Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №214/4477/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3034/26 Справа № 214/4477/25 Суддя у 1-й інстанції - Малаховська І.Б. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.,

суддів - Зубакової В.П., Остапенко В.О.

секретар судового засідання – Лідовська А.А.

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

заінтересована особа – виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті

ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 листопада 2025 року, яке ухвалено суддею Малаховською І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 25 листопада 2025 року, -

В С Т А Н О В И В

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини.

Заява обґрунтовувалась тим, що заявник проживав разом із батьком ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 до часу його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщина складається із цієї квартири, яка належала за життя його батькові.

27.03.2025 року заявник звернувся до Сьомої криворізької нотаріальної контори у Дніпропетровській області для оформлення спадщини, але отримав постанову про відмову у видачі свідоцтва про право спадщину, у зв`язку з тим, що заявником не надані документи, що підтверджують факт прийняття спадщини за законом протягом строків, встановлених ст. 1270 ЦК України і інформація про його постійне проживання разом із батьком на момент смерті за матеріалами спадкової справи відсутня.

Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини залишено без розгляду.

Роз`яснено заявнику його право подати позов на загальних підставах.

Залишаючи дану заяву без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що оскільки встановлення факту постійного проживання із ОСОБА_2 необхідне заявнику ОСОБА_1 з метою подальшої реалізації права спадкування, після смерті його батька ОСОБА_2 , при цьому заявник пропустив строки для прийняття спадщини, то встановлення факту, про який просить заявник, пов`язується з наступним вирішенням спору про право, зокрема і на нерухоме майно, а отже повинен розглядатися в позовному провадженні.

Заявник з такою ухвалою суду першої інстанції не погодився, у зв`язку із чим звернулася з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просив скасувати ухвалу суду про залишення його заяви без розгляду і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку, що встановлення факту, про який просить заявник, пов`язується з наступним вирішенням спору про право, зокрема, і на нерухоме майно, оскільки встановлення цього факту необхідне заявнику з метою подальшої реалізації права на спадкування після смерті батька. Суд не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом, який би оспорював його право на прийняття спадщини, тобто не встановив між ким існує спір.

Суд першої інстанції не встановив, що заінтересована особа - територіальна громада в особі виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради заперечує проти задоволення вимог заявника і що існує спір про право між ними.

Відзив від заінтересованої особи на апеляційну скаргу станом на час апеляційного розгляду справи до апеляційного суду не подано.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник заінтересованої особи Тімуш К.О. у судове засідання не прибула, надіслала до апеляційного суду заяву, в якій просила розгляд апеляційної скарги проводити без її участі, заперечень проти задоволення скарги не надіслала.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявника ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини другої та п`ятої статті 263 ЦПК законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК).

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина 4 статті 315 ЦПК).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі ЦК) встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилами статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 278/304/23 звернув увагу, що суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21.

Залишаючи заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що факт постійного проживання заявника із спадкодавцем на час відкриття спадщини, за встановленням якого заявник звернувся до суду, за наявності постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки в цьому випадку існує спір про право, зокрема і на нерухоме майно, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.

Проте з такими висновками місцевого суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають нормам права, які підлягають застосуванню, та є передчасними.

Так, у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення заявник зазначає, що віна є спадкоємцем після померлого батька, шляхом постійного проживання з ним, зокрема і на час відкриття спадщини. Проте суд першої інстанції не перевірив його доводи, не встановив і в своєму рішенні не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював право заявника ОСОБА_1 на прийняття спадщини, тобто не встановив коло спадкоємців, а також між ким існує спір щодо спадкового майна, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.

Відмова нотаріуса у видачі заявнику свідоцтва про право на спадщину пов`язана виключно з пропуском строку, необхідним для прийняття спадщини, за відсутності у заявника зареєстрованого місця проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Суд першої інстанції не встановив коло заінтересованих осіб у справі, не з`ясував позицію органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого спадкового майна, і не встановив наявності у нього, або інших встановлених заінтересованих осіб претензій щодо спадкового майна чи оспорення ними права заявника на прийняття спадщини.

Необхідність встановлення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем для отримання спадщини саме по собі не свідчить про наявність спору.

Отже, висновки суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасними і нічим не підтвердженими. При цьому посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, в якій сформульовано певні умови за наявності яких можливе встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведених в цій ухвалі висновків суду апеляційної інстанції щодо помилковості висновків суду першої інстанції про наявність у даній справі спору про право, не спростовують.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 180/2132/21, від 31 травня 2023 року у справі № 357/11366/22 та від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (пункт 6 частини 1 статті 374 ЦПК).

Відповідно до вимог частини першої статті 379 ЦПК підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, ураховуючи невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, постановлення оскаржуваної ухвали з порушення норм процесуального права, наявні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 і скасування оскарженої ухвали суду першої інстанції з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про продовження розгляду справи.

Оскільки за наслідком апеляційного провадження розгляд справи не закінчено, то питання розподілу судових витрат у суді апеляційної інстанції не вирішується.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 листопада 2025 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 15 квітня 2026 року.

Головуючий

Судді