Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №464/6859/25 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/6859/25

пр.№ 2/464/349/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

14.04.2026 м. Львів

Сихівський районний суд м. Львова

у складі: головуючої судді – Сабари Л.В.,

секретаря судового засідання – Рейман В.С.,

за участю: представника позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_2 про відшкодування в порядку регресу витрат за регламентною виплатою,

встановив:

позивач Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі – МТСБУ) звернулося до суду з позовом, поданим представником Безверським Р.В., до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить стягнути заборгованість у розмірі 79 692,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 30.11.2020 о 08.30 год. на 543 км + 800 м автодороги Київ-Чоп відбулась ДТП за участю автомобіля марки «Opel», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 (власник ОСОБА_4 ), та автомобіля марки «Opel», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Обставини ДТП та факт винуватості відповідача у її вчиненні встановлені постановою Сихівського районного суду м. Львова від 05.01.2021 у справі №464/6987/20. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача перед третіми особами на момент вчинення ДТП не була застрахована, потерпіла сторона звернулась до позивача з повідомленням про настання ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування, на підставі чого МТСБУ здійснило виплату страхове відшкодування у розмірі 57 891,96 грн. Таким чином, з урахуванням ст. 1191 ЦК України, п. 38.2.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач набув права зворотної вимоги до відповідача. 09.03.2021 МТСБУ направило відповідачу лист-вимогу про добровільне компенсування витрат, пов`язаних з виплатою потерпілій особі відшкодування. 19.03.2021 відповідач скерував позивачу лист, відповідно до якого визнав борг та просив розстрочити його виплату строком на 36 місяців, що було погоджено позивачем та направлено ОСОБА_5 проект договору №72693/1862 від 10.06.2021 про порядок повернення коштів. Вказаний договір відповідач не підписав, проте 18.02.2022 здійснив одноразовий платіж на користь позивача у розмірі 1 541,96 грн., з урахуванням чого залишок боргу складає 56 350,00 грн., що підлягає стягненню в судовому порядку. Крім того, покликаючись на положення ст. 625 ЦК України, у зв`язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, просить стягнути з нього за останні три роки, що передують подачі позову, 3% річних у розмірі 5 071,50 грн. та інфляційні втрати у розмірі 18 271,49 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2025 матеріали справи передано на розгляд судді Сабарі Л.В.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 02.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 04.12.2025 розгляд даної справи відкладено, явку представника позивача в судове засідання визнано обов`язковою.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 23.12.2025 розгляд даної справи відкладено, явку представника позивача в судове засідання визнано обов`язковою.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 24.02.2026 розгляд даної справи відкладено.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 09.03.2026 розгляд даної справи відкладено, явку представника позивача в судове засідання визнано обов`язковою.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 08.04.2026, постановленою судом без оформлення окремого документа, зазначеною у протоколі судового засідання, у задоволенні клопотання представника позивача та долученні доказів до матеріалів справи відмовлено з підстав подання таких стороною з пропуском строку, встановленого законом, та відсутності обґрунтування неможливості їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від сторони, яка їх подає.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав, просив такий задовольнити в повному обсязі. Через технічні обставини, просив суд завершувати розгляд справи за наявними доказами, скерувавши через систему «Електронний суд» письмові пояснення, відповідно до яких вказав, що відповідачем, у відповідь на вимогу позивача від 09.03.2021, скеровано лист про визнання боргу з виплати страхового відшкодування у розмірі 57 891,96 грн., в якому також просив розстрочити виплату такого. У зв`язку з наведеним, позивачем скеровано ОСОБА_5 проект договору про порядок повернення коштів. За вказаним договором відповідачем було здійснено один платіж у розмірі 1 541,96 грн., а залишок боргу у розмірі 56 350 залишається ним несплаченим. Враховуючи наведене та те, що відповідач визнав борг, фактично уклав та частково виконав договір від 10.06.2021 про порядок повернення коштів, що позивачем обґрунтовано у позовній заяві, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, будь-яких заяв чи клопотань до суду не скеровував.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

За умовами ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням наявності всіх наведених вище умов суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, таким чином з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до підпункту «а» пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі – у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) МТСБУ, за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. п. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

При дослідженні доказів, судом встановлено наступне.

30.11.2025 о 08.30 год. на 543 км + 800 м автодороги Київ-Чоп відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Опель», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_2 , та автомобіля марки «Опель», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 .

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 05.01.2021 у справі №464/6987/20, що набрала законної сили 10.10.2022, ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення в межах санкції вказаної норми.

Таким чином, вина ОСОБА_2 у вчиненні вказаної ДТП є доведеною та в порядку ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

На момент дорожньо-транспортної пригоди відповідач не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у зв`язку із чим власник пошкодженого транспортного засобу «Опель», р.н. НОМЕР_1 , звернулось до МТСБУ з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, а також із заявою про виплату страхового відшкодування.

На підставі довідки №1 від 24.02.2021 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих та наказу «Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_3 » прийнято рішення про здійснення виплати потерпілому страхового відшкодування та відшкодовано останньому 56 391,96 грн. за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Крім того, МТСБУ понесено витрати на збір документів та визначення розміру шкоди, відтак загальний розмір витрат позивача у зв`язку із здійсненням регламентної виплати на користь потерпілого склав 57 891,96 грн.

Отже, зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_2 , як водій транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, внаслідок чого МТСБУ здійснило регламентну виплату на користь потерпілого, оскільки доказів протилежного суду не надано, відтак відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що відповідач підпадає під дію п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд приходить до переконання, що МТСБУ має право зворотної вимоги (регресу) до відповідача у розмірі виплаченого страхового відшкодування.

ОСОБА_5 позивачем направлено претензію від 09.03.2021 про відшкодування збитків в порядку регресу, у відповідь на яку відповідач звернувся до МТСБУ із проханням про розстрочку виплати суми та 18.02.2022 у добровільному сплатив на їх користь грошові кошти у розмірі 1 541,96 грн.

Враховуючи вищевикладене та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь МТСБУ завданої шкоди в порядку регресу у розмірі 56 350 грн. (57 891,96 грн. виплаченого страхового відшкодування – 1 541,96 грн. добровільно повернутих відповідачем коштів), за відсутності доказів повернення останнім грошових коштів у повному обсязі, є обґрунтованими та підставними, відтак позов в цій частині слід задовольнити.

При вирішенні вимоги позову про стягнення 3% річних у розмірі 5 071,50 грн. та інфляційних втрат у розмірі 18 271,49 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання в порядку ст. 625 ЦК України, суд виходить з наступного.

За змістом ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. ст. 610, 611 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 04.02.2020 у справі 912/1120/16 з посиланням на подібну правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Обґрунтовуючи право нараховувати 3% річних та інфляційні втрати в порядку ст. 625 ЦК України на суму боргу у зв`язку із несвоєчасним виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач зазначає, що на письмове прохання ОСОБА_2 про відстрочку сплати грошових коштів, скероване у відповідь на лист-вимогу МТСБУ про добровільну компенсацію понесених витрат від 09.03.2021, МТСБУ скеровано відповідачу проект договору №72693/1862 від 10.06.2021 про порядок повернення коштів. Такий договір відповідачем підписано не було, проте останнім здійснено один платіж – 18.02.2022 у розмірі 1 541,96 грн., що свідчить про фактичне укладення між ними договору.

Разом з тим, суд не може погодитись з такими доводами позивача, виходячи з положень ЦК України, що регулює порядок укладення договорів, оскільки скерований позивачем проект договору про порядок сплати коштів залишився не підписаним відповідачем, відтак відсутні підстави вважати, що сторони між собою дійшли згоди щодо усіх його істотних умов, а підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин.

Крім того, зі змісту умов договору, копію якого надано позивачем, не вбачається можливим встановити, що у разі вчинення відповідачем будь-яких дій відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, зокрема, сплати відповідної суми грошових коштів, слід вважати, що останній, шляхом сплати 18.02.2022 на користь МТСБУ коштів у розмірі 1 541,96 грн, безумовно прийняв пропозицію на укладення такого договору.

За наведених обставин, суд приходить до переконання, що позивачем не доведено, що на підставі договору №72693/1862 від 10.06.2021 про порядок повернення коштів у відповідача виник обов`язок щодо сплати коштів на користь МТСБУ, відтак відсутні підстави вважати, що у позивача виникло право вимагати від ОСОБА_2 сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за неналежне виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі згаданого договору, у зв`язку із чим вимоги позову в цій частині є безпідставними та не підлягають до задоволення.

За наведених обставин, позов слід задовольнити частково.

Окрім цього, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2 141,06 грн., що відповідатиме пропорційності розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273-279, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України завдану шкоду в порядку регресу у розмірі 56 350 (п`ятдесят шість тисяч триста п`ятдесят) гривень.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України судовий збір у розмірі 2 141 (дві тисячі сто сорок одна) гривня 06 (шість) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складено 14 квітня 2026 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач: Моторне (транспортне) страхове бюро України, місцезнаходження: м. Київ, б-р Русанівський, 8, ЄДРПОУ 21647131;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Головуюча Сабара Л.В.