Вирок від 14 квітня 2026 р. у справі №675/169/26 — Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/169/26

Провадження № 1-кп/675/56/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" квітня 2026 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , потерпілої ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025240000001189 від 26.12.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичне місце проживання якого по АДРЕСА_1 , працюючого сантехніком в Плужненському аграрному ліцеї, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

26.12.2025, близько 03 год. 50 хв. у темну пору доби, без опадів, під час ожеледиці ОСОБА_4 (по тексту вироку – обвинувачений, ОСОБА_4 ) керуючи автомобілем «Gееlу JL7162» д.н.з. НОМЕР_1 рухався зі швидкістю приблизно 50-60 км/год автодорогою Т-2313 «Кам`янка - Шепетівка», поблизу с. Мокрець Ізяславської громади Шепетівського району Хмельницької області в напрямку від с. Мокрець до с. Борисів, на ділянці автодороги, в межах дії дорожніх знаків 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 50 км/год» та 7.12 «Ожеледиця», де максимально дозволена швидкість руху під час ожеледиці становить 50 км/год, порушуючи вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, і як наслідок, допустив занос керованого ним автомобіля з подальшим виїздом за межі дороги в лівий по ходу руху кювет та зіткненням з деревом.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Gееlу JL7162» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно- мозкової травми з переломом потиличної кістки черепа та крововиливами під м`які оболонки головного мозку; закритої травми правої половини грудної клітки з переломами десяти ребер та кровотечею в праву плевральну порожнину. Дані тілесні ушкодження мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх спричинення, а в даному випадку, що призвели до смерті на місці пригоди, яка настала внаслідок поєднаної травми голови та грудної клітки, яка супроводжувалась закритим переломом потиличної кістки черепа, крововиливами під м`які оболонки головного мозку, переломами десяти ребер правої половини грудної клітки з кровотечею в праву плевральну порожнину та в сукупності призвели до шоку.

Тим самим, водій ОСОБА_4 своїми діями порушив вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху України, за змістом яких під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Порушення водієм ОСОБА_4 вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України знаходяться в прямому причинному зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками, а саме спричиненням смерті ОСОБА_6 .

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушив правила безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_6 .

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за встановлених вище обставин визнав у повному обсязі, не заперечуючи правової кваліфікації вчиненого діяння, у вчиненому щиро розкаювався та підтвердив обставини порушення ним правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть ОСОБА_6 , які встановлені судом та зазначені вище.

Вказав, що внаслідок вчинення вказаного кримінального правопорушення пережив непоправну втрату своєї дружини, просив суворо не карати.

Обвинувачений також вказав, що цілком розуміє, що має право на повний судовий розгляд, у якому прокурор має довести усі обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення, просив не досліджувати докази, зібрані стороною обвинувачення, оскільки він не оспорює фактичних обставин, викладених у обвинувальному акті.

Прокурор, вказуючи на те, що обвинувачений повністю визнав свою винуватість в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, фактичні обставини ним, як слідує з його пояснень не оспорюються, просив визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, та просив дослідити письмові матеріали, що характеризують особу обвинуваченого, письмові докази про накладений арешт та речові докази.

Аналогічну позицію підтримала і потерпіла, яка, з поміж іншого, просила застосувати до обвинуваченого покарання із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України, у виді позбавлення волі строком не більше ніж 2 роки, звільнивши від відбування покарання з випробовуванням строком на 1 рік, без позбавлення права керування транспортними засобами.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, приймаючи до уваги, що обвинувачений ОСОБА_4 не оспорює фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, встановлено, що вірно розуміє зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності його позиції, тобто визнання ним вини не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, за згодою прокурора та обвинуваченого, з урахуванням позиції потерпілої, суд в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорювалися, і обмежився допитом обвинуваченого, та дослідженням матеріалів щодо понесених процесуальних витрат, речових доказів, накладених арештів та даних, які характеризують особу обвинуваченого.

Аналізуючи обставини, що визнаються учасниками судового провадження, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 в обсязі пред`явленого обвинувачення, є доведеною.

Дії ОСОБА_4 органом досудового розслідування правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, а саме як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_6 .

З урахуванням наведеного, вивчивши наявні матеріали кримінального провадження, керуючись законом та оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що подія кримінального правопорушення мала місце, вина обвинуваченого ОСОБА_4 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої при обставинах, встановлених органом досудового розслідування доведена повністю, поза розумним сумнівом, а дії його обґрунтовано кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання; те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами; юридична відповідальність особи, за ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке:[…] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .

У рішенні від 15.06.2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.06.2022 №1-р/2022)

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (постанова Верховного Суду від 10.06.2020 в справі №161/7253/18).

У цій ситуації, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.

Адже, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (п. 3 ПП ВС України від 23.12.2005 №12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки; активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК України та розгляду провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, у відповідності до ст. 67 КК України судом не встановлено.

При призначенні покарання суд, у відповідності до ст.ст. 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є тяжким необережним злочином, характер вчиненого діяння, ступінь суспільної небезпечності та наслідки скоєного, відомості про особу обвинуваченого, який на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, позитивно характеризується як за місцем проживання, так і за місцем роботи, раніше не судимий, отже вперше отримав негативний досвід протиправної поведінки.

Згідно з ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

І з огляду на наведене, керуючись принципом індивідуалізації покарання та справедливості, суд вважає за доцільне призначити ОСОБА_4 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі без позбавленням права керувати транспортними засобами.

Щодо додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд зазначає, що від наявності права керування залежить матеріальний та соціальний стан обвинуваченого, у зв`язку з чим суд вважає, що призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами призведе до погіршення умов життя обвинуваченого, що не відповідатиме принципу справедливості та індивідуалізації призначеного покарання.

По своїй суті таку ж позицію щодо відсутності необхідності призначення обвинуваченому додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами у судовому засіданні підтримували як потерпіла, так і прокурор.

З урахуванням обставин справи і даних про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, характеризується виключно позитивно, за наявності встановлених декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, суд вважає за доцільне призначити останньому покарання у виді позбавлення волі ближче до мінімальної межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 286 КК України та застосувати ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробовуванням, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення.

Така позиція суду грунтується, з поміж іншого, і з урахуванням думки потерпілої та встановлених низьких ризиків вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, і, відповідно відомостей досудової доповіді №438/43/7/1-26 від 13.04.2026, згідно яких констатовано, що виправлення ОСОБА_4 можливе і без позбавлення волі на певний строк.

Таке покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Як вважає суд, з огляду на конкретні обставини ДТП, відносно обвинуваченого не може бути застосовано положення ст. 69 КК України, оскільки це об`єктивно призведе до м`якості призначеного покарання, що не відповітиме самій меті такого покарання.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

З урахуванням положень статті 174 КПК України, суд приходить до висновку про необхідність та доцільність скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.12.2025, та вирішення відносно цього майна питання про долю як речового доказу у відповідності до положень статті 100 КПК України.

Відповідно до положень статті 118 КПК України витрати, пов`язані із залученням експертів являються процесуальними витратами.

Частиною 2 статті 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Із врахуванням вищезазначеного, суд в силу положень ст.ст. 118, 124 КПК України приходить до висновку, що процесуальні витрати по справі, пов`язані з проведенням судової інженерно-технічної експертизи у сумі 3565, 60 грн. та судової інженерно-транспортної у сумі 2674, 20 грн, і, які покладені в основу обвинувачення підлягають стягненню із ОСОБА_4 на користь держави в загальному розмірі 6239,80 грн., оскільки їх розмір та підстави підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

Питання про речові докази суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.

Так як цивільний позов в кримінальному провадженні відсутній, то суд дане питання також не вирішує.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 100, 118, 124, 349, 368-371, 373, 374, 392, 394, 395 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 5 (п`ять) місяців без позбавленням права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання у виді 3 (трьох) років 5 (п`ять) місяців позбавлення волі з випробуванням і встановити йому іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

Покласти на ОСОБА_4 обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів в загальному розмірі 6239,80 грн.

З набранням вироком законної сили з метою його виконання, арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.12.2025 - скасувати.

Речові докази по справі:

автомобіль марки «GEELY JL7162» д.н.з. НОМЕР_1 , 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 – повернути ОСОБА_7 .

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку, з особливостями (обмеженнями) апеляційного оскарження, передбаченими статтею 394 КПК України. Апеляційна скарга подається через Ізяславський районний суд Хмельницької області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя ОСОБА_8