між сторонами договорів позики зазначеної суми грошей, але й підтвердженням факту не виконання зобов`язання відповідачем щодо повернення позики у відповідності до вимог ст.ст. 526, 530, 1049 ЦК України.

Отже, встановивши факт існування між сторонами договірних правовідносин згідно Договору позики від 07.06.2023 року та розписки від 07.06.2023 року, Договору позики від 18.05.2023 року та розписки від 18.05.2023 року, а також факт неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань із повернення суми позики відповідно до умов укладених договорів позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 боргу за вказаними договорами позики та узгоджені проценти за користування позикою, у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності та обгрунтованості заявлених позовних вимог.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання. Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким встановлено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

07 червня 2023 року між ОСОБА_1 , як кредитором, та ОСОБА_3 , як поручителем, було укладено договір поруки №ІІ, відповідно до умов якого ОСОБА_3 поручається перед ОСОБА_1 за виконання ОСОБА_2 зобов`язань, що випливають із договору позики, в тому числі у разі порушення його умов.

Пунктом 4 договору поруки сторони погодили, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник.

З огляду на вказане, посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_3 під час підписання договору поруки вона не розуміла наслідки вчинення даного правочину, її запевними, що фактично це була угода про передання 40% акцій товариства колегією суддів не приймаються як безпідставні.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідачами не доведено належними доказами фіктивність укладених договорів позики та поруки, та визнання їх недійсними.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), № 288).

Висновки суду у межах доводів апеляційної скарги відповідачів ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом першої інстанції не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції № 2) [ВП], § 41.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367,368,374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Шабельник Катерина Павлівна, залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: