Вирок від 14 квітня 2026 р. у справі №601/871/26 — Кременецький районний суд Тернопільської області

Справа №601/871/26

Провадження № 1-кп/601/197/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2026 року Кременецький районний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременці кримінальне провадження, внесене у Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12026211010000133 від 13 березня 2026, про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, неодруженого, не депутата, з середньою спеціальною освітою, тимчасово не працюючого, має на утриманні двох малолітніх дітей, відповідно до ст. 89 КК України вважається раніше не судимим

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, -

за участю інших учасників кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3

встановив:

02 жовтня 2025 року постановою Кременецького районного суду Тернопільської області у справі № 3/601/1096/2025, яка набрала 14.10.2025 законної сили, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

В подальшому ОСОБА_3 , достовірно знаючи про те, що постановою Кременецького районного суду Тернопільської області у справі № 3/601/1096/2025 від 02.10.2025, яка набрала 14.10.2025 законної сили, його притягнуто до адміністративної відповідальності та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, усвідомлюючи, що протягом зазначеного терміну зобов`язаний утриматися від керування транспортними засобами, діючи умисно, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, з метою невиконання постанови суду, що набрала законної сили, маючи реальну можливість її виконати, керував транспортним засобом.

Так, 12 березня 2026 року о 17 год. 25 хв. у м. Почаїв по вулиці Макаренка біля будинку номер 42, Кременецького району Тернопільської області, на підставі п. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію України» у зв`язку із порушенням п. 2.3 В Правил дорожнього руху України, працівниками поліції - ПОГ Сектору взаємодії з громадами ВВП Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_5 , ПОГ Сектору взаємодії з громадами ВВП Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_6 , поліцейським з реагування ПП СПД №1 Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_7 , був зупинений автомобіль марки ВАЗ 21099, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 .. В ході спілкування із ОСОБА_3 встановлено, що останній керував автомобілем, будучи позбавленим такого права за постановою суду.

У зв`язку із зазначеним відносно ОСОБА_3 складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №682044 за ст. 121 ч. 5 КУпАП.

В результаті протиправних дій ОСОБА_3 грубо порушено норми щодо обов`язковості судових рішень та ним проігноровано вимоги ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух».

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що зібраними у кримінальному провадженні доказами, достатньо викривається у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, тобто в умисному невиконані постанови суду, що набрала законної сили.

Обвинувачений ОСОБА_3 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю. У вчиненому щиро розкаюється, просить його суворо не карати, обіцяє більше такого не повторювати.

Крім власного визнання вини, обвинувачений ОСОБА_3 повністю погодився зі всіма доказами у кримінальному провадженні, що були зібрані в процесі досудового розслідування і підтверджують його винність у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, відмовившись від їх дослідження в ході судового розгляду.

Оскільки, фактичні обставини справи не оспорюються учасниками судового провадження, показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи, з`ясувавши правильність розуміння обвинуваченим фактичних обставин справи, не маючи сумнівів у добровільності його позиції, суд приходить до висновку, що у відповідності до ч.3 ст. 349 КПК України, дослідження фактичних обставин кримінального провадження слід обмежити допитом обвинуваченого та дослідженням даних у справі, що характеризують особу обвинуваченого. Дослідивши та оцінивши докази в кримінальному провадженні в їх сукупності, суд приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 і його дії кваліфікує за ч. 1 ст. 382 КК України, як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 Кримінального кодексу України, суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час суд зазначає, що згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року, де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

З врахуванням таких вимог закону, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує вимоги ст.ст. 50, 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 вищевказаного Кодексу є нетяжким злочином, особу обвинуваченого, який визнав вину, у вчиненому щиро розкаюється, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_3 передбачених ст. 67 КК України відсутні. Суд обирає щодо обвинуваченого покарання в межах санкції ч. 1 ст. 382 КК України у виді штрафу.

Суд вважає, що дане покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Цивільний позов не заявлений.

Доля речових доказів підлягає вирішенню відповідно до ст.100 КПК України.

З врахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 373, 374, п. 1 ч. 1 ст. 392, п. 2 ч. 2 ст. 395 Кримінального процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень.

Речові докази:

- DVD-R диск із відеозаписом із нагрудних камер поліцейських події, що мала місце 12 березня 2026 року залишити при матеріалах справи;

-мобільний телефон марки «Samsung Galaxy А 15», належний ОСОБА_3 , переданий останньому під зберігальну розписку повернути ОСОБА_3 .

Апеляційна скарга на вирок може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду через Кременецький районний суд Тернопільської області.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуючий: