Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №452/1167/25 — Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 452/1167/25

Провадження № 2/452/710/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" березня 2026 р. м. Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого судді Казана І.С.

при секретарі Кафтан О.Ю.,

із участю: представника позивача адвоката Бобак О.Б.,

представника відповідача адвоката Фартушок Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Самборі Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконкому Самбірської міської ради Львівської області, - про поділ майна подружжя та визнання права власності на частину земельної ділянки, -

в с т а н о в и в :

Представник-адвокат Бобак О.Б. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя мотивуючи свої вимоги тим, що позивач перебував у шлюбі з відповідачем із 31.05.2018р.; рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11.11.2024р. шлюб між ними розірвано; від спільного подружнього життя у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , який на даний час проживає з відповідачем. За час спільного подружнього життя подружжям було набуто, а саме збудовано житловий будинок загальною площею 99,6кв.м, житловою 63,2кв.м та гараж за адресою: АДРЕСА_1 . Даний житловий будинок був збудований на земельній ділянці з кадастровим номером 4610900000:12:033:0029 призначеній для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яку відповідач набула на підставі договору дарування земельної ділянки від 27.11.2020 року, укладеного з її батьком ОСОБА_4 та посвідченого приватним нотаріусом Кір Р.А. На вказаній земельній ділянці був розташований дерев`яний житловий будинок загальною площею 36,86кв.м, житловою 23,89кв.м, який батько відповідача за договором дарування також подарував їй. Подружжя спільно вирішили розібрати старий дерев`яний житловий будинок і на цій земельній ділянці спорудили цегляний будинок з нового фундаменту. Позивач іншого житла немає, грошова компенсація ним не розглядається, оскільки відповідач коштів немає. Позивач звертався до відповідача про визначення йому частки у спільному майні подружжя, на що отримав відмову; відтак ОСОБА_1 просить суд визнати за ним право власності на частину будинку загальною площею 99,6кв.м, житловою 63,2кв.м з господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя із ОСОБА_2 ; а також визнати за позивачем право власності на частку земельної ділянки площею 0,0558га за вказаною адресою, припинивши право власності відповідача на зазначену земельну частку в зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно, розташоване на даній земельній ділянці.

У наступному представником позивача адвокатом Бобак О.Б. подано до суду заяву в порядку ст. 49 ЦПК України про збільшення позовних вимог, в якій додатково зазначено, що за час спільного подружнього життя сторонами було набуто також автомобіль марки Subaru outback д.н.з. НОМЕР_1 , 2019 року випуску, який зареєстровано 04.02.2023р. за відповідачем та перебуває в її володінні. Зі звіту про оцінку транспортного засобу від 26.03.2025р. відомо, що вартість автомобіля становить 878257,43грн. Способом поділу цього майна є стягнення з відповідача вартості автомобіля в сумі 439128,72грн.; тому позивач просить суд присудити стягнути вказану суму з відповідача у його користь.

Представником відповідача адвокатом Фартушок Н.Б. подано до суду додаткові пояснення у справі, з яких відомо, що відповідач повністю заперечує поширення на спірне майно режиму спільної сумісної власності подружжя та, відповідно заперечує проти задоволення позову повністю. Зазначає, що вказане стороною позивача не відповідає дійсності, оскільки спірний будинок як і спірну земельну ділянку набуто відповідачем у дар за відповідним договором. Сам по собі факт перебування у шлюбі на момент дарування будинку не змінює правового статусу цього майна, яке є особистою приватною власністю відповідача. Крім цього відповідач просить суд визнати складені ФОП ОСОБА_5 висновки від 20.02.2025 року про вартість спірних об`єктів неналежними і недопустимими доказами та не надавати їм оцінки при ухваленні рішення за результатами розгляду цієї справи, оскільки у тексті цих висновків відповідач зазначена як замовник. Однак вона ніколи не замовляла вказаних висновків, а також заперечує висвітлену в них вартість об`єктів. Враховуючи викладене, сторона відповідача зазначає, що наявні підстави дійти висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами ані факту істотного збільшення вартості спірного будинку, і, відповідно, не довів збільшення такої вартості, за рахунок його власних коштів та власних трудових затрат, тому такий будинок (і відповідно спірна земельна ділянка, на якій він розташований), є особистою власністю відповідача – того з подружжя, хто його отримав у дар; відтак відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Щодо транспортного засобу, про який вказано позивачем, то майже за 2 місяці до подання позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог, у власності відповідача не перебував зазначений автомобіль; його відчужено 15.04.2025 року. Вказана у наданому позивачем звіті про оцінку вартість автомобіля не відповідає ринковій, оскільки такий звіт проведено не за результатами огляду автомобіля та в свою чергу при оцінці автомобіля не враховано його фактичного технічного стану. Оскільки оцінювач не оглядав автомобіль, тому йому не було відомо про фактичний технічний стан автомобіля Subaru outback, з врахування якого, його вартість, за яку і здійснено продаж у сервісному центрі МВС, на момент відчуження становила 480000грн, про що зазначено у відповідному договорі. Саме ця сума є об`єктивною ринковою вартістю на момент продажу. Ціна у розмірі 480000грн, за яку здійснено продаж автомобіля, що підтверджується договором купівлі-продажу, є єдиним достовірним доказом його ринкової вартості на момент відчуження. Щодо документів, якими позивач підтверджує, що ним у період шлюбу з відповідачем набуто грошові кошти за межами України, то позивач, відповідно до вимог законодавства України, має довести не лише факт їх отримання, а й факт їх ввезення на територію України та сплати ним податків в Україні, чого останнім зроблено не було. Враховуючи викладене, у задоволенні позову, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, сторона відповідача просить суд відмовити повністю.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, представник позивача адвокат Бобак О.Б. у судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі, в обґрунтування посилалась на викладені у позові та заяві про збільшення позовних вимог обставини; просила позов задовольнити і на цьому переконливо наполягала.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, її представник адвокат Фартушок Н.Б. у судовому засіданні позов заперечив та просив відмовити у задоволенні усіх заявлених стороною позивача вимог у повному обсязі; в обґрунтування посилався на обставини, викладені ним у поданих до суду додаткових поясненнях.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області у судове засідання не з`явився, подано клопотання про розгляд справи без участі представника.

З`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, свідків, суд уважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю, виходячи із наступного:

Згідно із ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 31 травня 2018 року; рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11.11.2024р. шлюб між сторонами розірвано.

Як відомо із договору дарування земельної ділянки, укладеного та посвідченого 27.11.2020 року приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Кір Р.А., ОСОБА_4 передав безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0558га, розташовану у АДРЕСА_1 , на якій розміщений житловий будинок, який відчужується одночасно із вказаною земельною ділянкою. Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Категорія земель: землі житлової та громадської забудови.

Із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.11.2020 року відомо про реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку з кадастровим номером 4610900000:12:033:0029 площею 0,0558га за відповідачем ОСОБА_2 .

Із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.11.2020 року відомо про реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок загальною площею 36,86кв.м., житловою площею 23,89кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , - за ОСОБА_2 , форма власності – приватна.

За даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10.11.2025 року відомо, що власником житлового будинку, загальною площею 99,6кв.м, житловою площею 63,2кв.м, за адресою АДРЕСА_1 ; кадастровий номер земельної ділянки місця розташування: 4610900000:12:033:0029; - є ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ; дата державної реєстрації – 11.11.2022 року.

Згідно із даними з Витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відомо такі дані: житловий будинок садибного типу, адреса АДРЕСА_1 , загальна площа 99,6кв.м, житлова площа 63,2кв.м., дата початку будівництва 07.05.2013р., дата завершення будівництва 18.12.2014р., вид будівництва – реконструкція.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

У частині 1 ст. 62 СК України визначено, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 19.05.2025 року в справі №673/547/21 (провадження №61-9790св24) зазначено, що «за системним тлумаченням статті 62 СК України втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати розуміється особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального дорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року в справі №214/6174/15-ц (провадження №14-114цс20) зробила висновок, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального дорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Із огляду на системний аналіз норм статей 57, 60, 63, 66-68, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на 1/2 частини збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Разом із цим за змістом указаної постанови істотність збільшення вартості майна одного із подружжя передбачає, що частка первинної власності стає незначною, співмірно малою за остаточною ціною. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат у майно, тобто вирішальне значення мають шляхи та способи збільшення такої вартості, яка має бути доведена тим з подружжя, хто претендує на таке майно.

Тобто застосування вказаних норм не виключає можливості визнання права спільної сумісної власності на об`єкт права особистої приватної власності одного з подружжя з подальшим визначенням часток при поділі такої власності лише з урахуванням особистих і спільних майнових та трудових затрат кожного з подружжя».

У пункті 48 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 жовтня 2024 року в справі №372/2038/22 вказано наступне: «Інакше кажучи, суди попередніх інстанцій не встановили істотність збільшення вартості будинку з 11 грудня 2013 року до 5 липня 2019 року і не з`ясували, які роботи з будівництва (реконструкції) будинку були проведені саме у той період часу. Істотність збільшення має бути безпосередньо пов`язана зі спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами або із такими затратами позивача. Лише проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування у шлюбі тоді, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним сумісним майном. Суди попередніх інстанцій не з`ясували, у результаті яких конкретних грошових або трудових затрат позивача істотно збільшилася вартість будинку саме в означений період.»

Також Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 22 вересня 2020 року в справі №214/6174/15-ц зробила висновок, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Отже, за документами долученими до позову відомо, що відповідачу її батьком було подаровано земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок. Вказане підтверджується даними договору дарування від 27.11.2020 року та витягів із державного реєстру. Позивач у позові посилається на те, що за час спільного подружнього життя сторін було збудовано житловий будинок. Докази про початок і завершення будівництва будинку відсутні. Відтак, належить зробити висновок, що позивачем не доведено, що житловий будинок побудований сторонами під час шлюбу. Також позивач жодним чином не довів факт істотного збільшення вартості спірного майна, та що він своєю працею чи коштами якось до цього був залучений.

Із наявної в матеріалах справи копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що датою прийняття рішення про реєстрацію права власності є 16.11.2022 року. Однак, момент виникнення права власності на нерухоме майно не може пов`язуватись з його державною реєстрацією, адже сама реєстрація не є правовстановлюючим чинником, а тільки фактом визнання цього права з боку держави.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 5 квітня 2017 року в справі №367/5390/14-ц сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для його віднесення до об`єктів права спільної сумісної власності. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Суд повинен установити (а позивач довести) не лише факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що будь-що у будинку здійснено ним самим чи за рахунок його коштів, а також, що саме його внесок у ремонт спірного житлового будинку у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували внесок позивача у спірний будинок — трудовий, грошовий або інший.

Долучені до позову стороною позивача висновки про вартість спірних об`єктів від 20.02.2025 року, які складені ФОП ОСОБА_5 , суд не бере до уваги, оскільки у зазначених висновках замовником оцінки зазначено відповідача ОСОБА_2 , представником якої заперечений факт їх замовлення. Вказані суперечності дають підстави на визнання цих доказів недопустимими та неналежними, так як одержані вони з порушенням порядку, встановленого законом.

Допитані під розгляду справи по суті свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у судовому засіданні підтвердили факт та обставини передачі грошових коштів від матері відповідача ОСОБА_8 , відповідачу, а також, що вони були безпосередніми учасником цієї передачі грошей цільових для реконструкції старого батьківського будинку. Показання даних свідків є послідовними, не містять суперечностей, та відображають реальність викладеного ними, що за основне фінансування було від матері відповідача.

Показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в суді не підтверджують підставності вимог позивача, котрі обидвоє висловились, що будинок новий будувався для дітей сторін. Свідок ОСОБА_9 також суду повідомив, що знав сторони віддавна, ходили в гості один до одного, ОСОБА_11 батько подарував старий будинок та земельну ділянку, він брав участь (допомагав) у розібранні старого будинку, потім у 2020 році ще блоки доставляв; кошти на будівництво давала тестьова ОСОБА_12 (матір ОСОБА_11 ), а він в основному займався документацією та фізично по будівництві; сторони розійшлись у 2024 році. У свою чергу свідок ОСОБА_10 суду повідомив, що він з ОСОБА_12 штукатурили стіни будинку та закінчував він із батьком ОСОБА_12 , котрий йому оплатив обумовлену суму 30 або 32 тисячі гривень; чи фінансувала будівництво теща ОСОБА_12 , то свідкові нічого з цього приводу невідомо.

Щодо долучення стороною позивача як доказів довідок про доходи позивача за період 2020-2022рр., то суд відзначає, що позивач має довести не лише факт їх отримання, а й факт їх ввезення на територію України та сплати ним податків в Україні, чого останнім зроблено не було. У матеріалах справи відсутні докази того, що кошти, які, як зазначає позивач, він заробив за межами України, він ввіз на територію України із наданням можливості використовувати їх спільно обома членами подружжя.

За наданими до суду копією рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11.11.2024 року та копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 відомо, що зареєстроване місце проживання позивача ОСОБА_1 – АДРЕСА_2 . Відтак зазначене стороною позивача у позові твердження, що у позивача немає іншого житла, не відповідає дійсності. Крім того, дані про доходи позивача за межами України свідчать про те, що фактичним місцем його проживання є інша країна.

Тому позивач не довів належними та допустимими доказами ані факту істотного збільшення вартості спірного будинку, і, відповідно, не довів збільшення такої вартості, за рахунок його власних коштів та власних трудових затрат, відтак спірний будинок (і відповідно спірна земельна ділянка, на якій він розташований), є особистою власністю відповідача – того з подружжя, хто його отримав у дар.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а тому не вправі з власної ініціативи захищати інтереси. Відтак, судом із позиції представника-адвоката Бобак О.Б. не з`ясовано, які реально права довірителя порушені відповідачем, а також те, чи є метою пред`явлення позову в інтересах позивача ОСОБА_1 захист (відновлення) прав довірителя і законних інтересів і чи можливо при обраному такому способі захисту відновити (захистити) його права. За змістом ст. 19 Конституції України способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, тобто суд може прийняти лише таке рішення, можливість ухвалення якого передбачена законодавством. Способи захисту прав мають бути встановлені законом або випливати із його положень чи бути передбачені договором, - про що вище було зазначено. При цьому можливість пред`явлення конкретних позовних вимог та прохання про застосування конкретного способу захисту порушеного права в тих чи інших правовідносинах має бути передбачена законодавством, тобто юридично можливою.

Щодо транспортного засобу, про поділ якого заявлено стороною позивача у заяві про збільшення позовних вимог, то слід зазначити таке.

Із повідомлення Територіального сервісного центру МВС №4644 ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях від 13.03.2025 року відомо, що транспортний засіб SUBARUOUTBACK н.з. НОМЕР_1 куз. НОМЕР_4 зареєстрований 04.02.2023р. за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 і на даний час залишається в її власності.

Однак, під час розгляду справи судом установлено, що наведений автомобіль відповідачем фактично продано. До подання стороною позивача заяви про збільшення позовних вимог у власності відповідача зазначений автомобіль не перебував, його відчужено 15.04.2025 року. Стороною позивача надано оцінку про звіт автомобіля, однак такий звіт подано не за результатами огляду автомобіля та при оцінці автомобіля не враховано його фактичного технічного стану. Відтак, наданий звіт не ґрунтується на об`єктивних даних, а отже не може бути визнаний судом як належний і допустимий доказ.

Водночас суд звертає увагу на значно короткий час перебування автомашини у власності сторін, на відкрите запитання чому позивач володів транспортним засобом до 2024 року і потім його віддає відповідачу, а вона відповідно відчужила; також за основне залишаються без відповіді питання про тодішні домовленості сторін про долю автомашини і, найосновніше як установлено, що спірний транспортний засіб є сьогодні предметом подальшого продажу за новою ціною іншим володільцем із цими ж реєстраційними номерами.

У силу викладених обставин, дана вимога позивача також задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 4 ЦК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Отже, захисту в судовому порядку підлягають саме невизнані, порушені або оспорювані права, свободи чи інтереси.

Згідно позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 01.07.2020 року в справі №452/1520/16-ц, провадження №61-15036св18, «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Позивач має право на надання судового захисту у разі порушення не абстрактного, а конкретного суб`єктивного цивільного права, оскільки саме з цим пов`язується виникнення в особи права на позов не у процесуальному сенсі, а у матеріальному.»

Узагальнюючи все вище наведене, суд прийшов до висновку про недоведеність і безпідставність позиції позивача стосовно порушеного ним спору, оскільки в такий спосіб стороною позивача не доведено, що спірне майно могло йому належати як майно подружжя чи в порядку збільшення вартості будинку за рахунок його особистих коштів чи власних трудових затрат, відтак позов не підлягає задоволенню; однаково стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами підставність заявлених вимог стосовно присудження компенсації за придбаний (реалізований) сторонами автомобіль. Таке вирішення спору базується виходячи із засад змагальності щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості, диспозитивності цивільного судочинства, аналізуючи подані суду документи.

Керуючись ст. 7, 10, 12, 13, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності на частину земельної ділянки.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення 20 березня 2026 року повного судового рішення.

Суддя