Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №680/36/26 — Новоушицький районний суд Хмельницької області

Справа № 680/36/26

№2/680/150/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2026 року селище Нова Ушиця

Новоушицький районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді – Яцини О.І.,

за участі секретаря судового засідання – Стандрійчук М.П.,

представника позивачки – адвоката Клюки В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановив:

Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідачки на її користь заборгованість у розмірі 207000,00 грн

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 11 липня 2025 року між сторонами укладено договір оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , строком до 30 грудня 2025 року, зі сплатою щомісячної орендної плати у розмірі 1000,00 грн. Відповідачка зобов`язалася своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Всупереч умовам договору відповідачка свої зобов`язання за договором не виконала та жодного разу не сплатила орендну плату, у зв`язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 6000,00 грн. Окрім того, на підставі п.8.2 договору відповідачка зобов`язана сплатити штраф в розмірі 1000,00 грн.

Також, 11 липня 2025 року між сторонами був укладений договір позики грошових коштів на здійснення відповідачкою торговельної діяльності, за яким позивачка надала відповідачці позику готівкою у розмірі 200000,00 грн, які відповідачка зобов`язалася повернути наступним чином: 100000,00 грн до 30 серпня 2025 року, решту 100000,00 грн - до 30 грудня 2025 року, про що власноруч склала розписку.

Відповідачка взяті на себе зобов`язання з повернення отриманих коштів за договором позики не виконала, кошти в передбачені у розписці строки не повернула.

У зв`язку із зазначеним позивачка вимушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та майнових інтересів.

Ухвалою суду від 29 січня 2026 року відкрито провадження у справі за даним позовом, призначено підготовче засідання, надано відповідачці строк для подання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 12 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася будучи належним чином повідомленою про таке, відзиву на позовну заяву до суду не направила.

Суд, заслухавши представника позивача, безпосередньо дослідивши та оцінивши докази у справі, встановив наступні фактичні обставини та відповідні спірні правовідносини.

Так, позивачці належить приміщення магазину, загальною площею 65,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13).

11 липня 2025 року між сторонами укладено договір оренди приміщення за вказаною адресою (а.с.9-11).

Відповідно до п.1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов`язується передати орендареві у строкове платне користування приміщення, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування приміщення, що визначене у цьому договорі (надалі іменується - «Приміщення»), та зобов`язується сплачувати орендодавцеві орендну плату.

Адреса приміщення, що орендується: АДРЕСА_1 (п.1.2 договору).

Згідно із п. 2.1 договору приміщення, що орендується, надається орендарю для здійснення торгівельної діяльності, реалізації товарів (продовольчих та побутових).

Відповідно до п.4.1 договору строк оренди приміщення, що орендується, складає 6 місяців з моменту прийняття приміщення, що орендується, за актом прийому-передачі.

Згідно із п.5.1 договору розмір місячної орендної плати складає 1000,00 грн.

Пунктом 5.2 договору сторони обумовили, що орендна плата сплачується орендарем не пізніше 11 числа кожного наступного місяця на рахунок орендодавця.

Відповідно до п.5.8 договору у разі припинення (розірвання договору) оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення приміщення та майна за актом прийому-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції (якщо такі передбачені цим договором).

Згідно із п.10.3 Договору строк цього договору починає свій перебіг з 11 липня 2025 року та закінчується 30 грудня 2025 року.

Відповідно до п.10.4 договору сторони погодили, що закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Згідно із п.7.1 договору орендар зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п.8.2 договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість орендаря становить загалом не менше ніж 1000,00 грн, орендар також сплачує штраф орендодавцю у розмірі 1000,00 грн.

Сторони підписали акт прийому-передачі нерухомого майна в оренду (а.с.12).

Згідно із розпискою ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 кошти у сумі 200000,00 грн. ОСОБА_2 зобов`язалась повернути кошти наступним чином: 100000,00 грн до 30 серпня 2025 року, решту 100000,00 грн - до 30 грудня 2025 року (а.с.14, 31).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч.ч.1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Статтею 797 ЦК України закріплено, що плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

За вимогами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За вимогами ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Частина 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За вимогами ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Так, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2021 року у справі № 755/11600/18 (провадження № 61-15832св20), яка згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із приписами ст. 12, ч.ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Системний аналіз наведених вище норм у поєднанні із дослідженими судом безпосередньо матеріалами цієї справи дає підстави дійти висновку, що між сторонами у справі виникли відносини, пов`язані із наданням позивачкою відповідачці у найм (оренду) об`єкта нерухомого майна, за користування котрим була встановлена узгоджена сторонами плата. При цьому, обставини з приводу укладення договору оренди нерухомого майна сторонами у цій справі не оспорюються.

Оскільки судом встановлено, що відповідачка не сплатила позивачці орендну оплату за користування об`єктом оренди у строки та в порядку, котрі встановлені договором оренди від 11 липня 2025 року, зокрема допустила заборгованість з орендної плати, то така підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки у повному обсязі.

Поряд із зазначеним, розпискою від 11 липня 2025 року сторонами обумовлено строки повернення грошових коштів у розмірі 100000,00 грн до 30 серпня 2025 року, решту 100000,00 грн - до 30 грудня 2025 року

Будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження сплати вказаних коштів в обумовлений термін, як і погашення спірної заборгованості в наступний термін, відповідачкою під час розгляду справи до суду не надано.

За наслідком чого, суд дійшов до висновку щодо обґрунтованості доводів позивачки про наявність у відповідачки заборгованості за договором позики, яка складає 200000,00 грн.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що відповідачкою не було повернуто у строк, зазначений у розписці, позикодавцеві позику, а саме 200000,00 грн, що є істотним порушенням умов договору, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при його укладенні, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що вимога позивачки про стягнення з відповідачки заборгованості за договором позики, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

За таких обставин, враховуючи викладені вище положення законодавства та встановлені судом фактичні обставини справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та безпосередньо оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов до висновку про задоволення позову та стягнення з відповідачки заборгованість у розмірі 207000,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивачки слід стягнути понесені судові витрати, а саме судовий збір в сумі 2070,00 грн пропорційно до задоволеної частини вимог (позов задоволено на 100 %).

Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 280-284, 289 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 207000 (двісті сім тисяч) гривень 00 копійок заборгованості, з яких 6000,00 грн - заборгованості з орендної плати; 1000,00 грн - штрафу за Договором оренди №11/07 від 11 липня 2025 року та 200000,00 грн - заборгованості за договором позики від 11 липня 2025 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2070 (дві тисячі сімдесят) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Позивачка: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Суддя О. І. Яцина